Файл: mitna_sprava.pdf

Отже, митна політика – це складова внутрішньої та зовнішньої політики. Проте, у будь-якому випадку виникає проблема співвідношення та різниці між митною та зовнішньоекономічною політикою на понятійному рівні даних категорій.

Законодавче визначення митної політики

Митний кодекс України визначає митну політику як систему принципів та

напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Митна політика відповідно до Митного кодексу України є складовою як внутрішньополітичної, так і зовнішньоекономічної діяльності України. Основними цілями цієї політики є:

забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території України;

участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту внутрішнього

ринку;

стимулювання розвитку національної економіки;

сприяння проведенню структурної перебудови та інших завдань економічної політики України.

Нарівні з названими можуть встановлюватися й інші цілі митної політики України відповідно до загальної економічної політики держави. Таким чином, саме митна політика визначає основні цілі, завдання і функції митної справи в Україні.

Митна політика та її практична реалізація спирається, перш за все, на діяльність митних органів. Митна служба є інституційною передумовою реалізації митної політики, але не тільки вона. Стаття 11 Митного кодексу України здійснення митної справи фактично зводить до реалізації митними органами митної політики шляхом виконання покладених на них завдань.

3. Організаційно-правова основа реалізації митної політики

Основною економічною функцією держави є захист своїх економічних інтересів та економічної безпеки. Виходячи з цих двох потреб формується економічна політика держави, яка включає внутрішню та зовнішню складові. Можна виділити дві форми реалізації економічної політики: правову та організаційну.

Основою внутрішньої економічної політики є податкова політика, а зовнішньоекономічної – митна політика. Остання реалізовується через протекціонізм чи лібералізацію зовнішньої торгівлі. Правовою формою реалізації митної політики є митне право та митне законодавство, а організаційною – система управління митною справою. Правова та організаційна форми реалізації митної політики стають організаційно-правовою основою митної справи, тобто діяльності митних органів.

Процес реалізації митної політики включає як правові так і організаційні форми державної діяльності.

Під джерелами митного права фахівці розуміють Конституцію держави, міжнародні угоди, Митний кодекс та інші закони, що містять норми митного права, Укази Президента та постанови Уряду, акти Держмитслужбита інших держаних органів виконавчої влади.

Узагальнення та конкретизація змісту і взаємозв’язку понять митного права, норм митного права та митного законодавства дають змогу вважати, що саме ці поняття і складають систему нормативно-правових форм реалізації митної політики та митної справи.

Тому митне право розглядаємо перш за все як інструмент управління митною справою. Під цим кутом зору митне право – це система правових норм, що регулюють відносини в галузі митної справи.

Відносинами в галузі митної справи є стосунки суб’єктів митної справи щодо здійснення митної справи, яке покладається безпосередньо на митні органи. Митне право регулює відносини за участю митних органів з приводу здійснення ними покладених на них державою функцій, тобто предметом митного права вважають владно-розпорядчу діяльність митних органів при здійсненні митної справи.

Діапазон відносин суб’єктів митної справи залежить від функцій та повноважень митних органів. На даний час завдання, які виконують митні органи реалізуючи митну політику, виписані в статті 11 Митного кодексу України.

Суб’єктами митних відносин є митні органи, що здійснюють митну справу, інші державні органи, що взаємодіють з митними органами з метою реалізації митної політики, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та фізичні особи.

Права та обов’язки суб’єктів відносин в галузі митної справи складають норми митного права.

Система нормативних актів, які містять норми митного права, становить митне законодавство. Законодавство з питань митної справи складається з Конституції, Митного кодексу та нормативно-правових актів з питань митної справи, а також міжнародних угод щодо митної справи. Перелічені нормативно-правові акти є формальними джерелами митного права.

Формується митне законодавство в залежності від поглядів та ідей, які превалюють в державі та на міжнародному рівні у зв’язку з необхідністю забезпечення економічної безпеки та захисту економічних інтересів держави в поточному періоді часу. Переконання, які превалюють в суспільстві щодо засобів захисту економічних інтересів та забезпечення економічної безпеки держави, через політичну волю та законодавчу владу, трансформуються

у відповідних нормативних актах, які мають забезпечити реалізацію прийнятої державою митної політики.

Отже, митна політика – це система поглядів, ідей та переконань, яка через вплив

на законодавчі, судові та інші органи держави, формує основні правові, економічні та організаційно-управлінські норми і засоби митної справи.

Дане визначення, з однієї сторони не суперечить суті законодавчого визначення. З іншої сторони воно охоплює митну політику як на етапі формування так і на етапі її реалізації, чим уникає однобокості в підході до розуміння цього поняття.

Відсутнє у визначенні і обмеження засобів реалізації митної політики. Адже, коли врахувати прийняте нами визначення митної справи, то митна політика реалізовується через діяльність митних органів всіма засобами, передбаченими митним законодавством.

Крім того, визначення наголошує на нерозривності понять митної політики та митної справи, розподіляє ролі та місця одного поняття відносно іншого, що в свою чергу корінним чином вирізняє митну політику як складову зовнішньоекономічної політики.

4. Митна політика як складова зовнішньо-економічної політики та її форми

Державна незалежність будь-якої країни визначається багатьма чинниками, такими,

як:

o зовнішня і внутрішня політика,

o міжнародні політичні і торгові відносини,

o національна програма стимулювання вітчизняного виробництва.

Окремим чинником, який регулює відносини з країнами світової співдружності, є митне законодавство країни.

Митне законодавство країни, насамперед переслідує дві групи цілей: економічні і захисні.

Економічні. У їх числі чисто фіскальні, тобто поповнення прибуткової частини бюджету країни, і регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм здійснює митними тарифами, а так само заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту і імпорту.

Регулювання покликане:

а) стимулювати розвиток національної економіки; б)захищати внутрішній ринок країни; в) залучати іноземні інвестиції;

г) забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами, а також сприяти досягненню інших цілей по політичній і економічній стабілізації країни.

Захисні, тобто захист економічної, санітарної безпеки країни, захист громадського порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать всі основні компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна політика та ідеологія.

Як уже зазначалося основою зовнішньоекономічної політики держави є митна політика, яка реалізовується через протекціонізм чи лібералізацію зовнішньої торгівлі (політику вільної торгівлі).

Протекціонізм і політика вільної торгівлі – це основні форми реалізації зовнішньоторгівельної політики держави, які об'єднують законодавче забезпечення національної зовнішньої торгівлі і напрацьовану світову практику з уніфікації торгівельного досвіду. Виділяють ще одну форму реалізації зовнішньоторгівельної політики – автаркію.

Автаркія – політика держави щодо становлення замкнутого самодостатнього господарства у межах однієї країни чи групи країн за максимального обмеження імпорту і стимулювання експорту.

Вільна торгівля – це відсутність встановлених державою обмежень у вигляді штучних бар’єрів в торгівлі між окремими особами, і фірмами різних країн.

Вільна торгівля (free trade) – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.