Файл: mitna_sprava.pdf

країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Співіснування держав у світовому господарстві визначається постійними змінами у напрямках та формах їх співробітництва, яке відбувається на фоні посилення потужності одних та послаблення інших. Тобто кожна країна обирає адекватну до прийнятої економічної моделі відповідну систему захисту та стимулювання суб'єктів, що носить суто індивідуальний характер.

Тема 3

1. Нетарифні обмеження, їх суть і призначення

Нові тенденції у світовій економіці, модифікація товарного виробництва, формування глобальної економічної сфери, розширення кризи економічного та політичного розвитку, відносне вирівнювання цін на аналогічні товари в різних країнах призвели до того, що митні збори вже не могли задовольняти вимоги, які висуваються до національної ЗЕП з питань регулювання зовнішньоторговельних зв’язків.

У цих умовах виникли засоби ЗЕП, що не входять у групу митно-тарифних обмежень, які в адміністративному порядку або внаслідок виконуваних ними функцій, часто безпосередньо не пов’язаних із зовнішньою торгівлею, почали відігравати роль регуляторів зовнішньоторговельного обороту. Вони дістали назву нетрадиційних обмежень.

Особливість використання нетрадиційних обмежень полягає в тому, що їх вводять, як правило, органи державної влади, вони мають автономний характер, тобто не пов’язані будьякими міжнародними зобов’язаннями. Тому обсяг і методика їх застосування повністю регулюються національними органами і національними правилами. Це дає змогу стверджувати, що процес регулювання зовнішньої торгівлі з кордонів переноситься в середину країни, тобто внутрішнє господарське і технічне законодавство дедалі більшою мірою починають відігравати роль регулятора зовнішньоторговельного обороту.

Термін “нетарифні обмеження” охоплює велику групу адміністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших заходів, що утруднюють імпорт і експорт товарів та послуг. Іншими словами, він об’єднує різноманітні перешкоди для імпорту та експорту.

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Мета нетарифного регулювання полягає:

1.В покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні; 2. І головне - в захисті національної промисловості, здоров'я населення, охороні

навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.

Зазначимо, що чіткого, єдиного визначення поняття “нетарифні обмеження” і єдиної їх класифікації досі не вироблено. Однак найпоширенішою нині є класифікація, розроблена Секретаріатом ГАТТ. Вона передбачає п’ять груп заходів:

участь держави у зовнішньоторговельних заходах (субсидування виробництва і експорту товарів, система державних закупівель товарів, державна торгівля у країнах з ринковою економікою);

митна, адміністративна імпортна формальність (антидемпінгове мито, методи оцінки митної вартості товарів, митна і консульська формальність, товаросупровідні документи, товарна класифікація тарифів);

стандарти й вимоги, пов’язані з охороною здоров’я, промисловістю і технікою безпеки (зокрема, промислові стандарти, вимоги до упаковки і маркування товарів, санітарно-ветеринарні норми);

кількісні обмеження імпорту і експорту;

обмеження, закладені в механізмі платежів (ковзні збори, імпортні депозити, прикордонний податковий режим).

Цю класифікацію широко застосовують у межах ЮНКТАД та інших міжнародних організацій, а також під час міжнародних торгових переговорів.

2.Кількісні обмеження експорту і імпорту.

Зусіх заходів нетарифного протекціонізму виокремлюються кількісні обмеження. Річ

утім, що на відміну від інших торгово-політичних засобів цієї групи вони мають явний характер — безпосередньо регулюють зовнішньоторговельний оборот за допомогою адміністративного втручання.

Кількісні обмеження експорту та імпорту є традиційними методами кількісного

обмеження в міжнародній торгівлі. Це пряма адміністративна форма державного регулювання зовнішньоторговельного обороту.

Кількісні обмеження – адміністративна форма нетарифного державного регулювання, яка встановлює кількість та номенклатуру товарів, що дозволяється імпортувати (експортувати) на митну територію країни.

Кількісні обмеження включають:

1.квотування (контингентування);

2.ліцензування

3.добровільне обмеження експорту;

4.укладання торгових угод.

Ліцензування — інструмент регулювання ЗЕД через видачу дозволу на експорт чи імпорт товарів у встановленій кількості за певний проміжок часу, тобто це заборона вільного ввезення або вивезення товарів. Імпорт (експорт) може здійснюватися лише за спеціальним дозволом — ліцензією.

Обмеживши кількість ліцензій держава може обмежити легальну кількість імпорту (експорту) з тієї чи іншої країни. Ліцензування є найпоширенішою формою нетарифних обмежень, на яку припадає майже половина випадків їх застосування. При цьому більш як на 80 % вони стосуються торгівлі промисловими товарами.

Нині застосовують такі види ліцензій: індивідуальні (разові), генеральні, глобальні та автоматичні.

Крім того, на практиці часто використовують численні проміжні форми, що поєднують окремі елементи кожного з цих видів ліцензій.

Індивідуальна(разова) ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом ЗЕД на період не менше ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції. Ліцензії видає компетентний орган державної влади, що контролює зовнішню торгівлю, за заявою національної фірми-експортера або імпортера. Індивідуальна ліцензія є іменною, тобто її не можна передавати та дає право фірмі здійснити одну зовнішньоторгову операцію. Індивідуальна ліцензія регламентує всі найважливіші аспекти зовнішньоторговельної операції. У ній зазначається:

кількість товару; вартість товару, дозволеного до імпорту (експорту);

країна походження (країна імпорту) товару; фірма-експортер (імпортер); термін дії ліцензії.

Ііндивідуальна ліцензія є дуже жорсткою формою кількісних обмежень. Розвиток економічних зв’язків, умови конкурентної боротьби на ринку, а також складності (адміністративні й технічні) з отриманням індивідуальної ліцензії зумовили поширення розвитку практики видачі генеральних і автоматичних ліцензій.

Генеральна імпортна (експортна) ліцензія — це постійно діючий дозвіл, який надає право будь-якій особі або фірмі імпортувати перелічені в ній товари без будь-яких обмежень за кількістю або вартістю протягом усього часу дії ліцензії. Генеральна імпортна ліцензія дозволяє ввозити зазначені у ній товари:

або з певних, перелічених у ній країн; або з будь-яких країн.

Уцьому разі ліцензія називається глобальною, або відкритою, генеральною ліцензією (у разі потреби, в генеральній ліцензії зазначаються лише ті товари, ввозити або вивозити які забороняється). Генеральні ліцензії і перелік товарів, що належать до них, публікуються в офіційних виданнях.

З метою спрощення системи видачі ліцензій з кінця 50-х років стала практикуватися видача так званих автоматичних ліцензій. Особливість автоматичної ліцензії полягає в тому, що імпортер (експортер), подаючи заявку на отримання дозволу на імпорт (експорт), автоматично отримує дозвіл на ввезення (вивезення) товару за умови, звичайно, що він не дістав офіційну відмову.

При автоматичному ліцензуванні зберігається право держави в будь-який момент замінити ліберальний режим більш жорстким. Проте автоматичне ліцензування — це кращий вид обмежувальної політики, тому в ГАТТ прийняте рішення, що закликає країниучасниці, які практикують кількісні обмеження, по можливості перейти на цей вид ліцензування.

Ліцензійний порядок звичайно поєднується з контингентуючим порядком ввезення (вивезення) товарів. Хоча він охоплює відносно невелику частину товарної номенклатури, значення контингентів у торгівлі відчутне, оскільки до товарів, що контингентуються, входять, як правило, найважливіші сировинні й продовольчі товари, текстильні вироби, чорні та кольорові метали, медикаменти.

Квота (контингентуючий порядок) — це обмеження ввезення іноземних (вивезення національних) товарів певною кількістю, обсягом або сумою на встановлений період часу.

Уторгово-політичній практиці найчастіше використовують два види контингентів. Розглянемо їх.

1. Глобальний контингент (глобальна квота). Встановлює розмір імпорту (експорту) у вартісних або натуральних одиницях на певний період часу (рік, півріччя, квартал), не залежно з якої країни цей товар імпортується, чи в яку експортується. Це найпоширеніший метод сучасного контингентуючого порядку. У цьому разі обсяг імпорту, що допускається квотою, по країнах не розбивається — глобальний контингент обмежує лише загальну кількість товару, дозволеного для ввезення, і залишає за імпортером право обирати країну, де здійснюються закупівлі в рахунок контингенту. Це саме стосується і контингентуючого експорту.

Розмір контингенту визначається як різниця між внутрішнім споживанням і внутрішнім виробництвом. Однак на практиці часто все відбувається дещо інакше, бо торгово-політична роль контингенту полягає в захисті національних виробників, підтримці на внутрішньому ринку певного рівня цін, а часто і в тиску на експортуючи країну.

2. Індивідуальний контингент (індивідуальна квота) – встановлюються в межах глобальної квоти для кожної країни окремо. Такі квоти встановлюються на основі двосторонніх угод, які дають переваги окремим країнам. Отже, індивідуальні квоти розподілені по країнах. Відомо такі види індивідуальних квот: