Файл: mitna_sprava.pdf

а) на базі глобальної квоти, коли товари в її межах розподіляються між країнами пропорційно їх частці в імпорті в попередній період;

б) часто перевага надається країнам, які беруть на себе зустрічні зобов’язання щодо імпорту товарів з певної країни. Такі зобов’язання закріплюються у відповідних угодах. Ці квоти називаються двосторонніми квотами на договірній основі;

в) іноді перевага надається так званим традиційним постачальникам, на користь яких виділяється значна частина квоти.

У торгово-політичній практиці часто використовують так звані сезонні квоти. Вони поширюються, як правило, на сільськогосподарські товари. Суть їх полягає в тому, щоб перекрити дорогу імпортним товарам у сезон (під час дозрівання врожаю) і надати право на ввезення в міжсезоння. Мета цих квот — забезпечити ринками збуту національних виробників.

Від контингентів, що встановлюють кількість товарів, дозволених до імпорту у країну, потрібно відрізняти так звані тарифні контингенти (тарифна квота).

Тарифна квота — це дозвіл на ввезення у країну певної кількості товару за зниженим митом або безмитно. Товари, що ввозяться понад тарифний контингент, обкладаються звичайним митом. Тарифний контингент — це симбіоз кількісних обмежень і митнотарифної політики. Він відкривається, як правило, для сировинних товарів, в імпорті яких за якомога нижчими цінами зацікавлені національні виробники. При цьому передбачається, що товар виробляється всередині країни, але в кількості, недостатній для покриття внутрішнього попиту.

Отже, кількісні обмеження щодо експорту значною мірою є вимушеними і визначаються об’єктивними причинами. Загострення конкурентної боротьби на світовому ринку викликало появу нового виду кількісних обмежень, а саме добровільних обмежень експорту.

"Добровільні" обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, яке базується на зобов’язані одного із торгових партнерів обмежити, або не розширювати обсяги експорту, взамін на вигідні умови. Їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Наприклад: в 60-их роках ХХ століття уряд Японії відмовився від частки ринку автомобілів США, взамін на збільшення її долі на американському ринку електроніки.

Тобто, добровільні обмеження експорту являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера. Ще в кінці 50-х рр. США почали нав'язувати азіатським країнам угоду про добровільне обмеження в односторонньому порядку в США текстилю, а пізніше - стального прокату і ряду інших товарів. З 1969 р. система "добровільних" квот почала діяти на світовому ринку чорних металів, охопивши майже 2/3 світового ринку цих товарів. І таких прикладів можна навести багато. В даний час в світі країнами досягнуто більше 100 угод про "добровільне" обмеження експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін.

Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними станками та ін.

Укладання товарно-торгових угод між експортерами та імпортерами відіграють важливу роль у координації політики та цін між виробниками та споживачами на окремих світових ринках.

3. Заборони експорту та імпорту як інструменти силового торговельно– політичного впливу

Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

Ембарго (торговельне) — заборона експорту окремих товарів у дану державу або заборона імпорту окремих товарів з цієї держави. Має кілька видів, які можна класифікувати за такими критеріями:

–походження рішення щодо введення ембарго (державне і міжнародне);

–об'єкт впливу (на експорт, на імпорт, на транзит);

–умови застосування (у воєнний час, у мирний час);

–терміни дії (на визначений термін, на невизначений термін);

–охоплення товарної номенклатури (на один товар (товарну групу); на кілька товарів (товарних груп); на товари і послуги).

Рішення щодо введення ембарго може прийняти як міжнародна організація (міжнародне ембарго), так і окрема країна (державне ембарго). Але найчастіше міжнародна організація рекомендує використати ембарго, а країни вирішують самостійно питання щодо його застосування. Статутом ООН передбачена можливість вжиття ембарго як колективного репресивного заходу стосовно держави, дії якої загрожують міжнародній безпеці.

За об'єктом впливу ембарго можна поділити на заходи щодо заборони експорту, імпорту і транзиту. Воно може бути введено як у воєнний, так і мирний час. Ембарго у воєнний час фактично стає економічною блокадою. У мирний час застосовується як інструмент впливу, засіб економічного та фінансового тиску на інші країни.

За термінами дії ембарго може встановлюватися на визначений або невизначений термін — до досягнення мети, заради якої воно вводилось. Зрозуміло, що обмежувальні заходи можуть стосуватися одного товару, кількох товарів або послуг. Найчастіше ембарго встановлюється на експорт в певну країну озброєння, енергоносіїв або товарів подвійного призначення. В останнє десятиріччя Рада Безпеки ООН ініціювала ембарго щодо Лівії, Іраку, Югославії та деяких інших країн.

Економічний бойкот — повна або часткова відмова від економічних зв'язків з фізичною або юридичною особою чи державою. У міждержавних відносинах економічний бойкот зазвичай доповнює бойкот політичний і спрямований на обмеження і припинення торгівлі з небажаною країною, а також на заподіяння їй збитків внаслідок цього.

Економічна блокада — економічна ізоляція держави з метою підірвати її економіку шляхом припинення ввезення в країну товарів (сировини, готових виробів, напівфабрикатів тощо) і позбавлення її ринків збуту. При економічній блокаді зовнішньоторговельні, фінансові, кредитні та інші економічні зв'язки з державою, що блокується, забороняються (або від них відмовляються). Блокада може мати комплексний характер (тобто стосуватися всіх форм економічних відносин) або охоплювати тільки деякі форми (торговельна, кредитна, фінансова блокада тощо). Статут ООН передбачає можливість застосування економічної блокади як колективного заходу країн–членів щодо встановлення та підтримки

миру. Економічна, і в першу чергу торговельна, блокада, як правило, пов'язана з політичною і нерідко поєднується з військовою.

1)стандарти й вимоги безпеки.

2)вимоги до упаковки і маркування товарів,

3)Дотримання санітарно-гігієнічних, екологічних та інших норм

4)Обов’язкове отримання сертифікатів якості імпортної продукції

5)перешкоди через відмінності у вимогах до товаросупровідних документів. Останнім часом особливого значення набувають заходи з охорони навколишнього

середовища. Їх можна поділити на дві групи:

1)будівництво очисних споруд, створення нових матеріалів і джерел енергії, розробка нових технологій виробництва;

2)законодавче регулювання, обмеження і заборона виробничих процесів, виготовлення промислових виробів і товарів, що спричинюють забруднення навколишнього середовища.

Заходи, пов'язані з виконанням митних формальностей (Зовнішньоторговельне діловодство)

У сучасній зовнішній торгівлі застосовується понад 600 типів різних документів. Це товаровиробничі, транспортні й платіжні документи, що характеризують товар, містять дані про його походження, ціну, якість, кількість тощо. Сучасне діловодство обслуговує зовнішню торгівлю, і без нього вона не може існувати.

Вимоги до документів, які супроводжують експортний товар, у багатьох країнах створюють протекціоністський бар’єр на шляху експорту товарів. Протекціоністський характер діловиробничої практики полягає у

відсутності єдиних вимог до товаросупровідної документації, а також у тому, що в документах іноді є питання, що містять комерційну таємницю;

збільшенні грошових витрат (3–5 % ціни експортованого товару) експортера на здійснення торгової операції внаслідок підготовки додаткової кількості документів, що рівноцінно відповідному збільшенню суми митного збору;

значення мають так звані консульські формальності. В окремих країнах імпорт пов’язаний з необхідністю підтвердження певних відомостей про товар наданням консульської фактури, що потребує додаткового часу і додаткових витрат.

Вимоги, пов’язані з оформленням різної митної документації, ускладнюють процедуру пропуску товару через кордон, затримують проходження вантажу, а через це підвищується вартість зовнішньоторговельних операцій. Шлях скорочення витрат — використання загальноприйнятих міжнародних стандартів, передусім розроблених Міжнародною організацією стандартів. Крім того, потрібно пристосуватися до правил, що склалися у країні-імпортері.

Останніми роками було здійснено певні кроки щодо уніфікації товаровиробничих документів. Зокрема, такий єдиний пакет розроблений ЄС. Він включає сертифікат про походження товару, свідчення про преференції, декларацію і повідомлення про імпорт, повідомлення про відправлення і відвантажувальну накладну, а також інструкції для заповнення цих документів.

5. Торгово-політичні методи розширення експорту товарів

Торгово-політичні методи розширення експорту товарів належать до засобів ЗЕП, за допомогою яких забезпечується щонайбільше можливих переваг для виходу національних виробників на зовнішній ринок. Засоби стимулювання експорту розцінюються ГАТТ як одна з форм нетарифних обмежень.

Якщо раніше до стимулювання експорту вдавалися передусім з метою антикризового регулювання господарства, боротьби з безробіттям, що посилювалось, або виходу з економічної депресії, то нині воно підпорядковане насамперед меті захоплення ринків, тобто перманентній меті, що не має видимих економічних меж. Уряди в основному зосереджують увагу на сприянні збуту продукції, що посилює в довгостроковому плані позиції країни на світовому ринку.

Урізноманітнилися й форми фінансування експорту, зокрема шляхом стимулювання виробництва, дослідно-конструкторських розробок у галузях, продукція яких здебільшого реалізується на світовому ринку. З цією метою підприємцям надаються податкові пільги, різні субсидії з бюджету або державних фондів.

Одна з основних проблем — створення системи державного заохочення експорту. Щоб розв’язати цю проблему, потрібні кошти для фінансування поставок товарів і надання інших різноманітних послуг експортерам. З цією метою дедалі активніше залучаються ресурси приватних банків і подібних фінансових інститутів за безпосередньою допомогою держави як гаранта, кредитора, гаранта кредитора або просто донора, а також збільшуються фонди державних установ з фінансування або сприяння розвитку експорту. Асигнування урядів на заохочення експорту, що належали раніше до розряду надзвичайних, епізодичних платежів, нині є постійною статтею бюджетних витрат.

Стимулювання експорту є важливою частиною торгової політики багатьох країн в сучасних умовах. Стимулювання експорту означає проведення активної зовнішньоторговельної політики. Останніми роками це торкається, перш за все, країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна.

стимулювання експорту – це сукупність інструментів та заходів переважно державного характеру, які внутрішньо спонукають до збільшення збуту вітчизняних товарів і послуг на іноземних ринках з метою підвищення життєвого рівня населення всередині країни.

Найпоширенішими методами стимулювання експорту є:

1.субсидування;

2.кредитування;

3.страхування

4.податкове стимулювання

5.валютне регулювання

6.демпінг.

З метою захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт, але й стимулювати експорт. Однією з форм стимулювання експортних галузей є експортні субсидії, - грошові виплати, спрямовані на підтримку вітчизняних виробників і непряму дискримінацію імпорту.

На практиці субсидування здебільшого застосовується щодо виробництва загалом, як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, хоча деякі субсидії діють виключно щодо експорту