Файл: PRAV6simeine.doc

Шлюбний договір – це угода, за якою регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також можуть бути передбачені майнові права подружжя як батьків.

Отже вимога законодавця до змісту шлюбного договору (ч.2,3 ст.93 СК) прямо передбачає, що він призначений виключно для врегулювання майнових відносин подружжя (наприклад може встановлювати порядок користування майном, його можливий розподіл в разі розлучення, режим користування житлом, передбачати права на взаємне утримання, надання матеріальної допомоги для виховання та розвитку дитини тощо) і не може регулювати особисті відносини як подружжя, так і особисті відносини між ними та дітьми.

Статтею 94 СК встановлено вимогу і до форми шлюбного договору, який повинен складатися виключно у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо шлюбний договір був укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а якщо його укладено подружжям – набирає чинності в день його нотаріального посвідчення.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав і обов’язків. Крім того, в ньому також може бути передбачена чинність договору або окремих його умов й після розірвання шлюбу (ст. 96 СК).

Не допускається одностороння зміна одним з подружжя умов шлюбного договору. За наявності взаємної згоди подружжя має право змінити умови шлюбного договору або взагалі відмовитися від нього. Означені рішення подружжя повинні бути нотаріально посвідчені. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним лише у судовому порядку.

---

4. Недійсність шлюбу

Шлюб визнається недійсним, якщо він був зареєстрований з порушенням вимог сімейного законодавства. В залежності від того, які саме умови укладання шлюбу не були дотримані, або ж які саме з перешкод для укладання шлюбу не були враховані, розрізняють: 1) абсолютно недійсні або нікчемні шлюби – такі, що не потребують судового рішення і є недійсними внаслідок самого факту протиправності шлюбу; 2) відносно недійсні або оспорювані – шлюби які можуть бути визнані недійсними виключно за рішенням суду.

Відповідно до ст.39 СК до абсолютно недійсних або нікчемних належать шлюби, які були зареєстровані:

1) з особою, що одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

2) між родичами за прямою лінією споріднення;

3) між рідними (неповнорідними) братом і сестрою;

4) з недієздатною особою.

У всіх перелічених вище випадках державний орган РАЦС за заявою зацікавленої особи анулює актовий запис про такий шлюб.

Відносно недійсні або оспорювані шлюби, в свою чергу поділяються на два наступних види: шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду та шлюби, які можуть бути визнані недійсними за рішенням суду.

Закон (ст.40 СК) передбачає, що за рішенням суду визнається недійсним шлюб, якщо він був зареєстрований: 1) без вільної згоди чоловіка або жінки; 2) у випадку його фіктивності. Фіктивним є шлюб укладений без наміру створити сім'ю. Проте якщо на момент розгляду справи судом ці обставини зникли, то шлюб не може бути визнаний недійсним.

За рішенням суду може бути визнаний недійсним шлюб (ч.1 ст. 41 СК), зареєстрований:

1) між усиновителем і усиновленою ним дитиною (у разі нескасованого усиновлення);

2) між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком і племінником, племінницею;

3) з особою, що приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для іншого з подружжя чи їхніх нащадків;

4) з особою, що не досягла шлюбного віку, якій не було надано права на шлюб.

Разом з тим, ч.2 цієї ж статті визначає, що при вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд повинен взяти до уваги, наскільки таким шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин тощо. А частина 3 ст. 41 СК взагалі містить припис імперативного характеру, який передбачає, що шлюб не може бути визнаним недійсним разі вагітності дружини, у випадках реєстрації шлюбу з особами переліченими нами вище у пунктах 1,2,4, а також досягненням особою шлюбного віку, чи наданні такій особі права на шлюб (п.4).

---

Отже різниця між цими видами відносно недійсних (оспорюваних) шлюбів полягає в тому, що у першому випадку (ст. 40 СК) закон містить імперативну (владну, безальтернативну) вимогу про визнання шлюбу недійсним за наявності підстав, передбачених законом, а у другому випадку (ст. 41 СК) навіть за наявності підстав, визначених законом суд може і не визнати шлюб недійсним.

Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий одним із подружжя, батьками, опікуном, піклувальником, органом опіки і піклування, прокурором, а також іншими особами, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією такого шлюбу.

Шлюб визнається недійсним з моменту його державної реєстрації. Визнання шлюбу недійсним тягне за собою певні юридичні наслідки. Зокрема це означає, що права та обов'язки подружжя з моменту реєстрації шлюбу не виникали. Проте недійсність шлюбу не впливає на взаємні права батьків та дітей, які були народжені у такому шлюбі.

---

5. Особисті немайнові права і обов'язки подружжя

Державна реєстрація шлюбу породжує для подружжя цілий ряд особистих немайнових прав та обов'язків, які є рівними для чоловіка та жінки.

Зокрема подружжя має право на:

1) материнство і батьківство (ст.49-50 СК). Небажання чи нездатність одного з подружжя мати дитину може бути причиною для розірвання шлюбу;

2) повагу до своєї індивідуальності, звичок та уподобань (ст. 51 СК);

3) фізичний і духовний розвиток, здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК);

4) зміну прізвища (ст. 53 СК);

5) розподіл між собою обов'язків у родині та спільне рішення питань життя сім’ї (ст. 54 СК);

6) свободу та особисту недоторканість, в тому числі – на вільний вибір місця проживання, вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин, а також припинення шлюбних відносин (ст. 56 СК).

На подружжя покладаються обов’язок спільно турбуватися про сім’ю, в тому числі (ст.55 СК):

1) спільно піклуватися про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) утверджувати в сім’ї повагу до матері та батька;

3) спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї;

6. Майнові права і обов’язки подружжя. Право на утримання

Одним із основних обов’язків подружжя є обов’язок спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї. Матеріальною основою для забезпечення добробуту у сім’ї є майно подружжя. Чинне законодавство встановлює два правових режими для власності подружжя: особиста приватна власність кожного з подружжя та спільна сумісна власність подружжя.

Право особистої приватної власності чоловіка, дружини закон поширює на (ст. 57,58 СК):

1) майно, набуте кожним з них до шлюбу;

2) майно, набуте чоловіком або дружиною під час шлюбу, але в дарунок чи у спадщину;

3) майно, придбане за особисті кошти чоловіка або дружини;

4) речі індивідуального користування, в тому числі й коштовності, навіть за умови, що вони придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

---

5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;

6) кошти, отримані у відшкодування матеріальної, моральної шкоди;

7) страхові суми;

8) плоди та доходи (дивіденди) від речей, які перебувають в особистій приватній власності.

Той з подружжя, хто є власником майна і визначає порядок володіння та користування ним, але при цьому повинні враховуватися інтереси інших членів сім'ї, і насамперед дітей.

Право спільної сумісної власності подружжя поширюється на майно, набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ст. 60 СК)

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно (за винятком виключеного з цивільного обороту) та кошти. Зокрема об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, отримані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є також об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 61 СК).

До основних майнових прав та обов’язків подружжя чинний СК відносить наступні:

1) право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить їх на праві спільної сумісної власності. Це право реалізується подружжям на засадах рівності та за взаємною згодою (ст.63СК);

2) право подружжя на укладення договорів між собою, в тому числі й шлюбного договору. Такими договорами може встановлюватися порядок користування та розпорядження спільним майном, або майном, що перебуває в особистій власності кожного з подружжя (ст. 64 СК);

3) право подружжя на укладення договорів з іншими особами (як фізичними так і юридичними). При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого з подружжя. Якщо договір був укладений без згоди іншого із подружжя, він може звернутися до суду з позовом про визнання його недійсним, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. У випадках якщо одним із подружжя укладаються договори, що потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а також договори щодо цінного майна, згода іншого з подружжя повинна бути подана письмово, а для укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення або державної реєстрації – й нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

---