Файл: PRAV6simeine.doc

4) право на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності. Дружина і чоловік мають право на поділ спільного майна незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі, чи шлюб вже розірвано. У разі поділу такого майна, вважається, що воно належить подружжю у рівних частках, якщо інше не передбачено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно може поділено або за спільною згодою подружжя, або ж за рішенням суду, якщо такої згоди досягнуто не було.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Строк позовної давності щодо вимоги про поділ спільного майна, якщо вона заявлена після розірвання шлюбу складає три роки і не обмежується стосовно вимог про поділ спільного майна подружжя, яке перебуває в нерозірваному шлюбі.

5) обов’язок одного із подружжя відповідати за своїми особистими зобов’язаннями лише своїм особистим майном та своєю часткою у праві спільної сумісної власності, яка виділена йому в натурі;

6) обов’язок іншого з подружжя нести майнову відповідальність в межах майна, що є спільною власністю у випадках накладення стягнення на це майно, якщо судом буде встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби (ч.2 ст.72 СК).

7) права та обов’язки подружжя по утриманню. Це право є не тільки одним із основних майнових прав кожного з подружжя, а одночасно й їх обов’язком. Чоловік та дружина повинні матеріально підтримувати друг друга, якщо один з них потребує такої допомоги, а другий має можливість надавати матеріальну допомогу. Як правило, вимога щодо утримання виконується добровільно. У випадках її невиконання, один з подружжя, який такої матеріальної допомоги потребує, має право звернутися до суду для прийняття останнім рішення про стягнення аліментів.

Відповідно до СК України право на утримання мають:

1) непрацездатні чоловік чи дружина (особи, які досягли пенсійного віку або є інвалідами І,ІІ, чи ІІІ групи) (ч.2 ст.75 СК);

2) один з подружжя, чиї заробітна плата, пенсія та інші доходи є нижчі за прожитковий мінімум, встановлений законом (ч.4 ст.75 СК);

3. дружина під час вагітності та протягом 3-х років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного або психічного розвитку – до осягнення дитиною 6 років) (ст..84 СК);

4. чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку — до досягнення дитиною 6 років) (ст.86 СК);

5. чоловік або дружина, з ким проживає дитина-інвалід (ст. 88 СК).

---

Чоловік або дружина не мають права на взаємне утримання, якщо їх поведінка в шлюбі була негідною або один з них став непрацездатним внаслідок вчинення умисного злочину.

Разом з тим, ст. 76 СК передбачає можливість реалізації права на утримання й після розірвання шлюбу. Зокрема право на утримання зберігається за чоловіком і жінкою у разі їх розлучення, якщо він чи вона стали непрацездатними ще під час перебування у шлюбі , або протягом одного року після розірвання шлюбу і якщо колишній чоловік чи жінка можуть надавати матеріальну допомогу. Крім того, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові залишилося до встановленого законом пенсійного віку не більше як 5 років, вони матимуть право на утримання після досягнення ними пенсійного віку, за умови, що у шлюбі спільно прожили не менш як 10 років.

Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя або у твердій грошовій сумі. Право на одержання аліментів припиняється в разі відновлення працездатності одержувачем, а також у разі реєстрації ним повторного шлюбу.

Подружжя, а також ті особи, між якими шлюб розірвано, можуть укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Майнові права та обов’язки осіб, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою визначаються ст.74 та 91 СК . Зокрема ст.74 встановлює, що майно таких осіб, набуте під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо тільки інше не встановлено письмовим договором між ними) і на нього в повному обсязі поширюється дія норм глави 8 (Право спільної сумісної власності подружжя) СК. Ст. 91 СК передбачає також, що мають право на утримання внаслідок непрацездатності чоловік або жінка, які хоч і не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім’єю. На них поширюються розглянуті нами вище вимоги ст.76 КС. Такі чоловік і жінка мають також право на утримання у випадку проживання з ними їхньої дитини.

---

7. Припинення шлюбу

Сімейне законодавство (ст.104 СК) встановлює дві основні підстави для припинення шлюбу :

1) внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його в судовому порядку померлим ;

2) внаслідок розірвання шлюбу.

За наявності відповідних підстав шлюб може бути розірваний як державним органом РАЦС, так і за рішенням суду.

Орган РАЦС розриває шлюб (ст. 106, 107СК):

1) за спільною заявою подружжя, що не має дітей (постанова про розірвання шлюбу виноситься після спливу 1 місяця від дня подання заяви подружжям, якщо вона не була відкликана);

2) за заявою одного із подружжя, якщо інший із подружжя був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або недієздатним, чи засуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менш ніж три роки.

За рішенням суду шлюб розривається у наступних випадках (ст.109, 112 СК):

1)за спільною заявою подружжя, що має дітей. До такої заяви повинен бути доданий письмовий договір про те, з ким з подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя буде брати той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі його невиконання, аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання заяви. До цього часу дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

2) за позовом одного із подружжя. Позов може бути поданий одним із подружжя. При розгляді справи про розлучення суд має встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається лише в тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Разом з тим, закон (ч.2 ст.110 СК) містить застереження, що позов про розлучення не може бути пред’явлений під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини (за виключенням випадків коли один із подружжя вчинив злочин проти іншого із подружжя або дитини, чи коли батьківство майбутньої дитини визнане іншою особою).

---

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

У разі розірвання шлюбу ОРАЦС, шлюб припиняється у день реєстрації розлучення в ОРАЦС. При розірванні шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

8. Особисті немайнові та майнові права і обов'язки батьків та дітей

Права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на факті походженні дітей від цих батьків, що засвідчується державним органом у свідоцтві про народження дитини.

Сімейне законодавство встановлює наступні особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей. Батько та мати мають рівні права і обов'язки щодо своїх дітей, а розірвання їх шлюбу чи проживання окремо від дитини не звільняє їх від обов’язків щодо дитини та не впливає на обсяг їхніх прав щодо неї.

Батьки зобов'язані забрати дитину з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я, зареєструвати не пізніше 1 місяця від дня народження в державному органі РАЦС та визначити їй ім'я.

Батьки мають право:

1) на особисте виховання дитини, обрання його форм та методів, залучення до виховання дитини інших осіб або передачу її на виховання фізичним і юридичним особам;

2) на безперешкодне спілкування з дітьми (за винятком випадків, коли таке право обмежується за законом) ;

3) на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина, а також на звернення за захистом прав та інтересів своєї дитини (а також непрацездатних сина або дочки) як її законні представники до суду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

4) на визначення місця проживання дитини. Якщо батьки проживають разом, то місцем проживання дитини як правило є місце проживання її батьків. Разом з тим, можливі й інші життєві ситуації, при яких діють наступні правила: 1) якщо дитина не досягла віку 10 років, то її місце проживання визначається за згодою батьків; 2) якщо дитина досягла 10 років, то її місце проживання визначається за згодою батьків і дитини; 3) якщо дитина досягла 14 років, то вона самостійно визначає місце свого проживання ;

4) на відібрання малолітньої дитини від інших осіб, в тому числі у такої, яка утримує дитину незаконно або без належного рішення суду.

---

Крім прав, які надаються батькам, сімейне законодавство покладає на них й цілу низку обов’язків щодо дитини. Зокрема батьки зобов'язані:

1) виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу та Батьківщини;

2) піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток;

3) забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

4) поважати дитину.

Забороняються будь-які види експлуатації дитини, застосування батьками фізичних покарань, а також таких покарань, що принижують людську гідність дитини.

Невиконання батьками своїх обов'язків щодо дитини (або ухилення від них) може бути підставою для притягнення несумлінних батьків до юридичної відповідальності, передбаченої законом.

Майнові права й обов'язки батьків і дітей пов'язані насамперед з реалізацією ними свого права власності на майно та забезпеченням матеріального утримання. Батьки і діти, які спільно проживають можуть бути самостійними власниками майна. При виникненні спору між батьками і малолітніми або неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна, вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не було встановлено судом (ст. 173 СК). Отже майно батьків та дітей, як і майно подружжя може перебувати у спільній або особистій власності батьків і дітей.

Майно, яке було придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), вважається особистою власністю дитини. Якщо ж майно було набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Управління майном неповнолітніх дітей здійснюють їх батьки, які повинні дбати про збереження та використання майна дитини в їх інтересах, а також дотримуватися всіх інших вимог закону, які визначені у ст. 177 СК.

Сімейне законодавство передбачає також права та обов'язки батьків і дітей з утримання.

Зокрема батьки зобов'язані утримувати своїх:

1) неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття. За домовленістю між батьками дитини той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. При наявності спору за рішенням суду розмір аліментів може бути визначений як у частці від заробітку, так і в твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів враховуються: стан здоров’я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дітей та інші обставини, що мають істотний характер. Мінімальний розмір аліментів не може бути меншим ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо місце проживання батьків невідомо, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. Порядок виплати допомоги визначається Кабінетом Міністрів України, а суми наданої допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Держбюджету у судовому порядку. Крім того, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвиток здібностей, хвороба, каліцтво). З дозволу органів опіки та піклування батьки дитини можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладенні договору. Набувачем права власності на майно є або сама дитина, або дитина і той з батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на майно;

---