Файл: Масканьі.docx

Скачать файл (0,11Мб)

Заказать решение

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 04.07.2024

Просмотров: 48

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

План анотації:

Дійові особи:

Музично-теоретичний аналіз

Виконавський аналіз

Список використаної літератури:

Динаміка. Динамічна шкала твору – умовно від pp до ff. Причому, композиція побудована на динамічних контрастах – а саме, тихих епізодах наступає раптове нагнітання динаміки. В цьому полягає складність виконання – майже протягом всього твору не втрачати енергію коли з’являється sp, яке провокує виконавців втратити тонус. Це зумовлено загальним настроєм і характером композиції. До речі, цікавий факт, що Масканьі виставляє динаміку лише в оркестровій групі, а динамічну градацію у вокальних партіях лишає на розсуд виконавця-інтерпретатора (тобто, диригента зокрема). Звичайно ж, що в більшості випадків диригент опиратиметься на динамічні показники в оркестрі, але, наприклад, такі місця, як акапельний спів на початку сцени я виконуватиму в динаміці піано, яке мусить протриматися на протязі всієї першої частини. Також нюансування партій залежить напряму від фактури, в якій написаний той чи інший епізод: так, наприклад, в гармонічній фактурі необхідно притримуватися однакового балансу всіх партій; в гомофонно-гармонічній, як відомо, мелодію необхідно виділити «піднявши» її на нюанс вище від інших партій; а от в поліфонічній фактурі диригентові потрібно буде виділяти окремі партії, в яких проходитиме головна тема, чи то мотив, що імітується. Таким чином, виконавець вирізняє музичну тему від другого та третього планів, підкреслюючи не стільки динамічне виділення конкретного голосу, скільки його виразність в даний момент.

У творі багато рухливої динаміки (crescendo i diminuendo), за допомогою якої виконавець повинен передати фразування, щоб відтворити в нотному записі найтонші рухи мелодії і якомога детальніше донести це до слухача.

При роботі над твором варто звернути увагу на виконання вказаних штрихів (підштриховку, як і динаміку, визначає диригент. При визначенні того чи іншого штриха слід опиратися на підштриховку в оркестрових партіях) . Тому, будемо виконувати tenuto в кантиленних епізодах, щоб точніше передати характер і настрій епізоду, такого як хор a capella, акценти при переході від одного епізоду в інший, такий як стик зв’язки між другим і третім (репризним) епізодами., і т.п..

Зважаючи на динамічний план твору, для виконавців буде складністю тримати однаково рівний темп в тихих епізодах( а особливо акапельних), оскільки тиха динаміка, зазвичай, спонукає співаків до розслаблення. Головне відчувати чіткий метр і суворо дотримуватися його, при цьому це не повинно вплинути правильність передачі звуку, а саме плавності та «безперервності» мелодичного руху. Так само і в голосних епізодах, які спонукають виконавців до прискорення темпу (наприклад, Друга частина, другий епізод, другий період 65 – 66 такти, де виписане розширення композитором на кульмінації – буде виконати непросто, оскільки, окрім усього вище перекисленого, там ще й висока теситура, на якій зазвичай хористи поспішають проспівати і , так би мовити, «пробігти» швиденько важкий для них епізод.

Дикція. Щодо правильної вимови літературного тексту, перед диригентом постає подвійне завдання – правильно розтлумачити виконавцям особливості вимови італійської та латинської мов. Якщо латинська мова співакам більш знайома (оскільки, всі месси, кантати, деякі ораторії – іншим словом, католицькі пісне співи – частіше виконують, на відміну від композицій на італійській мові), то над італійською вимовою потрібно буде значно більше працювати, ніж над латинською. Тому, потрібно знати правильну транскрипцію, потренуватися самому у правильності вимови. Єдине, що слід зауважити, так це те, що італійська мова відноситься до розспівних мов (як і українська, наприклад). Тому і вимова її буде м’яка і не різка. Ось для прикладу, транскрипція першого речення Другої частини: «Inneggiamo, il Signor non i morto,inneggiamo, al Signore risorto…» буде звучати приблизно так – « Іннеджамо, іль Сіньор нон і морто, іннеджамо, аль Сіньоре різорто…» і так далі.

Виконавський аналіз

Музика оперної сцени наповнена відкритою, з величезною силою вираженою всепоглинаючою пристрастю — ось ті якості опери, які відразу ж принесли їй неймовірний успіх. Драма почуттів виражена композитором правдиво, сильно. Поєднання натуралістично-побутової картини селянського життя з музикою, що ввібрала традиції старої італійської школи, створило своєрідний ефект. Маськаньі використовував сицилійський фольклор, щоб передати колорит середовища. Мелодичні лінії вражають широкою роз співністю. Фактура твору хоч і насичена виконавськими труднощами, але це не заважає сприйняттю слухача та виконавця композиції, а навпаки, підсилює ефект душевної радості, емоційної піднесеності. Ця сцена готує яскравий показ драматизму опери, адже вона будується на контрастах. Це видно в самій сцені. Музична тканина твору то ущільнюється ,то в апогеї свого розвитку «перебивається» втручанням ясною та прозорою фактурою. Таким чином будується опера – на чергуванні контрастних епізодів, то емоційного піднесення, то благоговійного душенного спокою.

Протягом твору співаки повинні велику увагу приділити диханню та процесу розподілу повітря. Повторюючись нагадаю, що , оскільки динамічна шкала дуже гнучка, хористам потрібно правильно розрахувати свої можливості. Взявши до уваги те, що в композиції спостерігається емоційний спад, що виражається в динаміці, а особливо різкий спад теситурний, це вимагає підвищеної активності дихального апарату у виконавців. Для навчального колективу цей факт має велику вагу, оскільки ми виконуємо композицію лише одним складом, а не двома, як написано в опері. Для цього необхідно тримати діафрагму в тонусі, активно утримувати повітря та економно його використовувати і не дозволяти собі розслабитись під час співу, що негативно вплине на якість звукоутворення у виконавців, а отже й позначиться на якості виконання композиції в цілому.

Дихання протягом твору ланцюгове. Дихання можливе лише в місцях, вказаних композитором. Також потрібно зробити мікроцезури перед кожним проведенням імітацій в поліфонічних епізодах, щоб кожна з них прослуховувалась в загально-хоровій фактурі.

Як вже згадувалося у вокально–хоровому пункті анотації, потрібно чітко відчувати ритмічну пульсацію, щоб не зважаючи на заповільнення ( чи то прискорення) все ж не втрачати рух в темпі. Але це ні в якому разі не повинно вплинути на формування фраз. Виконання твору ритмічно чітко має поєднуватися з розвитком мікродинаміки, визначеної диригентом, рухом мелодії, правильним виконанням штриха.

Треба пам`ятати, що якість виконання покращить єдність темпу, метро-ритму, фактури, динаміки, чого потрібно вимагати, працюючи над твором. Словом, бездоганний хоровий ансамбль – це те, чого в ідеалі повинен добитися хормейстер від співаків.

Диригентський жест протягом твору –плавний, горизонтальний у кантиленних частинах, і точно пульсуючий в епізодах, де зустрічається трьохдольність, яка провокує виконавців до заповільнення темпу і втрати рівної пульсації, та плавний, м’який (але чіткий) в ліричних частинах, що зумовлене прийомом звуковедення legato. Амплітуда жесту змінюється в залежності від зміни динаміки. Що стосується схеми, хоча тут перемінний розмір, це не повинно заважати передачі образного наповнення, що несе в собі дана композиція. Диригенту варто відпрацювати технічно момент, коли змінюється не тільки чисельник позначення розміру, а й знаменник (наприклад, стик епізодів 12/8 та 4/4 alla breve (різаний ключ), 39 - 40тт.).

Як бачимо, жест диригента залежить від прийому звуковедення, темпу, штриха, динаміки. У будь-якому випадку він повинен бути ясним, чітким, зрозумілим, нести в собі інформацію про момент вдиху, характер атаки.

Все ж, однією з найважливіших задач для виконавців буде створення настрою та емоційного стану музики, передбаченого композитором, виконати цілісну, об`єднану однією ідеєю композицію. Це можливо лише за умови, по-перше, розуміння змісту оперної сцени диригентом, по-друге, налагодженої взаємодії виконавців з диригентом, зібраності та самовіддачі під час виступу і щирого переживання музичного шедевру Пьетро Масканьі.