ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 09.07.2024
Просмотров: 79
Скачиваний: 0
статевого гормону - тестостерону. Клітини Лейдіга мають круглу або полігональну форму, оксифільну цитоплазму, добре розвинену гладку ендоплазматичну сітку. Мітохондрії містять характерні трубчасті і везикулярні кристи. У цитоплазмі ендокриноцитів яєчка є включення глікогену, глікопротеїнів (останні мають вигляд паличок або стрічок), на периферії виявляється значна кількість вакуолей.
4.Будова спинномозкових та вегетативних гангліїв.
Спинномозковий вузол – скупчення нервових клітин біля злиття переднього і заднього корінців спинного мозку. У вузлі розміщені перикаріони перших нейронів спинномозкових рефлекторних дуг. Вузол вкритий сполучнотканинною капсулою від якої у паренхіму органа відходять перегородки. Перикаріони розташовані по периферії під капсулою, аксони – у серединній частині вузла. Основним функціональним елементом вузла є пвседоуніполярний нейрон. Автономний вузол оточений сполучнотканинною капсулою, від якої всередину вузла вростають прошарки сполучної тканини. Ганглії автономної нервової системи складаються з мультиполярних нейронів, що відрізняє їх від чутливих спинномозкових вузлів, побудованих із псевдоуніполярних нервових клітин. Інша особливість полягає у тому, що нервові клітини автономних гангліїв оточені нервовими волокнами, які на відміну від спинномозкових вузлів не мають серединної локалізації. Кожний нейрон автономного нервового ганглія, як і його відростки, оточений клітинами нейроглії. Дендрити нервових клітин вегетативного ганглія сильно галузяться і контактують з відростками нейронів центральних відділів; аксони є переважно безмієліновими і в складі постгангліонарних волокон ідуть до відповідних органів. Частина прегангліонарних волокон, які вступають у вузол, закінчуються безпосередньо на перикаріонах нейронів, утворюючи аксо-соматичні холінергічні синапси. Переважна більшість нейронів автономних гангліїв є холінергічними.
5.Провідна система серця.
У міокарді виділяють два типи клітин. Скоротливі та провідні кардіоміоцити. Другий різновид клітин міокарда - провідні кардіоміоцити - утворюють провідну систему серця. Остання складається із синуснопередсердного вузла, передсердно-шлуночкового вузла та передсердношлуночкового пучка Гіса з його розгалуженнями (волокна Пуркіньє), які передають імпульси до скоротливих м'язових клітин. Серед провідних серцевих міоцитів за морфологічними та функціональними особливостями можна визначити три типи клітин.Клітини першого типу мають назву пейсмейкерних клітин (Р-клітин), або водіїв ритму. Клітини другого типу - перехідні клітини, функціональне значення яких полягає у передачі збудження від Р-клітин до клітин пучка і скоротливих елементів міокарда. Локалізуються ці клітини на периферії синусно-передсердного вузла і становлять більшу частину його. Клітини третього типу - це клітини пучка провідної системи та його ніжок (так звані волокна Пуркіньє). Вони передають збудження від перехідних клітин до скоротливих кардіоміоцитів шлуночків.
6.Клітинні форми при еритропоезі.
Еритропоез відбувається у постнатальному періоді в складі червоного кісткового мозку. Джерелом розвитку еритроцитів є стовбурова кровотворна клітина ( І клас ). Ця клітина диферинціюється у клітину – попередника мієлопоезу ( ІІ клас ). З неї утворюються клітин двох видів: КТОГнЕ (колонієтвірна одиницю гранулоцитів та еритроцитів) та КТО – МГЦЕ (колонієтвірна одиниця мегакаріоцитів та еритроцитів). Наступна стадія розвитку еритроцитів – уніпотетний попередник КТО – Е (клітини ІІІ класу ). Проеритробласти ( ІV клас ) – перші морфологічні розпізнавані клітини еритроїдного ряду. Проеритробласти поділяються і перетворюються у базофільні еритробласти. Вони діляться мітозом,нагромаджують певну кількість гемоглобіну і перетворюються у поліхроматофільні еритробласти. Вони діляться мітозом. Їх пізні генерації називають поліхроматофільні нормобласти ( V клас ).
Білет 5
1. Дентин в різних його шарах на поперечному розрізі.
2. Бронхи різного калібру
Стінка бронхів утворена трьома оболонками - слизовою з підслизовою основою, фіброзно-хрящовою та адвентиційною. Особливості цих оболонок залежать від калібру бронха. Головні бронхи мають діаметр близько 15 мм. У їхній слизовій оболонці, на відміну від трахеї, з'являється м'язова пластинка, яка відмежовує слизову оболонку від підслизової основи. Вона тонка і складається із двох шарів гладких міоцитів - внутрішнього циркулярного і зовнішнього - з поздовжнім розташуванням клітин. Слизова оболонка головного бронха, як і трахеї, не утворює складок. Особливістю головних бронхів є фіброзно-хрящова оболонка, побудована із суцільних кілець гіалінового хряща.
Великі бронхи мають діаметр від 15 до 5 мм. М'язова пластинка слизової оболонки добре розвинена, складається з одного шару гладких міоцитів, орієнтованих у косо-циркулярному напрямку. Завдяки їхньому скороченню слизова оболонка цих бронхів утворює поздовжні складки. У власній пластинці слизової оболонки досить часто спостерігаються лімфатичні вузлики. Власна пластинка бронхів багата на еластичні волокна, які розташовані поздовжньо і забезпечують розтягування бронхів та їхнє повернення у вихідне положення під час дихання. Підслизова основа містить велику кількість залоз. Фіброзно-хрящова оболонка, на відміну від головних бронхів, утворена не суцільним кільцем хряща, а окремими хрящовими пластинками, роз міри яких зменшуються відповідно до зменшення калібру бронха. Кінцеві відділи мішаних слизово-білкових залоз розташовуються великими групами переважно у тих ділянках стінки бронха, де немає хряща. Середні бронхи мають діаметр від 5 до 2 мм. Товщина слизової оболонки та висота епітеліального шару зменшуються. М'язова пластинка слизової оболонки і її складки добре розвинені. Фіброзно-хрящова оболонка містить лише окремі острівці гіалінового хряща, місцями з'являється еластичний хрящ. У підслизовій оболонці зберігаються залози. Діаметр малих бронхів від 2 до 0,5 мм. Епітелій стає дворядним. М'язова пластинка у малих бронхах добре розвинена. У цих бронхах відсутні залози, а також хрящі. Отже, малі бронхи мають лише слизову і зовнішню адвентиційну оболонки або чотири пластинки: епітеліальну, власну, м'язову та адвентиційну. Термінальні (кінцеві) бронхіоли мають діаметр близько 0,5 мм і довжину до 1200 мкм. Загальний план будови їхніх стінок подібний до такого ж малих бронхів, але товщина стінки значно менша. Епітелій стає одношаровим кубічним війчастим. М'язова пластинка у термінальних бронхіолах має сіткоподібне розташування гладких міоцитів, завдяки чому складки слизової оболонки тут відсутні.
3.Атретичне тіло. Будова, функції.
Атретичні фолікули й атретичні тіла виникають унаслідок того, що не всі фолікули, які почали ріст, досягають стадії зрілого фолікула. Частина з них редукується, проходить зворотний розвиток - атрезію. Під час атрезії спочатку гине овоцит, а його прозора зона - зморщена, потовщена, гіалінізована - довший час лишається у центрі атретичноготіла. Цим останнє відрізняється від жовтого тіла, в центрі якого міститься сполучнотканинний рубець. У разі утворення атретичного тіла після загибелі овоцита починають розростатися клітини внутрішньої теки, які продукують естрогени. Отже, процес атрезії фолікулів необхідний не лише для елімінації зайвих яйцеклітин, але й для забезпечення організму естрогенами. Процес атрезії фолікулів зумовлений білковим гормоном гонадокриніном, який продукується водночас з естрогенами зернистим шаром ростучих та зрілих фолікулів.
4.Намалювати будову схеми кори мозочка.
5.Порівняйте будови кровоносних і лімфатичних капілярів.
Гемокапіляри виконують основну функцію кровоносної системи щодо обміну речовин між кров'ю та тканинами, відіграють роль гістогематичного бар'єра, а також забезпечують мікроциркуляцію. Гемодинамічні умови в капілярах характеризуються низьким і малою швидкістю кровоплину. Капіляри - найчисленніші судини організму. Здебільшого капіляри утворюють сітку, але можуть формувати і петлі. Стінка капілярів дуже тонка: вона утворена ендотелієм, базальною мембраною та перицитами. Лімфатичні капіляри - це початковий відділ лімфатичної системи. До них із тканин надходить тканинна рідина разом із продуктами обміну речовин, а в патологічних випадках - сторонні частинки, мікроорганізми, клітини злоякісних пухлин. Лімфатичні капіляри утворюють систему сліпо викінчених сплющених ендотеліальних трубок, які анастомозують між собою і пронизують органи чи супроводжують гемокапіляри.
Будова стінки лімфокапілярів порівняно з гемокапілярами має такі особливості : великі ендотеліальні клітини (у три-чотири рази більші, ніжу гемокапілярах); базальна мембрана несуцільна, перицити відсутні; наявність якірних фібрил, які фіксують ендотеліоцити лімфокапіляра до колагенових волокон сполучної тканини, що оточує ці судини; діаметр лімфатичних капілярів у кілька разів більший, ніж відповідних кровоносних.Особливостями будови лімфатичних судин є наявність клапанів та добре розвиненої зовнішньої оболонки.
6.Опишіть будову тимуса.
Тимус розміщений за грудниною. Форма тимуса полігональна, для неї характерна значна індивідуальна і вікова мінливість. Зовні тимус укритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа вростають перегородки, що поділяють його на часточки. Сполучна тканина капсули тимуса відмежована від його паренхіми базальною мембраною пористого типу, яка у місцях вростання кровоносних судин формує характерні канали, що йдуть вглиб органа. Часточка тимуса є структурною і функціональною одиницею органа. Основою часточки є каркас з так званих епітеліоретикулоцитів особливих епітеліальних клітин зірчастої форми, які контактують своїми відростками, утворюючи сітку. Проміжки між епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-
лімфоцитами, у меншій мірі - макрофагами. Незначну частину серед клітинних елементів тимуса становлять фібробласти, міофібробласти, а також тканинні базофіли. Центральна ділянка часточки тимуса, яка на гістологічних препаратах зафарбовується світліше, ніж периферійна, має назву мозкової речовини; темну периферію часточки називають кірковою речовиною.
Білет 6
1.Емаль. Будову, вигляд на поздовжньому шліфі зуба. малюнок сторінка 326
Емаль - найтвердіша тканина людського організму, яка покриває коронку зуба. За хімічним складом емаль на 9697% складається з неорганічних сполук, 3-4% утворюють органічні компоненти. Серед неорганічних сполук основну масу складають фосфорнокислі солі кальцію, які у вигляді кристалів гідроксиапатиту формули утворюють тверду основу емалі. Значно менший в емалі вміст карбонату та фториду кальцію. Органічним компонентом емалі є білки глікопротеїни, з яких побудований тонкофібрилярний матрикс емалі. Структурною і функціональною одиницею емалі є емалева призма. Вона являє собою пучок фібрил, між якими залягають кристали гідроксиапатиту кальцію. Діаметр емалевої призми 3-5 мкм, ближче до країв вона витоншується. Емалева призма має звивистий хід та утворюється у результаті діяльності клітини-енамелобласта.
2.Кровопостачання печінки.
Особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров з двох судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися у кишках і є необхідними для її життєдіяльності. Печінкова артерія несе від аорти кров, багату на кисень. Ці дві судини розташовані поруч і розгалужуються на дрібніші судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові вени та артерії. Міжчасточкові артерії та вени супроводжуються жовчними протоками і разом утворюють так звані печінкові тріади. Поряд з ними проходять також нервові волокна та лімфатичні судини. Міжчасточкові вени та артерії йдуть уздовж бічних граней часточок, а навколочасточкові, що відходять від них, оперізують часточки на різних рівнях. Від навколочасточкових вен та артерій всередину часточок вростають вхідні артеріоли і венули, які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече мішана кров у напрямку від периферії до центру часточок.. Вони проходять між тяжами печінкових клітин - печінковими пластинками, в радіальному напрямку і зливаються в центральну вену, яка розташована у центрі печінкової часточки. Кров із часточок впадає у збірні, або підчасточкові, вени. Збірні вени, подібно до міжчасточкових, розміщені між часточками, але не супроводжуються артеріями та жовчними протоками. За цією ознакою вони відрізняються від міжчасточкових вен. Центральні й збірні вени - судини безм'язового типу. Збірні вени, зливаючись, утворюють притоки печінкових вен, які в кількості трьох-чотирьох виходять із печінки і впадають у нижню порожнисту вену. Притоки печінкових вен мають добре розвинені сфінктери, за допомогою яких регулюється відплив крові від часточок і печінки в цілому. Отже, синусоїдні гемокапіляри в печінці розташовані між двома венозними системами - ворітної вени (навколочасточкові вени) та печінкових вен (центральні вени). Сукупність синусоїдних капілярів називають чудесною венозною капілярною сіткою печінки. Унаслідок того що печінка містить велику кількість гемокапілярів з широким діаметром, кров тече у часточках дуже повільно. Це сприяє здійсненню обмінних процесів між кров'ю і клітинами печінки. Крім того, у судинах печінки може депонуватися значна маса крові.
3.Будову ендометрію.
Ендометрій у віці до 10 років має товщину близько 0,15 мм, у статево зрілої жінки - до 2-3 мм. Ендометрій не утворює складок, просвіт матки має вигляд щілини. Складається ендометрій з двох пластинок - епітеліальної та власної. Епітелій ендометрію одношаровий високий призматичний (висота клітин 20-30 мкм); складається з війчастих і секреторних клітин. Епітеліальна пластинка утворює трубкоподібні вростання у власну пластинку, формуючи маткові залози. Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою сполучною тканиною. У фазі десквамації ( менструації ) відбувається відторгнення функціонального шару ендометрію. Під час фази проліферації відбувається процес регенерації функціонального шару ендометрію. Товщина ендометрію у цій фазі збільшується. Під час фази секреції ендометрій потовщується у два рази. У функціональному
шарі ендометрію розділяють дві зони: компактну та губчасту. Якщо вагітність не настає відбувається відторгнення функціонального шару.
4.Будова і топографія клітин – зерен кори мозочка.
Дендрити клітин-зерен, утворюючи синапси з мохоподібними волокнами, формують так звані клубочки мозочка. Аксони клітин-зерен проходять у молекулярний шар і там розгалужуються на дві гілки, що йдуть паралельно поверхні за ходом закруток мозочка (такзвані паралельні волокна), утворюючи численні синапси з дендритами грушоподібних, кошикових і зірчастих нейронів. Таким чином, по аксонах клітин-зерен збуджувальні впливи від мохоподібних волокон передаються багатьом грушоподібним клітинам. У ділянках клубочків мозочка є також значна кількість синапсів між дендритами клітин-зерен та аксонами зірчастих клітин з короткими аксонами. Збуджувальні впливи, що надходять до мозочка по мохоподібних волокнах, реалізуються за участю клітин-зерен і клубочків мозочка. Гальмівну дію здійснюють кошикові клітини, зірчасті клітини молекулярного і зернистого шарів, причому збудження зірчастих нейроцитів може блокувати імпульси, що надходять до мозочка по мохоподібних волокнах. мозочка.
5.Похідні шкіри. Будова потових залоз.
Похідними шкіри є сальні, потові і грудні залози, волосся, нігті. Потові залози - прості трубчасті нерозгалужені залози. У складі потової залози розрізняють кінцевий секреторний відділ і вивідну протоку. Кінцевий секреторний відділ має вигляд трубки, закрученої у формі клубка. Стінка трубки утворена кубічними або циліндричними (залежно від фази секреторного циклу) епітеліоцитами. Секреторні клітини потових залоз - судорифероцити - поділяють на два різновиди: світлі і темні. Вивідні протоки потових залоз у вигляді спіралі проходять через сітчастий і сосочковий шари дерми, пронизують усі шари епідермісу і відкриваються на поверхні шкіри потовою порою. Частина вивідних проток потових залоз разом з протоками сальних залоз впадає у волосяну лійку. Стінка вивідної протоки потової залози побудована з двошарового кубічного епітелію, який в епідермісі змінюється на багатошаровий плоский; у роговому шарі вивідна протока власної стінки не має.
6.Класифікація вен. Вени безм’язового типу.
Класифікація вен ураховує наявність м'язових елементів у стінці та ступінь їх розвитку. Згідно з цією класифікацією вени бувають безм'язового (волокнистого) та м'язового типу. Вени безм'язового типу побудовані з ендотелію з хвилястішими, ніж в інших кровоносних судинах, межами клітин та базальної мембрани, на якій розташований ендотелій. Середньої оболонки тут немає. Зовнішня оболонка цих вен зрощена зі сполучнотканинними прошарками органів, у яких вони знаходяться. До таких вен належать вени твердої та м'якої мозкових оболонок, сітківки ока, кісток, селезінки, плаценти.
Білет 7
1. Намалювати зубний епітеліальний орган. Альбом сторінка 61 Препарат №4