ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.02.2019
Просмотров: 495
Скачиваний: 1
Недоліки методу:- за умови зміни асортименту вироблюваної продукції, а також в умовах спеціалізації і кооперування підприємств спотворюється дійсний показник продуктивності праці;
-
Розкрийте сутність та співвідношення понять: продуктивна сила праці, продуктивність праці, фактори, шляхи та резерви підвищення продуктивності праці.
Продуктивна сила праці (ПСТ) – максимально можлива дієздатність праці щодо виробництва продукції в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.Продуктивність праці - це здатність конкретного труда створювати в одиницю часу певну кількість споживних вартостей.
ПП по відношенню до продуктивної сили праці (як дієздатності праці) виступає реально досягнутим ефектом в-ва. Різниця між цими категоріями дає уявлення про величину резервів зростання ПП.
Резерви зростання продуктивності праці - це можливості її підвищення за рахунок повнішого використання всіх чинників її зростання. Резерви є невикористаними можливостями економії витрат праці, які можна реалізувати завдяки вдосконаленню техніки і технології, організації виробництва і праці, поліпшенню якості робочої сили й інших шляхів зростання продуктивності праці. За змістом резерви зростання діляться на мат-тех, соц-екон і орг. Окрім цього, за часом використання виділяють: поточні та перспективні.
шляхи підвищення продуктивності праці – це конкретні напрями дії чинників її зростання.
Фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов`язані з працею, ресурсами, середовищем.Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності:зовнішні (які не контролюються)внутрішні (які контролюються)
-
Назвіть та охарактеризуйте внутрішньов. резерв росту продуктивн
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутришньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішні виробничі резерви можна поділити:— на резерви зниження трудомісткості праці;— резерви поліпшення використання робочого часу. До резервів поліпшення використання робочої сили відноситься можливість підвищення ступеня виконання норм відстаючими робітниками. Оцінку впливу цього резерву на зростання продуктивності праці проводять розрахунком безпосереднього зростання продуктивності праці за рахунок «підтягування» робітників, що не виконують норми виробітку, до 100%-го або середнього відсотка виконання норм колективом:
Розглянуті вище резерви зростання продуктивності праці стосуються в основному підвищення виробітку робітників.
Недоліки в управлінні виробництвом можуть бути причиною змісту зайвої чисельності різних категорій службовців. Оцінка цих резервів зростання може бути проведена з використанням методу порівняння. При цьому порівнюються чисельність працівників управління, що існує на даному підприємстві, із зайнятими у сфері управління на передових підприємствах з досконалішою структурою управління, а також з проектними даними.
-
Дайте характеристику принципам розподілу доходів у суспільстві.
Можна виділити чотири основних принципи, за якими розподіляються доходи серед членів суспільства:Зрівняльний розподіл. Характеризується втручанням держави в цей процес і є припустимим в умовах виробництва в суспільстві обсягу засобів до життя, що менше необхідного мінімуму для підтримки життєздатності населення). У цьому випадку задача держави у розподілі засобів для життя – забезпечення можливості фізичного виживання членів суспільства. Розподіл за працею (як за витратами так і за результатами праці). Розподіл за витратами праці здійснюється відповідно до його якості та кількості. Розподіл за витратами праці в ринковій економіці може бути здійснено лише в тому випадку, якщо зроблений продукт знаходить своє визнання на ринку товарів. У противному випадку розподіл повинен здійснюватися за результатами праці. Такий розподіл доходів може бути неадекватним кількості та якості праці, що вкладені у виробництво (у випадку виробництва неконкурентоспроможної продукції, робіт, послуг, що не користуються попитом ні на зовнішньому, ні на внутрішньому ринках).Формування доходу тільки за витратами праці характерно для планової системи господарювання.
В умовах ринкової економіки економічна ефективність витрат праці визначається конкурентоздатністю виробленої продукції (робіт, послуг), у зв'язку з чим принцип розподілу за витратами індивідуальної праці доповнюється розподілом за результатами колективної праці. Це означає, що доход працівника за інших рівних умов збільшується відповідно до росту доходу підприємства від даного виду праці. Роздержавлення власності, створення акціонерних, приватних підприємств в Україні призводить до того, що, поряд з розподілом за працею стає реальним розподіл за власністю. Зростання доходів від власності, як правило, призводить до посилення розходжень у рівні добробуту, не пов'язаних із особистими здібностями людей та їхніх трудових зусиль.
Розподіл за здібностями є окремим випадком розподілу за працею, тому що здібності впливають на результати праці, а значить і на відповідну частку суспільного багатства.
Розподіл за посадою відбиває вплив бюрократичного державного апарата управління на розподільчі відносини. Між тим, рівень доходу, що отримає працівник повинен залежати не від посади, а від економічного та соціального ефекту діяльності конкретної особи, що обіймає цю посаду. Його ослаблення відбувається в умовах демократичного розподілу в залежності від володіння власністю на економічний ресурс і законів граничної корисності
Розглянуті вище принципи розподілу суспільного багатства зорієнтовані на економічний аспект проблеми, що виражається в значній нерівності в доходах і в споживанні. Цю нерівність більшість країн намагається компенсувати за рахунок фондів спільного задоволення потреб (трансферні платежі) і благодійних фондів, що у визначеній мірі реалізують принцип розподілу за потребами. Це до деякої міри знижує гостроту нерівності в доходах.
Досвід розподілу суспільного багатства в різних країнах свідчить, що стабільність у суспільстві ґрунтується на диференціації доходів, що забезпечує високі стимули до росту ефективності економіки, за умови гарантії задоволення основних потреб населення країни.
До принципів розподілу слід віднести також принцип своєчасності оплати праці. Необхідність своєчасної оплати праці підкреслюється у документах Міжнародної організації праці та законодавства всіх країн. На жаль, у нашій країні цей принцип порушується на всіх рівнях, що є однією з причин сучасної економічної, соціальної, моральної кризи у суспільстві.
-
У чому полягає сутність функціонального та особистого розподілу доходів.Негативні і позитивні тенденції цих видів в
Функціональний розподіл доходу пов'язаний із способом, за яким грошовий доход суспільства поділяється на заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток. Тут сукупний доход розподіляється відповідно до функції, яку виконує одержувач доходу. Основними джерелами доходу в ринковій економіці є: 1) трудова діяльність найманого персоналу (заробітна плата); 2) підприємницька діяльність (підприємниький прибуток); 3) власність (дивіденди, відсотки на капітал, рента); 4) засоби держави, що розподілені в залежності від приналежності населення до визначеної групи і засоби підприємств, що розподіляються залежно від системи соціальних пільг, що закріплені у колективному договорі (трансфертні платежі); 5) особисті підсобні господарства. У структурі доходів населення промислово розвинених країн основна частина загального доходу приходиться на працю (заробітну плату найманих робітників), а не на капітал. Падіння частки заробітної плати й зростання виплат із соціальної допомоги свідчить про зниження рівня життя населення, навіть за умов зростання середньодушового доходу населення.
Особистий розподіл доходів населення пов'язаний із способом, яким сукупний дохід розподіляється серед окремих домогосподарств.
Основними показниками розподілу особистих доходів населення є:
1) абсолютні структурні показники: квінтилі, децілі. Квінтилі - розподіляють населення за розміром доходів на 5 рівних частин, децілі – на 10 рівних частин;
2) відносні структурні показники – а) коефіцієнти диференціації доходів. Вони показують, у скільки разів мінімальні доходи самого багатого населення перевищують максимальні доходи найменш забезпеченого населення; б) коефіцієнт фондів – це співвідношення між середніми значеннями доходів усередині порівнювальних груп населення або співвідношення між частками їх доходів в) коефіцієнти концентрації доходів Лоренца і Джині.
-
Сутність поняття «рівень життя» населення, його показники та взаємозв’язок із поняттям «якість життя».
Під рівнем життя розуміють ступінь забезпеченості населення необхідними матеріальними і нематеріальними благами і послугами, досягнутий рівень їхнього споживання.
Рівень життя визначається ступенем розвитку і задоволення потреб, інтересів людей, що відбивається в конкретних показниках.
На відміну від показника «якість життя», що відбиває якісну (не вимірювану) характеристику умов життя (якість харчування, медичних послуг, загальної і професійної освіти; якість житла: його планування, облаштування та ін.), при визначенні рівня життя використовують дані (у тому числі й статистичні), що піддаються обліку.
Систему кількісних і якісних показників рівня життя складають:
загальний обсяг споживання матеріальних благ і послуг, рівень споживання продуктів харчування й не продуктових товарів;
реальні доходи населення, розмір реальної заробітної плати, надходження з інших джерел (пенсії, стипендії, допомоги, дивіденди тощо);
умови праці, тривалість робочого й вільного часу;
показники освіти, охорони здоров’я ін.
Основні групи показників рівня життя: абсолютні- Об’єм національного доходу, Номінальні доходи населення, Фонд заробітної плати, Доходи від підприємницької діяльності. Питомі (відносні)- Частка фонду споживання в національному доході, Реальний дохід на душу населення, Середній дохід от підприємницької діяльності на душу населення, Середній і мінімальний розмір пенсій, Товарооборот на душу населення, Об’єм наданих послуг на душу населення.
-
Сутність поняття прожитковий мінімум, споживчий кошик та характеристика методів їх розробки.
«прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості». він відбиває обсяг і структуру споживання найважливіших матеріальних благ і послуг, необхідних для підтримки активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення на мінімально припустимому рівні. Спожи́вчий ко́шик — набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у актуальних цінах. «Споживчий кошик» визначається не рідше одного разу на п’ять років. Набір продуктів харчування в споживчому кошику включає продовольчі товари. Для формування прожиткового мінімуму в світовій практиці застосовують такі методи:- статистичний, який ґрунтується на рівні доходів 10-20% найменш забезпечених категорій населення;- нормативний – на основі розрахунку науково - обґрунтованих нормативів споживання продовольчих та непродовольчих товарів і послуг, що забезпечують нормальне відтворення робочої сили й духовний розвиток людини;- комбінований або нормативно-статистичний метод (продуктова частина визначається за нормативним методом, а інші складові – статистичним методом);- суб’єктивний – на основі соціологічних опитувань населення щодо величини необхідного мінімального доходу;- ресурсний – орієнтований на реальні економічні можливості суспільства щодо забезпечення прожиткового мінімуму.В Україні для визначення прожиткового мінімуму застосовується нормативно-статистичний метод.
-
Охарактеризуйте поняття «бідність населення», її види. Показники бідності в концепції людського розвитку.
Бідність – стан, викликаний нестатком матеріальних ресурсів для ведення нормального способу життя, що є звичним і характерним для конкретного суспільства в конкретний період часу.
Традиційно виділяють абсолютну та відносну бідність. Визначення абсолютної бідності засноване на зіставленні доходів, необхідних для задоволення основного набору мінімальних потреб людини, з доходами, якими вона володіє. Абсолютна бідність виражається, зокрема, у нездатності родини на поточні грошові доходи задовольнити основні потреби в їжі, одязі, житлі. Абсолютно бідною вважається та людина, доходи якої нижчі за певний встановлений мінімум - межу бідності.
Відповідно до концепції відносної бідності, людина чи родина вважаються бідними в тому випадку, якщо засоби, якими вони розпоряджаються, не дають їм змоги вести спосіб життя, прийнятий як нормальний у їхньому суспільстві.
У рамках концепції людського розвитку розроблено два показники бідності – індекс (бідності) злиденності населення для країн, що розвиваються (ІБН-1), та індекс бідності населення для розвинених країн (ІБН-2) Індекси бідності населення складаються з таких компонентів:ІБН-1: 1) частка осіб, які не доживають до 40 років; 2) рівень неграмотності; 3) складний показник матеріальної забезпеченості, що включає: частку населення, яка не має доступу до безпечної води; частку населення, яка не має доступу до медичних послуг; частку дітей віком до 5 років з недостатньою масою тіла.ІБН-2: 1) частка осіб, що не доживають до 60 років; 2) рівень функціональної неграмотності (нездатність розуміти прочитане); 3) частка населення, яка визнана бідною за доходами (межа складає 50% медіанного особистого доходу); 4) рівень застійного безробіття (тривалістю 12 місяців і більше)
-
Розкрийте поняття «доходи населення» та державної політики
Доходи населення - це кошти в грошовій або натуральній формі, одержувані домашніми господарствами за певний період часу.Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Доходи населення мають номінальне і реальне вираження. Номінальні доходи – це доходи, отримані в грошовому вираженні. Доходи реальні – це номінальні грошові доходи населення, скоректовані на індекс споживчих цін.
«Доходи населення» можна класифікувати за економічною природою (трудові і нетрудові), змістом (натуральні та грошові), за рівнем використання (загальні, розташовувані, реальні).
Політика доходів полягає в перерозподілі доходів через держбюджет шляхом диференціації оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат населенню. Державна політика доходів є складовою частиною соціальної політики і спрямована на вирішення двох головних завдань: надання прямої допомоги найбільш вразливим верствам населення через систему соціального забезпечення і нейтралізацію інфляційного знецінення доходів і заощаджень населення.