ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 15.07.2019
Просмотров: 3314
Скачиваний: 2
При сильній кровотечі з порожнин їх заповнюють тампонами з марлі. Для цього особливо придатний тампон Мікулича - квадратна серветка відповідної величини зі складеної удвоє марлі, в центрі якої пришита смужка з марлі або прикріплена лігатура. Корнцангом серветку вводять у порожнину, а потім заповнюють ватно-марлевими тампонами (рис. 93), намагаючись рівномірно розподілити їх, доки вся порожнина рани не буде туго затампонована, щоб створити відповідний тиск на судини, які кровоточать; марлеву смужку виводять за межі рани. Часто для утримання цього тампона в рані краї її зближують провізорними швами, які знімають на 2-4-й день, або накладають тиснучу пов'язку. Тампон витягують за марлеву смужку після попереднього звільнення його від дрібних тампонів.
Витягують тампони обережно, намагаючись не пошкодити грануляційних тканин і не зруйнувати тромби, які утворилися! Для легшого видалення і щоб попередити руйнування утворених тромбів, тампони перед витягуванням слід змочити 3 %-ним розчином перекису водню або стерильним вазеліновим маслом!
Тампонада з метою остаточної зупинки крові при явному забрудненні рани або при її інфікуванні, наявності в ній розміжчених м'яких тканин та запального ексудату допустима лише у виняткових випадках!
Затискування кровоточивої судини гемостатичним пінцетом. Це звичайний прийом, яким користуються найчастіше для зупинки кровотеч при операціях. Кровоточиву судину захоплюють тим або іншим гемостатичним пінцетом. Пінцет знімають після зупинки кровотечі або залишають у рані на деякий час.
Спочатку притискають тампон на кілька секунд до рани, відшукують кровоточиву судину, а потім захоплюють гемостатичним пінцетом. При накладанні інструмента слід уникати одночасного захоплення тканин, які прилягають до судин! Слід пам'ятати, іцо грубе поводження з тканинами знижує їх біологічну стійкість і сприяє розвитку ранової інфекції!
Торзування скручуванням судин - один із найчастіше застосовуваних методів зупинки кровотечі. Куксу пошкодженої судини фіксують гемостатичним пінцетом, при цьому тканини зафіксованого кінця судини розміжчуються. Потім кілька разів інструмент повертають навколо осі кровоносної судини. При цьому інтима розривається, відшаровується і завертається в просвіт судини, що прискорює утворення тромбу. Для торзування використовують гемостатичні пінцети Кохера та Пеана. Цей метод зупинки кровотечі застосовують у випадках, коли пошкоджені невеликі судини.
Якщо кровоносну судину можна підтягнути, то в такому разі її дещо витягують, накладають впоперек другий гемостатичний пінцет - проводять торзування. Другий пінцет служить тільки для фіксації судини, тому його не слід сильно стискувати. У противному разі інтима розірветься і утвориться тромб вище місця накладання пінцета до першої гілки, яка відходить від судини, що небажано. Потім повертають перший пінцет навколо поздовжньої осі судини до того часу, поки вона не відірветься.
При торзуванні необхідно уникати одночасного захоплення нервів, які проходять разом із судиною!
Затискання кровоточивої судини разом із оточуючими м'якими тканинами. Досить часто, коли кровоточиву судину важко знайти й виділити з оточуючих м'яких тканин, або тканини в рані неміцні, гемостатичний пінцет накладають на судину разом із оточуючими тканинами. У таких випадках інструмент залишають у рані на 12- 48 год, а інколи й довше. Цей метод використовують при глибоких ранах, коли не можна накласти лігатуру, наприклад, при операціях на холці, потилиці, в ділянці крижів, грудної стінки, а також при зупинці артеріальної кровотечі в післякасграційний період. Для запобігання натягування судини або зісковзання пінцета, останній підв'язують за кільце чи фіксують пов'язкою. Знімають пінцет дуже обережно, щоб не зруйнувати тромб.
Ізольоване перев'язування судин у рані застосовують при пошкодженні великих та середніх судинних стовбурів, оскільки інші методи не дадуть позитивних результатів. Спочатку судину фіксують гемостатичним пінцетом, відсовують від неї оточуючі тканини, особливо нерв, який проходить поряд, а потім нижче пінцета накладають лігатуру.
Щоб запобігти вторинній кровотечі, зразу після зав'язування першого вузла слід зняти гемостатичний пінцет і, переконавшись, що судина не кровоточить і лігатура не зісковзує, зав'язати другий вузол. Кінці лігатури коротко обрізають ножицями.
Якщо велика кровоносна судина лежить на шляху розрізу, її обережно ізолюють від оточуючих тканин, перев'язують у двох місцях у межах рани, а потім розтинають між лігатурами. Останні накладають за допомогою голки Дешампа.
На великі судини, як правило, накладають подвійну лігатуру: нижню на кінці судини затягують сильно, а верхню (на 0,5-1 см вище першої") - не дуже туго. У цьому випадку тромб утворюється в ділянці між 287 лігатурами; при наявності однієї лігатури тромб утворюється на проміжку від лігатури до відходження від судини першої гілки, що часто зумовлює порушення кровопостачання у рані в перші дні після операції.
При пошкодженні великих вен слід перев'язувати обидва кінці вени: периферичний - для зупинки кровотечі, а центральний - для запобігання розвитку аероемболії!
Накладання лігатури на судину разом із оточуючими м'якими тканинами раціональне у випадках: коли кровоточива судина розміщена в глибині тканин і її важко ізолювати, а краще захопити лігатурою оточуючі її тканини; якщо судина знаходиться в товщі м'яза, брижі, зв'язці внутрішнього органа, сім'яного канатика; при склерозі стінки судини або утворенні спайки її з оточуючими склеротизованими тканинами; знаходження кровоточивої судини в щільних тканинах. Якщо судина знаходиться в товстій зв'язці або брижі, в такому випадку накладають прошивну лігатуру, проводячи її через тканину поблизу судини, а потім зав'язують лігатурою навколо неї (див. рис. 89; 2; с. 305).
Якщо судина лежить у глибині тканин або в щільних тканинах, найраціональнішим прийомом є обколювання навколо судини на деякій відстані від неї голкою за типом кисетного шва (див. рис. 89; 3). Кінці лігатури зав'язують морським вузлом настільки сильно, щоб припинилася кровотеча. Лігатурою намагаються захопити якомога менше оточуючих тканин, щоб не залишити великої кукси (великі кукси, залишені в черевній порожнині, сприяють утворенню спайок та появі болю після операції!).
При перев'язуванні судин в інфікованих ранах кінці лігатур виводять назовні і після відторгнення їх витягують.
Перев'язування судини на її протязі виконують у випадках, коли зупинка кровотечі в рані протипоказана (гнійне запалення, некроз тканин, розпад новоутворень та ін.). На центральний кінець оголеної судини накладають подвійну лігатуру, а потім до периферії від неї судину розтинають. Оскільки перев'язування артерії завжди призводить до погіршення кровообігу, необхідно перевірити стан колатера- лей; при нормальному розвитку колатерального кровообігу із периферичного кінця перерізаної артерії повинна витікати кров. Переконавшись у наявності колатерального кровообігу, перев'язують периферичний кінець судини. ГІри відсутності кровотечі із цього кінця судини, одночасно з виключенням артеріального стовбура лігують однойменну вену, в результаті чого майже завжди вдається ліквідувати небезпеку ішемічного некрозу тканин.
Допоміжним методом у подібних випадках є операція ангеолізу, тобто відокремлення судини на ділянці в 4-6 см від оточуючої пери- васкулярної клітковини (параартеріальна симпатектомія). При цьому порушується цілісність симпатичних волокон між відокремленим відрізком судини та поблизу прилеглого нерва, що зумовлює тимчасове розширення периферичного судинного русла.
Гемостатичний шов. При деяких операціях з'єднувальний шов на рану накладають з таким розрахунком, щоб закрити просвіт невеликих кровоточивих судин (ампутація вушної раковини, язика, операції на статевих органах).
Судинний шов накладають при пошкодженні великих магістральних судин, при пересадці органів і з лікувальною метою. Цей метод зупинки кровотечі не знайшов широкого застосування у ветеринарній медицині, його широко використовують у гуманній медицині.
Фізичні способи
Ці способи ґрунтуються на властивостях низьких температур викликати короткотривале (1-2 год) звуження судин, а при високих - коагулювати білки й прискорювати зсідання крові.
Холод у вигляді примочок, зрошувань, прикладання змоченої глини, гумового міхура з льодяною водою, льодом або снігом використовують при закритих механічних пошкодженнях (ушиби, вивихи та ін.), які супроводжуються внутрішньотканинними та інтраартикуляр- ними кровотечами. Ці самі засоби можна використовувати при кровотечах із носової порожнини (холод на ділянку потилиці та на спинку носа). Сухий холод (міхури з холодною водою, снігом, льодом) можна класти зверху пов'язки, яка накладена на ранову поверхню. При кровотечах із судин матки та піхви холод прикладають на крижі.
Термокаутеризація - застосування високої температури. Тер- мокаутеризацію використовують у випадках, коли не можна або важко застосовувати інші методи гемостазу (видалення пухлин, втручання на склеротизованій рубцевій тканині, на паренхіматозних органах та в інших випадках). Для термокоагуляції використовують електричні термокаутери та ті, які нагрівають від інших джерел. Термокаутер нагрівають до білого кольору. Розжаривши, його прикладають до рани, в результаті чого на її поверхні утворюється коагулянт (струп), який сприяє утворенню та утриманню в просвіті судин тромбів.
Особливо перспективними при операціях, які супроводжуються сильною кровотечею, є електроножі і лазерні скальпелі. Такі методи оперування дають можливість при одночасному роз'єднанні тканин зупиняти кровотечу з невеликих і середнього калібру судин. Позитивним у зазначених способах є прискорення ходу операції, стерильність, відсутність сторонніх тіл у рані (лігатур).
При невмілому користуванні електро- і лазерокоагуляцією одержують велику зону некрозу тканин, що негативно впливає на загоєння ран!
В умовах нашої клініки ми успішно використовуємо лазерні скальпелі "Ромашка" і "Скальпель-1" для видалення пухлин, особливо тих, які локалізуються на статевому члені, зовнішніх статевих губах та при інших операціях.
Гаряча вода (55-60 °С) має добру гемостатичну дію. Вона зумовлює коагуляцію як білків крові, так і тканинних, подразнює вазоконстриктори, що підвищує тонус стінки судин, прискорює утворення тромбів у просвітах пошкоджених судин. Чисту гарячу воду або у вигляді розчину лікарських речовин можна з успіхом використовувати для зупинки кровотеч із судин порожнистих органів: матки, сечового міхура, прямої кишки та інших.
Хімічні способи
Вони грунтуються на місцевому використанні фармакологічних речовин, які прискорюють коагуляцію білків крові, що сприяє утворенню тромбів у кровоточивих судинах. Цих препаратів є безліч. Використо- вують їх, в основному, в поєднанні з пов'язками або тампонадою.
Скипидар сприяє зсіданню крові і швидко зупиняє кровотечу навіть із великих судин. Слід зазначити, що він деякою мірою посилює регенеративні процеси й прискорює загоєння ран. Цьому, очевидно, сприяє його протигнильна та антисептична дія. Препаратом злегка зволожують тампони, призначені для тампонади рани, і матеріали, які використовують для перев'язування (2-3 краплі на тампон).
З %-ний розчин перекису водню, крім антимікробної та дезо- дорувальної дії, впливає в'яжуче, чим, мабуть, пояснюється його кровоспинний ефект! Розчином зволожують тампон, який застосовують для тампонади рани!
5-10 %-ні розчини іхтіолу при зрошенні або нанесенні на ранову поверхню (краще використовувати тампони або серветки, зволожені розчином) використовують при капілярних та паренхіматозних кровотечах.
Йодоформ при нанесенні на ранову поверхню прискорює коагуляцію крові. Його використовують у вигляді складних порошків - присипок, до складу яких входить борна кислота, стрептоцид, тальк; рідше — у вигляді мазей.
Антипірин при місцевому застосуванні діє гемостатично - прискорює зсідання крові та звужує судини. Його використовують при кровотечах із носової порожнини у вигляді 10--20 %-них розчинів, якими змочують тампони та серветки. Останні вводять у носову порожнину.
Галуни. У розчинах до 1 %-ної концентрації препарати діють в'яжуче, при більш високих концентраціях - подразнювально, аж до припалювання тканин. У формі таблеток або болюсів рекомендують застосовувати при шлункових та кишкових кровотечах. У суміші з нафталіном їх широко використовують як гемостатичний засіб при зрізанні пантів у маралів і п'ятнистих оленів. Порошок втирають у поверхню зрізу.
Адреналіну гідрохлорид у хірургічній практиці застосовують місцево для подовження дії новокаїну при інфільтраційній анестезії та припинення кровотечі (2-5 крапель 0,1 %-ного розчину адреналіну гідрохлориду на 100 мл новокаїну).
Розчин адреналіну додають до анестетика безпосередньо перед використанням. Розчин адреналіну 1:1000 застосовують як при внутрішніх, так і зовнішніх кровотечах, його вводять коням і великій рогатій худобі внутрішньовенно в дозі 1-3 мл, підшкірно - 2-5 мл; дрібній рогатій худобі, свиням і собакам внутрішньовенно - 0,2-0,5 мл. Не можна застосовувати при легеневих кровотечах, тому що розширює судини легень!
Розчини адреналіну гідрохлориду в концентрації 1:1000 та 1:500 використовують при кровотечах із рани, а також із судин порожнистих органів (носа, рота, шлунка, сечового міхура, матки тощо). Необхідно враховувати, що після використання адреналіну нерідко виникають вторинні кровотечі внаслідок паралічу вазоконстрикторів.
Феракрил - сіль заліза та поліакрилової кислоти. Препарат проявляє місцеву гемостатичну дію, бактерицидні властивості й знеболювальний ефект. З білками крові утворює згустки, які закупорюють кровоносні судини. Феракрилом просочують марлеві тампони і прикладають до рани або застосовують сухі гемостатичні серветки з феракрилом.
Використовують 1 %-ний розчин і гемостатичні серветки з феракрилом.
Гемофобін. Основною діючою речовиною гемофобіну є пектин. Застосовують 3 %-ний розчин для змочування тампонів, які прикладають на кровоточиву поверхню. При внутрішніх кровотечах вводять перорально.
Кислота амінокапронова (синоніми: іпсилон-амінокапронова кислота, Amicar, Aminocaproic acid, Aminocapron, Encicapron).Препарат пригнічує фібриноліз!
Розчини готують за загальними правилами. Кип'ятіння та зберігання не знижують їхньої фармакологічної активності! Препарат у 5-10 %-них розчинах (рН 6,5-7) можна застосовувати всередину в дозі 0,05-0,1 г на 1 кг маси тіла тварини; у 3-10 %-них (рН 7) - підшкірно, в дозі 0,05-0,1 г на 1 кг маси; у 5-10 %-них (рН 7) - внутрішньовенно, в дозі 0,03-0,1 г на 1 кг маси й 3^10 %-ні розчини (рН 7) - свиням інтраперитонеально, в дозі 0,03-0,1 г на 1 кг маси тіла.