ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.07.2019
Просмотров: 707
Скачиваний: 1
Швидкість осідання еритроцитів. Якщо взяти кров у тварини, і запобігти її зсіданню, то через деякий час можна спостерігати осідання еритроцитів оскільки густина еритроцитів більша, ніж плазми крові і становить - 1,095 і 1,030 відповідно. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) враховують по стовпчику плазми, що відстоявся, в міліметрах за годину або 24 години. У тварин ШОЕ видоспецифічна: найшвидше осідають еритроцити у коня (40...70 мм/год.), найповільніше -у жуйних (0,5...1,5 мм/год. і 10...20 мм/24 год.); у свиней - в середньому 6...10 мм/год., у птахів 2...4 мм/год.
На швидкість осідання еритроцитів впливають багато факторів: кількість еритроцитів та їх заряд, в'язкість крові, питома вага, реакція крові і особливо білковий спектр плазми крові. ШОЕ знижується при підвищенні в плазмі вмісту альбумінів і підвищується при збільшенні фібриногену, ліпопротеїдів, церулоплазміну, імуноглобулінів тощо. ШОЕ за фізіологічних умов прискорюється при вагітності (перед родами), під час перетравлювання корму, інтенсивній фізичній роботі. В умовах патології це явище характерне для інфекційних хвороб і запальних процесів.
Лейкоцити. У крові присутні дві групи лейкоцитів: зернисті, або гранулоцити (містять в цитоплазмі зернистість, видиму при фіксації та забарвленні мазка), і незернисті, або агранулоцити (зернистість в цитоплазмі відсутня). Така класифікація лейкоцитів грунтується на світловій мікроскопії та зовнішньому вигляді клітин у мазках крові, фарбованих за Романовським. До зернистих лейкоцитів відносяться базофіли, еозинофіли і нейтрофіли. Незернисті лейкоцити - лімфоцити і моноцити.
Усі форми лейкоцитів в тій або іншій мірі здатні до амебоподібного руху і можуть проникати через ендотелій стінки судин, переходячи з крові в тканини і навпаки, мігрувати по міжклітинних просторах. Вони володіють хемотаксисом, тобто здатністю рухатися у бік хімічного або біологічного подразника. Лейкоцити активно рухаються до місця проникнення чужорідних тіл, оточують їх, поглинають і перетравлюють за участю лізосом. Це явище І. І. Мечніков назвав фагоцитозом (від грец. phagos - поглинаючий). За відкритія фагоцитозу у 1883 році І. І. Мсчников був удостоєний Нобелівської премії.
Фагоцити, тобто клітини, які здатні до фагоцитозу, діляться на мікрофаги (базофіли, еозинофіли, нейтрофіли) та макрофаги (моноцити, гістіоцити та ін.)
Більше половини лейкоцитів знаходиться поза межами судинного русла - в міжклітинному просторі, біля третини в кістковому мозку.
Зменшення кількості лейкоцитів в крові називається лейкопенією. У останні десятиріччя намітилася тенденція до зниження числа лейкоцитів в крові у здорових тварин і людей до 4 Г/л. Вважають, що невелика лейкопенія пов'язана з порушеннями екології і не завжди є патологією.
Збільшення кількості лейкоцитів називається лейкоцитозом. Лейкоцитози підрозділяють на фізіологічні, патологічні і медикаментозні. У здоровихтварин лейкоцитоз може бути в наступних випадках: лейкоцитоз вагітних - в останню стадію вагітності; лейкоцитоз новонароджених; аліментарний лейкоцитоз, тобто пов'язаний з прийомом корму; міогенний лейкоцитоз - після напруженого фізичного навантаження (у коней після дуже інтенсивного навантаження відзначали до 50 Г/л лейкоцитів, що в 5... 10 раз перевищує норму); емоційний лейкоцитоз (при сильних емоційних перевантаженнях, больових подразненнях).
За механізмом розвитку лейкоцитоз може бути двох типів: перерозподільний і істинний. Пе-рерозподільний лейкоцитоз (фізіологічний) є тимчасовим і відбувається за рахунок переходу лейкоцитів з кров'яних депо або пасивного вимивання з кровотворних органів. Істинний лейкоцитоз (патологічний) виникає при інтенсивнішому кровотворенні, він розвивається повільніше, але зберігається протягом довгого часу.
ФУНКЦІЇ ЛЕЙКОЦИТІВ
Всі гранулоцити утворюються в червоному кістковому мозку. їх кількість в синусах кісткового мозку більша, ніж в крові, приблизно в 20 разів (вони і є резервом для перерозподільного лейкоцитозу). При повній зупинці розвитку лейкоцитів кістковий мозок здатний протягом 6 діб підтримувати нормальний рівень їх в крові.
Лейкоцити затримуються в кістковому мозку в зрілому стані до 3 діб, після чого потрапляють у кровообіг. Проте через декілька днів гранулоцити назавжди залишають судинне русло і мігрують у тканини, де продовжують здійснювати свої функції і згодом руйнуються. Тривалість життя гранулоцитів - від декількох годин до 4...6 діб.
Базофіли - найменша кількість зернистих лейкоцитів периферійної крові тварин (1-2 %). Кров птахів містить 3—4 % базофілів. Фарбуються основними фарбами в темно-фіолетовий колір. Базофіли малорухомі, мають слабку здатність до фагоцитозу. Вони містять в гранулах серотонін, кислу фосфатазу, пероксидазу, гістамін, гепарин. Базофіли синтезують також і інші БАР (біологічно активні речовини) - хемотаксичні чинники, що залучають еозинофіли і нейтрофіли, простагландіни, деякі чинники зсідання крові. Вони беруть участь в імунологічних реакціях алергічного типу. На поверхні базофілів знаходяться спеціальні рецептори, за допомогою яких вони зв'язуються з іму-ноглобуліном Е. Приєднання антигенів і утворення комплексу антигсн-антитіло викликає деграну-ляцію базофілів і вихід із них гістаміну і гепарину, які спричиняють алергію гуморального типу (анафілаксію, сироваткову хворобу тощо). Гепарин є основним антикоагулянтом, він перешкоджає зсіданню крові в судинах. Гістамін - антагоніст гепарину. Крім того, він виконує ряд інших функцій: стимулює фагоцитоз, збільшує проникність кровоносних судин, розширює артеріоли, капіляри.
Близькими за своїми морфологічними і фізіологічними властивостями є тканинні базофіли (тучні клітини). Вони знаходяться не в крові, хоча в невеликій кількості можуть бути в ній присутні, а в сполучній тканині шкіри, по всьому дихальному і травному тракту, тобто в місцях контакту внутрішнього середовища організму із зовнішнім.
Активація базофілів стимулюється імунним комплексом антиген - імуноглобулін Е і іншими речовинами - компонентами системи комплементу, полісахаридами бактерій, антигенами цвілевих грибів, алергенами домашнього пилу й ін.
Еозинофіли. Мають крупні зерна, які фарбуються кислими фарбами, особливо еозином, в рожево-червоний колір. У крові тварин їх кількість становить 2-12 %, вона зростає при алергічних реакціях, гельмінтозах. Еозинофіли володіють антитоксичними властивостями. Вони здатні адсорбувати токсини на своїй поверхні, нейтралізувати їх або транспортувати до органів виділення.
Еозинофіли виділяють різні БАР, більшість з яких за своїми ефектами протилежна речовинам, які секретуються базофілами і тучними клітинами. Еозинофіли містять гістаміназу - фермент, що руйнує гістамін, а також гальмують подальше виділення гістаміну базофілами. Еозинофіли сприяють зсіданню крові на відміну від базофілів.
Порівняно з нейтрофілами вони менше здатні до фагоцитозу, але більше до хемотаксису. Хемотаксичними речовинами щодо еозинофілів є комплекси антиген-антитіло, гістамін та інші низькомолекулярні фактори, які виділяються тканинними базофілами. Еозинофіли фагоцитують гранули, які виділяються тучними клітинами в міжклітинних просторах, що дозволяє організму знизити інтенсивність алергічних реакцій, захистити власні тканини.
Зменшення числа еозинофілів у крові (созинопенія) часто спостерігається при стресах різної етіології, воно зумовлене активацією гіпофизарно-надниркової системи. Збільшення числа еозинофілів (еозинофілія) буває у всіх випадках інтоксикації і при алергічних реакціях (у поєднанні з базофілією).
Нейтрофіли. Найбільш поширений різновид гранулоцитів. У крові тварин їх міститься 25-70 %. Фарбуються нейтральними фарбами у фіолетово-рожевий колір. У кролів вони яскраво-червоні, тому ці клітини називають псевдоеозинофілами. За формою ядра серед нейтрофілів розрізняють три види: юні з бобоподібним, паличкоядерні - з Б-подібним ядром; сегментоядерні -ядро яких складається із 3-5 сегментів, з'єднаних між собою тонкими перетинками хроматину. Юні нейтрофіли - це наймолодші форми, які розвиваються в кістковому мозку, де перш ніж набути зрілої форми і перейти в кровообіг, піддаються стадіям перетворення. У нормі незрілі нейтрофіли потрапляють у кровообіг рідко. При деяких інфекційних захворюваннях та запальних процесах у крові збільшується вміст молодих нейтрофілів (юних, паличкоядерних), що називають зміщенням ядра вліво (у лейкограмі нейтрофіли розміщуються за ступенем зрілості ядра зліва направо).
При попаданні в організм мікробних клітин, або продуктів їх життєдіяльності, якихось сторонніх тіл їх перш за все атакують нейтрофіли. Пересування нейтрофілів забезпечують контрак-тильні (скоротливі) білки - актин і міозин, які знаходяться в їх цитоплазмі.
Нейтрофіли містять ферменти, які розщеплюють білки, жири і вуглеводи. Завдяки набору активних ферментів нейтрофіли виконують одну з найголовніших функцій - фагоцитоз. У процесі фагоцитозу беруть участь лужна і кисла фосфатаза, катепсин, лізоцим, мієлопероксидаза. Нейтрофіли фагоцитують не тільки мікроорганізми, але й імунні комплекси, що утворилися при взаємодії антигена з антитілом.
Важливе значення нейтрофілів полягає також у виробленні різних біологічно активних речовин (БАР). Ці речовини підвищують проникність капілярів, міграцію інших клітин крові в тканини, стимулюють кровотворення, зростання і регенерацію тканин. Нейтрофіли виробляють бактерицидні, антитоксичні і пірогені речовини (пірогени - речовини, що зумовлюють підвищення температури тіла, внаслідок чого виникає гарячкова реакція при інфекційних або інших запальних захворюваннях). Нейтрофіли беруть участь в зсіданні крові і у фібринолізі.
Лімфоцити складають до 20-40% лейкоцитів. Характерна морфологічна ознака лімфоци-
тів - темно-фіолетове ядро круглої форми і перинуклеарна зона просвітлення. Утворюються вони в червоному кістковому мозку, але на ранній стадії розвитку частина їх покидає кістковий мозок і потрапляє в тимус, а частина - у фабрицієву сумку у птахів або її аналоги у ссавців (імовірно - лімфатичні вузли кишечника, мигдалини). У цих органах відбувається подальше дозрівання і "навчання" лімфоцитів. Під навчанням розуміють придбання мембраною лімфоцитів специфічних рецепторів, чутливих до антигенів певних видів мікроорганізмів або чужорідних білків.
Таким чином, лімфоцити стають неоднорідними за своїми властивостями і функціями. Розрізняють три основні популяції лімфоцитів: Т-лімфоцити (тимуезалежні), які дозрівають в тиму-сі, або вилочковій залозі; В-лімфоцити (бурсозалежні), які дозрівають у фабрицієвій сумці птахів і в лімфоїдній тканині у ссавців; О-лімфоцити (нульові), які можуть перетворюватися в Т- і В-лімфоцити.
Т-лімфоцити після дозрівання в тимусі розселяються в лімфовузлах, селезінці або циркулюють у крові. Вони забезпечують клітинні реакції імунітету. Т-лімфоцити неоднорідні, серед них є декілька субпопуляцій:
Т-хелпери (англ. help - допомагати) - взаємодіють з В-лімфоцитами, які перетворюються на плазматичні клітини, що виробляють антитіла;
Т-супрессори (англ. supress - пригнічувати) - знижують активність В-лімфоцитів, перешкоджають їх надмірному утворенню;
Т-кілери (англ. kill - вбивати) - клітини-вбивці; завдяки цитотоксичним механізмам руйнують чужорідні клітини, трансплантати, пухлинні клітини, мутантні клітини і, таким чином, зберігають генетичний гомеостаз.
Частина Т- і В-лімфоцитів перетворюється на клітини імунної пам'яті і розселюється в іму-нокомпетентні органи. Клітини пам'яті мають на мембрані рецептори до антигенів, з якими відбувався контакт. При потраплянні в організм відповідних антигенів клітини пам'яті швидко розмножуються і починають активно функціювати. Згідно з даними, ці клітини довгоживучі; у щурів, наприклад, вони зберігаються протягом усього їх життя.
Основна функція В-лімфоцитів - продукція антитіл, тобто захисних імуноглобулінів. Іму-ноглобуліни знаходяться на поверхні клітинних мембран В-лімфоцитів і виконують роль рецепторів, які зв'язують антигени. Відомо, що і Т-лімфоцити також мають на своїй поверхні імуноглобуліни.
Моноцити - найбільші клітини крові (18-20 мкм). На їх частку припадає 4-8 % усіх лейкоцитів. Ядро їх бобоподібної форми з виступами у вигляді лопатей, цитоплазма димчасто-сіра. Вони володіють високою фагоцитарною та бактерицидною активністю. Один моноцит може захоплювати до 100 мікробів, тим часом як нейтрофіл - 20-30. Частина моноцитів мігрує з крові в тканини і перетворюється на тканинні макрофаги. Вони очищають кров'яне русло, руйнують живі і загиблі мікроорганізми, знищують уламки тканин і відмерлі клітини організму. Цитотоксична дія моноцитів зумовлена наявністю ферментів - міглопероксидази й ін.
Істотну роль виконують моноцити в організації імунної відповіді. Моноцити, взаємодіючи своїми рецепторами з антигеном, утворюють комплекс (моноцит + антиген), в якому антиген розпізнається Т-лімфоцитами. Таким чином, значення моноцитів в імунних реакціях полягає і у фагоцитозі, і в презентації, тобто в представленні антигена Т-лімфоцитам.
Моноцити беруть участь в регенерації тканин, а також в регуляції гемопоезу, стимулюючи утворення ерітропоетинів і иростагландінів. Моноцити секретують до 100 БАР, зокрема інтерлейкіни-1, нірогени, речовини, що активують фібробласти й ін.
Лейкоцитарна формула, або лейкограма. Лейкоцитарна формула - це відсотковий вміст в крові окремих класів лейкоцитів. Лейкоцитарна формула крові показує кількість базофілів, еозинофілів, нейтрофілів, лімфоцитів і моноцитів у відсотках, тобто на 100 клітин всіх лейкоцитів (іабл. 3). Знаючи відсоток кожного виду лейкоцитів і їх загальний вміст в крові, можна обчислити кількість окремих класів лейкоцитів в 1 л крові.
Таблиця 1.3
Лейкограма крові дорослих тварин (%)
|
Вид тварини |
Базофіли |
Еозинофіли |
Нейтрофіли |
Лімфоцити |
Моноцити |
|
|
паличко-ядерні |
сегменто-ядерні |
|||||
|
Велика рогата худоба |
0-2 |
3-8 |
2-5 |
20-35 |
40-75 |
2-7 |
|
Коні |
0-1 |
2 6 |
3-6 |
45-62 |
25^14 |
2-4 |
|
Свині |
0-1 |
4-12 |
3-6 |
25-35 |
40-50 |
2-5 |
|
Вівці |
0 1 |
1 4 |
2-4 |
40-48 |
40-50 |
2-6 |
|
Кози |
0-1 |
2-8 |
5-20 |
20-40 |
40-70 |
2-5 |
|
Собаки |
0-1 |
3-9 |
1-6 |
43-72 |
21^10 |
1-5 |
|
Коти |
0-1 |
2-8 |
3-9 |
40-45 |
36-51 |
1-5 |
|
Кури |
1-3 |
6-10 |
- |
24-30 |
52-60 |
4-10 |
Лейкограма може бути двох типів: нейтрофільна і лімфоцитарна. Нейтрофільна формула характерна для коней, собак і багатьох інших видів тварин з однокамерним шлунком: вміст нейтрофілів від 50 до 70 % (див. табл. 1.3). У жуйних тварин в крові переважають лімфоцити (від 50 до 70 %), і такий тип лейкограми називається лімфоцитарним (табл. 1.3). У свиней приблизно однаково рівна кількість нейтрофілів і лімфоцитів, їх лейкограма має перехідний тип.