ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 2518
Скачиваний: 1
2) правопорушенням може бути тільки діяння — тобто у вигляді активної дії (наприклад, вчинення крадіжки) або у формі бездіяльності — коли норми права зобов'язують особу зробити певні дії, а особа їх не виконує (наприклад, ненадання допомоги).
3) протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати вимоги конкретної норми права. Діяння, не врегульовані чинним законодавством не вважаються правопорушенням;
4) винність діяння, тобто внутрішнє ставлення особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Про винність йде мова тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила дії всупереч правовим нормам;
5) деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення;
6) юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру;
7) причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.
Відсутність хоча б однієї з названих ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно. Для того, щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відповідало певним ознакам, які дозволяють відмежовувати правопорушення від порушення інших соціальних норм і утворюють поняття "склад правопорушення".
Є різні класифікації правопорушень. За галузями права розрізняють кримінальні, адміністративні, цивільні, трудові, фінансові, процесуальні та інші правопорушення. Залежно від ступеня суспільної небезпечності правопорушення поділяють на злочини і проступки. Злочини - вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом. Інші правопорушення називаються проступками. Розрізняють адміністративні, цивільні, дисциплінарні та інші проступки. До інших проступків, зокрема, можна віднести матеріальну шкоду, заподіяну працівниками підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків (ст. 130 КЗпП України).
15) Особи, які не досягли 18 років, як субєкти правовідносин
Суб'єкти правовідносин - це фізичні, юридичні та інші особи, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, необхідних для участі у конкретному право відношенні.
Для того, щоб особа стала учасником правовідносин, вона повинна бути право суб'єктною, тобто вона повинна володіти певною правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю.
Під правоздатністю розуміють здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки у певній сфері.
Так, цивільна правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження людини і припиняється з її смертю або з дня набуття чинності рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ст. 46 Цивільного кодексу України).
Трудова правоздатність фізичної особи в повному обсязі виникає з 16-річного віку, політична правоздатність - з 18-річного віку.
Під дієздатністю розуміють здатність особи своїми діями набувати для себе нових суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Наприклад, фізична особа уклала шлюб і тим самим своїми діями набула сімейних прав і сімейних обов'язків.
Так, цивільна дієздатність фізичної особи залежно від віку особи та інших обставин може бути повною, частковою, неповною, обмеженою, а також особа може бути визнана судом недієздатною.
Повною цивільною дієздатністю володіє фізична особа, яка:
- досягла 18-річного віку;
- зареєструвала шлюб у неповнолітньому віці (з моменту реєстрації шлюбу);
- записана матір'ю або батьком дитини у неповнолітньому віці;
- працює за трудовим договором з 16-річного віку;
- зареєстрована з письмової згоди батьків чи осіб, які їх замінюють, з досягненням 16-річного віку підприємцем.
Частковою цивільною дієздатністю володіє фізична особа, яка не досягла 14 років (малолітня особа).
Неповною цивільною дієздатністю володіє фізична особа у віці від 14 до 18 років.
Під деліктоздатністю розуміється здатність особи нести юридичну відповідальність за свої діяння. Фізична особа є деліктоздатною, якщо вона:
- досягла віку юридичної відповідальності;
- є осудною, тобто здатною в момент вчинення певного діяння розуміти значення своїх дій і керувати ними.
Так, адміністративна відповідальність настає з досягненням фізичною особою 16-річного віку. (ст. 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення), а кримінальна відповідальність - з 14 років за злочини, перелік яких визначено в ст. 22 Кримінального кодексу України, за всі інші злочини з 16 років.
16) Склад правопорушення
Склад правопорушення - це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.
Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, способи, засоби, обставини та ситуацію скоєння правопорушення.
Суб'єкт правопорушення - це індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку.
Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.
Колективним суб'єктом правопорушення може бути юридична особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень.
Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника.
Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно-небезпечного діяння і суспільно-небезпечних наслідків у формі наміру та необережності.
Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільно-небезпечні та шкідливі наслідки і бажає, чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий. У теорії права розрізняють наміри: завчасно обдуманий; такий, що виник раптово; неконкретизований.
Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа щодо суспільно небезпечного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків - необережність.
Казус має місце тоді, коли особа не передбачала і не могла передбачити суспільно небезпечних наслідків своєї діяльності.
Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Мотив близько наближається до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.
Мета - це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.
17) Поняття, ознаки, склад злочину
Злочин – це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.
Ознаки злочину:
– суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом;
– протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під проти-правністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми.
– винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в Діях особи є вина у формі умислу чи необережності;
– караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.
Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.
Склад злочину – це його структура, яка включає сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.
Склад злочину включає:
– об’єкт;
– об’єктивну сторону;
– суб’єкт;
– суб’єктивну сторону.
Об’єкт злочину- це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, тобто права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства.
Об’єктивна сторона – це зовнішній вираз злочину. Об’єктивна сторона злочину включає:
– власне суспільно небезпечне діяння;
– суспільно небезпечні наслідки діяння;
– причинний зв’язок між діянням та його наслідками;
– час, місце, спосіб вчинення злочину, знаряддя і засоби, обстановку вчинення злочину.
Суб’єкт злочину – це фізична особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. В Україні кримінальна відповідальність за злочини настає з 16 років, а за деякі злочини – з 14 років.
Суб’єктивна сторона – це внутрішня, психічна діяльність особи, що вчинила злочин.
Суб’єктивна сторона включає:
– вину особи, яка може проявлятися у формі умислу чи необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
– мотив, тобто певні внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив вказує на те, чим керується особа, вчиняючи злочин;
– мету, під якою розуміють уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.
Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на такі види:
– злочини невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання;
– злочини середньої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;
– тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;
– особливо тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
18) Поняття, ознаки, склад адміністративного проступку
Адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Це визначення дається в ст. 9 КУпАП і в ньому робиться акцент на об'єкти адміністративного правопорушення,- громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.
Діяння визнають адміністративним правопорушенням за наявності чотирьох ознак:
суспільної шкідливості;
протиправності;
вини;
адміністративної каранності.
Ознака протиправності адміністративного правопорушення випливає з того, що воно заборонене законом, оскільки може завдати шкоди або загрожувати небезпекою. Протиправність виділяє адміністративні правопорушення серед інших, хоч і неправомірних дій, на вчинення яких законом не встановлено будь-яких правових заборон. У такому випадку мова може йти про порушення моральних або інших соціальних норм.
Протиправність охоплює проступки, які завдають безпосередньої шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також ті, що не пов'язані із настанням шкідливих наслідків, а приховують у собі лише загрозу, небезпеку такої шкоди.
Винність означає, що адміністративним проступком може бути тільки дія, яка вчинена особою умисно або з необережності, в межах порушеної норми.
Адміністративна караність проступку, як його ознака полягає в тому, що за його вчинення особа повинна нести лише адміністративну відповідальність. Наслідком вчинення проступку повинна бути негативна реакція з боку державних органів у вигляді застосування до винної особи стягнення, передбаченого адміністративним законодавством.
Характерною ознакою адміністративних правопорушень є караність. Це означає, що за їх вчинення до особи можуть бути застосовані заходи державного примусу. Проте в законі передбачено виняток з цього правила, коли встановлюється можливість звільнити порушника від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення або можливість обмежитись щодо винного усним зауваженням з боку органу (службової особи), уповноваженого вирішувати справу.