ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 2526
Скачиваний: 1
Розірвання шлюбу через суд
Сімейний кодекс України також передбачає перелік випадків, коли шлюб між чоловіком та дружиною не може бути розірваний органами РАЦС, а необхідне звернення до суду із позовом про припинення шлюбу.
До таких випадків належать наступні ситуації:
Обидва з подружжя мають спільну згоду на припинення шлюбу, при цьому мають одного чи декілька дітей.
Ініціатива щодо припинення шлюбу виходить лише від одного з подружжя, незалежно від наявності або відсутності дітей.
Законодавство пов’язує із припиненням шлюбу виникнення окремих наслідків.
Так дружина та чоловік перестають бути подружжям, а у зв’язку з цим окремі права та обовязки «зникають» або зазнають певної трансформації (як наприклад право на утримання іншого з подружжя).
Зокрема, подружжя втрачає право на спадкування у випадку смерті колишнього з подружжя, право на будь-які державні забезпечення у випадку втрати подружжя тощо.
При цьому варто пам’ятати, що права та обов’язки, пов’язані із батьківством у зв’язку з припиненням шлюбу не припиняються.
Крім того, за загальним правилом, майно, набуте після розірвання шлюбу дружиною та чоловіком, не вважатиметься їх спільною сумісною власністю. Так само перестає діяти презумпція походження дитини від чоловіка у разі її народження дружиною після дев’яти місяців з моменту розірвання шлюбу.
41) Форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
Опіка встановлюється над малолітніми дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування віком до 14 років
Піклування встановлюється над неповнолітніми дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування віком від 14 років до 18 років.
Усиновлення - це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини на правах сина або дочки, що здійснене на підставі рішення суду.
Прийомна сім’я (ПС)- сім’я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від 1 до 4 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Дитячий будинок сімейного типу(ДБСТ) - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних.
42) Позбавлення батьківських прав
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
жорстоко поводяться з дитиною;
є хронічними алкоголіками або наркоманами;
вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
Якщо суд при розгляді таких категорій справ виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.
Рішення суду після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Особа, позбавлена батьківських прав:
втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;
перестає бути законним представником дитини;
втрачає пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (на утримання від дитини, на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, на спадкування);
втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини.
Одночасно з таким позовом суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
43) Особливості усиновлення дітей в Україні
Усиновлення визнане в Україні пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Усиновленою може бути та дитина, у якої розірвані юридичні стосунки з батьками. Тобто такі діти мають юридичний документ про те, що їхні батьки втратили батьківські права стосовно цієї дитини. Таким документом може бути рішення суду про позбавлення батьківських прав, свідоцтво про смерть батьків, нотаріально засвідчена відмова батьків від дитини, тощо.
Усиновлення – це юридичний процес, під час якого рішенням суду створюються нові, постійні відносини між батьками та дитиною, це прийняття у сім’ю дитини на правах народженої, з усіма правами та обов’язками, як з боку дорослих так і з боку дитини.
Громадяни України, які бажають усиновити дитину, можуть звернутися з письмовою заявою про взяття їх на облік кандидатів в усиновлювачі до служби у справах дітей за місцем проживання.
Заява може бути написана в присутності працівника служби у справах дітей та засвідчена ним. У разі коли одне з подружжя не може особисто з’явитись до служби у справах дітей для написання заяви, його заяву, засвідчену нотаріально, може подати дружина (чоловік).
У разі усиновлення дитини одним із подружжя висновок про стан здоров’я та довідка про наявність чи відсутність судимості подаються кожним з подружжя.
Під час приймання документів заявникам роз’яснюються порядок та умови усиновлення, права і обов’язки кандидатів в усиновлювачі, усиновлювачів, правові наслідки усиновлення.
Громадяни України, які бажають усиновити дитину, можуть за бажанням або за рекомендацією служби у справах дітей пройти курс підготовки з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Протягом 10 робочих днів після отримання заяви про бажання усиновити дитину (з повним комплектом документів) Служба у справах дітей складає Акт про обстеження житлово-побутових умов майбутніх усиновлювачів, розглядає питання про можливість усиновлення дитини і готує відповідний висновок. Якщо цей висновок позитивний, заявникам присвоюється звання кандидатів в усиновлювачі, і дані про них заносяться до спеціальної книги обліку.
Термін дії документів з усиновлення – один рік з дня їх видачі.
Після встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до служби у справах дітей за місцем проживання дитини із заявою про бажання її усиновити. У заяві зазначають: прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання кандидата в усиновлювачі, а також прізвище, ім’я, по-батькові, вік, місце проживання дитини.
Усиновлювач зобов’язаний особисто забрати дитину з місця її проживання після пред’явлення копії рішення суду про усиновлення у присутності представника служби у справах дітей.
44) Загальна характеристика інститутів опіки та піклування
Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Опіка – спеціальний комплексний інститут цивільного права згідно якого визначений законом чи призначений у встановленому порядку опікун самостійно здійснює за підопічного його права та обов’язки чи надає таку можливість підопічному під загальним контролем органу опіки та піклування.
Опіка встановлюється над фізичними особами які є малолітніми та визнаними у встановленому порядку недієздатними. На підставі ст.61 ЦКУ опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Судова опіка встановлюється за заявою зацікавлених осіб у судовому порядку. На підставі судового рішення орган опіки і піклування призначає конкретного опікуна переважно із кола родичів чи свояків підопічного. За відсутності таки, чи неможливості їх призначення опікунами за їх особистими властивостями опікуном може бути призначена інша особа..
Якщо особа взяла на себе добровільно опікунські обов’язки щодо особи яка зосталась без батьківської чи родинної опіки, то до моменту її узаконення доцільно вважати її добровільним опікуном, о опіку – добровільною.
Піклування– інститут приватного права згідно якого піклувальник допомагає підопічному у здійсненні його приватних прав і обов’язків порадами і дає згоду на учинення ним правочинів, а в разі загрози майновим правам і інтересам підопічного приймають міри до визнання таких правочинів недійсними. Піклування встановлюється над неповнолітніми та громадянами, визнаними у встановленому порядку обмежено дієздатними. Піклування може також бути встановлене над особами, які за станом здоров’я не можуть самостійно захищати свої права.
3. Органи опіки та піклування
Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації:
вирішують питання про встановлення і припинення опіки та піклування;
ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки (піклування);
здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;
забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування);
розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами;
вирішують згідно з чинним законодавством питання щодо грошових виплат дітям, які перебувають під опікою (піклуванням);
розглядають спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;
розглядають скарги на дії опікунів (піклувальників);
вирішують питання щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла;
вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням). Наприклад при відчуженні приватизованої квартири, співвласником якої є особа, стосовно якої є чи встановлена опіки чи піклування, зокрема діти, потрібна згода органу опіки і піклування.;
беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);
установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках;
оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо майна, над яким установлюється опіка;
охороняють та зберігають житло і майно підопічних і визнаних безвісно відсутніми;
провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування.
45) Характеристика цивільних прав молоді
Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають носіями цивільних прав та обов'язків.
Наприклад, укладаючи договір купівлі-продажу, продавець і покупець водночас виступають і учасниками відносин, які регулюються нормами цивільного права. Так, відповідні статті ЦК України покладають на продавця обов'язок передати товар, а покупця - оплатити його.
Цивільне правовідношення має свою структуру. У ньому традиційно вирізняють такі елементи:
1) суб'єкти;
2) об'єкти;
3) зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки.
Суб'єкти цивільних правовідносин
Правовідносини існують між особами. У цивільних правовідносинах беруть участь як мінімум два суб'єкти. Суб'єктом права називається носій прав і обов'язків. Суб'єктом цивільного правовідношення є будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами цивільного права. Учасники цивільних правовідносин поділяються на такі категорії:
а) фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);
б) юридичні особи (підприємства, установи, організації);
в) держава Україна;
Можливість особи стати учасником цивільного правовідношення називається правосуб'єктністю. Складовими частинами правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність. Якщо під правоздатністю розуміють здатність особи набувати цивільні права та обов'язки, то під дієздатністю - здатність особи своїми діями набувати для себе права та обов'язки.
Об'єкти цивільних правовідносин
Під об'єктом цивільного правовідношення розуміють усе те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини.
Об'єктами цивільних правовідносин можуть виступати:
а) речі, у тому числі гроші та цінні папери;
б) майнові права;
в) результати робіт;
г) послуги;
д) результати інтелектуальної творчої діяльності;
ж) інформація; -
з) інші матеріальні та нематеріальні блага.
З огляду на особливості того чи іншого об'єкта законодавець визначає і відповідний їх правовий режим, оборотоздатність, особливий порядок захисту.
За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття — вісімнадцятирічного віку. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. Чинним законодавством передбачається можливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття.
Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків усиновлювачів) або піклувальників.
Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додатково (субсидіарно) відповідають батьки, або піклувальники.
Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно до її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.