Файл: методологія юридичної науки курсова.doc

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності й тенденцій її розвитку, політико-правових процесів і їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію держави і права до числа фундаментальних наук.

Теорія держави і права - це загальна, загальнотеоретична юридична наука.

Вона займається дослідженням проблем, загальних для всіх юридичних дисциплін. Останні, на відміну від теорії держави і права, мають більш конкретний, прикладний характер. Оскільки теорія держави і права розкриває глибинні зв'язки і відносини і на цій основі формулює головні, основні висновки, можна говорити про те, що теорія держави і права - наука фундаментальна.

Теорія держави і права - наука, що має направляюче, методологічне значення, і, насамперед - у відношенні галузевих юридичних дисциплін.

Методологія юридичної науки має достатню джерельну базу для більш-менш чіткого визначення методологічних засад окремих досліджень юридичного спрямування, її складають методологічні здобутки вітчизняних та зарубіжних вчених кінця XX — початку XXI ст., серед яких слід зазначити, насамперед фундаментальні праці Д. Керімова, Л. Петрової, В. Селіванова, Р. Циппеліуса, наукові статті таких фахівців, як В. Вабкій, О. Бигич, А. Бризгалов, П. Рабіно-вич, М. Тарасов, О. Тихомиров та інших.

Актуальність даного дослідження зумовлена тим, що теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ. А вся побудова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлення. її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми діяльності.

Основна мета курсової роботи полягає у вивченні основних понять, предмету та функціонального призначення теорії держави і права як науки, вивченні методології теорії держави і права, аналізі місця теорії держави і права в системі юридичних та суспільних наук, а також проблем її розвитку

Об’єктом дослідження – є теорія держави і права як науки.

Предметом дослідження – є система загальних принципів та спеціальних знань щодо теорії держави та права в системі юридичних наук.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ.

1.1. Поняття методу і методології теорії держави права.

Предмет теорії держави і права знаходиться в тісному взаємозв'язку з методом його дослідження. Якщо теорія держави і права розкриває природу, сутність і закономірності державно-правових явищ і процесів, то метод орієнтує і націлює на певні пізнавальні підходи і необхідні дії, спрямовані на їх дослідження.

Методи теорії держави і права це засоби і способи пізнання держави і права, одержання нових знань про них та логічного впорядкування наявного матеріалу з метою глибшого і різнобічного його вивчення.

Методи є основою ширшого поняття — методології. Методологія теорії держави і права — це система підходів, принципів, прийомів і методів вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ і процесів, що забезпечують об'єктивність, повноту і всебічність цих досліджень. В той же час методологію можна розглядати і як науку про методи.

Метод – основна категорія методології

Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. Під терміном "метод" розуміють спосіб пізнання явищ природи і суспільного життя. Продуктивність наукового пошуку, степінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежить від методів, які використовуються дослідниками. Самі методи – продукт творчої, інтелектуальної роботи людини, вони нерозривно пов'язані з предметом вивчення.

Теорія держави і права - не зібрання готових істин, канонів і догм. Це жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному пошуку.

Таким чином, методи теорії держави і права – це прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмету й отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання і є методологією.

В нашій науці багато десятиліть хазяйнував моністичний – марксистсько-ленінський - підхід до вивчення державно-правових явищ. Усі інші теорії й доктрини вважались невірними і піддавались критиці. Сьогодні в нашій країні свобода вибору методів, способів, підходів до вивчення держави і права, плюралізм вчень і думок.

Методи теорії держави і права тісно пов'язані з її предметом. Останній відповідає на питання, що вивчає теорія держави і права, методи і як, якими способами вона це робить. В основі методів лежить предмет теорії, бо без теорії метод залишається безпредметним, а наука – беззмістовною. У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати поставлені перед нею задачі й функції.

Теорія й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним. Але теорія й методи не є тотожними, не можуть і не мусять замінювати одне одного.

Найбільш поширеним є таке визначення методу – це спосіб побудови й обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні й окремі. Теорія держави і права сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ і в той же час активно використовує загальні методи, які вироблені суспільними й природними науками.

П.М.Рабінович визначає методологію юридичної науки з двох сторін. За ним методологія юридичної науки - це:

"система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження" – з одної сторони;

"вчення (теорія) про їх використання при дослідженні державно-правових явищ" – з іншої : [2].

А, взагалі, сучасна юридична наука поняття методології тлумачить по-різному. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки; розуміють її як система певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Зважаючи на це, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворення, що включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання й удосконалення державно-правових явищ.

Теорію права і держави не можна розглядати як збори готових істин, канонів або догм. Це жива, розвиваюча теорія. Застосовуючи методи пізнання, теорія права і держави наближається до здійснення своєї кінцевої мети - служити державно-правовій практиці, сприяти активному і творчому використанню державних і правових інститутів:[2].

Як окремі методи, так і методологія в цілому визначаються предметом самої науки. Це — об'єктивний фактор. Однак важливу роль грають і суб'єктивні фактори. Вони полягають у здатності дослідника використовувати за своїм вибором методи дослідження предмета.

1.2. Призначення методології.

У цілому теорію держави і права щодо інших юридичних наук можна з упевненістю назвати методологічною наукою, адже вона розробляє конкретні засоби і прийоми вивчення державно-правової дійсності галузевими та іншими юридичними науками.

Разом з тим пошук нових і збагачення арсеналу існуючих засобів, теорія права і держави може вирішувати і свою найважливішу внутрішню задачу — зводити в єдину систему всі знання про свій предмет. Системний характер теорії права і держави, виявляється й у тих її функціях, що здійснюються в ході пізнання державно-правової реальності. Знання методології теорії права і держави виявляється ще й у тім, що її закономірності використовують спеціальні галузеві юридичні науки, що вивчають норми й умови правового регулювання у визначеній області державної діяльності. Збагачення методологічного багажу теорії, у свою чергу, йде і за рахунок спеціальних і приватних методик галузевих дисциплін. Щось подібне відбувається і у взаєминах теорії з іншими суспільними науками. Тут вже теорія права і держави використовує в якості своєї, найбільш широкої методологічної підстави: світоглядні закономірності філософії, щоб, відштовхуючись від них, дати відповіді, наприклад, на питання про походження, сутність суспільного призначенні права в цілому, або розробляє загальні поняття: закон, законодавство, правові норми, правове регулювання й ін. У свою чергу, теорія ділиться результатами власних досліджень, науковими даними, своїми методичними знахідками, що допомагають фундаментальним світоглядним суспільним наукам з єдиних теоретико-методологічних пізнань осмислювати свій предмет вивчення.

Методологія належить до найбільш актуальних і складних проблем не лише юридичної науки, але й юридичної практики. Методологічна культура юристів-практикантів впливає на результати практичної діяльності, їхня методологічна підготовка має сприяти самостійному і обґрунтованому прийняттю рішень, правильному використанню на практиці засвоєних теоретичних положень. Теоретичні знання і теоретична культура дозволяють практикуючому юристу безпомилково відшукати правову норму, що підлягає застосуванню, і дати їй належне тлумачення. Ці знання є необхідною передумовою знаходження правильного розв'язання будь-якої правотворчої, правовиконавчої або правоохоронної проблеми

Методологічна культура юриста — це і широта його світогляду, і професійна майстерність, і правова інформованість. Методологічна грамотність забезпечує успішність розв'язання поточних проблем, дозволяє займати активну громадську і професійну позицію. Використання методів пізнання і практичної діяльності раціоналізує пізнавальну і практичну діяльність, забезпечує її результативність.

Як відомо, між юридичною теорією і юридичною практик, існує нерозривний зв'язок. До різновидів дослідницької роботи ми впевнено можемо віднести і такі практичні напрями юридичної діяльності, як попереднє розслідування злочину, судовий розгляд справи, встановлення фактичних обставин, які є підставою для винесений адміністративного рішення тощо.

1.3. Проблеми формування методології теорії держави і права.

Однієї з найважливіших проблем методології державно-правової теорії є проблема деідеологізації. Кризовий стан суспільно-політичної науки в цілому не випадково відбиває втрату методологічних орієнтирів і, у свою чергу, у чималому ступені саме обумовлено цим фактором. Проблема методологічного відновлення, що встала перед політико-юридичною наукою, жадає від навчального процесу сугубо творчого і реалістичного підходу, критичної оцінки досягнутого, уважного і відповідального сприйняття нового. Відкидання догматизму, ревізія наявного теоретичного багажу припускають конструктивність самих методологічних передумов, взаємодія в ряді випадків з теоретичними побудовами опонентів. Сама "логіка справи" вимагає зміни "справи логіки" і в сучасних умовах пропонує необхідність переосмислення звичних підходів, пошуку, адекватних дослідницьких засобів:[11].

Помічений основоположниками "вихід" класового інтересу "за свої дійсні границі" особливо помітний у періоди радикальних соціальних змін, коли широкий, неупереджений погляд на проблему дає коректне рішення, коли підхід з поглядів загальнолюдських менш всього спотворює соціально-політичну картину, зміст висловлених ідей. Подібне сталося з методологічними принципами В. И. Леніна з популярною лекцією "Про державу". Показово й одночасно повчально: забуття класової позиції і її непомірна експлуатація однаково неприйнятні. Виступаючи перед робітниками і селянами, що тільки приступили до вивчення права і держави, оратор підкреслював, що "навряд чи найдеться інше питання, настільки заплутане навмисно і ненавмисно представниками буржуазної науки". У всякому разі, важко представити, що вся домарксистська наука єдино займалася тим, що заплутувала питання про державу і право. Можна сперечатися або погоджуватися з тим, наприклад, що методологія не зводиться із сукупності визначених методів, способів пізнання, а є цільним, внутрішньо єдиним апаратом пізнання державно-правових і политико-ідеологичних явищ. Монополізм, одномірність і односпрямованість засобів не враховували суперечливу, двоїсту сутність явищ права і держави. Зміст класового підходу поступово склали ідеологічна нетерпимість, закритість. Багатозначне, суспільно-політичне значення, що добувається сукупно, штучне поділялося на "своє" і "чуже".

У чому причини настільки перекрученої і гіпертрофованої иде-ологизации? Цих причин, очевидно чимало, одна з них - розвиток вульгарного соціологізму в 30-х м. XX в. Його вплив на юридичну науку приводило до однобічного тлумачення положення про безпосередню (у кращому випадку з застереженнями на словах) залежності від свідомості суспільного буття того або іншого теоретика, від його класової приналежності:[9].

Теоретичні погляди представлялися з цього погляду зашифрованими діаграмами суспільних груп, що борються між собою за місця у влади. Природно, авторам монографій того часу не залишалося нічого іншого, як бачити свою мету у викритті теоретиків минулого як служителів пануючого класу. Усупереч справжньому змістові розповсюдженої формули "буття визначає свідомість" вульгарний соціологізм перетворювала свідомість у позбавлений соціальності, стихійний продукт суспільного середовища. Замість об'єктивного наукового критерію загальнолюдської цінності тих або інших поглядів у хід йшли звужені критерії колективного досвіду або класового інтересу. Звідси нерозуміння глибоких протиріч суспільного прогресу і нерівномірності розвитку світової культури, складної взаємодії різних духовних сфер, схематизм, а часом і відсутність, усякого почуття реальності. Тим часом фундаментальна і по-справжньому академічна державна і правознавча теорія, що використовує весь арсенал методологічних засобів, усунута від оковів ідеологізації і начотництва, може стати не тільки закономірним наслідком, але і творчою умовою позитивного розвитку політико-правового процесу, виступити фактором єднання і згоди суспільства, що переживає кризу.

РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТКРА МЕТОДОЛОГІЇ

2.1. Методологічні принципи.

Методологія теорії держави і права являє собою сукупність принципів, методів і рівнів дослідження державно-правових явищ.

До числа дослідницьких принципів, загальних для всіх соціальних наук (включаючи теорію держави і права), відносять: принцип всебічності, принцип історизму, принцип комплексності.

Основний зміст принципу всебічності дослідження держави і права полягає в тім, щоб досліджувати державно-правові явища не самі по собі, а в їхньому взаємозв'язку і взаємодії з іншими, що співвідносяться з ними явищами. Повнота і всебічність дослідження припускають також розгляд держави і права не в одному якому-небудь окремо узятому аспекті, а у всіх формуюче загальне бачення досліджуваних явищ аспектах.

Принцип історизму в дослідженні держави і права означає розгляд існуючих державно-правових явищ не тільки під кутом зору сьогодення їхнього стану, але і з позицій їх минулого і передбачуваного майбутнього. Вивчаючи державу і право, варто враховувати різноманітні зв'язки, що існують між різними сферами громадського життя, між економічними, політичними, правовими, культурними, демографічними, національними процесами. В окремих випадках цей зв'язок стає визначальної для розвитку юридичної сфери суспільства. Будь-яке наукове дослідження повинне бути всебічним; варто вивчати державно-правові явища, орієнтуючись на юридичну практику, на державно-правову дійсність. Будь-яка наука важлива не сама по собі, вона необхідна, насамперед для обслуговування потреб практики, саме в цьому - значимість і цінність будь-якої наукової теорії. І, у кінцевому рахунку істинність теорії перевіряється практикою. З цього погляду будь-яке наукове дослідження повинне бути об'єктивним:[14].