ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.07.2020
Просмотров: 1147
Скачиваний: 4
Тема 1. Суть і функції фінансів.
-
Суть фінансів як економічної та історичної категорії.
-
Суспільне призначення фінансів та їх об’єктивна необхідність в умовах товарного виробництва.
-
Функції фінансів.
-
Фінансова система: поняття і загальна характеристика її сфер та ланок.
-
Поняття фінансових ресурсів та джерела їх формування.
-
Взаємозв’язок фінансів з іншими вартісними категоріями.
-
Суть фінансів як економічної та історичної категорії.
Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Виник термін у ХІІІ ст. Фінанси ( від лат. „financia” ) в перекладі означає готівка, доход, в широкому розумінні, - грошові засоби, обов’язкова сплата грошей. Ця сплата пов’язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного змісту. Так тривало майже до ХVІІІ ст. Під фінансами розуміли державне публічне господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, як-от: земство, міська община тощо. У цей же період в деяких державах, наприклад у Німеччині, слово „фінанси” мало негативне значення. Його пов’язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганнями тощо.
Очевидно тому поняття „фінанси” й ототожнюють з поняттям „гроші”. Але це дві різні, хоча й взаємопов’язані категорії. Фінанси суттєво відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями.
Як історична категорія фінанси з’явились одночасно з виникненням держав при поділі суспільства на класи. Перший поділ суспільства на класи – рабовласницький лад, пізніше – феодальний. Але про фінанси в сучасному розумінні говорити ще рано. В докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинуте лише в армії. Головними витратами тих держав були затрати на ведення війн, утримання двору монарха, державного апарату, будівництво громадських споруд (храмів, каналів, доріг тощо). Основними доходами були надходження від державного майна і регалій ( монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич; данина з підкорених народів; натуральні повинності і збори. Тобто на ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. З розкладом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більше значення стали набувати грошові доходи і видатки держави; частка натуральних зборів різко скоротилася. Державна казна відокремилася від власності монарха. Виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.
Такі зміни призвели до нового бачення суті фінансів. Платники податків поступово визнавали за державою право стягнення податків по мірі того, як держава зі свого боку, почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику.
З розвитком державного устрою різко зросли видатки на міжнародне співробітництво, оборону, охорону навколишнього середовища, соціальну сферу, видатки на втручання держави в економіку тощо.
Вперше у сучасному тлумаченні термін „фінанси” став застосовуватись у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів для задоволення потреб держави та різних суспільних груп. В науковий обіг термін „фінанси” ввів французький професор Ж. Боден в 1577 р. У праці. „Шість книг про республіку”.
Отже, розвиток товарно-грошових відносин і формування держав призвели до виникнення фінансів.
Суть фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Грошовий характер фінансових відносин – важлива ознака фінансів. Гроші є обов’язковою умовою існування фінансів. Поява фінансових відносин завжди дає про себе знати реальним рухом грошових коштів. Відсутність такого руху на стадіях виробництва і споживання процесу відтворення свідчить про те, що вони не є місцем виникнення фінансів.
Реальний рух грошей відбувається тільки на другій і третій стадіях процесу відтворення – в розподілі й обміні. Проте характер руху вартості ( в її грошовій формі) на цих стадіях різний, що не дозволяє їх обох віднести до сфери функціонування фінансів.
На другій стадії рух вартості в грошовій формі здійснюється відособлено від руху товарів і характеризується її відчуженням (переходом з рук одних власників в руки інших) або цільовим відособленням кожної частини вартості ( в рамках одного власника). На третій стадії розподілена вартість ( в грошовій формі) обмінюється на товарну форму, тобто здійснюється процес купівлі-продажу. Відчуження самої вартості тут не відбувається: вона лише змінює свою форму – з грошової на товарну. Таким чином, на другій стадії відтворення має місце односторонній рух грошової форми вартості, а на третій – двохсторонній рух вартостей (в грошовій і товарній формах). На третій стадії процесу відтворення обмінні операції обслуговуються двома категоріями: 1) грошима, як всезагальним еквівалентом, що виступає посередником обмінних актів (товар – гроші, гроші – товар), в результаті яких суспільний продукт розподіляється між суб’єктами суспільного відтворення; 2) ціною, на основі якої відбувається кількісний вимір вартостей, що обмінюються, і які знаходяться в різних формах. Ніякого іншого суспільного інструменту тут більше не потрібно. Значить, при обміні немає місця фінансам.
Сферою виникнення і функціонування фінансів є друга стадія процесу відтворення , на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб’єктами господарювання, кожний з яких повинен отримати свою частку у виробленому продукті. Тому важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер відносин.
Таким чином, фінанси – це система грошових відносин з приводу формування і використання грошових фондів необхідних державі для виконання своїх функцій.
Фінансам притаманні три ознаки, які діють лише в сукупності:
-
це завжди грошові відносини;
-
це грошові відносини, викликані фактом наявності держави як органу управління;
-
це відносини, які мають розподільчий характер.
Якщо грошовим відносинам двох чи більше суб’єктів притаманні всі ці ознаки, то це фінанси.
2. Суспільне призначення фінансів та їх об’єктивна необхідність в умовах товарного виробництва.
Фінанси не можуть існувати без грошей. Але якщо наявність грошей – обов’язкова умова функціонування фінансів, то причиною, що породжує їх появу, можна вважати потреби суб’єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їх діяльність. Цю потребу в ресурсах без фінансів задовольнити неможливо ні в сфері господарювання, ні в сфері державного управління.
В сфері господарювання саме завдяки фінансам, які є інструментом вартісного розподілу суспільного продукту, забезпечується задоволення виробничих потреб, які постійно змінюються. Фінанси є незамінними тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання.
Отже, призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу і використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення і використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємств, кожного громадянина.
Фінанси об’єктивно необхідні, оскільки обумовлені потребами суспільного розвитку. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати швидке впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби.
3. Функції фінансів.
Функція – це „зовнішній прояв властивості якого-небудь об’єкту в даній системі відносин”. Застосовуючи наведене визначення до економічних категорій, функції означають прояв їх суті в дії, специфічні способи вираження притаманних категорії властивостей. Функції завжди є похідними від суті, яку вони виражають, і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення цієї економічної категорії.
Для фінансів як економічної категорії характерні дві функції: розподільча і контрольна.
Першою функцією фінансів є розподіл і перерозподіл національного доходу держави. Матеріальною основою створення національного доходу держави служить відтворення суспільного продукту (валовий внутрішній продукт).
Схема розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД) зображена на рис. 1
В
аловий
внутрішній продукт - Фонд заміщення
витрачених = Національний доход
засобів виробництва
Фонд нагромадження : Фонд споживання:
Фонд капітальних вкладень Фонд оплати праці
Фонд суспільних резервів Фонд соц. страхування
Фонди страхування Затрати на науку, освіту
Фонд виробничого охорону здоров’я тощо
нагромадження
Рис 1. Схема розподілу і перерозподілу ВВП і НД.
НД поділяється на дві частини – фонд нагромадження і фонд споживання . Співвідношення цих частин визначає пропорції розвитку економіки та її структуру.
В подальшому об’єктивно виникає потреба в перерозподілі НД, яка викликана:
- наявністю невиробничої сфери, в якій НД не створюється, але без якої виробництво не може бути ефективним;
- необхідністю забезпечення соціального розвитку;
- важливістю створення сприятливих умов для підтримки та розвитку економіки;
- необхідністю рівномірного економічного і соціального розвитку регіонів .
Кінцева ціль розподілу і перерозподілу НД полягає в розвитку продуктивних сил, забезпеченні розвитку виробництва, досягненні високої якості життя широких верств населення.
Друга важлива функція фінансів – контрольна. Вона породжена розподільчою функцією і проявляється передусім в контролі за розподілом ВВП і НД по грошових фондах та їх цільовому використанню.
Контрольна функція фінансів здійснюється , по-перше, через контроль гривнею, і по-друге, через контроль, що здійснюється фінансовими органами.
Контроль гривнею ведеться за виробничими і невиробничими витратами, відповідністю цих витрат доходам, формуванням та використанням основного і оборотного капіталу тощо. Він діє на всіх стадіях кругообігу засобів, при фінансуванні й кредитуванні, у взаємовідносинах з бюджетом та іншими ланками фінансової системи.
Контроль фінансовими органами здійснюється шляхом перевірки законності витрачання грошових коштів, повноти і своєчасності сплати податків тощо.
4. Фінансова система: поняття і загальна характеристика її сфер і ланок.
Аналіз закономірностей розвитку фінансових відносин свідчить про наявність спільних ознак в їх сутності. До них належать, як раніше відмічалось, розвиток товарно-грошових відносин та існування держави як суб’єкта цих відносин. Проте спільні ознаки всіх фінансових відносин не виключають певні відмінності між ними. В зв’язку з цим можна говорити про систему цих відносин, тобто фінансову систему.
Фінансова система – це сукупність різних сфер (ланок) фінансових відносин, кожна з яких характеризується особливостями у формуванні та використанні фондів грошових засобів та різною роллю в суспільному відтворенні.
З організаційної точки зору, під фінансовою системою розуміють всі фінансові установи країни, які обслуговують грошовий обіг.
В загальній сукупності фінансів, що створюють фінансову систему, можна виділити такі сфери:
- загальнодержавні фінанси;
- фінанси господарюючих суб’єктів;
- фінанси населення;
- страхування;
- фінансовий ринок.
Кожна з цих сфер має організаційну структуру і складається з декількох ланок, які схематично зображені на рис. 2.
Рис. 2. Схема фінансової системи України.
Фінанси підприємств різних форм власності є основою єдиної фінансової системи країни і обслуговують процес створення і розподілу ВВП і НД в державі. Від стану фінансів комерційних підприємств залежить забезпеченість централізованих грошових фондів фінансовими ресурсами. В умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку, метою якого є обов’язкове отримання прибутку. Відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на розширення і розвиток. Вони самостійно розподіляють виручку від реалізації продукції, формують і використовують фонди виробничого і соціального розвитку, вишукують необхідні їм засоби для розширення виробництва продукції, використовуючи кредити і можливості фінансового ринку.
До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату, яка не відшкодовує їх затрат. Це – лікарні, школи, музеї, бібліотеки тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і, таким чином, платежі в бюджет у них є дуже незначними або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти, тому ці установи називаються бюджетними.
Громадські організації та доброчинні фонди – це добровільні об’єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. Для фінансів громадських організацій та доброчинних фондів характерною є відсутність комерційної діяльності ( а отже, і доходів від такої діяльності) та відсутність державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є вступні і членські внески, добровільні й спонсорські пожертвування.
Загальнодержавним фінансам належить провідна роль у забезпеченні визначених темпів розвитку всіх галузей народного господарства, перерозподілі фінансових ресурсів між галузями економіки і регіонами країни, виробничою і невиробничою сферами, окремими групами населення. Провідне місце в державних фінансах належить державному бюджету.
Державний бюджет представляє собою форму створення та використання централізованого фонду грошових засобів для забезпечення функцій органів державної влади. Державний бюджет – це основний фінансовий план держави. Через бюджет держава фінансує галузі народного господарства, освіту, охорону здоров’я, культуру, мистецтво, оборону країни, утримання апарату державного управління тощо. За допомогою бюджету створюється можливість маневрування грошовими коштами і цілеспрямовано впливати на темпи і рівень розвитку суспільного виробництва, рівень життя населення.