Файл: лекції з фінансів.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 21.07.2020

Просмотров: 1103

Скачиваний: 4

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Призначення фінансового механізму зводить до двох основних функцій: фінансового забезпечення та фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

Фінансове регулювання – це метод здійснення державою функцій управління економічними і соціальними процесами за використання фінансів.

Структура фінансового механізму досить складна (рис. 3).

Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві ВВП починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування і прогнозування. Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. На цій стадії визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки та соціальної сфери.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.






















Рисунок 3. Склад фінансового механізму.


Під час складання і виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку вартісного розподілу і перерозподілу ВВП, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів. Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки.

Фінансові показники – це абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення тощо. Вони можуть бути загальні та індивідуальні (витрати бюджету на одного жителя; розмір податків, що сплачується одним працівником тощо)

Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів ( ставки заробітних плат, пенсій, стипендій; ставки податків і зборів; норми амортизаційних відрахувань тощо).

Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємства або громадянина (ліміти бюджетного фінансування, неоподатковуваний мінімум доходів громадян тощо).

Резерви покликані нейтралізувати негативний вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому (фінансові резерви підприємства; валютні резерви Національного банку; резервні фонди комерційних банків і страхових компаній тощо).


До фінансових стимулів належать пільги за податками, податкові канікули та ін.

Фінансові санкції покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені (за порушення податкового законодавства; за несвоєчасну сплату платежів; за нецільове використання бюджетних коштів тощо).

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Формуючи фінансовий механізм, держава прагне забезпечити найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому зберігається постійне прагнення до найбільш повної ув’язки фінансового механізму і його окремих елементів з інтересами держави, суб’єктів господарювання та громадян.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються при цьому, є такі:

  • створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в Україні;

  • забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП;

  • забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

  • науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

  • підвищення результативності фінансового контролю;

  • вдосконалення механізму дії фінансових важелів;

  • адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму.


  1. Фінансова політика України на сучасному етапі.


Фінансова політика України має ряд недоліків, до яких належать:

  1. Нездатність фінансової політики швидко реагувати на умови розвитку держави, що постійно змінюються, невміння знаходити потрібні способи вирішення нагальних проблем;

  2. Відсутність стратегічних концептуальних розробок;

  3. Проведення часткових недостатньо обґрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на миттєву вигоду;

  4. Відрив фінансової політики від фактичного стану справ у народному господарстві країни;

  5. Порушення важливої вимоги правильного ведення фінансового господарства – жити відповідно до можливостей та ін.










































Тема 3. Управління фінансами і фінансовий контроль.


  1. Суть і методи управління фінансами.

  2. фінансове планування і прогнозування в умовах ринкової економіки.

  3. Необхідність і суть фінансового контролю.

  4. Види, методи і форми фінансового контролю.

  1. Суть і методи управління фінансами.


Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі й фінансовій. Під управлінням розуміють свідомий цілеспрямований вплив на об’єкт за допомогою сукупності прийомів та методів для досягнення певного результату. Управління ґрунтується на знанні об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Разом з тим на управління суттєво впливає держава в особі відповідних управлінських структур.


Важливою сферою управлінської діяльності є управління фінансами. Його здійснює спеціальний апарат за допомогою особливих прийомів і методів, в тому числі різних стимулів і санкцій.

В управлінні фінансами, як і в будь-якій іншій системі виділяють об’єкти і суб’єкти управління. В якості об’єктів управління виступають різноманітні види фінансових відносин, пов’язані з формуванням грошових доходів, нагромаджень та їх використанням суб’єктами господарювання та державою. Суб’єктами управління є ті організаційні структури, які здійснюють управління. Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють управління фінансами, називають фінансовим апаратом.

Суб’єкти управління використовують в кожній сфері і кожній ланці фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованого впливу на фінанси. В той же час їм притаманні і єдині прийоми і способи управління. В управління фінансами можні виділити такі важливі функціональні елементи, як: планування, оперативні управління й контроль.

Планування займає одне з найважливіших місць в системі управління фінансами. При плануванні будь-який суб’єкт господарювання всебічно оцінює стан фінансів, оцінює можливості збільшення фінансових ресурсів, визначає напрямки їх більш ефективного використання. Планові рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

Оперативне управління представляє собою комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації і мають на меті отримання максимального ефекту за мінімумі затрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Суть оперативного управління полягає в раціональному використанні фінансових ресурсів з метою покращення господарської діяльності.

Контроль як елемент управління здійснюється як в процесі планування, так і в процесі оперативного управління. Він дозволяє співставляти фактичні результати по використанню фінансових ресурсів з плановими, виявляти резерви зростання фінансових ресурсів і більш ефективного їх використання.

Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням економіки, вирішенні соціальних проблем тощо. Його здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, місцевих органів влади, підприємств та організацій.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.


Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх верховній Раді на повторний розгляд.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

  • реалізує державну фінансову політику;

  • складає проект Державного бюджету;

  • організовує виконання Державного бюджету;

  • контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;

  • забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;

  • проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

  • здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

  • розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики;

  • здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;

  • вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва, готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій тощо.

При Міністерстві фінансів України діють Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

  • здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

  • здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в цих установах;

  • розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство України було створене у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:

  • організація виконання Державного бюджету та здійснення контролю за цим процесом;

  • фінансування видатків Державного бюджету;

  • ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету;

  • здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом тощо.


До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів (що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків) і набула статусу окремого міністерства. Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:

  • здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;

  • розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

  • формування та ведення державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників - юридичних осіб;

  • проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

  • попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

У 1997 році було прийнято Закон „Про Рахункову палату Верховної Ради України”. Основними завданнями Рахункової палати є:

  • контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;

  • контроль за використання золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів;

  • надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву та резерву в іноземній валюті.

Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження:

  • самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

  • використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;

  • мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;

  • мають повноваження в галузі ціноутворення;

  • мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні папери та організовувати грошово-речові лотереї;

  • можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності тощо.

Управлінські рішення в сфері фінансів оформляються в юридичних законах, фінансових прогнозах і планах, постановах та інших формах.

2. Фінансове планування і прогнозування в умовах ринкової економіки.


Фінансове планування є важливим елементом управління фінансами. Об’єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб’єктів господарювання і держави, а результатом його – складання фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до зведеного фінансового балансу держави.

Фінансові плани складають всі ланки фінансової системи. Форма фінансового плану, склад його показників відображає специфіку відповідної ланки фінансової системи. Зокрема, підприємства, що функціонують на комерційній основі, складають баланси доходів і видатків; установи, що здійснюють некомерційну діяльність – кошториси ; органи державної влади – бюджети різних рівнів.