Основне джерело права України – нормативно-правовий акт (закони і підзаконні

нормативно-правові акти …)

Система права - це будова права, єдність усіх чинних юридичних норм певної держави та розподіл їх за галузями та інститутами.

Ознаки системи права: об’єктивність; єдність та узгодженість між собою норм права; диференціація (тобто поділ на галузі та інститути); нормативність (наявність певної первинної ланки – правової норми, з якої утворюються галузі та інститути права.

Структурні елементи системи права – галузі права, інститути права, норми права.

Галузь права – відносно самостійна сукупність правових норм, що регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин (конституційне право, цивільне, трудове, господарське, фінансове, житлове, шлюбно-сімейне, земельне, адміністративне, кримінальне та ін..) Традиційно правові норми поділяють на норми публічного права - регулюють відносини між державними органами та між державою і особою (конституційне право, адміністративне, фінансове, кримінальне та ін..) та норми приватного права - регулюють відносини між приватними і юридичними особами (цивільне, сімейне тощо)

Інститут права – це сукупність відносно відокремлених правових норм. Що регулюють певну групу суспільних відносин всередині галузі права. (наприклад, галузь цивільного права включає такі інститути права, як «дарування», «спадкування» та ін., галузь конституційного права - інститут громадянства, інститут виборчого права….)

Норма права – це первинний компонент, з якого складаються інститути та галузі права. Це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і забезпечуються її організаційною та примусовою діяльністю.

Структура правової норми:

1. Гіпотеза – така частина, що вказує, за яких обставин ця норма вступить в дію )відповідає на питання:: коли?, де?, за яких умов?) – («Якщо»).

2. Диспозиція – вказує, якою повинна бути поведінка за наявності фактичних обставин, передбачених гіпотезою. – («То»).

3. Санкція – передбачає юридичні наслідки виконання, невиконання або порушення правила поведінки, що зазначене у диспозиції – («інакше»).

Види правових норм:

- За суб’єктом правотворчості – норми органів державної влади, Президента, органів державного управління, норми громадських об’єднань;

- За галузями права – конституційні, кримінальні, цивільні та ін..;

- За методом правового регулювання – імперативні (владні приписи), диспозитивні (дають право вбору поведінки особи), рекомендаційні;

- За характером диспозиції – уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі;

- За функціями права – регулятивні, охоронні;

- За юридичною силою – норми законів, підзаконних актів;

- За дією у часі – постійні, тимчасові;

- За сферою територіальної дії: загальні, місцеві..

---

Закон – це прийнятий у визначеному порядку нормативно-правовий акт органу

законодавчої влади або усього народу, що регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

Розрізняють Основний закон держави – конституцію; конституційні закони; звичайні закони.

Підзаконні нормативно-правові акти видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі і відповідно законів. Залежно від суб’єктів, що їх видали, розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів:

• акти Верховної ради України (постанови);

• акти Президента (укази, розпорядження);

• акти Каб.Міністрів (постанови і розпорядження):

• акти міністрів і керівників відомств (накази та інструкції);

• нормативні акти державних адміністрацій (накази та розпорядження);

• нормативні акти місцевого самоврядування (розпорядження);

• нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій.

Законодавство – це комплекс чинних нормативно-правових актів, які видаються уповноваженими правотворчими органами, та пов’язані між собою і водночас розділені на певні частини. .Центральною в системі законодавства України є Конституція України, яка є юридичною базою для законодавчої і всієї правотворчої діяльності органів державної влади.

Систематизація законодавства – це діяльність із впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх до єдиної внутрішньо узгодженої системи.

Цілями систематизації є усунення протиріч між нормативними актами; зробити чинне законодавство доступним для всіх.

Розрізняють 3 способи систематизації законодавства:

1. Кодифікація – це систематизація групи юридичних норм, що регулюють певну галузь суспільних відносин, в єдиному нормативно-правовому акті. Результатом кодифікації може бути кодекс (єдиний, зведений, юридично та логічно цілісний, узгоджений нормативний акт).

2. Інкорпорація – це об’єднання групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологією, алфавітом тощо). Інкорпорація може бути офіційною, тобто здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, «Відомості Верховної ради України), та неофіційною, що здійснюється видавництвами, науковими закладами, окремими спеціалістами (мають лише довідково-інформаційний характер).

3. Консолідація – більш глибока обробка нормативного матеріалу, коли розрізнені акти, що стосуються одного і того ж питання, об’єднуються в єдиний новий акт. Консолідація поєднує в собі риси кодифікації та інкорпорації. Результатом може бути видання Зводу законів.

Правовідносини – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, учасники яких (фізичні чи юридичні особи) виступають одночасно як носії юридичних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

---

Ознаки правовідносин:

• виникають на основі норм права;

• характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

• є видом суспільних відносин фізичних і юридичних осіб, організацій;

• здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Структура правовідносин – це сукупність елементів6 суб’єкти, об’єкт, зміст, юридични факт.

1. Суб’єктами правовідносин можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи (держава, організації, установи та ін.) Суб’єк правовідносин повинен мати правоздатність та дієздатність.

Правоздатність – можливість мати юридичні права та обов’язки. Виникає з з моменту народження людини і зберігається до смерті.

Дієздатність – це можливість своїми діями набувати юридичних прав та обов’язків, самостійно нести юридичну відповідальність.

2. Об’єкти правовідносин – це матеріальні та нематеріальні (духовні та ін..) блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язи. Є такі об’єкти – предмети матеріального світу (речі, гроші, майно), послуги виробничого та невиробничого характеру, продукти духовної творчості, особисті немайнові блага.

3. Зміст правовідносин складають суб’єктивне право та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин. Суб’єктивне право – це міра можливої поведінки суб’єкта права, що дає йому змогу задовольнити свої потреби, забезпечена державою. Юридичний обов’язок – це міра обов’язкової поведінки суб’єкта права, втсановлена для задоволення його інтересів та забезпечена державою.

4. Юридичні факти – це життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти класифікуються на дії (активна поведінка суб’єкта з його волі) та події (те, що від

бувається незалежно від волі учасників правовідносин – стихійне лихо, смерть тощо)..

Поняття, причини і види правопорушень.

Правопорушення – це протиправні, суспільно шкідливі вчинки людей (дія або бездіяльність), скоєння яких передбачає юридичну відповідальність.

Причини правопорушень: об’єктивні причини, суб’єктивні причини.

Ознаки правопорушення:

- Правопорушення завжди проявляється в поведінці людей (дії або бездіяльності);

- Суспільна небезпечність діяння – тобто завдає шкоди інтересам особи, суспільства, держави;

- Протиправність діяння – тобто діяння безпосередньо порушує ту чи іншу норму права;

- Винність особи, що скоїла протиправні діяння;

- Караність правопорушення .

Склад правопорушення:

1. об’єкт правопорушення – соціальні цінності чи конкретні блага, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння.(Власність, життя, здоров’я, державна безпека тощо).

2. об’єктивна сторона – включає протиправне діяння, шкідливий результат, що настав внаслідок цього, та причинний зв’язок між діянням та його результатом.

3. суб’єкт – фізичні особи, які мають деліктоздатність, тобто можуть нести юридичну відповідальність.

4. суб’єктивна сторона - виражається у психічному ставленні особи до скоєного, куди входять: вина, мотиви, мета правопорушення.

---

Правопорушення поділяють на окремі види, найчастіше відповідно до галузей права, котрі регулюють відносини, щодо яких здійснено порушення..

Види правопорушень:

дисциплінарні, адміністративні, цивільно-правові, кримінальні, трудові, конституційні. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.

Юридична відповідальність – це засіб, який блокує протиправну поведінку, реакція держави на скоєне правопорушення. Підставою юридичної відповідальності є тільки правопорушення за наявності всіх його елементів: об’єкта, суб’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторін.

Принципи застосування юридичної відповідальності:

• закон не має зворотної сили (притягнути людину до відповідальності можна лише на підставі закону, який діяв на час скоєння правопорушення);

• за одне й те саме правопорушення особа може бути притягнута до відповідальності одного виду лише раз;

• особа не несе відповідальності за відмову від виконання явно злочинного наказу;

• не несе відповідальності громадянин, який відмовився давати свідчення проти членів своєї сім’ї чи близьких родичів.

Цілі юридичної відповідальності

- По-перше, покарання повинно захистити права й інтереси людей, суспільства від нових посягань. Це так звана охоронна функція.

• По-друге, покарання має змінити погляди, свідомість правопорушника. Це виховна функція.

• По-третє, покарання повинно застерегти від правопорушення людей, які мають намір вчинити протиправні дії., - запобіжна функція.

• Компенсація тій стороні, що потерпіла від вчинення правопорушення. (Компенсаторська функція).

Види юридичної відповідальності

1. кримінальна – за скоєння злочинів.

2. Адміністративна - за адміністративні правопорушення.

3. Цивільно-правова – при порушенні норм цивільного права.

4. Дисциплінарна – за порушення дисципліни праці у трудовому праві.

5. Матеріальна – за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення працівником трудових обов’язків.

6. Конституційна – за порушення Конституції.

7. Міжнародно-правова - за порушення норм міжнародного права.

---

Смотрите также файлы

• Культурологія.Лекції.docx

• Учебник Трофимова Курс физики.doc

• методичка по ЕС3.doc

• Методичка по философии.doc

• Психогимнастика в тенинге (Хрящева).doc