ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.07.2020
Просмотров: 8965
Скачиваний: 5
Міністерство
освіти і науки України
СОЦІАЛЬНОГО
За редакцією
доктора юридичних наук, професора
П. Д. ІІилипенка
Затверджено
Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів юридичних
спеціальностей вищих навчальних закладів
Київ 2006
БВК 67.9(4УКР)305я73 П68
Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист № 1.4/18-Г-775 від 8 вересня 2006 р.)
Рецензенти:
Процевський О. І. — доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Інституту економіки і права Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди;
Хуторян Н. М. — доктор юридичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України;
Гарасимів Т. 3. — кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного і трудового права Львівського університету внутрішніх справ
Навчальний посібник підготовлено колективом викладачів кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка
Пилипенко II. Д. — передмова; розділи 1-3; 4 (у співавторстві з Син-чук С. М.); розділ 11 (у співавторстві зі Стрепком В. Л.) Бурак В. Я. — розділи 8; 10; 12; 14
Синчук С. М. — розділ 4 (у співавторстві з Пилипенком П. Д.); 6-7; 9; 13 Стрепко В. Л. — розділ II (у співавторстві з Пилипенком П. Д.) Кульчицька О. І- — розділ 5
П68 Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студ. юрид. спец,
вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, С. М. Синчук та ін. / За ред. П. Д. Пилипенка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 496 с.
І8ВИ 966-313-325-2
У навчальному посібнику на основі чинного законодавства України та відповідно до програми курсу «Право соціального забезпечення» розглядаються питання правового регулювання соціального захисту громадян в Україні.
Крім загальнонаукових положень про предмет, метод, систему, принципи та функції права соціального забезпечення, окремі розділи навчального посібника присвячено з'ясуванню соціальних ризиків, що лежать в основі права на соціальне забезпечення, соціальному страхуванню, особливостям пенсійного забезпечення, соціальним допомогам, пільгам та іншим видам і формам соціального забезпечення.
Розраховано на студентів, аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів, працівників органів праці та соціального захисту, всіх тих, хто цікавиться правом соціального забезпечення.
ББК67.9(4УКР)305я73
ІЗВИ 966-313-325-2 © П. Д. Пилипенко, 2006
© Видавничий Дім «Ін Юре», 2006
їй*
Передмова
Поява тієї чи іншої галузі права у системі вітчизняного права зумовлена зазвичай об'єктивними чинниками, серед яких визначальна роль відводиться предмету правового регулювання. Саме завдяки розвитку та автономності відповідної сфери суспільних відносин і необхідності їх правового забезпечення норми права набувають ознак системності та формуються в єдину структуру — галузь права. Разом з тим цей закономірний, об'єктивний процес систематизації правових норм не позбавлений впливу на його розвиток і деяких суб'єктивних чинників, що також відіграють не останню роль у диференціації системи права. При цьому вони залежать від багатьох обставин і пов'язані зі станом розвитку самого суспільства, рівнем його демократизації, правової свідомості, культури тощо. Суб'єктивні чинники переважно знаходять своє вираження у тих функціях, які відповідно до Конституції покладаються на державу. Відомо, що остання як організація публічної влади здійснює керівництво суспільством, у тому числі і шляхом правотворчої діяльності. А отже, формуючи нормативну базу, держава так чи інакше змушена враховувати інтереси розвитку суспільних відносин і забезпечувати виконання покладених на неї завдань з метою впливу на ці відносини.
Проголошення України незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою (ст. 1 Конституції України) зумовлює відповідну увагу законодавця до розширен-
3
Передмова
ня правових засад, необхідних для реалізації нею своєї соціальної функції. І в цьому плані цілком закономірно можна стверджувати про існування інтересу держави щодо формування в системі вітчизняного права окремої, достатньо великої групи норм — соціального права. За своїм характером та правовою природою ця група норм може претендувати на належне їй місце у системі права України не лише як самостійна галузь, а й як певна підсистема, що об'єднує декілька однорідних правових галузей. Уже тепер існує достатньо підстав, аби розглядати соціальне право рівноправним партнером серед інших відомих складових системи права — приватного і публічного права1.
Право соціального забезпечення у структурі соціального права займає одне з чільних місць. І незважаючи на те, що і серед вчених-юристів, і серед практичних працівників немає належного розуміння важливості цієї галузі для забезпечення ефективності правового регулювання відповідних суспільних відносин на сучасному етапі розвитку нашої держави, ця галузь права, як і соціальне право загалом, стала невід'ємним елементом системи права України.
Право соціального забезпечення веде свій родовід від всесвітньо відомих міжнародно-правових актів, у яких були проголошені найважливіші соціальні права людини. Це передусім Загальна декларація прав людини (ООН, 1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966), а також Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961) та її нова редакція — Переглянута європейська соціальна хартія (1996). Вони стали взірцем і основою для кодифікації правових норм переважної більшості держав, які міжнародні стандарти соціального забезпечення громадян адаптували до своїх національних систем
права.
Як про самостійну галузь у системі тоді ще радянського права про право соціального забезпечення почали активно
ТтихамировЮ.А.Пуб^чш*
право:
Учебник. - М.: Изд-во БЕК, 1995. - С. 25 26.
4
Передмова
говорити наприкінці 60-х років минулого століття. Це був період, коли у структурі суспільних відносин з'явились яскраво виражені соціальні елементи, що проявлялись у забезпеченні радянською державою своїх зобов'язань з виплати пенсій та допомог громадянам, які їх потребували.
Саме тоді ця галузь права отримала свою нинішню назву — право соціального забезпечення. Однак уже наприкінці 70-х, після проголошення у Конституції СРСР 1976 р. права громадян на соціальний захист, з'явилися пропозиції про перейменування цієї галузі на право соціального захисту. Та попри всі дискусії й рекомендації (а вони подекуди тривають і дотепер), право соціального забезпечення і надалі в усіх офіційних класифікаторах подається у своєму первинному варіанті назви. Наприклад, відомий класифікатор наукових спеціальностей за номером 12.00.05 має назву «трудове право; право соціального забезпечення». Зрештою, проблема не у тім, як має називатися галузь права, а в сутності тих суспільних відносин, що виступають предметом регулювання її норм. А вони за своєю юридичною природою вважаються соціально-забезпечувальними відносинами і належать до одного з різновидів відносин, що є значно ширшим за своїм змістом, — відносин соціального захисту, та потребують регулювання нормами декількох галузей права. Ці та деякі інші аспекти, що стосуються проблеми співвідношення понять «соціальне право», «соціальна держава», «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «право соціального захисту» тощо, автори підручника намагалися розкрити максимально доступно і зрозуміло для читача у межах того, як це дозволяють обсяг та правила написання навчальної літератури.
Як галузь вітчизняного права право соціального забезпечення здійснює регулювання надзвичайно важливої сфери суспільних відносин. Це відносини щодо формування соціальних фондів, надання пенсій та різного виду допомог, соціальних пільг і соціального обслуговування.
5
Передмова______________________________________________________________
Останніми роками право соціального забезпечення динамічно розвивається на основі нових концепцій та принципів, охоплює відносини, які раніше перебували поза сферою правової регламентації. Необхідність удосконалення правового регулювання відносин щодо соціального забезпечення в сучасних умовах, поява нових організаційно-правових форм та соціальних інститутів, формування недержавних видів соціального забезпечення підвищують значимість цієї галузі права для системи вітчизняного права.
Маючи досвід викладання курсу «Право соціального забезпечення» у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де ця навчальна дисципліна читається як самостійна вже майже десять років, автори підручника намагалися при висвітленні основних тем відобразити найновіші досягнення, що існують у сфері науки права соціального забезпечення та практики застосування норм цієї галузі у складних умовах реформування соціальних відносин у нашій державі, та показати важливість вивчення цього курсу студентами юридичних навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців-юристів.
Зацікавлені читачі знайдуть у навчальному посібнику чимало нових, принципових положень, що не завжди відтворюють усталені формулювання, які утвердилися в радянській та вітчизняній науці права соціального забезпечення. Аргументи, якими користувалися автори підручника для пояснення своїх теоретичних позицій, видаються достатньо обґрунтованими. Вони базуються на найновіших досягненнях теорії права, економічної науки, напрацювань сучасних соціальних наук та міжнародного досвіду забезпечення невід'ємних прав і свобод людини й громадянина у державах з розвиненою ринковою економікою.
Основні засади, на яких базуються загальні висновки про право соціального забезпечення, виходять з того, що воно є особливим соціальним інститутом сучасної держави, виступає показником соціальної впевненості та соціальною гарантією гідного розвитку кожного члена суспільства і збере-
6
Передмова
ження засобів для існування в разі настання соціальних ризиків. Норми права і соціальні стандарти, що ухвалюються законодавчими органами нашої держави, повинні виходити з необхідності забезпечення матеріального розподілу благ для задоволення життєво необхідних особистих потреб (фізичних, соціальних, інтелектуальних) осіб похилого віку, хворих, інвалідів, дітей, осіб, котрі втратили годувальника, безробітних з метою охорони здоров'я й відтворення продуктивних сил за рахунок спеціальних страхових фондів та асигнувань держави.
Структура навчального посібника обрана з урахуванням існуючих щодо цього традицій та у відповідності з програмою курсу «Право соціального забезпечення», що затверджена Вченою радою юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка 29.06.2002 р. (Протокол № 9). При цьому, з огляду на важливість тієї чи іншої теми для вивчення всього курсу та значимість відповідних інститутів для самої галузі права, деякі розділи підручника відрізняються за обсягом поданого матеріалу. Маючи на меті донести до студентів лише загальні правила регулювання соціального забезпечення і порядку нарахування й призначення пенсій, допомог та інших соціальних виплат, автори акцентують увагу винятково на загальних засадах здійснення розрахунків при обчисленні страхового стажу, середнього заробітку, визначення розмірів виплат, щоб не перевантажувати підручник та не перетворювати його на практичний посібник для фахівців органів соціального захисту.
Відомо, що відсутність відповідної навчальної літератури негативно позначається на авторитеті тієї чи іншої навчальної дисципліни, послаблює інтерес закладів освіти щодо включення її до планів підготовки юристів, не сприяє розвитку наукових та методичних досліджень. Саме такий стан, як видається, і є характерним для права соціального забезпечення на ринку сучасної навчальної літератури з юридичних спеціальностей. Тому не претендуючи на якісь особливі відзнаки в цьому плані, автори пропонованого навчального
7
Передмова
посібника мають надію, що їх скромна праця сприятиме посиленню уваги до права соціального забезпечення та стимулюватиме його вивчення у вищих навчальних закладах правничого профілю. Автори також сподіваються, що цей посібник може бути корисним для викладачів та аспірантів юридичних вузів і факультетів, слухачів системи підвищення кваліфікації й перекваліфікації кадрів. Не завадить він і практичним працівникам органів соціального захисту, страхових фондів, юридичних і кадрових служб підприємств, установ, організацій та профспілкових об'єднань.
Автори свідомі того, що наша держава, як основний гарант соціальних прав своїх громадян, уже найближчим часом зуміє забезпечити належні умови їх реалізації та достатній рівень захисту. Відповідність їх міжнародним стандартам має стати найвищою метою для демократичної, соціальної і правової держави, якою проголосила себе Україна.
При написанні навчального посібника авторами було використано нормативно-правові акти станом на 1 серпня 2006 р.
б
тт^ч
г
Розділ 1
Поняття права соціального забезпечення та його місце в системі права України
1.1. Соціальна сутність сучасної держави та її роль у забезпеченні соціальних прав громадян
Соціальна сутність сучасних держав виражається у їх загальнонаціональних функціях щодо освіти, культури, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення та інших форм соціального захисту своїх громадян. Держава набуває соціальних ознак, якщо реалізація цих функцій відбувається на основі панування права, створення гарантій прав людини, дотримання демократичних принципів здійснення соціально-економічної політики.
Соціальна держава спрямовує свою політику в напрямі розвитку ринкової економіки, соціальної справедливості, соціальної захищеності, соціального партнерства і соціальної солідарності членів суспільства. її основними завданнями визнаються досягнення стабільності рівня життя населення, захист та здійснення прав і свобод громадян, створення сучасних систем охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, підтримки злиденних та бідних соціальних верств, попередження і вирішення соціальних конфліктів.
Поняттям «соціальна держава» у науковій літературі почали оперувати ще в середині XIX ст. під впливом філософії
9
Розділ 1. Поняття права соціального забезпечення та його місце...
Гегеля. Один з основних розробників теорії соціальної держави німецький державознавець Лорен фон Штейн виходив з того, що завданням такої держави має бути досягнення суспільної рівності й особистої свободи, а також створення умов для піднесення бідних і слабких класів до рівня багатих і сильних. Держава, вважав він, повинна втручатися в економічне життя суспільства з метою перерозподілу доходів на користь трудящих та зниження соціальної нерівності.
Найбільш повно концепцію соціальної держави обґрунтував наприкінці XIX ст. відомий німецький економіст А. Ваг-нер. Він охарактеризував шляхи перетворення буржуазної держави на державу «загального благоденства», яка за своїми ознаками відповідає параметрам сучасної соціальної держави1.
Після завершення Другої світової війни розпочався новий етап у розвитку теорії соціальної держави, який позначився піднесенням основних положень про неї до рівня конституційних норм. Поняття «соціальна держава» дістало своє закріплення у Конституції ФРН 1949 р., Конституції Франції 1949 р., Конституції Іспанії 1978 р. та конституціях багатьох інших держав.
Переважна більшість сучасних держав визначає у своїх Основних Законах місце і роль держави у регулюванні справедливого розподілу доходів між працею і капіталом, у забезпеченні рівності і свободи громадян та турботи імущих та працюючих про неімущих і непрацюючих, для досягнення соціального миру і злагоди у суспільстві.
Основний Закон нашої держави у ст. 1 проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. При цьому наголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. А права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед
1 Волгин Н. А. Грищенко Н. Н„ Шаркон Ф. И. Социальное государство: Учебник. — М.: Дашков и К°, 2003. — С. 42-43. ■'* •
10
______1.1. Соціальна сутність сучасної держави та її роль у забезпеченні...