ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.07.2020
Просмотров: 9036
Скачиваний: 5
особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України» від 20 жовтня 2000 р. № 1578 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 43. — Ст. 1838.
184
5.4. Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права па соціальне забезпечення
заслуги перед Україною, яке надсилається органу, що провадить виплату пенсії. Отже, як і медико-соціальна експертна комісія, Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України лише ухвалює рішення про встановлення права на соціальне забезпечення (у вигляді пенсії), а виконання його, тобто надання відповідного виду соціального забезпечення, покладається на інші органи.
Запитання для самоконтролю
1. Назвіть властивості, що характеризують суб'єктів права со-
ціального забезпечення.
2. Запропонуйте критерії класифікації суб'єктів права соціального
забезпечення.
3. Визначте зміст правосуб'єктності фізичних осіб за правом со-
ціального забезпечення.
4. Які особливості притаманні спеціальному правовому статусу
фізичних осіб за правом соціального забезпечення?
5. Назвіть державні органи, які виступають суб'єктами права
соціального забезпечення.
6. Визначте особливості правового становища соціальних страхо-
вих фондів.
Література
1. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні:
проблема термінів і понять // Право України. — 2000. — №4.— С. 35-39.
2. ЗахаровМ. Л., Тучкова 9.Г. Право социальногообеспеченияРос-
сии. — М.: Изд-во БЕК, 2002. — 560 с.
3. Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в
СССР. — М.: Изд-во МГУ. — 1986. — 174 с.
4. Статків Б. Суб'єкти правовідносин у сфері соціального забез-
печення // Право України. — 2003. — № 2. — С. 39-44.
Ч . * і •■!(.
іМ ■
185
Розділ 6 Соціальні ризики
6.1. Поняття та ознаки соціальних ризиків
Термінологічне поняття «соціальні ризики» використовується у різних сферах та напрямах наукових досліджень (політика, економіка, національна чи інформаційна безпека, юриспруденція тощо). Однак, незважаючи на інтенсивний розвиток науки ризикології, вченими досі не запропоновано єдиного загальноприйнятого визначення цього соціального явища. Зрештою, й саме поняття «соціальний* розглядається у літературі в широкому (як такий, що властивий суспільству)1 та вузькому (пов'язаний з основними умовами життєдіяльності людини) значенні. І саме це, останнє, вузьке трактування соціального ризику застосовується правом соціального забезпечення для позначення обставин, які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані із соціально-економічними чинниками в державі.
У вітчизняній правовій літературі термін «соціальний ризик» як підставу виникнення права на соціальне забезпечення вперше запропонувала Н. Б. Болотіна2.
Теорія соціального ризику не є новою для галузевої літератури. Ще у 20-х роках минулого століття її обґрунтовува-
1 Словник української мови: В 11 т. / Назаров Г. С, Петровська О. П., Скрип-
ник Л. Г., Юрчук Л. А. — К.: Наукова думка, 1978. — Т. 9. — С. 476.
2 Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема
термінів і понять // Право України. — 2000. — №4. — С. 39.
186
_____________________________6.1. Поняття та ознаки соціальних ризиків
ли М. А. Вігдорчик1, М. О. Семашко2, В. М. Догадов3. Вони вважали, що з настанням соціального ризику особа отримує право на соціальне забезпечення.
Інститут соціального ризику став предметом досліджень і сучасних вчених. Так, В. Д. Роїк соціальний ризик визначає як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості працівників внаслідок втрати заробітку та внаслідок втрати працездатності (професійні та загальні захворювання, нещасні випадки як на виробництві, так і поза ним)4. Таке визначення соціального ризику заслуговує на увагу, однак є не зовсім придатним для характеристики соціального ризику як інституту права соціального забезпечення. Обґрунтовуючи поняття «соціального ризику» саме так, автор обмежує коло потенційних суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин («тільки працівники»), і звужує до того ж перелік підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення («втрата зарплати внаслідок втрати працездатності»). Очевидно, за нинішніх умов, крім соціально-економічних причин, не менш важливе значення мають деякі інші підстави здійснення державою функції соціального забезпечення: фізіологічні (наприклад, потреба соціального забезпечення дитини-інваліда) та демографічні (соціальне забезпечення сімей з дітьми). Більше того, доволі поширений тепер соціальний ризик «безробіття» також не охоплюється запропонованою вченим дефініцією.
Т. 3. Гарасимів однією з характерних ознак соціального ризику за правом соціального забезпечення називає втрату особою працездатності5. Однак вона є всього лише однією з об'єктивних причин втрати особою засобів до існування.
1 Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхований. — Вьш. 1: Теорети-
ческие основи социального страхований. — 3-є изд. — М.; Петроград, 1923. — С.14-16.
2 Семашко Н.А. Право на социальное обеспечение. — М., 1938. я Догадов В. М. Социальное страхование. — М., 1926.
■' Роик В. Д. Социальная защита работника в процесее труда: проблеми теории и практики: Автореф. дис. ... докт. зконом. наук. — М., 1994. — С. 21.
ь Гарасимів Т. 3. Принципи права соціального забезпечення України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2002. — С. 8.
187
Розділ 6. Соціальні ризики
Інші причини (неможливість знайти належну роботу, втра" годувальника) залишились поза увагою автора.
Більш досконалим можна вважати визначення соціально го ризику, яке пропонує 0. Є. Мачульська. Вона, зокрема, визначає його як вірогідність настання матеріальної незабезпеченості особи внаслідок відсутності заробітку з об'єктивних соціально значимих причин та у зв'язку з додатковими витратами на утримання дітей чи інших членів сім'ї, а також для задоволення потреб у медичних чи соціальних послугах1.
З урахуванням наведених варіантів поняття «соціальний ризик» можна виділити характерні для цього явища ознаки, які відображають природу соціального ризику як інституту права соціального забезпечення.
Отже, соціальні ризики — це зазвичай явища об'єктивного характеру. їх настання не залежить від волі особи та не є наслідком дій останньої. Негативні наслідки соціальних ризиків не можуть бути усунуті нею самостійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин.
Наслідками настання соціальних ризиків є обмеження чи порушення життєдіяльності людини, що зумовлює "її соціальну та матеріальну незахищеність.
Важливою ознакою соціальних ризиків є те, що вони потребують закріплення у законодавстві саме як обставини, внаслідок настання яких особа може потребувати допомоги держави чи суспільства.
Нарешті, настання соціального ризику є потенційно можливим для кожної людини. Вони обов'язково або як правило трапляються чи можуть трапитися за певних обставин.
Таким чином, соціальний ризик — це соціально значима обставина об'єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їхніх сімей) не здатні самостійно себе утримувати, а тому потребують додаткового матеріального захисту з боку держави.
1 Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения. Перспективи развития. — М.: Городец, 2000.— С. 12.
188
6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
Соціальні ризики зумовлюють особливу природу права соціального забезпечення та визначають його функції як самостійної галузі у системі права України.
6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
Система соціальних ризиків не є сталою, вона динамічно змінюється із розвитком суспільства та проголошеними ним цінностями. Сучасний перелік соціальних ризиків, що зумовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтовариством (Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Європейська соціальна хартія (1961), Конвенції Міжнародної організації праці) та закріплений у національному законодавстві (ст. 46 Конституції України).
З огляду на організаційно-правову форму соціального забезпечення, соціальні ризики можна класифікувати на страхові, тобто ті, які забезпечуються в рамках системи соціального (державного та недержавного) страхування, та нестрахові — які забезпечуються за програмою соціальної державної підтримки. Така класифікація все ж є умовною, оскільки один і той самий ризик може бути як страховим, так і нестраховим.
Юридичне значення має поділ юридичних ризиків за їх змістом. Тут виділяють такі ризики: непрацездатність, безробіття (часткове безробіття), втрата годувальника та мало-забезпеченість.
Ризик непрацездатність доволі часто зустрічається в національному законодавстві при визначенні суб'єктів права на той чи інший вид соціального забезпечення. Законодавче визначення непрацездатних громадян вперше було закріплено у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. У статті 1 цього Закону непрацездатними громадянами визначаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інваліда-
189
Розділ 6. Соціальні ризики
ми, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають прав на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Що ж до визна чення поняття непрацездатності, то, очевидно, існує не обхідність додаткового аналізу усіх обставин, які зумовлюют виникнення цього соціального ризику.
Передусім непрацездатність може бути наслідком різни за природою юридичних фактів:
1) загальносоціальних. Вони притаманні кожній людині, оскільки зумовлені її фізіологічною та соціальною природою (наприклад, старість, вагітність та пологи, травма, не пов'язана з виробництвом, та ін.);
2) професійних. Вони є наслідком чи пов'язані з трудовою діяльністю, яку виконувала особа (нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання);
3) публічних. Вони пов'язані з наслідками економічних, технічних, соціальних подій у конкретній державі (техногенні катастрофи, військові конфлікти, стихійні лиха тощо).
Отже, непрацездатність — це такий соціально-фізіологічний стан людини, що зумовлений втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням професійної кваліфікації та неможливістю здійснення трудової діяльності відповідно до суспільно значимих вимог.
Розрізняють об'єктивно-фізіологічну непрацездатність, тобто за станом здоров'я чи при неповнолітті, та об'єктивно-юридичну, коли на законодавчому рівні дозволяється не працювати з досягненням певного віку.
За тривалістю в часі непрацездатність можна поділити на: постійну, стійку та тимчасову.
Юридичним фактом, що лежить в основі постійної непрацездатності особи, є досягнення нею пенсійного віку або, з огляду на його соціальну природу, — старість.
Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист у разі старості (ч. 2 ст. 46). Тим не менше, медична наука не виробила критеріїв правильного нормування чи припинення праці відповідно до фізіологічного стану і біологічної активності людини. Дослідження доводять, що
190
6.2, Система соціальних ризиків за законодавством України
ступінь старіння (відповідно, рівень здоров'я) суттєвим чином залежить від різноманітних соціальних чинників: різниці у рівні та якості життя міського і сільського населення; належності до певної соціальної групи; ставлення особи до свого здоров'я; особливості харчування тощо. Фізіологічний та медико-біологічний стан визначається індивідуальними темпами старіння організму, психологічний — самооцінкою особи. А отже, старість — це природний стан організму, який часто не збігається з календарним віком особи. Саме тому виникнення у особи права на соціальне забезпечення пов'язують із настанням такого юридичного факту, як пенсійний вік.
Пенсійний вік можна диференціювати на загальний та спеціальний.
Загальний пенсійний вік, у відповідності із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років для чоловіків та 55 років для жінок. З досягненням цього віку будь-яка особа може звернутися за призначенням їй пенсії за віком.
Спеціальний пенсійний вік встановлюється окремими законами для призначення пенсії з більш раннього періоду у зв'язку з виконаннями особою певного виду робіт або за станом здоров'я. Це стосується, зокрема, осіб, які працювали на підземних роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1. Тут пенсійний вік становить 50 років для чоловіків та 45 для жінок. А для осіб, які виконували роботи, що визначені Списком № 2, пенсійний вік встановлено 55 років для чоловіків та 50 для жінок. За спеціальними правилами обчислюється пенсійний вік для інвалідів зору 1 групи (сліпих) та інвалідів з дитинства 1 групи, для жінок, які народили п'ятеро дітей та виховали їх до 8-річного віку, тощо.
Законодавством також передбачено збільшення пенсійного віку для призначення державних допомог особам, які не мають права на пенсію. Зокрема, право на таку допомогу мають чоловіки при досягненні 63-річного віку та жінки — 58-річного.
191
Розділ 6. Соціальні ризики________________________________________
Спеціальний пенсійний вік може визначатися у так званому пенсійному контракті, яким регулюється призначення пенсії у недержавній пенсійній системі. Тут пенсійний вік визначається учасником недержавного пенсійного фонду але при цьому він не може бути меншим за загальни пенсійний вік або перевищувати його більше як на 10 років
При підготовці пенсійної реформи в Україні висловлюв лося чимало пропозицій про необхідність підвищення загал ного пенсійного віку. Економісти, наприклад, вбачали цьому протидію тенденції до посилення диспропорцій у співвідношенні працівник — пенсіонер (у 1996 р. на 1000 осіб працездатного віку було 405 пенсіонерів, а за прогнозами на 2026 р. буде 561)1. При цьому вони посилаються на те, що шляхом збільшення пенсійного віку йде більшість зарубіжних держав2. За взірець переважно бралися Німеччина, де пенсійний вік збільшено до 65 років незалежно від статі, Італія, де для чоловіків встановлено 65 років, а для жінок — 60 років, та СІНА, де пенсійний вік становить 67 років. У Франції очікується, що до 2041 р. пенсійний вік підвищиться з 60 років до 61-62 років3. Фактично, Програма пенсійної реформи в Україні пішла іншим шляхом. Замість збільшення пенсійного віку передбачається запровадження матеріального заохочення виходу на пенсію у пізнішому віці.
Непрацездатність може бути і стійкою. Вона визначається медико-соціальними експертними комісіями на відповідний термін або безстроково.
Юридичними фактами, що визначають настання стійкої втрати працездатності особи, є:
1) встановлення групи інвалідності;
2) встановлення групи інвалідності та ступеня втрати про фесійної працездатності;
' Максимчук В. Пенсійна реформа України //Профспілкова газета. — 1997. — № 35
(358). 1 Соловьева Л. Социальное обеспечение в западньїх странах: проблеми 90-х годов //