ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.07.2020
Просмотров: 9031
Скачиваний: 5
— у разі хвороби матері (опікуна, іншого члена сім'ї, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною віком до З років, виховує дитину-інваліда віком до 18 років) — період, коли вона за висновками лікаря не може здійснювати догляд за дитиною.
Якщо мати або інша працююча особа, яка доглядає за хворою дитиною, перебуває у цей час у щорічній відпустці, відпустці у зв'язку з навчанням або у творчій відпустці, у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи без збереження зарплати, листок непрацездатності видається з дня, коли ця особа стане до роботи.
На період тимчасового відсторонення від роботи осіб, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і які перебували в контакті з інфекційними хворими або є бактеріо-носіями, у разі неможливості здійснення тимчасового переведення за їх згодою на іншу роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, листок непрацездатності видається інфекціоністом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної СЕС.
Створення у державі ринкового механізму господарювання привело до формування ринку праці, який супроводжується появою нового соціального ризику — безробіття.
Визначення безробіття як соціального ризику ні в законодавстві, ні в науковій літературі не подається. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» замість поняття «безробіття» ле-
208
6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
галізує інший термін — «втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин».
Незалежними від особи обставинами припинення трудового договору визнаються:
— за угодою сторін;
—■ у зв'язку із призовом або вступом на військову службу;
— за ініціативою працівника у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем умов колективного чи трудового договору;
— розірвання строкового договору з ініціативи працівника в разі хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором;
— у зв'язку з змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства, перепрофі-лювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників;
— у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню роботи;
— у зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
— внаслідок поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
У Законі України «Про зайнятість населення», щоправда, подається визначення безробітних. Зокрема, такими вважаються особи працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи (ст. 2).
Отже, безробіття як соціальний ризик, що має самостійне правове значення, полягає у відсутності у працездатної особи працездатного віку роботи з об'єктивних причин. Факт безробіття констатується на підставі Положення про порядок
209
Розділ 6. Соціальні ризики
реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р.
Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється Державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови подання паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Іноземні громадяни чи особи без громадянства можуть бути зареєстровані як безробітні за умови їх постійного проживання в Україні.
Громадяни, що зареєстровані як безробітні, отримують допомогу як в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, так і в системі державної підтримки. Тому без-і. робіття є страховим і нестраховим соціальним ризиком. в Закон України «Про загальнообов'язкове державне со-в ціальне страхування на випадок безробіття» вперше на законодавчому рівні закріпив часткове безробіття як один із видів соціальних ризиків. Таким вважається вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.
Перелік причин, що призводять до часткового безробіття, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про організаційне забезпечення проведення в Луганській та Чернівецькій областях експерименту з надання застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю» від 4 червня 2003 р.
Причинами тимчасового припинення виробництва є непе-редбачувані та непереборні події, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця та призводять до порушення умов укладених договорів (контрактів). Це, зо-
210
6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
крема, війна, терористичний акт, масові заворушення, економічна блокада, страйк, пожежа, аварія, стихійне лихо (землетрус), буря, повінь, смерч, ураган, замерзання моря, закриття морських проток, що трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, тощо. Інші причини пов'язані із забороною експорту (імпорту), валютними обмеженнями, встановленими органами влади або забороною ними використання матеріалів, сировини, комплектуючих, які застосовувались у виробничому процесі.
Важливою обставиною, що має значення для виникнення у особи права на пенсію в разі втрати годувальника чи щомісячних страхових виплат в разі смерті годувальника від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, вважається такий соціальний ризик, як втрата годувальника.
Соціальні виплати, які пов'язані із втратою годувальника, спрямовуються для підтримки непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника. За правилами, визначеними у Сімейному кодексі України, до складу сім'ї належать особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Непрацездатними членами сім'ї померлого годувальника вважаються:
1. Діти, які не досягли 16 років (сюди також належить дитина померлого, яка народилась протягом не більше 10-мі-сячного строку після його смерті); діти з 16 до 18 років, які не працюють або які старші за цей вік, але через вади фізичного чи розумового розвитку самі неспроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажис-
211
Розділ 6. Соціальні ризики
тами) денної форми навчання — до закінчення навчання, ал не більше як до досягнення ними 23 років.
2. Жінки, які досягли 55 років; чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.
3. Інваліди — члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
4. Неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти.
5. Непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
6. Один з подружжя або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8-річного віку.
Члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони перебували на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування, або ж мали на день його смерті право на одержання від нього такого утримання. Не вважаються такими, що перебували на утриманні, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів для існування (одержували зарплату, пенсію тощо).
Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя її громадян. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів та появи якісно нового соціального ризику, при настанні якого громадяни потребують підтримки суспільства — малозабезпеченості.
Вперше поняття «малозабезпеченість» отримало законодавче закріплення у Законі України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р.
Малозабезпеченість як соціальний ризик визначає неспроможність особи чи сім'ї з огляду на об'єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму в державі.
212
_____________6.2. Система соціальних ризиків за законодавством України
Середньомісячним сукупним доходом сім'ї вважається обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом 6 місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. Правила та порядок його обчислення визначаються Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги1.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги малозабезпеченим сім'ям визначається Законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Малозабезпеченість є нестраховим соціальним ризиком, оскільки фінансується за рахунок асигнувань, які враховані в розрахунках розміру коштів, передбачених з Державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, міст Києва і Севастополя у вигляді дотацій та нормативів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів (ст. 11 Закону).
Так виглядає загальна характеристика основних соціальних ризиків, що виступають підставами виникнення права особи на той чи інший вид соціального забезпечення. Більш детально про кожен з названих ризиків та юридичні гарантії реального захисту йтиметься у відповідних розділах цього підручника.
1 Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 15 листопада 2001 р. (із змінами та доповненнями).
213
Розділ 6. Соціальні ризики
Запитання для самоконтролю
1. Дайте визначення та сформулюйте ознаки поняття «соціальний
ризик». Яке місце соціального ризику в системі юридичних фактів права соціального забезпечення?
2. Дайте визначення понять «непрацездатність», «тимчасова непра-
цездатність», «постійна непрацездатність». Де в законодавстві закріплені ці поняття?
3. Порівняйте соціальний ризик, передбачений Конституцією Ук-
раїни, «старість» і пенсійний вік, що є підставою призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування*. Чи не вбачаєте ви тут невідповідності?
4. Назвіть ознаки, які характеризують стійку непрацездатність.
5. Порівняйте поняття «інвалід з дитинства» та «дитина-інвалід».
6. Порівняйте поняття «безробіття» та «втрата роботи з незалеж-
них від особи обставин». Де в законодавстві закріплені ці поняття?
7. Чи будь-яке тимчасове припинення виробництва без припинен-
ня трудових відносин вважатиметься частковим безробіттям?
Література
1. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення та роз-
виток в Україні. — К.: Знання, 2005. — 381 с.
2. Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в
СССР. — М.:Изд-воМосков. ун-та, 1986. — 176 с.
3. Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения: Учебн. посо-
бие. — М.: Книжньїй мир, 1999.
4. Синчук С. М. Теорія соціального ризику за правом соціального
забезпечення // Право України. — 2003. — №3. — С. 55-59.
5. Тарасова В. А. Юридические фактьі в области пенсионного обес-
печения. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. — 198 с.
214
мі
Розділ 7
Державні соціальні стандарти
та нормативи соціального
забезпечення
7.1. Поняття та принципи формування державних соціальних стандартів, соціальних норм і нормативів
Розвиток суспільних відносин посилив проблему уніфікації соціальних прав людини, їх змісту та обсягу. Це призвело до того, що держава, яка є основним суб'єктом забезпечення прав людини, змушена встановлювати відповідні нормативи та механізми забезпечення цих прав. Діяльність держави у соціальній сфері спрямовується передусім на регулювання розподілу ресурсів, підвищення добробуту і задоволення потреб усього населення, його окремих груп та індивідів (діти та сім'ї, безробітні та працюючі, пенсіонери, люди похилого віку, інваліди, постраждалі внаслідок війн, катастроф, стихійних лих тощо). Проведення диференційованої соціальної політики щодо різних груп населення не виключає існування певних мінімальних, гарантованих державою загальних показників соціальної захищеності громадян безвідносно належності їх до тієї чи іншої соціальної групи. Держава гарантує базовий рівень освіти, мінімальну зарплату, безоплатну медицину та інші соціальні показники, які у науковій літе-
215
Розділ 7. Державні соціальні стандарти та нормативи соціального...______
ратурі визначають як встановлення державних соціальних стандартів.
Існування розвиненої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів є ознакою соціально спрямованої держави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація на практиці.
Особливо актуальною ця проблема залишається для України, де держава все ще намагається подолати важелі командно-адміністративної економіки, не здатна в силу об'єктивних причин виконувати свої соціальні зобов'язання перед народом. Незважаючи на те, що так званий мінімальний споживчий бюджет було запроваджено як державний соціальний стандарт ще 1991 р., процес формування та створення цілісної, взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій нормативів активізувався лише 1999 р. із прийняттям Закону України «Про прожитковий мінімум», а кінцевою ланкою тут став Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р.