ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.08.2020
Просмотров: 2112
Скачиваний: 4
В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.
Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. У міру розвитку, ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств зростатиме.
Бланкові кредити отримують тільки фінансове стійкі підприємства на короткий термін. У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.
Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:
-
прямі;
-
консорціальні;
-
позики участі.
Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.
Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-пози-чальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.
У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект.
Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку у кредитній угоді. Як правило, головним банком визначають один із великих банків, який має досвід проведення великомасштабних кредитних операцій.
Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і надає головному банку, як правило, таку інформацію:
1) клопотання на отримання кредиту, із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;
2) дані про мету та направленість кредиту, термін надання, періоди його погашення;
3) техніко-економічне обгрунтування проекту;
4) інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування.
Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.
Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.
За настання строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.
Консорціальне кредитування в Україні не набуло розвитку. За останні роки було укладено лише кілька консорціальних угод.
Позики участі – банки передають (переуступають) частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту [35].
У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.
1.3 Механізм забезпечення підприємств кредитними ресурсами в сучасних умовах господарювання.
Як уже зазначалося вище, саме кредитне забезпечення підприємницької діяльності значною мірою впливає на фінансові можливості господарюючих суб’єктів забезпечувати свої виробничі потреби. Річ у тім, що розгляд кредитного забезпечення підприємницької діяльності у якості пріоритетного завдання функціонування банківської системи, обумовлює необхідність всебічного обґрунтування системи елементів і комплексу заходів, котрі визначають можливості практичної реалізації цього завдання, тобто механізму. Водночас можемо констатувати, що саме таких підходів до трактування завдань та особливостей роботи банківської системи в економічній науці поки що не сформовано.
В економічній літературі на сьогодні значну увагу приділено висвітленню питань, пов’язаних із кредитним механізмом та його практичною реалізацією. Однак, дослідження даного питання зводиться до вивчення або окремих аспектів функціонування кредитного механізму, або його дії на окремих етапах економічного розвитку.
Кредитний механізм визначається А.М. Морозом як сукупність принципів, організаційних форм, методів і правил, встановлених законодавством і спрямованих на забезпечення управління кредитом [5]. До специфічних ознак цієї категорії відносять те, що це поняття з’явилось в умовах командно-адміністративної економіки в зв’язку з надмірною заорганізованістю кредитних відносин, в певній мірі дублює поняття “кредитна система”. В умовах ринкової економіки останнього досить для виразу відповідного аспекту відносин. О.І. Лаврушин вважає, що кредитний механізм охоплює “ сукупність прийомів, пов’язаних з акумулюванням ресурсів, встановленням границь використання кредиту і методами надання його господарству ” [22].
Зрозуміло, що подібна оцінка механізму кредитування спрямована більшою мірою на мікроекономічний аспект організації кредитних відносин – безпосередньо між банківськими установами та їхніми клієнтами.
У інших літературних джерелах зустрічається таке визначення:
“Кредитний механізм – сукупність взаємопов’язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об’єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування” [6].
Іншою спробою дослідження теоретичних засад функціонування кредитного механізму, його окремих елементів та їх взаємозв’язку, є обґрунтування даного кола питань І.С. Гуцалом. Так, на думку цього автора, суть кредитного механізму обумовлена змістом і функціями та роллю кредиту як самостійної економічної категорії, організаційною структурою банківської системи та її функціями щодо регулювання кредитних відносин [12].
Метою функціонування кредитного механізму є вплив через практичну реалізацію функцій кредиту на діяльність господарюючих суб’єктів економіки країни у цілому, сприяючи при цьому розширеному суспільному відтворенню відповідно з дією економічних законів.
Кредитний механізм є більш загальним терміном, що далеко не в повній мірі адекватний до визначення конкретних напрямів діяльності банку. Зрозумілим є те, що механізм кредитування спрямовується більшою мірою на мікроекономічний аспект організації кредитних відносин – безпосередньо між банківськими установами та їхніми клієнтами [13].
Окрім того, дане поняття якщо і вживалось у більш широкому розумінні, то в першу чергу у зв’язку із кредитним плануванням в адміністративно-командній економіці.
Безумовно, що застосування терміну «кредитний механізм» можливе лише в окремих випадках, пов’язаних з конкретними умовами видачі й погашення кредиту стосовно конкретного позичальника, оскільки даний механізм охоплює технологічний інструментарій цього процесу – від попередньої оцінки спроможності позичальника повернути борг до всебічного контролю за ефективним використанням та погашенням позики .
Ще більш широким і загальним терміном є фінансовий механізм. Це більш широкий термін, що передбачає сукупність форм і методів створення та використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб’єктів і населення. За допомогою фінансового механізму згідно із основними положеннями фінансової політики здійснюють розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту [14].
На відміну від кредитного та фінансового механізмів, механізм кредитного забезпечення підприємницької діяльності має більш практичний характер та пов’язаний із певними діями банківської системи щодо спрямування кредитних ресурсів на забезпечення потреб господарюючих суб’єктів у додаткових грошових коштах на формування основного та оборотного капіталу, а відтак стимулювання їх ділової активності.
Слушним є виділення окремого поняття, а саме банківського механізму, який можна визначити як сукупність організаційно-економічнихзаходів, що формують умови та порядок дій інститутів банківської системи з регулювання грошово-кредитних відносин на макрорівні та їх реалізації між економічними агентами на мікрорівні [17].
Банківський механізм організації грошово-кредитних відносин найбільш доцільно розглядати як певну сукупність способів, прийомів, методів практичної реалізації відповідних відносин, що охоплює три основні блоки, які відображають три взаємопов’язані між собою процеси:
1) регулювання грошово-кредитних відносин на макрорівні;
2) їхню організацію на мікрорівні між окремими економічними агентами;
3) процес підтримання стабільності банківської системи як основи
ефективної організації грошово-кредитних відносин і на макро-, і на мікрорівні.
Безумовно, що механізм кредитного забезпечення підприємницької діяльності є поняттям значно вужчим ніж банківський механізм організації грошово-кредитних відносин, оскільки охоплює лише практичні аспекти реалізації підфункції банків із кредитного забезпечення підприємницької діяльності і спрямований на оптимізацію кредитних взаємин банків із підприємницькими структурами з метою задоволення останніх грошовими ресурсами.
У той же час між вказаними дефініціями прослідковується, з нашої точки зору, певна ієрархічна послідовність, оскільки спільними рисами є реалізація банками на практиці функції посередництва в кредиті.
Загалом вказану підпорядкованість організаційних форм кредитних відносин можна зобразити наступним чином (рис. 1.3.). Отже, виокремлений нами механізм кредитного забезпечення підприємницької діяльності є органічною складовою банківського механізму організації грошово-кредитних відносин, а кредитний механізм, відповідно, охоплює лише мікроекономічний аспект організації вказаного механізму, оскільки відображає лише технологічний інструментарій його реалізації.
-
Банківський механізм організації грошово-кредитних відносин
↓
-
Механізм кредитного забезпечення підприємницької діяльності
↓
-
Кредитний механізм
Рис. 1.3. Схема кредитного забезпечення підприємницької діяльності у ієрархічній підпорядкованості до організаційних форм кредитних відносин
Отже, схему кредитного забезпечення підприємницької діяльності можна визначити як сукупність практичних заходів центрального банку та послідовності дій комерційних банків щодо спрямування тимчасово вільних грошових ресурсів у виробничу діяльність суб’єктів господарювання. Метою функціонування цього механізму як базової основи практичної реалізації кредитного забезпечення є задоволення виробничих потреб суб’єктів підприємництва, а саме – спрямування кредитних ресурсів комерційних банків на формування фінансових ресурсів підприємств.
Схематично механізм кредитного забезпечення підприємницької діяльності можна зобразити наступним чином (рис.1.4.).
До суб’єктів механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності слід віднести центральний банк, комерційні банки та підприємницькі структури. Кожний суб’єкт вказаного механізму повинен чітко виконувати свої функції у взаємозв’язку та узгодженні один з одним.
-
Кредитне забезпечення підприємницької діяльності
│
Рис. 1.4. Схема організації механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності
Так, із наведеної вище схеми видно, що центральний банк посідає вагоме місце та відіграє значну роль у механізмі практичної реалізації кредитного забезпечення підприємницької діяльності, позаяк використовуючи інструментарій грошово-кредитної політики та здійснюючи регулювання діяльності комерційних банків, він має суттєвий вплив на ресурсну базу та кредитну активність останніх. За допомогою встановлення основних нормативів регулювання діяльності банківських установ, провадження нагляду та контролю за комерційною діяльністю банків, центробанк, відповідним чином, обмежує або розширює кредитні вкладення комерційних банків в реальний сектор економіки.
Комерційні банки у тісному взаємозв’язку із центральним банком безпосередньо здійснюють практичну реалізацію механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності. В процесі видачі позичок комерційними банками здійснюється спрямування тимчасово вільних грошових ресурсів на виробничі потреби суб’єктів господарювання, а саме: на поповнення основного та оборотного капіталу. За умови ефективного використання кредитних ресурсів суб’єктами господарювання в якості джерела фінансування можливі значні зрушення в обсягах виробництва, котрі, в свою чергу, позначаться на фінансовому стані суб’єктів господарювання, їхній прибутковості, а відтак –кредитоспроможності. Отже, між результативністю функціонування підприємницьких структур та прибутковістю комерційних банків спостерігається позитивний зворотній зв’язок: збільшення доходності виробничої діяльності суб’єктів господарювання призводить до підвищення прибутковості банківських установ.
На мікрорівні практична реалізація кредитного забезпечення підприємницької діяльності відбувається на основі організації кредитних відносин між комерційними банками та підприємствами за умови ініціювання цих взаємин саме суб’єктами господарювання. Загалом виважена та гнучка кредитна політика комерційного банку, правильність визначення її пріоритетів у значній мірі впливають на здатність комерційного банку конкурувати на ринку банківських послуг, а отже, на їхні потенційні можливості кредитного забезпечення підприємницької діяльності.
Оскільки основою вирішення питання про пріоритетні цілі діяльності кожного банку і всієї банківської діяльності в цілому є кредитна політика, вона повинна формуватися виходячи з реальних економічних умов, ступені кваліфікації персоналу кредитних установ, а також рівня економічного розвитку країни в цілому. Очевидно, що саме кредитна політика на мікроекономічному рівні в частині стратегії повинна включати пріоритети, принципи і цілі конкретного банку на кредитному ринку. Вона визначається, перш за все, вибором клієнтів і кредитних інструментів (сегментування ринку), по-друге, нормами і правилами, які регламентують практичну діяльність банківського персоналу і, по-третє, компетенцією керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, який займається питаннями кредитування.