ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.08.2020
Просмотров: 2107
Скачиваний: 4
Тактика кредитної політики повинна охоплювати конкретні інструментарії, які використовуються певним банком для реалізації його стратегічних цілей при здійсненні кредитних операцій, напрями їх вдосконалення, порядок організації кредитного процесу. Таким чином, основними, фундаментальними цілями кредитної політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов для задоволення кредитних потреб клієнтів, а з другого – отримання прибутку при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями.
Для успішного функціонування банку і забезпечення ефективності реалізації механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності особливого значення набуває розроблення відповідної стратегії управління ризиком. Важливим моментом, на якому слід наголосити при розгляді механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності, є те, що загальна спрямованість дій комерційного банку у процесі кредитування визначається завданнями щодо мінімізації ризику за позичковими операціями та забезпечення їх максимальної доходності.
У цьому зв’язку основний акцент у формуванні кредитної політики кожного окремого банку повинен ставитися на досягненні безпеки, зниженні ризиковості кредитних вкладень якомога ширшими методами, запобіганні втрат активів та банківського капіталу. З метою захисту своїх інтересів, зменшення рівня кредитних ризиків у процесі реалізації механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності комерційний банк повинен керуватися як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими інструктивними документами, так і власними критеріями оцінки ймовірних ризиків, методами та заходами щодо їх зниження.
Для зменшення кредитних ризиків Національним банком України введені нормативи ризиків та показників кредитної діяльності комерційних банків, лімітування та страхове резервування кредитів. Враховуючи дані обмеження, а також керуючись міркуваннями незалежності від непередбачуваної поведінки суб’єктів підприємницької діяльності, банки при реалізації кредитної політики застосовують різноманітні методи управління кредитним ризиком, які в цілому дозволяють знизити ступінь ризику втрати позичкового капіталу з вини некредитоспроможності клієнтів.
Безперечно, що найпростішим методом захисту від ризику неповернення кредитів є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики лише надійним та перевіреним позичальникам. Однак повністю уникнути ризику у банківській справі, виключити ймовірну появу втрат практично неможливо. З таких позицій саме головною метою ефективної організації механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності є саме мінімізація ризику, оскільки банк не повинен ігнорувати ринок кредитних вкладень з відносно високим ступенем ризику, а відтак раціонально та виважено оперувати капіталом у даному секторі активної діяльності суб’єктів підприємництва.
Найважливішим завданням банківського менеджменту, а відтак і реалізації вказаного механізму на мікрорівні в частині управління кредитним ризиком, є оптимізація співвідношення між прибутковістю, ризиком та ліквідністю. З нашої точки зору, проблеми, які постають перед банком з приводу організації кредитних взаємин із суб’єктами підприємницької діяльності, можна подолати лише застосовуючи системний підхід до управління банком в цілому і управління ризиками зокрема. Сама можливість забезпечення банком потреб у кредитних ресурсах суб’єктів підприємницької діяльності значною мірою залежить від організації кредитного процесу, котра визначається умовами прибуткового застосування акумульованих банком ресурсів та рівнем безпеки їхнього розміщення у різних секторах господарства, що безпосередньо залежить від побудованої належним чином роботи з мінімізації ризиків за позичковими операціями. Відтак оптимізація методологічних основ кредитного процесу, на наш погляд, є важливим підґрунтям для забезпечення ефективної взаємодії підприємств реального сектора з банківськими установами у механізмі кредитного забезпечення підприємницької діяльності.
У цьому контексті під організацією кредитного процесу слід розуміти не лише сукупність методів кредитування, тобто реалізацію конкретних позичкових операцій, а й увесь комплекс сукупності заходів, які здійснюються безпосередньо у ході кредитування і по його завершенні. Йдеться передусім про особливості формування підходів до побудови взаємин банків з позичальниками та усі можливі аспекти практичної організації кредитних відносин [15].
Отже, загалом кредитний процес як сукупність практичних дій комерційного банку з приводу видачі та погашення позичок як складова механізму практичної реалізації кредитного забезпечення підприємницької діяльності, має передбачати дотримання усіх базових принципів та умов банківського кредитування. Однак, в кожному конкретному випадку здійснення кредитування суб’єкта підприємницької діяльності повинні враховуватись індивідуальні потреби суб’єктів господарювання, а відтак використовуватись диференційовані підходи щодо кредитного забезпечення.
В цілому, банки у своїй практиці повинні застосовувати такі економічні важелі, які б задовольняли суб’єктів підприємницької діяльності. Банківська діяльність при цьому повинна базуватися, на таких основних засадах:
1) оптимізації процентної політики;
2) створення та розвитку правового поля організації дієвих кредитних взаємин;
3) диференціації підходів до прийняття відповідних рішень щодо кожного окремого клієнта;
4) розширення спектру банківських кредитних продуктів.
Отже, ділова активність суб’єктів господарювання значною мірою залежить від рівня їх кредитного забезпечення банківськими установами, від обсягів кредитних вкладень комерційних банків у реальний сектор економіки.
Власне, від ефективності реалізації механізму кредитного забезпечення банківською системою в цілому можливі структурні зрушення у процесах розширеного відтворення, а відтак – насичення вітчизняного ринку високоякісними товарами та послугами, перехід на інноваційну модель розвитку економіки.
З точки зору практичної реалізації механізму кредитного забезпечення основою глибокої і ефективної взаємодії підприємств реального сектора економіки та комерційних банків є кредитна діяльність останніх. За допомогою чітко сформульованої і ефективно реалізованої на практиці стратегії кредитної діяльності комерційними банками можуть бути вирішені такі завдання розвитку вітчизняної ринкової економіки: вихід реального сектора з кризового стану (наприклад, із фази спаду довгострокового економічного циклу); забезпечення стабільних темпів економічного зростання; структурна перебудова економіки і розвиток нових технологічних галузей; впровадження інновацій; розвиток малого та середнього підприємництва як основи розвитку економіки з метою розширення можливостей збільшення ВВП; створення нових і реформування існуючих робочих місць як частини загального соціального завдання.
Потреба у функціонуванні ефективного механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності зумовлена необхідністю оптимальної взаємодії суб’єктів ринку, що мають надлишкові заощадження, із суб’єктами, які відчувають їх нестачу. Вказаний оптимум може бути досягнуто за умови трансформації строків, розмірів ресурсів та ризиків за відповідними операціями, що забезпечує збіг інтересів кінцевих позичальників та кінцевих кредиторів.
У результаті акумульовані банками дрібні вклади, внесені на відносно нетривалі терміни або до запитання, перетворюються на потужні грошові потоки, що можуть бути інвестовані в реальні активи відповідно до потреб виробництва, забезпечуючи тим самим ефективний кругооборот капіталів у масштабах всієї економіки. Крім того, банки здатні трансформувати ризик для власників коштів, суттєво знижуючи його. Це забезпечується не лише розосередженням вкладень за різними групами позичальників, але й здатністю банків завдяки наявності відповідного аналітичного апарату більш точно оцінювати фінансовий стан потенційних одержувачів ресурсів. Таким чином, завдяки діяльності банків, забезпечуються більш широкі можливості взаємодії суб'єктів відтворення, що сприяє належному відновленню виробництва та економічних відносин суспільства. Наведені дані у таблиці 1.1. слугують підтвердженням необхідності активізації діяльності банків у напрямку забезпечення грошовими ресурсами саме суб’єктів підприємницької діяльності, оскільки станом на 1.01.2010 року дефіцит коштів у порівнянні з аналогічним показником на 1.01.2009 року зріс на 66674 млн. грн. і становив відповідно 155838 млн. грн. Як видно з даних, у підприємств має місце стійка потреба в коштах, яка може частково задовольнитись за рахунок домашніх господарств, нагромадження яких перевищують відповідні потреби у позиках на 8,7 млрд. грн.
Таблиця 1.1
Співвідношення нагромаджень і витрат окремих суб’єктів ринку в Україні у процесі відтворення
|
Нагромадження коштів (млн.грн.) |
Використання коштів (млн.грн.) |
Надлишок або дефіцит коштів (млн.грн.) |
|||||
|
Суб’єкти ринку |
01.01.2009 |
01.01.2010 |
Суб’єкти ринку |
01.01.2009 |
01.01.2010 |
01.01.2009 |
01.01.2010 |
|
Підприємства Кошти на рахунках підприємств у комерційних банках |
77519 |
115579 |
Підприємства Кредити, надані банками підприємствам |
166683 |
271417 |
-89164 |
-155838 |
|
Домашні господарства Кошти на депозитних рахунках населення у банках |
106715 |
164159 |
Домашні господарства Кредити, надані банками домашнім господарствам |
78543 |
155446 |
-26608 |
-8713 |
Можливість ефективної реалізації комерційними банками механізму кредитного забезпечення підприємницької діяльності, виконання ними основних своїх функцій в економічному середовищі країни здійснюється у нерозривному зв’язку з суб’єктами господарювання. Між банківським та реальним секторами прослідковується тісна функціональна взаємодія. Функціональні напрямки взаємодії банківського та реального секторів економіки можна сформулювати як сукупність економічних взаємозв’язків, які виникають між комерційними банками та суб’єктами підприємницької діяльності в процесі перерозподілу грошових коштів, результатом реалізації яких є забезпечення неперервності суспільного відтворення.
Потреба у функціонуванні ефективного перерозподільчого механізму банків зумовлена необхідністю оптимальної взаємодії суб’єктів ринку, що мають надлишкові заощадження, з суб’єктами, які мають їх недостатньо.
Вказаний оптимум може бути досягнуто за умови трансформації строків, розмірів ресурсів та ризиків за відповідними операціями, що забезпечує збіг інтересів кінцевих позичальників та кінцевих кредиторів. Проміжною ланкою, що реалізує вказану трансформацію на практиці і виступають банки.
Банки в силу своєї специфіки займають особливе місце в економіці й, будучи тісно пов'язаними з усіма її ланками через механізм грошових відносин, виявляють величезний вплив на життєдіяльність суспільства загалом.
До основних функціональних напрямів взаємодії банків та суб’єктів підприємницької діяльності в умовах розвинутих ринкових відносин слід віднести:
1) обслуговування розрахунків між підприємствами як в грошовій формі, так із застосуванням документарних видів операцій і корпоративних пластикових карток (зв’язки постачальників і споживачів, господарський оборот);
2) обслуговування розрахунків підприємств з населенням – фізичними особами - працівниками цих підприємств (зокрема, за допомогою запровадження «зарплатних проектів» з використанням пластикових карток);
3) обслуговування боргових зобов’язань підприємств (надання банківських гарантій, активізація вексельного обороту шляхом акцептування і авалювання векселів підприємств, запровадження факторингових операцій);
4) кваліфіковане забезпечення інтересів підприємств на фінансових ринках (надання послуг щодо придбання цінних паперів як в інтересах формування власності і корпоративного впливу в економічних комплексах – холдингах (приєднання, поглинання, злиття), так і з метою збереження і збільшення грошових коштів, тимчасово вільних від виробничого процесу; щодо розміщення власних цінних паперів підприємств (акцій, облігацій), зокрема андеррайтингу для збільшення власного капіталу та залучення додаткових грошових ресурсів в розвиток виробництва та на потреби господарського обороту);
5) участь банків в управлінні підприємствами через механізм володіння акціями останніх і процедуру банкрутства; участь підприємств в управлінні банками;
6) надання консультаційних послуг;
7) надання банками депозитарних послуг щодо збереження цінностей і цінних паперів;
8) взаємодія в рамках процесів банківського кредитування шляхом здійснення проектного фінансування; інвестиційне середньострокове та короткострокове (зокрема, овердрафтне) кредитування на різні цілі Банківська кредитна діяльність, що є головною ланкою у наведеному переліку функціональних зв’язків, безпосередньо пов’язана із загальними проблемами функціонування економіки країни [13].
Отже, загалом кредитний процес як сукупність практичних дій комерційного банку з приводу видачі та погашення позичок як складова механізму практичної реалізації кредитного забезпечення підприємницької діяльності, має передбачати дотримання усіх базових принципів та умов банківського кредитування.