Файл: Конспект лекцій планування - МК1.doc

Основним органом, який здійснює організацію розробки норм витрат матеріальних ресурсів на підприємстві* є бюро (група) розробки матеріальних нормативів, що підпорядковане головному технологу чи головному інженеру. Воно здійснює методичне й організаційне керівництво розробкою нормативної бази, виявляє резерви економії матеріальних ресурсів.

За участі відділів головного технолога, головного конструктора, головного металурга, матеріально-технічного забезпечення, бюро розробки матеріальних нормативів створює подетальні, специфіковані, поопераційні і зведеш норми витрат сировини і матеріалів і на нову продукцію; організовує щорічний перегляд діючих норм витрат; готує і доводить І до відділів і цехів підприємства діючі норми витрат та показники їх зниження, контролює їх виконання; розробляє план організаційно-технічних заходів щодо економії матеріаль­них ресурсів, організовує їх реалізацію і контроль за виконанням; виконує аналіз фактич­них питомих витрат сировини та матеріалів за звітний період; бере участь у розгляді раціоналізаторських й інших пропозицій, що впливають на зміну норм витрат; вивчає причини утворення відходів і готує пропозиції по їх зменшенню чи використанню.

Розробка прогресивних норм здійснюється в наступній послідовності:

• проводиться аналіз використання ресурсів і виявляються внутрішньовиробничі резерви по їх економії;

• розробляються заходи щодо мобілізації і використання резервів економії ре­сурсів, розглядаються передумови впровадження й освоєння прогресивних норм;

• розраховується економічна ефективність даних заходів.

План заходів щодо економії сировини і матеріалів розробляється для кожного підроз­ділу й у цілому для підприємства. Він є складовою частиною плану технічного й органі­заційного розвитку підприємства.

---

ТЕМА 3. Система планів організації

3.1 Планування як процес управлінської діяльності в організації

План – це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення, результат процесу планування.

План підприємства – це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації товарів.

Планування – це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

Виділяють 3 напрями планування: прогресивне, ретроградне, кругове.

Прогресивне – здійснюється від нижчих рівнів управління до вищих.

Ретроградний - здійснюється від верху до низу шляхом деталізації показників плану підприємства. Структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що надходять, у плани своїх підрозділів.

Круговий метод – синтез двох методів, проходить у 2 етапи. На І проходить поточне планування за основними цілями(зверху вниз), на ІІ – кінцевий план на основі деталізованих планів (знизу-вверх).

Процес планування проходить у такі етапи

1. Визначення цілей планування, які стають факторами форми і методу планування.

2. Аналіз проблем,

3. Пошук альтернатив виходу з проблемної ситуації та розроблення необхідних дій

4. Прогнозування – формування уяви про розвиток ситуації, яка планується.

5. Оцінка – проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

6. Прийняття планового рішення – оформляється єдине планове рішення.

Побудова системи планування повинна відповідати принципам.

1. Єдності – планування повинно носити системний характер. Елементами процесу планування є окремі підрозділи та окремі складові процесу планування. Плани і процеси повинні бути змістовно пов’язані. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і орг.структури підприємства. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, єдиний напрям планової діяльності – у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів.

2. Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів – планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефективно, якщо воно не буде пов’язане з плановою діяльністю його окремих одиниць. Зміни в планах підрозділу повинні бути відображені в планах інших підрозділів.

3. Інтеграція планування – кожна підсистема планування діє у загальній стратегії підприємства, окремий план – це частина більш високого підрозділу й підприємства в цілому, всі плани утворюють взаємопов’язану та узгоджену систему. Узгодження планів може відбуватися послідовно, паралельно, комбіновано (зустрічним потоком).

4. Участі – кожен працівник підприємства стає учасником планової діяльності. При цьому він одержує глибше розуміння цілей підприємства, повну інформацію про різні сторони діяльності, одержує додаткову мотивацію до праці.

5. Безперервності – планування здійснюється в межах встановленого циклу і так, щоб плани безперервно змінювали одне одного у зв’язку із змінами зовнішнього та внутрішнього середовищ.

6. Гнучкості – план і процес планування може змінювати свою направленість у зв’язку з виникненням непередбачуваних ситуацій. Цьому сприяє розробка альтернативних планів, але без «надлишку планування», що знижує ефективність процесу.

7. Точності – плани повинні бути конкретизовані і деталізовані достатньо.

---

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві слід створити організаційні, інформаційні, кадрові передумови. Орг.структура управління повинна бути адекватною системі планування, органи управління та організаційні одиниці повинні перекриватись.

Форми (види) планування і планів можна класифікувати за такими ознаками.

1. За обов’язковістю планових завдань

Директивне планування – це процес прийняття рішень, які мають обов’язків характер для об’єктів планування. Директивні плани надмірно деталізовані і носять адресний характер. Доцільно застосовувати у сфері соціальної політики, охорони здоров»я , екології.

Індикативне планування – форма державного планування макроекономічного розвитку. Не носить обов’язково характеру, але має обов’язкові завдання. Основне завдання – забезпечити збалансованість та координацію всіх показників розвитку економіки. Має інформаційний, орієнтуючий характер.

3.2. РІЗНОВИДИ ПЛАНІВ ТА ЇХ КОМПЛЕКСИ

Як зазначалось раніше, планування є важливою функцією управління, яка, як і управління, видозмінюється в процесі розвитку економіки.

Перехід до ринкової концепції управління вимагає перегляду всіх елементів планування. Автоматична заміна планування ринковими регуляторами не пройшла й не могла: більше того, самі ринкові методи управління виникнути не можуть. Необхідно було на плановій основі створити умови для їх формування через роздержавлення, приватиза­цію, реструктуризацію, санацію тощо.

Планування як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важ­ливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що - самі суб'єкти господарю­вання. Щоб вирішити цю проблему розглянемо види планування.

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і планів:

1. З точки зору обов'язковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.

Директивне планування — це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарсь­кого планування носила виключно директивний характер, силу закону. Директивні пла­ни мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середовища.

Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма дер­жавного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антипо­дом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефек­тивність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієн­туючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори).

---

Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. У цьому випадку при скла­данні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні - директивне планування.

На відміну від плану (індикатору), зобов'язання (директива) пов'язане з прийнят­тям рішення про конкретні дії.

2. Залежно від терміну, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньострокове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період понад 5 років - 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

Прогнозування - це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обґрунтованому судженні про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах Середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням

Поточне планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, де­кадне, тижневе і добове планування.

3. За складом планових рішень розрізняють:

а) стратегічне планування;

б) поточне (оперативно-календарне планування);

в) зведене планування загальних результатів та фінансове планування.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обся­ги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стра­тегічне планування безпосередньо пов'язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що по­роджує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ста­вить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.

На сьогодні стратегічне планування зайняло своє місце в ряді функцій менедж­менту. Багато в чому воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з новим підходом. Сьогодні, поряд із формальними, кількісними методами, стратегічне планування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним ме­тодом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності підприємства.

---

Стратегічне планування складається з ряду взаємозалежних етапів. Спочатку проводиться дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища організації, потім визначаються основні орієнтири підприємства, на наступному етапі, у рам­ках стратегічного аналізу, порівнюються результати першого і другого етапів, визначаються можливі варіанти стратегій, потім вибирається один із варіантів і формується власна стратегія; на останньому етапі готується остаточний стратегічний план, виходячи з раніше проведених розробок, пропозицій нижчих рівнів.

Стратегічний план підприємства базується на:

• визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена;

• прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту; збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;

• перевірці збалансованості прийнятих обсягів із наявними потужностями й технологічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;

• вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;

• визначенні перспективи соціального стану трудового колективу; кількості робочих місць (у тому числі тих, що звільнятимуться у сфері матеріального виробницт­ва), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;

• вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибутку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;

• визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом: обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефектив­ності виробництва, ступеня ризику.

У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування про­водиться на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, задано­го потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяль­ності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засоба­ми (обґрунтування виробничою потужністю), матеріальними та трудовими ресурсами; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування , входить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підприємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамках поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стра­тегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства.

---