ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.08.2020
Просмотров: 4357
Скачиваний: 4
1. Колегія розглядала скарги на генеральнийсуд та ратушні суди, військову Канцелярію, полкові та всі інші Канцелярії, була своєрідним апеляційним органом (пункт 1, с. 51).
2. Також вона мала спостерігати за своєчасним збором та спрямуванням в царську казну хлібних, грошових та інших зборів, «...смотреть чтоб в сборе делали правду ... и от описей ничего не брали» (пункт 2, с.51-52).
3. Із зібраних грошей колегія мала роздавати платню Гетманській раді, Сердюкам і Компанійцям «...по их окладам ... безволокитно и не удерживая ничего». Також одним із обов`язків колегії було вести прибуткові і видаткові книги, надсилати відомості про прибутки і витрати кожну третину року, а кожен рік надсилати прибуткові книги з Прокурором в Сенат (пункт 3, с.52).
4. Якщо виникали скарги на генеральну старшину і полковників через те, що вони «...козаков и посполитых людей впредь отягощать станут работами и прочими трудностями», то колегії слід було «пристойным образом отвращать, а поспольству в том помогать по истине» (пункт 4, с.52).
5. Колегія мала спостерігати за розподілом військового постою на так званих «вінтер-квартирах», а також, якщо виникнуть скарги на когось з цих військових, то в повноваженнях колегії було чинити суд «...сносяся с командиром тех полков, как о том регламенты и военные артикулы повелевают» (пункти 5, 6 с.52-53).
6. Спостереження за діяльностю Генеральної військової канцелярії також входило в повноваження Малоросійської колегії, як і перевірка гетьманських універсалів та інших документів – щоб гетьманським іменем не підписувались писарі та інші (пункт 7, с.53).
Щодо всіх інших питань колегія мала звертатися за наказом до Сенату, якому вона підпорядковувалась.
Найважливіші зміни та дії, до яких прагла колегія (а також елементи опису існуючої на підпорядкованих колегії землях ситуації) були викладені в «Пунктах, поданих президентом Малоросійської колегії С.Вельяміновим цареві Петрові І» від 31 березня 1723 року (с.54-58). Більшість з них були затверджені царем і Сенатом і містяться в «Промеморії, надісланої з Малоросійської колегії до генеральної військової канцелярії» від 3 червня 1723 року (с.58-59). Основні пункти цієї промеморії (окрім тих, що вже були зазначені вище у повноваженнях Малоросійської колегії):
1. З малоросійських старшин, знатних козаків, монастирських та церковних власників, які мають казани, бджіл, тютюн, млини та інше «...с таких со всех брать надлежащие сборы равно от высших и до нижних чинов, не выключая никого» (пункт 2, с.58)
2. З малоросійських жителів, які продають вино потрібно брати податок «равно как и с вышинкованых куф» (до цього оподатковувалися тільки шинки), (пункт 3, с.58).
3. Якщо люди посполиті скаржилися на те, що вони були виписані із списку козаків, тоді як вони або їх батьки та діди служили в козаках та брали участь в походах, колегії слід було віднайти давні і сучасні козацькі реєстрові списки, а якщо таких не буде знайдено, то опитати місцевих жителів і якщо по будь-якому з цих джерел з`ясується що і справді скаржники або їх пращури були на козацькій службі, то їх знову слід було записати в козацьких стан (пункт 4, с.59).
4. Якщо генеральна старшина та полковник Полуботок будуть заважати одержанню інформації о малоросійських зборах, іменних списків козаків тощо, цю інформацію колегії слід було здобувати «..мимо генеральной старшины» (пункт 5, с.59).
5. Всі накази та універсали полковника Полуботка і генеральної старшини не можуть бути надіслані нікуди без колезького підпису, за винятком тих, які «не касаются до какого генерального определения, но токмо в их партикулярних делах» (пункт 6, с.59).
Всі дії і зміни на території Малоросії Перша Малоросійська колегія виправдовувала піклуванням про благо «малоросійського народу», козаків, яких нібито існуюча судова система кривдила, але де факто єдиним, про що піклувалась колегія було благо імперської влади. Отже, головною функцією Першої Малоросійської колегії був повний контроль над діями генеральної старшини і гетьмана та забезпечення найбільш корисного для царьскої влади упорядкування і використання малоросійських земель.
В 1727 у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свою сторону козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію (указ Петра II від 29.9.1727) і поновив гетьманство.
72. Друга Малоросійська колегія, її компетенція і значення.
Друга Малоросійська колегія.
Указом Катерини ІІ від 15 листопада 1764 року на Україні було ліквідоване гетьманство і створено Другу Малоросійську колегію (яка стала головним органом управління на українських землях) на чолі з генерал-губернатором Малоросії графом Петром Рум`янцевим, в руках якого зосередилася вся влада і перед яким російський уряд ставив завдання якнайшвидшої остаточної ліквідації автономії Гетьманщини та повного підпорядкування управління українськими землями загальноросійським державним органам (а також звичайно найкориснішого та найпродуктивнішого використання український земель на благо імператорського уряду). Колегія складалась із 4 російських представників, 4 українських старшин, прокурора, 2х секретарів (росіянина і українця). Метою створення цієї колегії було прагнення Катерини ІІ до централізації та уніфікації державного управління, ліквідації залишків державної автономії українських земель, розповсюдження загальноімперських порядків і на українські землі. В адміністративному відношенні колегія підлягала канцелярії малоросійського генерал-губернатора (існувала до 1796). У «Секретній інструкції генерал-губернатору президенту Малоросійської колегії П.Рум`янцеву» (листопад 1764) (с.110-113) Катерина ІІ описала (переважно в «чорних кольорах») становище українських земель (доречі, нібито цим тяжким становищем і прагненням до його виправлення і були обгрунтовані зміни, а також тим, що від родючих, багатих ресурсами українських земель царський уряд не отримує майже ніяких прибутків і це треба виправити) і окреслила питання, які мали бути вирішені в першу чергу. Це, наприклад, питання про перепис населення, про бажану заборону міграцій жителів, про перепис осіб купецького стану, про бажане збільшення прибутків від малоросійських земель, про вирішення питання розділення військової та цивільної влади, про нагляд за деякими «підозрілими» членами старшини тощо. Із доповіді генерал-губернатора Рум`янцева “О разных мероприятиях по управлению Малороссией» від 18 травня 1765 року (с.113-124) видно наскільки широкою є сфера повноважень колегії (і наскільки влада колегії є не обмеженою ніким, окрім імператриці та Сенату). В цій доповіді Рум`янцев говорить про становище справ на українських землях та висуває свої ідеї щодо вирішення цих проблем. В ній описані (а потім затверджені Катериною ІІ) такі заходи, які потрібно було ввести в Малоросії:
1. Міста і містечки, які не були пожалувані царським наказом, повинні бути вилучені із приватної власності і передані у власність держави. (пункт 1, с.113)
2. Ратушні села також мають бути повернені у власність держави (пункт 3 с. 115)
3. У всякому місті «...из числа бургомейстеров именовать одного полиции бургомистер, с определением ему некоторых полицейских слуг» - тобто створити поліцію (пункт 5, с.115-116)
4. На території Малоросії мають бути створені заводи з переробки селітри в порох, щоб зменшити витрати на перевезення сировини. А щоб уникнути небезпеки «...в месте где оный делан может быть, по способности надежный гарнизон расположить» (пункт 8, с.117)
5. Створення щотижневої пошти у всій Малоросії (пункт 9, с.117-118)
6. Ліси, що знаходяться у монастирській та іншій власності, намагатися відібрати «в казенное смотрение», а також виписати людей, які б навчали місцевих жителів лісовій справі (пункт 11, с.118)
7. Створення митниць, утримання митних робітників, караул доріг. Введення акцизу. (пункти 12, 13, с.118-119).
А також багато інших, які стосувалися зокрема освіти (створення початкових шкіл у всіх великих селах, містечках та містах, впорядкування вивчення «вышних наук» при монастирях, вирішення питання жіночої, воєнної (створення воєнної школи) та музичної освіти – пункт 17, с. 121-122), медицини та охорони здоров`я (побудування шпиталів – пункт 18, с.123), геральдичних символів малоросійських земель (пунки 19, с. 123-124) тощо.
До основних заходів, які були проведені на українських землях Другою Малоросійською Колегією відносяться, по-перше, генеральний перепис Малоросії (за наказом президента МК П.Рум`янцева про проведення «Генеральной описи Малороссии» від 9 вересня 1765 року (с.125) – «послать во всякий полк штаб-офицеров... Велеть им, начав от городов, до последнего хутора по данным им примерным формам описать»), введення рубльового податку (згідно з розпорядженням президента МК П.Рум`янцева «Про введення в Україні рубльового податку» (с.125-126), який потім був скасований і замінений на подушний податок, поширення на Україну російського кріпосного права (за Указом Сенату «Про введення в Україні подушного податку та поширення на неї російського кріпосного права» від 3 травня 1783, с.130), утворення на території Україні трьох намісництв – Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського (по 11 повітів кожний), які за територією і організацією були ідентичні решті з 30 губерній імперії (згідно з указами Сенату «Про утворення на території України-Гетьманщини трьох намісництв» від 16 вересня 1781 року, с.128-129), скасування традиційного козацького полкового устрою і перетворення десяти українських козацьких полків та п`яти слобідських на регулярні кавалерійські російської армії (за Указом Воєнної колегії про перетворення 10 українських козацьких полків та 5 слобідських в регулярні кавалерійські російської армії від 28 червня 1783 року (с.131). І найголовніше, Маніфестом Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі від 3 серпня 1775 було проголошено, що «... Сечь Запорожская вконец уже разрушена» (с.126), в цьому ж маніфесті також наводився перелік «преступлений, вынудивших … меры строгости» (с.126). Це означало остаточну руйнацію традиційного українського устрою, та перетворення України на уніфіковану частину Російської Імперії.
Чинність Другої Малоросійської колегії була продовжена до 1785 року (для прослуховування справ, які залишились невирішеними; за Указом Сенату «Про продовження чинності Другої Малоросійської колегії до 1785 року» від 13 грудня 1783 (с.132), а в 1786 вона припинила своє існування (див. Сенатський указ «Про скасування Другої Малоросійської колегії» від 20 серпня 1786 (с.133).
Отже, як підсумок всього вищенаведеного, можна сказати, що позиція Першої Малоросійської Колегії та її бригадира С.Вельямінова була значно ліберальнішою за політику Другої Колегії та її президента П.Рум`янцева. Якщо перші ще виправдовували свою діяльність піклуванням про користь українців, то другі були лише інструментом для найскорішого перетворення України на сировинний додаток до Російської Імперії. І можна сказати що турботами обох цих організацій це вдалося зробити.
73. Виконавчі органи царської влади на Лівобережній Україні в другій половині XVII-XVIII ст..
При гетьмані існував Генеральний уряд, до якого входили генеральні писар, обозний, суддя, підскарбій, хорунжий, осавул, бунчужний. Хмельницький здійснював курс на зосередження в своїх руках усієї повноти влади і встановлення спадкового гетьманату.
Територія козацької республіки складала близько 200 тис. кв. км і ділилася на полки, а полки - на сотні. Кількість полків протягом революції коливалася від 10 до 36. На чолі полку стояв полковник, сотні - сотник, які обиралися на полковій чи сотенній радах або призначалися гетьманом. Вони здійснювали військову й адміністративну владу. Містами і селами управляли отамани. У містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати, у селах - старости. Столицею і гетьманською резиденцією було м. Чигирин. Починає формуватися козацька, селянська і державна власність на землю. На українських територіях діяло козацьке звичаєве право, Литовські статути, магдебурзьке право, гетьманські універсали.
2. Органи влади. Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини ХVІІ ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалося лише коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана. У той же час відновилась практика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль старшинської ради, яка регулярно збиралася та розв’язувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін.
75. «Переяславські» гетьманські статті: причини появи та їхня характеристика.
Переяславські статті 1659 - міждержавний договір, укладений гетьманом України Ю. Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі кн. О. Трубецького у м. Переяславі 17.10.1659. Після другого обрання на гетьманський престол Ю. Хмельницького, козацька старшина, враховуючи воєнно-політичну ситуацію в Україні (окупація Лівобережжя московськими військами, міжстаршинські протиріччя), була вимушена налагоджувати мирні відносини з Московією. Гетьманське посольство на чолі з П. Дорошенком, запропонувало проект договору (т. зв. Жердевські статті), в основу якого була покладена українська версія Березневих статтей 1654 з деякими змінами. Умови запропонованого договору передбачали приєднання до Гетьманщини Пн. Чернігівщини; заборону царським воєводам втручатись у внутрішні справи країни; право гетьманського уряду на дипломатичні стосунки з іноземними державами. Однак кн. Трубецкой настояв натому, (цоб сам гетьман прибув у Переяслав до його табору для підписання угоди. 17.10.1659 на неповній Генеральній Військовій Раді (були повністю відсутні правобережні полковники), в оточенні 40-тисячного московського війська Ю. Хмельницький був знову обраний гетьманом та вимушений підписати нав'язаний українській стороні новий договір між Гетьманщиною і Московською державою. В основу було покладено сфальсифікований московською стороною текст Березневих статей 1654. Складались з 19статтей, зміст яких свідчив про наміри московського уряду значно обмежити суверенні права Гетьманщини та зміцнити свої позиції в Україні. За П.с. гетьман України не мав права вести самостійну зовнішню політику (укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо). Гетьману з Військом Запорізьким не дозволялось вступати у війну або посилати козацькі полки надопомогу сусіднім державам. Українські залоги повинні були вийти з Білорусії. Козацька рада не могла (без згоди царського уряду) переобрати гетьмана. Гетьман без ради не міг призначати і звільняти полковників та генеральну старшину. Київський митрополит повинен був визнати зверхність Московського Патріарха і новообраному митрополиту заборонялось приймати посвяту від Константинопольського Патріарха. Для посилення контролю за діялністю гетьманського уряду в Україні значно збільшився контингент царських військ. Крім Києва, московські гарнізони з воєводами розташовувались у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані. П.с. викликали велечезне обурення серед широких верств українського суспільства. Вже восени 1660 Ю.Хмельницький розірвав воєнно-політичний союз з московським царем і уклав новий договір з Річчю Посполитою (див. Слободищенський трактат 1660).
76. «Батуринські» гетьманські статті: причини появи та їхня характеристика.
Батуринські статті — п'ять умов, що їх уклав 17 листопада 1663 року гетьман гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький з представниками російського уряду Башмаковим і Фроловим як додаток до основних Переяславських статей 1659 року.
Батуринські статті підтверджували Березневі статті 1654 року, але містили додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась:
утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;
повертати до Росії втікачів;
упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;
заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;
вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.
Після тривалих дискусій уряд Брюховецького був змушений погодитися з умовами Москви.
77. «Московські» гетьманські статті: причини появи та їхня характеристика.
Московські статті 1665 року — міждержавний договір, підписаний у Москві 11(21) жовнтя 1665 року, за іншими даними, 12(22) жовтня між гетьманом Іваном Брюховецьким, котрий у вересні прибув з великим почтом до Москви, і московським урядом. Московські статті значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження. Кількість московських військ в Україні збільшувалась до 12 тис., причому український уряд зобов'язувався постачати їм власним коштом харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. В обмін на ці поступки Брюховецький отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією.
Московські статті забороняли використання в Гетьманщині знецінених мідних грошей, які випускалися урядом Олексія Михайловича за примусовим курсом срібних, а також повідомляли про повернення королівських грамот на магдебурзьке право українським містам (забрані раніше за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та іншим містам.