ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.08.2020
Просмотров: 4351
Скачиваний: 4
Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства і стали головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького.
78. «Глухівські» гетьманські статті»
Глухівські статті 1669 - договір, підписаний 16.3.1669 у м. Глухові між гетьманом Лівобережної України Л. Многогрішним і московським урядом. Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України П. Дорошенка і позиція Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 і піти на поступки при укладанні “Г.с.”. Складалися з 27 пунктів. Договір декларував права України на основі Березневих статей 1654. - За “Г..с.” московські воєводи залишились лише в п'ятьох містах - Києві. Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації. Козацький реєстр встановлювався в розмірі ЗО тис. чоловік. Гетьман мав право утримувати 1 тис. чол. найманого війська. Податки збирались виключно козацькою старшиною. Одночасно гетьману заборонялось вступати в зносини з іноземними державами. Значно обмежувався перехід селян у козацтво. Г.с. в цілому були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом.
79. «Конотопські» гетьманські статті: причини появи та їхня характеристика.
Коното́пські статті́ (17 червня 1672) — договір між Військом Запорозьким і Московським царством, підписаний у Козачій Діброві поблизу Конотопа (тепер Сумська область, Україна). Договір визначав юридично-правовий статус козацької Гетьманщини у складі Московської держави.
Короткі відомості
Після обрання на загальній козацькій раді гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича, 17 червня 1672 між гетьманським урядом і царською адміністрацією було укладено Конотопські статті. Вони проголошували основні принципи міждержавних відносин між Гетьманщиною та Московським царством. При підписанні статей було присутнє московське посольство на чолі з Григорієм Ромодановським, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович, генеральна і полкова сташина Війська Запорозького, 4 тисячі козацького війська і делегація ніжинських міщан.
Конотопські статті були укладені на основі Глухівських статей 1669 року. До нового договору додавалося 10 статей, які обмежували автономію Війська Запорозького.
Статті урізали політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі зовнішньої політики. Новообраному гетьману заборонялось без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком. Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками польського уряду у Москві в справах, які стосувалися Війська Запорізького. Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу Петру Дорошенку в його боротьбі проти Речі Посполитої.
За Конотопськими статтями гетьманська виконавча вертикаль була ослаблена. Козацька старшина отримала вигоду. Гетьман не мав права позбавити старшину урядів і посад або покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.
Скасувавши компанійські полки як реальну військову силу, на яку міг опертися гетьман, Конотопські статті створили передумови для посилення впливів московського уряду на Гетьманщині.
80. «Решительные пункты» Данила Апостола, причини створення та їхня характеристика.
Решительные пункты — по указу российского императора Петра II приняты Верховным Тайным Советом 28 августа 1728 года на поданное прошение Войска Запорожского обеих сторон Днепра.
В 1728 году, гетман Апостол Д.П. ко дню коронации его императорского величества Петра II, которая назначена была в месяце феврале, для принесения к тому всеподданического поздравления и благодарности за удостоение и пожалование в гетманы, ездил в Москву, где; при милостивом приеме, на прошение его о урядном правлении, из Верховного Тайного Совета даны ему Решительные пункты состоявшие из 20 статей:
1. Его Императорское Величество всемилостивейше соизволяет в Малой России Гетмана и всех подданных своих содержать по прежним их правам и вольностям, и то им подтвердить своею Императорскою грамотою, и суду и расправе у них в Малой России указал Его Императорское Величество быть по прежнему их обыкновению, как о том именно в пунктах Гетмана Богдана Хмельницкого изображено, по которым пунктам сами они подтверждения просят, и быть тем судьям из их народа и отправлять в городах на ратушах, и сотникам, и полковой старшине, и полковникам, которые б были в таких чинах люди добрые и правдивые, чтоб народ отнюдь никаким неправым судом ни от кого отягощен не был.
В соответствии с Решительными пунктами гетман избирался только по согласию царя, дипломатические сношения с другими государствами гетман мог проводить под контролем российского генерального резидента.
2. Обранию Гетмана вольными голосами быть по прежним их правам и вольностям, с воли и соизволения Его Императорского Величества, как и прежде было, а без указу Его Императорского Величества в Гетманы не обирать и не отставливать; и кто обобран будет в Гетманы, тому приезжать к Его Императорскому Величеству для конфирмации, и Его Императорское Величество пожалует ему, Гетману, клейноты и на Гетманство жалованную грамоту.
В военном отношении гетмана указом переподчинили российскому генерал – фельдмаршалу и гетману запрещалось иметь больше трех полков наемного войска.
Кандидатуры членов гетманской генеральной старшины утверждало российское правительство. Таможенные сборы за ввозимые из – за границы товары, передавались не в гетманскую казну, а в российскую:
13. Индукте быть на откупу, как и ныне есть, и откупные деньги принимать в казну Его Императорского Величества, понеже сей сбор индукты не с одних малороссиян, но и с великороссийских, и с приезжающих из-за границы иноземных купцов, и от того народу малороссийскому отягощения быть не может, а откупщикам индукту брать по прежнему обыкновению;
Этим указом были установлены свободные и равные права для жителей Малой и Великой России в праве покупать земли соответственно на всей территории Империи, но запрещалось переселение в малороссийские деревни русских крестьян из великороссийских деревень:
Его Императорское Величество соизволяя, чтоб продажа во всей Российской империи маетностей и прочего недвижимого была свободна, указал, как великороссийским (кроме иноземцев) в Малой России, так и малороссийскому народу в великороссийских городах, всякие недвижимые имения покупать и продавать невозбранно… Только великороссийским вотчинникам при сем запрещается, чтоб они в малороссийские свои деревни русских крестьян из великороссийских деревень, для поселения тамо, не переводили; а ежели кто в том будет изобличен, и за то жестоко будет штрафован; так же и малороссиянам, которые купят себе в великороссийских городех деревни, быть во всем против великороссийских вотчинников.
Пунктами также предписывалось следить за старообрядцами и раскольниками, а гетманскую столицу перевести из Глухова, чтобы гетман, избрав место, представил, именно куда ту резиденцию перенести.
Этим указом определялась свобода торговли, при этом устанавливались некоторые ограничения в торговой деятельности евреев и запрещалось евреям проживать на территории Малой России:
Малороссийским торговым людям в пограничные городы в мирное время с незаповедными товары, и из-за границ в Малую Россию, с Высококачественно: изделия из натурального камня и тому подобное товары купцам проезд дозволен свободный… а жидам в Малую Россию на ярмарки для купеческого промыслу въезжать позволяется; только продавать им свои товары обтом, а в рознь, на локти и фунты не продавать, а на вырученные из товаров деньги покупать товары ж, а денег, золота и серебра, из Малой России за границу отнюдь не вывозить и чтоб оные жиды в Малую Россию копеек и другой монеты под российским гербом не ввозили, и того накрепко смотреть приказать, а жить жидам в Малой России, и чтоб никто их не принимал, запрещается, и имеет то быть по силе указа прошлого 1727 году.
81. Події Північної війни 1700-1721 рр. та їх значення для України-Гетьманщини.
На початку XVIII ст. Україна була поділена між сусідніми державами: Гетьманщина, Слобожанщина й Запорожжя входили до складу Росії; Східна Галичина, Правобережжя і Поділля перебували під владою Польщі; Північна Буковина — під Туреччиною; Закарпатська Україна — під Угорщиною. Однак поступово ситуація змінювалася. Важливу роль у цьому відіграла Північна війна, яка значно вплинула і на долю України, але особливо — на зміцнення могутності Московської держави та зростання її ролі в Європі.
Розуміючи необхідність повернення російських міст на Балтійському побережжі і завоювання частини Балтики, Петро І у серпні 1700 р. оголошує війну Швеції, яка володіла цими містами за умовами Столбовського миру 1617 р. Його союзниками стали Польща, королем якої на той час був курфюрст Саксонії Август II, і Данія. Польща і Данія планували досягти у цій війні (вона дістала назву Північної) проти Швеції перемогу в результаті раптового нападу. Вони розраховували нате, що Швеція, на чолі якої стояв ще зовсім молодий король Карл XII, не підготовлена до війни. Війну почали у кінці 1700 р. одночасно Данія і Саксонія. Однак шведський король несподівано для союзників захопив столицю Данії Копенгаген і схилив її до сепаратного миру та виходу з коаліції.
Після цього він з восьмитисячною армією під Нарвою розбив московське військо, яке налічувало 40 тис. чоловік. Розгром був повний: майже вся армія, артилерія, військовий скарб потрапили у полон до шведів. Карл XII самовпевнено вирішив, що й другий його противник остаточно розбитий, і повернув свої сили проти третього і четвертого членів антишведської коаліції —- Польщі та Саксонії, якими управляв Август Саксонський. Однак він помилково оцінив позицію Петра І, якому розгром під Нарвою додав енергії і непохитної рішучості продовжувати війну. Порушуючи Переяславську угоду 1654 р. про те, що українські війська не використовуються у війні, яка не зачіпала інтересів України, російський цар залучив до участі її військові частини. Козацький корпус кількістю до 12 тис. чоловік був посланий ним під Нарву. І хоча він запізнився і в битві участі не брав, однак похід відбувався в надзвичайно несприятливих умовах північної зими, а тому більшість козаків загинули або повернулися покаліченими й хворими. Та цар незабаром викликав новий корпус українського війська кількістю до 7 тис. чоловік.
Карл XII розгромив саксонські війська в Лівонії і вступив до Литви, що призвело до війни з Польщею. Вона вимагала від Петра І компенсації за рахунок відторгнення від Гетьманської держави кількох міст на Правобережжі, недалеко від Києва. Ця звістка дуже стурбувала Мазепу, і він протестує проти всіляких поступок полякам коштом України.
Однак незабаром гетьман одержав наказ вирушити з військом на допомогу польським союзникам у Білорусію. Поряд з цим значні військові сили під командуванням полковника Апостола на півночі Прибалтики разом з руським військом розбили кілька шведських частин. Там українці захопили велику військову здобич, але руські офіцери відібрали її. Українські козаки не раз були ображені і пограбовані, хоча клали своє життя за чужі інтереси. Водночас війна зруйнувала економічні зв´язки українських старшин, купців з балтійськими портами, підривала економічне життя. В Росію з України вивозилася велика кількість хліба та інших продуктів. Поряд з цим сільське населення примусово виганяли на довгий час на фортифікаційні роботи, що важко відбивалося на стані селянського господарства. Все це робило цю війну непопулярною, викликало серед населення невдоволення.
Скарги сипалися з усіх прошарків українського суспільства. Селяни і міщани найчастіше протестували проти поведінки руського війська. Протягом 1705-1708 pp. і до гетьмана, і до царя йшов безперервний потік скарг на те, що російські офіцери дозволяють своїм солдатам ображати і бити українських селян, ґвалтувати їхніх жінок і дочок, руйнувати хати, забирати худобу, а подекуди й убивати.
Стривожений цим становищем Петро І наказав своїм генералам в Україні призначити спеціальних офіцерів, які мали право застосовувати смертну кару, щоб запобігати таким діям московських військ. Однак ситуація ще більше загострилася, коли з 1708 р. руське військо, відступаючи перед шведами, почало вдаватися до тактики «спаленої землі». Погіршувалось становище козаків. Вони тепер воювали не з традиційними ворогами — поляками, татарами і турками, а з найбільш сучасними шведськими арміями в далеких землях Лівонії, Литви, Центральної Польщі, до того ж власним коштом. Стало зрозуміло, що козацькі частини вже не можуть змагатися з європейськими регулярними полками, краще навченими і озброєними. Щоб змінити становище, Петро І призначив у козацькі частини німецьких і російських офіцерів. Новопризначені поводилися з козаками жорстоко і зневажливо. Не було захищене від кривд і образ навіть найвище козацьке керівництво. Сам Мазепа виявив, що фаворит царя Олександр Меншиков постійно використовував наймане військо, якому платив гетьман, жодного разу не сповістивши його. Особистий друг Мазепи князь Борис Шереметьев застерігав гетьмана, що Меншиков «риє яму» під Мазепу, сам сподіваючись стати гетьманом.
82. «Пакти і конституції Війська Запорізького» 1710 р.: загальна характеристика і значення.
Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [1].
Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. Повна назва документа — «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою». Сучасна поширена назва походить від скороченої латинської назви — Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis (Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького).
Положення конституції
У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким.
Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.
Найвищу виконавчу владу мали гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.
83. Кодифікація права в Україні в XVIII ст..