ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.08.2020
Просмотров: 1181
Скачиваний: 3
81. Загальна характеристика релігійно-традиційного типу правової системи
Релігійно-традиційний тип правової системи — це сукупність національних правових систем держав, що мають спільні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі релігійної норми, норми-звичаю і норми-традиції як основних джерел права, що являють собою тісне переплетення юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, які склалися природним шляхом і визнані державою.
Цей тип є найрізноманітнішим і складається із трьох великих груп правових систем, поєднаних внутрішньою схожістю:
1) релігійно-общинної -- поєднує групи систем мусульманського, індуського, іудейського і християнського права. Характеризується фундаментальним значенням релігійних вчень у поєднанні з тривалим збереженням общинного устрою;
2) далекосхідної (традиційної) — містить групи систем китайського і японського права. Характеризується провідною роллю релігійно-моральних доктрин у соціальному житті народу;
3) звичаєво-общинної -- поєднує групи систем здебільшого африканського права. Характеризується сильним впливом звичаїв при збереженні общинних основ життя народу.
Мусульманське право — це сукупність підтримуваних державою релігійних, моральних і правових норм, що склалися на основі ісламу в тлумаченні вченими-богословами і правознавцями. У державах Арабського Сходу (Іран, Ірак, Йорданія, Туреччина, Кувейт і т.ін.), мусульманських общинах Африки (Сомалі, Танзанія, Кенія та ін.), Малайзії, Індонезії та деяких інших країн.
Мусульманське право виникло в єдності із шаріатом. Мусульманське право має релігійно-общинний принцип застосування. Воно діє насамперед у взаємостосунках мусульман, призначається для мусульманської общини, спрямоване на її консолідацію і розширення.
У складі мусульманського права виділяють дві групи взаємозалежних норм:
1) юридичні розпорядження Корану і суни — збірник юридич-но значущих переказів про вчинки, висловлення і мовчанку пророка Магомета;
2) норми, сформульовані мусульмансько-правовою доктриною на основі «раціональних» джерел — одностайної думки найавторитетніших правознавців («іджма»), умовиводи за аналогією («кмяс»). Основними нормами вважаються норми першої групи, особливо ті, що записані в Корані.
У мусульманській правовій системі вирішення конкретної справи здійснювалося за аналогією. Використовуючи мусульманський метод тлумачення, неможливо створити норми абстрактного характеру, якими є норми континентального права.
Мусульманське право не знає торгового права як самостійної галузі, проте приділяє увагу різним формам комерційних об'єднань.
На відміну від норм континентального права, регулятивні норми мусульманського права не знають поділу на дозвільні, зобов'язальні та заборонені. Всі вони — зобов 'язальні, оскільки в їх основі лежить обов'язок здійснити ті чи інші вчинки, що обумовлено їх релігійно-моральною природою.
В другій половині XIX ст. суди ісламських країн диференціюються відповідно до компетенції на мусульманські, цивільні (світські) і консульські, а також суди персонального права
Індуське право — це сукупність релігійних, моральних і правових норм, яка склалася на основі релігії індуїзму і підтримана державою. Однією із важливих релігійно-ідеологічних засад індуїзму є обгрунтування общинно-кастової соціальної структури індійського суспільства, яке міститься у вченні брахманізму: — брахмани (спочатку — священнослужителі), - кшатрії (воїни), — вайшы (торговці), - шудри (слуги і ремісники).
Позитивне індуське право — це звичаєве право. Нормативно-правовий акт (закон) не визнається індуїстською доктриною джерелом права.
Судове рішення відповідно до індуського права не може розцінюватися як обов'язковий прецедент, воно співвідноситься лише з конкретно розглянутою справою.
Далекосхідна група правових систем — це сукупність правових систем, в основі формування яких лежать не норми права, а норми моралі, звичаї, традиції. Велике значення приділяється ритуалу.
Далекосхідну групу складають правові системи Китаю, Гонконгу, Японії, Бірми, Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії.
На відміну від континентального, загального і змішаного типів правових систем далекосхідне право віддає перевагу загально-соціальним нормам як зразкам поведінки — нормі-моралі, нормі-звичаю, нормі-традиції. Ними обумовлюється як закон, так і судове рішення. Закон і судове рішення для сучасного розвитку далекосхідної групи правових систем також мають істотне значення.
Японське право — це сукупність моральних, релігійних і правових норм, яка склалася на основі стародавньокитайських релігійно-філософських концепцій, власних звичаїв, рецепції іноземного (американського та романо-германського) права.
1. Нормативно-правовий акт (закон, урядові укази та інші акти підзаконного характеру). Заборонено видавати урядові укази з питань кримінального покарання без дозволу на те відповідного закону. Передбачено інститут контрасигнатури: всі закони і урядові укази підписуються компетентними державними міністрами і візуються прем'єр-міністром.
2. Нормативно-правовий договір (має значне поширення).
3. Норми-звичаї, норми-традиції (гирі) — посилання на них містяться у Цивільному і Торговому кодексах, наприклад, коли йдеться про рибальський промисел, використання гарячих джерел та ін. Проте сфера їх застосування поступово звужується.
5. Судовий прецедент — формально не вважається джерелом права. Однак постанови Верховного суду сприй маються судами (і нерідко державними установами) як нормативні акти, що мають неухильно виконуватися. Традиційне зневажливе ставлення до загального права і заперечення судових рішень змінилися їх сприйняттям.
82. Соціалістичні правові системи.
Соціалістична
правова родина (чи соціалістичні правові
системи) складає, чи точніше багато в
чому складала, ще одну велику правову
родину.
На соціалістичні правові
системи Європи, Азії і Латинської
Америки, що складали "соціалістичний
табір" істотний вплив зробила перша
соціалістична правова система - радянська.
Національні правові системи закордонних
соціалістичних країн були і є (Китай,
Куба) різновидами радянського
права.
Соціалістичне право виявляє
відома подібність з романо-германською
правовою системою. Виходячи з цього,
багато західних авторів, особливо
англійці й американці, відмовляються
бачити в радянському праві оригінальну
систему, і поміщають її в романо-германські
правові системи.
Соціалістичні юристи
одностайно захищали протилежну тезу.
Для них право - це надбудова, відображення
визначеної економічної структури.
Соціалістичне
право обумовлене яскраво вираженим
класовим характером.
Соціалістичне
право розглядається як реалізація
марксистсько-ленінської доктрини.
Радянська
система права по зовнішньому вигляді
залишається такою ж, що і система
романо-германського типу. Існують і
істотні відмінності: сімейне право
відділене від цивільного, зникло торгове
право, з'явилося колгоспне і житлове
право.
Конституційне право найвищою
мірою відрізняється від конституційного
права західних країн. Особливо характерні
дві риси: ведуча роль, відведена
комуністичною партією, і здійснення
влади і керування радами всіх рівнів.
Оригінальність радянського права не
зводиться лише до характеристики
конституційного права, теж можна сказати
і про інші галузі: адміністративному
праві, карному, трудовому, цивільному
і т.д. Для юристів соціалістичних країн
основним була державна політика
будівництва комунізму: ідея судового
контролю вони замінили новим видом
контролю, здійснюваним представниками
народу й суспільними організаціями.
Ще
одним важливим аспектом соціалістичного
права є заперечення радянськими юристами
приватного права. Права на думку
теоретиків марксизму-ленінізму - це не
більш ніж аспект політики, інструмент
у руках пануючого класу. У цій концепції
не залишається місця для приватного
права, що претендувало б на незалежність
від яких би то ні було упереджених думок
і політичних обставин.
Для радянської
правової системи залишилися далекими
ідея панування права і думка про те, що
треба вишукувати право, відповідне
почуттю справедливості, заснованому
на примиренні, узгодженні інтересів
приватних осіб і суспільства. Право
носило імперативний характер, було
найтіснішим образом зв'язано з державною
політикою, було її аспектом, забезпечувалося
партійною владою і примусовою силою
правоохоронних (каральних) органів. У
теорії виключалася можливість для
судової практики виступати в ролі творця
норм права. Їй приділялася лише роль
строгого тлумача права. Це принципова
позиція якоюсь мірою підкріплювалася
і відсутністю в країні судової "касти",
що претендувала б на те, щоб стати
незалежної від державної влади, якщо
не суперничає з нею. Незважаючи на
конституційний принцип незалежності
суддів і підпорядкування їх тільки
закону, суд залишався інструментом у
руках пануючого класу (групи), забезпечував
його панування й охороняв насамперед
його інтереси. Судова влада не намагалася
контролювати законодавчу і виконавчу
галузі влади. У СРСР важко було знайти
що-небудь подібне до контролю за
конституційністю законів.
83. Стадії правозастосування.
Порядок застосування норм права може бути простим і складним. Прикладом простого Порядку (процесу) застосування норм права є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контролера сплатити штраф, одержання суми і виписка квитанції). Інша річ складний процес застосування норм права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального кодексу).
Складний порядок застосування норм права, як правило, складається з трьох стадій правозастосувальної діяльності:
1) встановлення фактичних обставин справи; ЇЇ можна поділити на такі стадії:
1. Встановлення юридичних фактів і юридичного (фактичного) складу.
2. Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою юридичних доказів.
3. Встановлення фактичних обставин справи відбувається через доведення — творчу діяльність з встановлення і надання доказів, участь в їх дослідженні та оцінці.
2) встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин); Встановлення юридичної основи справи включає:
- вибір галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми, яка може бути застосована до даного випадку.
- Перевірку дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми.
- Аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі і за колом осіб.
- З'ясування змісту норми права.
3) вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. Результат вирішення юридичної справи виражається в індивідуальному державно-владному велінні, розпорядженні, акті-документі, який називається правозастосовним актом.
84. Юридичні обов’язки та права громадянина.
Юридичний обов'язок — гарантована законом міра суспільне необхідної (корисної) і державно доцільної поведінки особи, об'єктивно обумовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. Можна сказати, що юридичний обов'язок — це перепона на шляху сваволі, хаосу, всього того, що заважає нормальному розвитку суспільства.
Обов’язок — парна категорія з правом, тому що обов'язок служить засобом забезпечення прав. Права людини і громадянина, якими б великими вони не були, усе ж не є безмежними, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому. Використання людиною своїх прав одночасно передбачає її обов'язок захищати і зміцнювати ці права — заради самого себе та заради інших. Навіть громадяни розвинутих демократій часто невірно розуміють цю рівність і нерідко користуються правами, ігноруючи обов'язок.
Права існують лише тоді, коли визнаються іншими громадянами держави. Свої вимоги до громадян держава формує в системі обов'язків і встановлює заходи юридичної відповідальності за їх невиконання. Громадяни — самі хранителі своєї свободи, напрямки та межі зовнішнього вираження якої надані в правах. Саме для того, щоб зміцнити свої права, громадяни в демократичному суспільстві приймають на себе зобов'язання і виконують свої обов'язки.
Класифікація обов 'язків: Особисті обов'язки можна поділити на фізичні (наприклад, утримувати неповнолітніх дітей) і духовні (наприклад, шанувати честь, гідність, національні почуття людини). Економічні обов'язки — обов'язок віддавати частину свого прибутку у вигляді податку на суспільні потреби та ін. Політичні обов'язки — додержуватися конституції і законів, захищати батьківщину та ін. Соціальні обов'язки — обов'язок працювати та ін. Культурні обов'язки — дбайливо ставитися до пам'ятників історії культури людства та ін. Екологічні обов'язки — берегти природу; компенсувати збитки, заподіяні забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Зрозуміло, що до обов'язків громадян демократичних держав входить додержання законів повага до прав і свобод інших осіб, сплата податків, підкорення міліцейським (поліцейським) розпорядженням тощо.
Обов'язками громадян у Конституції України названі: 1) захист Вітчизни, її незалежності і територіальної цілісності; 2) шанування її державних символів; 3) проходження військової служби; 4) незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині, відшкодування завданих збитків; 5) сплата податків і зборів у розмірах, встановлених законом; 6) додержання Конституції і законів та ін.
Таким чином, використання і здійснення прав і свобод людини і громадянина є невід'ємним від виконання ним обов'язків, законодавче закріплених державами. Правда, відповідальність за виконання деяких обов'язків не передбачається, і це при тому, що питання про відповідальність за порушення прав і обов'язків особи має найважливіше значення для їхнього практичного здійснення. Без визначення конкретної відповідальності посадових осіб, органів влади та окремих громадян права людини перетворюються не більш ніж на красиву декларацію.