ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 163
Скачиваний: 1
6
- системи органів дихання;
- системи органів травлення;
- сечостатевої системи;
- нервової системи.
При дослідженні серцево-судинної системи
визначають : локалізацію і
силу серцевого поштовху; серцеві тони, їх чистоту, або ясність, посилення,
послаблення, розщеплення і роздвоєння серцевих тонів, акцент. Особливу увагу
звертають на наявність перикардіальних та ендокардіальних шумів –
систолічних та діастолічних. Пульс визначають за такими показниками: частий
(тахікардія), рідкий (брадикардія), величина пульсової хвилі (великий, малий,
ниткоподібний, невідчутний), напруга артеріальної стінки (твердий, м’який),
ритм пульсу (ритмічний, аритмічний; регулярний, нерегулярний; рівний і
нерівний). Венозну систему оцінюють за станом яремної вени (наповнення,
ундуляція, негативний чи позитивний венний пульс).
Клінічним дослідженням органів дихання
встановлюють: симетричність
грудної клітки, частоту і глибину дихання, задишку (інспіраторну, експіраторну
чи змішану), характер дихання (везикулярне, бронхіальне, змішане), а також
патологічні шуми – трахеальні і бронхіальні, сухі або вологі хрипи, крепітація,
шуми тертя плеври; кашель сухий чи вологий, гучний, частий, тихий, рідкий.
При дослідженні органів травлення
визначають такі показники:
активність приймання корму і пиття, частоту актів відрижки і жуйки,
скорочення рубця, перистальтики тонкого і товстого відділів кишечнику, акту
дефекації, якість калових мас. Поряд з цим визначається об’єм і форма живота,
прояв больової реакції у вигляді кольок чи болю при пробах на травматичний
ретикуло-перитоніт.
Найбільше уваги приділяють
дослідженню органів сечостатевої системи
та молочної залози
. При дослідженні звертають увагу на конфігурацію живота,
зокрема у вагітних тварин, позу тварини при сечовипусканні, стан зовнішніх
статевих органів, наявність ексудату на корені хвоста, стегнах і на місці
лежання тварини.
7
При вагінальному дослідженні
визначають колір, тургор, наявність
гіперемії, крововиливів, висипів, цілісність слизової оболонки піхви і піхвової
частини шийки матки, наявність та властивості слизу чи ексудату, стан каналу
шийки матки (закритий чи відкритий).
Ректальним дослідженням
встановлюють об’єм і локалізацію матки,
симетричність її рогів, ригідність, флуктуацію, болючість, моторику, стан
яйцепроводів і яєчників. При дослідженні яєчників звертають увагу на
локалізацію та рухомість органу, больову реакцію, об’єм, щільність, наявність
та розміри жовтих тіл, фолікулів, кіст.
При дослідженні нервової системи
визначають загальну збудливість,
поверхневі рефлекси, тактильну та больову чутливість, стан органів чуття -
зору, слуху, нюху, дотику.
Примітка.
В історію хвороби записують лише виявлені при дослідженні
тварини клінічні ознаки захворювання, без методик їх отримання і без опису
ознак, які характеризують нормальний стан органу і організму в цілому.
У випадку необхідності проводиться додаткове і специфічне дослідження:
гематологічне, мікробіологічне, біохімічне, лабораторні дослідження секрету
вимені, алергічні, серологічні та інші. Результати цих досліджень, отриманих з
лабораторії, подаються в «Додатках» до історії хвороби
.
4. Дослідження зони ураження
( Status localis)
В цьому розділі записують дані ретельного всебічного дослідження органів
та систем, в яких локалізується патологічний процес
5. Діагноз
(Diagnosis)
Діагноз – це визначення хвороби, що базується на ретельно зібраних даних
анамнезу, загального, спеціального і специфічного (проведеного у разі
необхідності) дослідження. У тому випадку, коли спеціаліст має в
розпорядженні вірогідні, прямі, безпосередні симптоми захворювання, які
характеризують патологічний процес, можна поставити діагноз методом
ідентифікації. В інших випадках необхідно провести диференціацію симптомів і
ознак захворювання для встановлення диференціального діагнозу.
8
6. Диференціальний діагноз
(Diagnosis differentialis)
При диференціації симптомів та ознак захворювання спочатку описують ті,
які спостерігаються при схожих за клінічною картиною захворюваннях. Потім
детально описують характерні ознаки, типові для даного патологічного
процесу. На цій основі приходять до висновку стосовно раніше поставленого
попереднього і постановки остаточного діагнозу.
7. Прогноз
(Prognosis)
Прогноз ставиться на основі знання закономірностей перебігу даного
патологічного процесу, при цьому підходять диференційовано відносно
вітального і функціонального прогнозу.
8. Терапія
(Therapia)
У цьому розділі описують розроблений план лікування. Якщо потрібно
оперативне втручання, то детально описують методику операції (фіксація
тварини, оперативний доступ, підготовка операційного поля,
рук та
інструментарію, техніка операції). Потім наводять щоденник лікування за
такою формою:
Decursus morbi еt curаtio
Дата
Т
П
Д
Decursus morbi
Curatio
В графу "Decursus morbi" заносять дані про загальний стан тварини, зміни
клінічних ознак захворювання і продуктивності.
В графу "Curatio" заносять всі призначення лікувального порядку (умови
утримання, дієта, лікувальні маніпуляції). Призначені лікувальні засоби
приводяться у формі рецептів латинською мовою.
9. Кінець захворювання
(Exitus morbi)
. У цьому розділі описують
результати лікування хвороби (тварина одужала, настало відчутне поліпшення,
захворювання перейшло у підгостру чи хронічну форму, тварину вимушено
забито, загинула та ін.).
9
10. Аналіз захворювання – Епікриз (Epicrisis) –
наукове обговорення
етіології, патогенезу, симптомів і перебігу хвороби, особливостей лікування,
наслідку хвороби у даної тварини – з реферативним оглядом спеціальної
літератури з цього питання (підручників, монографій, журналів, збірників
наукових праць, спеціальних інтернет-сайтів). Епікриз повинен включати такі
питання:
1.
Визначення хвороби й класифікація.
2.
Поширення хвороби в Україні та світі.
3.
Етіологія.
4.
Патогенез.
5.
Діагноз та його обґрунтування.
6.
Прогноз та його обґрунтування.
7.
Лікування та його обґрунтування (існуючі методи терапії та
обґрунтування вибраного методу; механізм дії препаратів, які
застосовували при лікуванні).
8.
Можливі ускладнення та профілактика захворювання (поради
власнику з утримання, годівлі та експлуатації тварини) або
післяопераційних ускладнень (у випадку оперативного втручання).
9.
Висновки.
10.
Список літератури.
IV. Примітки:
1. До курсової роботи (історії хвороби) додають фотографії, які
відображають клінічну картину захворювання, методи лікування, вигляд
тварини до і після одужання, малюнки, схеми, діаграми і т.ін. Ці матеріали
можна розміщувати в тексті за змістом або виносити в «Додатки».
2.
Список літератури
складається в алфавітному порядку, мовою
оригіналу, за такою
схемою:
- прізвище та ініціали автора (авторів);
- назва статті або книги;
10
- назва журналу, в якому опубліковано статтю, рік, № журналу, сторінки;
- або для книги - місце видання, назва видавництва, рік видання, загальна
кількість сторінок.
У кінці оформленої курсової роботи (історії хвороби) ставлять дату і
підпис автора (куратора).
V. Додатки
Додаток 1. Зразок оформлення списку літератури:
Для статті з журналу чи збірника наукових праць
1.
Бугров О.Д. Динаміка рівня фолікулостимулюючого гормону при
суперовуляції корів-донорів / О.Д. Бугров, О.В. Субота // Науково-
технічний бюлетень Інституту тваринництва УААН. – 2005. - № 90. – С.
27-34.
Для книги чи підручника
2.
Ветеринарне акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин
з основами андрології / [Яблонський В.А., Хомин С.П., Калиновський
Г.М. та ін.] За редакцією В.А.Яблонського, С.П.Хомина. Підручник. –
Вінниця: Нова книга, 2006. – 592 с.
Для монографії
3.
Квасницкий А.В. Трансплантация эмбрионов и генетическая инженерия в
животноводстве / А.В. Квасницкий, Н.А. Мартыненко, А.Г. Близню-
ченко. – Киев: Урожай, 1988. – 264 с.
Для методичних рекомендацій
4.
Мадисон В.В. Рекомендації щодо корекції впливу несприятливих
факторів при трансплантації ембріонів // Методичні рекомендації. – К.:
НААУ. – 2004. – 21 с.