Файл: istoriya_Ukrayini_shpori_1.doc

№22 Гетьман Богдан Хмельницький

У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди.Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України. Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни. Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо чоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину. Та вже на початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського. І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України. Були виграні битви під Пилявцями (1648 р.), під Зборовом (1649 р.), під Батогом (1652 р.), під Жванцем (1653 р.). Та незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком (1651 р.), Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором Хмельницький був і в організації козацького війська, і в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління на Україні. Він багато сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Ніхто як до нього, так і після нього не вмів так уміло використовувати суперечності між Польщею, Османською імперією та іншими країнами.
Богдан Хмельницький прагнув об’єднання України з Росією. Про це свідчать понад 30 його листів до царя Олексія Михайловича. Та “Березневі статті” з одного боку висували козацькі вимоги щодо майбутнього України, а з іншого – підтверджували їх і надавали автономію Україні, у складі Російської держави. І не вина Богдана Хмельницького у тому, що після смерті його закладене ним для блага України було спаплюжене, і не без допомоги як російських, так і польських правителів. Та текстів “Березневих статей” і досі не знайдено. Переговори про возз’єднання України і Росії почалися по приїзду до Москви у березні 1654 року Хмельницького. Він мав на меті юридично оформити возз’єднання України і Росії, викласти царю статті, які виробив Хмельницький разом зі старшиною. Ці статті охоплювали широке коло питань – від прав і привілеїв козацького війська, його кількості до оборони української держави.
13 березня 1654 року ці статті були усно викладені керівниками посольства приказним дякам. Однак ті, порадившись, запропонували викласти їх письмово. Наступного дня, 14 березня 1654 року, посли від імені “гетьмана і всього війська Запорізького” подали свою челобитну у письмовій формі – статті у кількості 23 пункти, вони відрізнялися більш чітким і зрозумілим порядком викладення. Скорочена редакція цих статей ( 11 пунктів) була показана російському уряду 21 березня.
Існує ще один документ під умовною назвою “14 статей” або “Переяславські статті”, який був створений у ході переговорів між представником царського уряду князем Трубецьким і гетьманом Юрієм Хмельницьким у Переяславі у жовтні 1659 року.

23. Український національно-визвольний рух в роки Першої світової війни

Поміщики та буржуазія воюючих держав активно підтримували загарбницьку війну. Намагаючись відвернути увагу народних мас від політичних справ, вони розгорнули пропаганду шовінізму. Державна Дума, міські думи та земські збори ухвалили резолюції на підтримку російського уряду, висловлювали рішучість вести війну до повної перемоги. В Російській імперії проводилися патріотичні маніфестації, в ході яких війна зображувалася як "оборонна", визвольна.

Шовіністична хвиля охопила різні політичні партії та різні верстви населення України.

Київське духовенство відслужило літургію та організувало багатотисячну маніфестацію на підтримку царського уряду, а також збір коштів на користь жертв війни. Війну підтримали студентство, молодь, інтелігенція; а серед партій - ТУП, частина УСДРП (на чолі з С.Петлюрою) та ін.

Місцеві газети, в тому числі й українська буржуазно-ліберальна "Рада", підтримували уряд у війні. Українська буржуазія, чиновники, буржуазно-ліберальні організації асигнували на війну сотні тисяч карбованців.

Лише деякі українські соціал-демократичні організації (зокрема. Катеринославська, за участю В. Винниченка) виступали з гаслами: "Геть війну! Хай живе автономія України!" і проводили антивоєнну пропаганду серед робітників.

Уроки війни український національний рух зазнав жорстоких переслідувань реакційних сил. Було закрито "Просвіти", українські видавництва, газети "Рада", часописи- "Дзвін", "Україна", "Рідний край," "Літературно-науковий вісник", "Записки українського наукового товариства", "Наша кооперація". Зазнав переслідувань і був засланий до Симбірська, потім до Казані і Москви М. Грушевський.

Царизм планував, завоювавши Галичину, остаточно знищити український національний рух. Однак більша частина галицького громадянства підтримала Австро-Угорщину проти царської Росії. Отже, на початку військових дій український національний рух розколовся. У Львові в серпні 1914 р. засновано Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців захищати конституційний лад Австрійської держави. Український січовий союз (створений у 1912 р.) формував військові підрозділи для допомоги австрійській армії.

У Відні група емігрантів (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, М. Меленевський) створила своєрідну організацію "Союз визволення України", яка планувала за допомогою австро-угорських і німецьких військ відірвати Україну від Росії, щоб заснувати Українську державу з конституційним монархом, демократичним устроєм, самостійною українською церквою. Передбачалося тісне співробітництво з Німеччиною, але населення не підтримало її планів. Коли в серпні-вересні 1914 р. російські війська зайняли частину Західної Галичини і майже всю Буковину, українські селяни і робітники радісно зустрічали російські війська. Відступаючи, австрійські та угорські війська жорстоко розправилися з тими, хто підозрювався у проросійських симпатіях. Сотні українців було страчено, ЗО тис. інтерновано і відправлено до концтаборів. У так званій Галицькій битві австрійці втратили сотні тисяч убитими, пораненими, полоненими. Значну частку їх становили українці. Там саме, в Карпатах, 1914 р. бойове хрещення одержав загін Січових стрільців (у складі австро-угорської армії).

Водночас природне прагнення населення Галичини, Буковини до возз'єднання з Наддніпрянською Україною зіштовхнулося з реакційною поведінкою російських властей. У Галичині та Буковині були створені генерал-губернаторства на чолі з чорносотенним графом Ю. Бобринським, генералом Треповим, відомими своїми антиукраїнськими настроями. Російська окупаційна влада жорстоко придушувала українське громадсько-політичне життя, зокрема, "Просвіту", Наукове товариство ім. Шевченка, бібліотеки, музеї, редакції українських газет і журналів, натомість відкривала польські школи. Тисячі українців виселили на Схід, лише через київські тюрми пройшло понад 12 тис. осіб. Було заарештовано митрополита А. Шептицького - вірного оборонця греко-католицької віри і української справи. Перемога і панівне становище Росії в Галичині тривали недовго, військове відомство не підготувалося до нових битв. Німецькі та австрійські війська повернули втрачені території. До осені 1915 р. російські війська залишили землі Литви, Польщі, частину Латвії та Білорусії. Східна Галичина, Північна Буковина, частина Волині знов опинились під німецько-австрійською окупацією. Галичанам залишились надії на створення територіально-національної автономії в межах Австро-Угорщини. На це була спрямована діяльність Головної Української Ради, а також Загальної Української Ради, заснованої у Відні під час російської окупації Галичини.

Значну роль у відновленні українського громадсько-політичного і культурного життя відіграло Товариство українських поступовців (ТУП). Про його характер і вимоги свідчить декларація Ради ТУПу, опублікована у грудні 1916 р. У ній зазначалося, що серед недержавних народів, які страждають у боротьбі великих держав за імперіалістичні цілі, становище України особливо трагічне.

"Ми, українські поступовці,- говорилося декларації,- ми з найперших днів світової війни стали щодо неї на свою власну стежку. Цю війну ми визнали чужою для себе справою, шкідливою українському та Й усім іншим народам імперії. Поставившись цілком негативно до війни, ми зайняли нейтральну позицію щодо сторін у боротьбі..."

Основні програмні положення поступовці формулювали так: "Ми, українські поступовці, стоїмо на основі автономного устрою тих держав, з якими нас поєднала була історична доля; державу ми розуміємо як вільну спілку рівноправних та рівноцінних націй, серед яких не повинно бути ні гнобителів ні гноблених. Отже, боролись ми й боротимемось за демократичну автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних вартостей і політичних прав українського народу, за добрі способи йому самостійно розвиватись і поступоватись економічно, а єдиним простим шляхом до цього уважаємо націоналізування всіх форм приватного і громадського життя: школи, суду, церкви, адміністративних і громадських установ, органів самоврядування і таке інше. Йдучи до зазначеної мети, шукаємо спільників собі як серед суголосних елементів поміж недержавних націй у Росії, так і серед тих, на жаль, нечисленних заступників російського громадянства, що поділяють основне наше домагання - автономно-федеративного устрою державної організації на демократичних підставах".,

Наприкінці декларація ТУПу рішуче закликала до припинення війни "Вільна людина серед вільного народу - ось яке завдання стоїть перед справжніми прихильниками оновлення, і його ставимо на увагу всім щирим чоловіколюбцям нашого часу" - так закінчувалася декларація.

Отже, з початком Першої світової війни український народ опинився в надзвичайно складному становищі. На його землях велися запеклі воєнні дії, які несли великі руйнування й непосильний тягар народним масам. Народ був поділений під владою двох держав - Росії та Австро-Угорщини і його сини змушені були воювати у двох ворожих арміях, ведучи братовбивчу війну. Уряди обох держав вели політику гноблення українців, нищення українського національного життя. Українські політичні партії й організації не мали єдиної лінії й орієнтації: одні вважали можливим досягти автономії України в складі Росії і підтримували її у веденні війни, інші розраховували на створення самостійної Української держави, спираючись на Австро-Угорщину і Німеччину.

№24 Негативні явища розвитку духовного життя. Витіснення української мови з різних сфер суспільного життя у 60 – 80 х роках.

Поряд з незаперечними здобутками в галузі освіти впродовж 60— 80-х років мали місце і негативні явища. В умовах тоталітарно-бюрократичної системи освіти й виховання орієнтувалися не на ознайомлення молоді із загальнолюдськими цінностями, щоб розвивати духовність та інтелект, а на підготовку для існуючого політичного режиму слухняних радянських людей, які абсолютно вірили в те, що промовлялось з кафедри або трибуни. Право на сумнів кваліфікувалось як інакомислення. Цим закладалася загроза інтелектуальної безпеки радянського суспільства, бо, як зазначав Гегель: «Коли мислять усі однаково, отже, ніхто не мислить».

Активізувалось витіснення української мови з вищої освіти і науки. Викладання в усіх вищих навчальних закладах, крім окремих гуманітарних предметів, і професійно-технічних училищах було переведено на російську мову. Цей процес не оминув навіть Галичини. На Сході й Півдні російська мова остаточно заступила національну у сфері наукового спілкування.
У цей період набула поширення практика русифікації видань через етап двомовності, коли українське видання паралельно дублювалося російською мовою з мотивацією «збільшення попиту», і поступово зменшувався тираж або й зовсім ліквідовувався україномовний варіант. Наприклад, випуск другого видання УРЕ у 12 томах, який було розпочато у 1974 р. і завершено в 1985 р., на відміну від першого видання, було здійснено паралельно українською і російською мовами з великою перевагою у тиражах російської версії. Цей принцип було застосовано до популярної газети «Вечірній Київ», різних наукових видань Академії наук УРСР тощо. На 1988 р. майже всі наукові журнали з точних і природничих наук виходили російською мовою ¹⁴³.
Між 1969 і 1980 роками загальна кількість журналів, що виходили українською мовою, знизилася з 46 % до 19 %; між 1958 і 1980 роками відсоток книжок, що виходили українською мовою, впав з 60 % до 24 % ¹⁴⁴. Згідно зі статистичними даними ЮНЕСКО, у 1970-х роках серед десяти найбільших слов'янських націй Україна посідала сьоме місце щодо кількості назв виданих книжок, а за співвідношенням кількості цих назв, яка припадала на мільйон жителів посідала передостаннє місце (на останньому місці з показником 58,9 були білоруси; для порівняння – для росіян цей показник становив 472,2; поляків – 289,4; чехів – 533,3; болгарів – 443,1; словаків – 701,0) ¹⁴⁵.
Протягом 70-х – на початку 80-х років українську мову було витіснено з театрів. Із семи театрів юного глядача лише один Львівський театр був україномовний. З 50 театрів-студій, створених в Україні на початку 80-х років, тільки два були українськими. Російськомовними були і всі театри музкомедії в Україні. ¹⁴⁶
Кіно, яке радянська влада ще з часів Леніна цілком слушно вважала найважливішим видом мистецтва через його вплив на масову аудиторію, ніколи, за рідкісними винятками, україномовним не було.
У 1978 р. була видана Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення і викладання російської мови та літератури, у 1983 р. – Постанова про посилене вивчення російської мови, поділ класів в українських школах на дві групи та підвищення зарплати вчителям російської мови на 15 %.
Програми посиленого вивчення російської мови були спрямовані передусім на руйнацію тих середовищ живомовного українського спілкування, які ще зберігались у сільських місцевостях України. Завдання зросійщення українського села через систему шкільної освіти було цілком відверто сформульовано у низці збірників з питань культури російського мовлення в Україні. «Найефективнішою є боротьба за культуру російського мовлення в середній школі, особливо в початкових класах», – зазначалося в одному з них. І далі: «В українських селах переважає одномовне мовленнєве середовище (українське), а в містах – двомовне, тому що там більший доплив різномовного населення і люди користуються і російською, і українською мовою. Щоб випрацювати психологічну здібність вільно переключатися з української мови на російську, потрібне стійке двомовне середовище. В українському селі це може бути локальне середовище – школа»

Перед нами – чітка програма механізму денаціоналізації через етап двомовності – молодше покоління слід навчити перемикати мовленнєвий код з українського на російський, а далі – перехід цього покоління на російську одномовність – лише справа часу.
Як в усіх радянських текстах, призначених для маніпуляції масовою свідомістю, руйнівну для української мови роль перехідного етапу двомовності, спланованого для молодшого покоління, тут завуальовано прикметником стійкий у словосполученністійке двомовне середовище. Таке означення слід кваліфікувати як цілковито антинаукове, оскільки двомовне комунікативне середовище не може бути стійким. Кожна спільнота – чи то сільська громада, чи населення мегаполісу, чи об'єднання громадян у межах держави – завжди тяжіє до одномовності. Поширення двох мов у колективній комунікації зазвичай призводить до мовного конфлікту і має наслідком витіснення тієї мови, яка перебував у слабшій позиції.

№25 Повстання під проводом криштофа косинського.

Повстання Косинського (1591—1593) — козацьке повстання в Україні під проводом Криштофа Косинського. Перший великий збройний виступ козацтва проти шляхти і української адміністраціїРечі Посполитої. Причиною повстання стали заборони і обмеження нереєстрового козацтва, накладені урядовою ухвалою «Пoрядoк щoдo низoвикiв тa Укрaїни» 1590 року, неспроможність влади контролювати виконання цієї ухвали, а також затримки платні реєстровцям. Приводом до виступу була майнова суперечка між Криштофом Косинським і білоцерківським старостою, князем Янушем Острозьким. Впродовж 1592 року повстання охопило Київщину,Брацлавщину, Поділля і Волинь. 2 лютого 1593 року його придушили сили руських князівОстрозьких і Вишневецьких у битві пiд П'яткoю. Після поразки Косинський спробував знову підняти козаків на боротьбу і навесні 1593 року обложив резиденцію Олександра Вишневецькогов Черкасах. Проте в одному з боїв козацький отаман загинув і його війська відступили. Влітку козаки повторили нaпaд на Черкаси, який закінчився угодою із Вишневецьким. Ця угода денонсувала положення урядової ухвали 1590 року й надавала амністію учасникам повстання. Центральна влада Речі Посполитої дала мовчазну згоду на цю угоду, сподіваючись на участь козацтва в П'ятнадцятирічній війні (1593 — 1606) проти турків.

Короткі відомості

Повстання почалося виступом у грудні 1591 р. загону реєстрових козаків, що їх очолював гетьман Криштоф Косинський. Вони напали на м. Білу Церкву — резиденцію білоцерківського старости князя Януша Острозького, що захопив маєток К.Косинського с. Рокитне. Напад реєстровців став поштовхом до великого селянсько-козацького повстання, яке згодом охопилоКиївське, Волинське, Брацлавське і Подільське воєводства й становило велику загрозу для панування шляхетської Польщі в Україні В 1592 р. повстанці вчинили багато нападів на маєтки шляхти, міста й містечка, оволоділи Трипіллям та Переяславом, захопили в київському замку гармати, порох і військове спорядження. В кінці 1592 — на початку 1593 р. значний повстанський загін з кількох тисяч чоловік на чолі з К.Косинським виступив на Волинь. До нього приєднувались окремі повстанські загони, стікалися селяни, міська біднота і невдоволена своїм становищем дрібна службова шляхта. Повстання загалом мало стихійний характер. Багато повстанських загонів діяло незалежно від головного повстанського війська. З допомогою польського короля і місцевих магнатів проти повстанців було мобілізовано значні військові сили української і польської шляхти під командуванням найбільшого українського магната, київського воєводи Костянтина Острозького, які зосередилися під м. Костянтиновом (нині Старокостянтинів Хмельницької області). У перших боях зі шляхетським військом повстанці на чолі з К.Косинським мали успіх, але 23.І.(2.ІІ.) 1593 р. під П'яткою (нині село Чуднівського району Житомирської області) зазнали поразки. К.Косинський від імені козацтва змушений був підписати угоду з К.Острозьким, за якою козаки підкорялися королю. Однак, відступивши з козацькими загонами на Запорізьку Січ, К.Косинський почав готуватися до нового виступу і звернувся до московського уряду з проханням прийняти його із Запорізьким військом під владу Московської держави. У травні 1593 р. 2-тисячний загін козаків рушив із Запоріжжя під Черкаси. Тут його розбив черкаський староста князь О.Вишневецький. К.Косинський загинув. Проте незабаром в Україні вибухнуло повстання Наливайка 1594—1596 рр. Ці повстання поклали початок визвольній боротьбі українського народу, яка розгорнулася у 1-й пол. 17 ст. і закінчилася поваленням панування шляхетської Польщі в Україні

№26 Розвиток подій в україні між лютим і жовтнем 1917. Утворення Центральної Ради.

Лютий

• 3 лютого — Перша світова війна: США розірвали дипломатичні стосунки з Німеччиною.

• 5 лютого — затверджена конституція Мексики.

• 13 лютого — Мата Харі заарештована за обвинуваченням у шпигунстві.

• 23 лютого — 2 березня — Лютнева революція у Росії.

• 24 лютого — Перша світова війна: американський посол у Великій Британії Волтер Пейдж отримав розшифровку т. зв. Телеграми Ціммермана, в якій йшлося про пропозицію Німеччини віддати південно-західні території США Мексиці, у випадку, якщо остання оголосить війну США.

Березень

• 1-2 березня — створення у Києві Ради об'єднаних громадських організацій, що виконувала роль тимчасової влади у перші дні березня 1917 року.

• 1 березня — засноване японське місто Омута (префектура Фукуока).

• 2 березня — Тимчасовий український революційний комітет у Петрограді оприлюднив звернення на підтримку революційних подій в Україні.

• 2 березня — актом Джонса-Шафрота мешканцям Пуерто-Ріко надано американське громадянство.

• 3 березня — зречення престолу російським царем Миколою ІІ Романовим на користь свого брата, Великого Князя Михаїла.

• 3-4 березня — у Києві створено Українську Центральну Раду.

• 4 березня — розпочалася друга каденція президента США Вудро Вільсона.

• 4 березня — Великий Князь Михаїл Олександрович відмовляється від претензій на російський царський престол, влада у Росії переходить до щойносформованого Тимчасового уряду на чолі зкнязем Львовим.

• 5 березня — на території України остаточно ліквідовані усі органи царської влади.

• 7 березня — обрано провід Центральної Ради (Голова — Михайло Грушевський, заступники — Крижанівський, Дорошенко, Антонович).

• 12 березня — у Петербурзі відбулася 20-тисячна українська маніфестація під національними прапорами.

• 13 березня — до Києва із заслання повернувся Михайло Грушевський; над будівлею Центральної Ради ухвалено підняти жовто-блакитний прапор.

• 14-16 березня — відбувся з'їзд кооператорів Київщини. Резолюцією з'їзду було проголошено курс на автономію України та організацію у селах сільських комітетів для забезпечення реалізації політики УЦР на місцях.

• 16 березня — у Києві відбулася велика маніфестація — День свята революції.

• 17 березня — зустріч у Петербурзі української делегації на чолі з О. Лотоцьким з Прем'єр-міністром Росії графом Львовим, ухвалення меморандуму з українськими вимогами: запровадження у державних установах України української мови та звільнення з полону галичан табуковинців.

• 19 березня — У Києві відбулося Свято Свободи — одна з найбільших національних маніфестацій в історії України.

• 26 березня — Перша світова війна: Перша битва у Газі — вояки Британської армії відступають, не зумівши розгорнути наступ та подолати опір 17-тисячної Турецької армії.

• 29 березня — за ініціативою Михайла Грушевського створено комісію по розробці статуту Академії Наук України.

Квітень

• 2 квітня — Перша світова війна: президент США Вудро Вільсон надсилає у Конгресподання про оголошення війни Німеччині.

• 3 квітня — Володимир Ленін повертається у Петроград з еміграції.

• 6 квітня — Перша світова війна: США оголосили війну Німеччині.

• 6-8 квітня — у Києві відбувся Всеукраїнський Національний Конгрес.

• 11 квітня — Перша світова війна: погіршуються відносини між Бразилією та Німеччиною.

• 25 квітня — Афонсо Коста у третій раз стає прем'єр-міністром Португалії.

Травень

• 2 травня — Перша світова війна: погано підготовлений наступ французів у Шампані призвів до бунту у французькій армії, однак він був придушений.

• 10 травня — Страйк друкарів у Києві.

• 13-21 травня — переговори української делегації з російським урядом у Петербурзі.

• 13 травня — троє дітей побачили образ Діви Марії у містечку Фатіма, Португалія.

• 19 травня — відбувся візит О. Керенського до Києва.

Червень

• 4 червня — вручено перші Пулітцерівські премії.

• 5 червня — Перша світова війна: у США розпочалася мобілізація.

• 10 червня — проголошення Центральною Радою Першого Універсалу.

• 13 червня — Перша світова війна: Німеччина здійснила перше велике бомбардування Лондона (162-є вбиті, 432 — поранені).

• 15 червня — створено Генеральний Секретаріат Центральної Ради.

Липень

• 1 липня — масові заворушення у Китаї: одинадцятилітній Пу І оголошений імператором, однак через два тижні імператорське правління було скинуто і Китай знову оголосили республікою.

• 3 липня — проголошення Центральною Радою Другого Універсалу.

• 3-4 липня — Виступ полуботківців у Києві з метою проголошення незалежності України.

• 6 липня — Перша світова війна: арабське ополчення на чолі з Лоуренсом Аравійським захоплює порт Акаба та вибиває з регіону Турецьке військо.

• 7 липня — Олександр Керенський став прем'єр-міністром російського Тимчасового уряду.

• 11-14 липня — відбувся Всеукраїнський робітничий з'їзд.

• 13 липня — Кайзер Вільгельм ІІ своїм указом звільнив Теобальда фон Бетмана-Гольвеґа з посади німецького канцлера.

• 14 липня — новим канцлером Німеччини назначено Георга Міхаеліса.

• 16 липня — ухвалено ІІ Універсал Української Центральної Ради. Цим актом проголошено взаємне визнання УЦР та Тимчасового урядуРосійської республіки.

• 17 липня — Великобританії з титулів вилучені всі німецькі імена. Англійський король Георг V опублікував звернення, де ствердив, що спадкоємціБританської королівської родини по чоловічій лінії — Саксен-Кобург-Готська династія носитимуть прізвище Віндзори.

• 17 липня — В Петрограді розстріляна мирная демонстрация робітників і солдатів.

Серпень

• 1 серпня — Перша світова війна: Папа Римський Бенедикт XV звернувся до правителів воюючих сторін із закликом про припинення військових дій.

• 4 серпня — опублікована Тимчасова інструкція Тимчасового Уряду, що обмежила компетенцію Генерального Секретаріату УЦР.

• 5 серпня — відбулося повстання німецьких матросів у Вільгельмсгафені.

• 9 серпня — Центральна Рада ухвалила рішення про скликання Всеукраїнських Установчих Зборів (Сойму).

• 18 серпня — Велика Пожежа у Салоніках (Греція) знищила 32 % міста, лишивши 70 тис. людей без даху над головою.

• 25-31 серпня — у Росії відбувся заколот Корнілова.

Вересень

• 1 вересня — Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою.

• 8-14 вересня — у Києві відбувся З'їзд поневолених народів.

Жовтень

• Жовтень — Перша світова війна: німецький експедиційний корпус на чолі з генералом Паулем фон Летовим-Ворбеком зайняв територію Португальської Східної Африки.

• 15 жовтня — Перша світова війна: неподалік Парижу страчено Мату Харі.

• 24 жовтня — Перша світова війна: розпочалася битва під Капоретто між військами Австро-Угорщини та Італії.

• 25 жовтня — у Петрограді відбувся Жовтневий переворот.

• 26-28 жовтня — відбулися більшовицькі перевороти у Вінниці, Білій Церкві, Луцьку, Проскурові та Рівному.

• 26 жовтня — Перша світова війна: Бразилія проголосила стан війни з Німеччиною.

• 29-30 жовтня — спроба більшовицького перевороту у Києві: після нечисленних вуличних боїв більшовики розбиті.

2. Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка отримала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро.4 березня 1917 у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина»^[1] з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.Цього ж дня, 4 березня, УЦР телеграмою повідомила керівників Тимчасового Уряду Г.Львова і О.Керенського про своє утворення. Офіційне діловодство УЦР розпочалося 9 березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної школи та ін. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.22 березня 1917 УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко.

№27 Відродження атрибутів державності незалежної України у 1991р.

У 1991 році Верховна Рада розпочала створювати власну державну символіку. 4 вересня 1991 року над будинком Верховної Ради було піднято національний синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992 року це знаменно було затверджене Верховною Радою як Державний прапор України. Кольори українського національного прапора символізують чисте синє небо і стиглий хліб - вічні цінності українського народу. 15 січня 1992 року Верховна Рада ухвалила Указ "Про державний гімн України". Ним стала пісня, написана композитором Михайлом Вербицьким на слова Павла Чубинського ще в 1863 році - "Ще не вмерла Україна". В лютому 1992 року, після гострих дискусій у парламенті, в Україні з'явився і свій власний державний герб у вигляді тризуба. Згідно з Конституцією України, передбачається існування великого і малого гербів держави. Малий Державний герб - золотий тризуб. Великий Державний герб складається з основного елемента - малого Державного герба і зображення герба Війська Запорізького - козака з мушкетом.