Файл: Планконспект проведення заняття з військовомедичної підготовки з особовим складом самохідного артилерійського дивізіону військової частини А0989 2023 року Тема 1.doc

Скачать файл
Заказать решение

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 05.12.2023

Просмотров: 12

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

ЗАТВЕРДЖУЮ

Командир самохідного артилерійського дивізіону військової частини А0989

майор Б. ДЖЕМА

“___” ________________20__


ПЛАН-КОНСПЕКТ



проведення заняття з військово-медичної підготовки з особовим складом самохідного артилерійського дивізіону

військової частини А0989

«___» _______________________ 2023 року
Тема № 1. Надання першої медичної допомоги при невідкладних станах.
Заняття №1: Зупинка кровотечі та захист рани. Накладання первинної пов’язки. Надання першої медичної допомоги при втраті свідомості (зомління, асфіксія, ураження струмом). Надання першої медичної допомоги при гострих порушеннях дихання.

Заняття №2: Надання першої медичної допомоги при переломах, вивихах та розтягах. Надання першої медичної допомоги при опіках. Надання першої медичної допомоги при шоку, викликаною втратою крові чи травмою. Надання першої медичної допомоги при бойових стресових реакціях. Надання першої медичної допомоги при кліматичних ураженнях (переохолодження, відмороження, тепловий удар).

Місце: ___________________________

Час: 50 хв.

Навчальні посібники та матеріальне забезпечення:

  1. Довідник військового лікаря.

  2. Учбово-методичний посібник для керівників занять з

військово-медичної підготовки.

  1. ППІ, бинти, джгути (Есмарха, Турнікет), бандажі, шини драбинчасті, назофарингіальний повітропровід.


ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ

І. Ввідна частина заняття : 5 хвилин.

  1. Визначення готовності до заняття :

- перевірка наявності особового складу групи на занятті по військово-медичній підготовці за списком протягом 2 хв.

- перевірка форми одягу особового складу групи 2 хв.

  1. Оголошення теми та мети заняття слухачам занять 1 хв.

ІІ. Основна частина заняття : 40 хвилин

№

з/п
Навчальні питання, зміст, послідовність та методичні прийоми його проведення
Час
Методичні дії керівника

1.
Порушення цілісності шкіри та нижчележачих тканин в результаті механічного або іншого впливу називаються відкритими ушкодженнями або ранами.
Рани можуть бути поверхневими, коли ушкоджуються лише шкіра або слизові оболонки, і глибокими, з пошкодженням судин, нервів, внутрішніх органів. Глибокі рани можуть бути непроникаючими та проникаючими, коли ушкоджуються порожнини тіла людини (черевна, грудна порожнини, черепна коробка, суглоби)

При пораненнях перша допомога полягає в вирішенні двох завдань:

Перше завдання — зупинка кровотечі будь-яким з можливих способів! Причиною більшості смертей при пораненні є гостра крововтрата!

Друге завдання — захист рани від забруднення та інфікування! Правильна обробка рани охороняє її від ускладнень, більш ніж вдвічі прискорюючи її загоєння!

І. ЗУПИНКА КРОВОТЕЧІ

Кровотечі в залежності від виду ушкоджених судин бувають артеріальні, венозні, капілярні, паренхіматозні. Розрізняють зовнішні та внутрішні кровотечі, в залежності від того куди відбувається крововилив — назовні чи у порожнини, органи, тканини тіла людини. Також кровотечі поділяють за швидкістю крововтрати: незначна, середня, тяжка, профузна. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести до смерті.

Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові. Ознаки артеріальної кровотечі: кров яскраво-червоного кольору, витікає пульсуючим струменем, поштовхами, одночасно із поштовхами серця. При венозній кровотечі кров темніша, витікає безперервно, явного струменя не спостерігається. При піднятті кінцівки догори кровотеча зменшується або зупиняється. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м’язів. У цьому випадку кровоточить уся ранова поверхня. Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.

NB! Для розрізнення артеріальної та венозної кровотечі найменше уваги звертайте на колір крові — неспеціалісту тут буде важко зорієнтуватись. Головну увагу  зверніть на струмінь, яким вона витікає!

Рис.1.Місця зупинки артеріальної кровотечі:1- скронева артерія;2 — зовнішня щелепна артерія;3 — сонна артерія;4 — підключична артерія;5 — пахвова артерія;6 — плечова артерія;7 — променева та ліктьова артерія;8 — стегнова артерія;9 — підколінна артерія;10 — артерія стопи.

При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі одним із таких способів:

1. накладають тугу пов’язку;

2. притискують пальцем магістральну судину вище місця кровотечі;

3. притискують і максимально згинають кінцівку;

4. накладають кровоспинний джгут.

1. Накладання тугої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки капілярної, венозної кровотечі. Артеріальна кровотеча з дрібних артерій також зупиняється цим способом. Туга пов’язка повинна мати такі шари, починаючи знизу: 1) стерильна бинтова серветка; 2) шар вати; 3) круговий хід бинта. Добре мати для цього індивідуальний перев’язувальний пакет, який вже містить всі зазначені шари.

2. В разі ушкодження крупніших артерій, а тим більше магістральних, туга пов’язка не здатна зупинити кровотечу. В цьому випадку накладається джгут або кровотеча зупиняється згинанням кінцівки. Але перед тим часто буває необхідним тимчасове припинення крововтрати, що досягається притисненням артерії пальцями до кісток або поверхні суглобів.  Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або тугої пов’язки.  Зручність пальцьового притиснення артерій полягає в швидкості цього способу тимчасової зупинки кровотечі. Знаходять артерію за пульсом, притискають її до найближчих кісток вище місця поранення, до припинення пульсу і зупинки кровотечі.

Рис.2.Пальцьове притиснення артерії:1 — притиснення променевої і радіальної артерії при пораненні долоні;2 — притиснення скроневої артерії;3 — притиснення зовнішньої щелепної артерії;4 — притиснення сонної артерії;5 — притиснення плечової артерії.

Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини:

на лобі — скроневу артерію притискують двома-трьома пальцями на рівні вушної раковини, попереду від неї на відстані 1-2см (рис.2-2);якщо рана на підборідді або щоці — зовнішня щелепна артерія притискається великим пальцем в точці, розташованій між підборіддям і кутом нижньої щелепи, дещо ближче до останнього (рис.2-3);при пораненні шиї або голови — сонну артерію натискаючи на передню поверхню шиї пораненого великим пальцем своєї руки збоку від його гортані, обхопивши іншими пальцями бічну і задню поверхню його шиї. Якщо рятувальник знаходиться позаду пораненого, то притиснення сонної артерії відбувається натисканням на передню поверхню шиї збоку від гортані чотирма пальцями, тоді як великий палець обхоплює задню поверхню шиї потерпілого (рис 2-4).

Для того, щоб зупинити артеріальну кровотечу при високих пораненнях плеча, пахвову артерію притискають до голівки плечової кістки. Для цього слід покласти одну руку на плечовий суглоб потерпілого і, утримуючи суглоб в нерухомому стані, чотирма пальцями іншої руки з силою натиснути на пахвову западину пораненого по лінії, ближче до передньої межі западини (лінія передньої межі зростання волосся пахвової западини, по Н. І. Пирогову) (Рис. 1-5).

При кровотечах у ділянці плеча і плечового пояса, потрібно притиснути підключичну артерію до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в підпахвовій ямці (рис 1-4).

При пораненнях плеча, передпліччя і кисті для зупинки артеріальної кровотечі робиться пальцьове притиснення плечової артерії. Для цього рятувальник, вставши обличчям до пораненого, обхоплює своєю рукою його плече так, щоб великий палець розташовувався у внутрішнього краю двоголового м’яза плеча. При натисканні великим пальцем в такому положенні плечова артерія неминуче виявиться притиснутою до плечової кістки. Якщо рятувальник знаходиться позаду потерпілого, то він кладе чотири пальці руки на внутрішній край двоголового м’яза плеча, а великим пальцем обхоплює задню і зовнішню поверхню плеча; при цьому притиснення артерії здійснюється тиском чотирьох пальців (рис. 2-5).

При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію в паховій області до кісток тазу. З цією метою рятувальник повинен натиснути великими пальцями обох рук на пахову область потерпілого, дещо ближче до внутрішнього краю, де ясно промацується пульсація стегнової артерії. Притиснення стегнової артерії вимагає значної сили, тому його рекомендується робити також чотирма разом складеними пальцями однієї руки при натисканні на них іншою рукою (рис1-8).




Рис.3.Зупинка кровотечі згинанням кінцівкиа) кровотеча з передпліччя;б) кровотеча з плеча;в) кровотеча з гомілки;г) кровотеча зі стегна.

3. Щоби зупинити кровотечу при пораненнях кінцівок можна максимально зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою) (рис. 3-в). Так само, при пораненні передпліччя, руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі (рис.3-а). На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискають до живота і закріплюють у такому положенні (рис. 3-г). Якщо рана у ділянці пахви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати (рис. 3-б).

4. Джгут для зупинки крові застосовують при сильній артеріальній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї (на відстані 5-7 см від рани).  Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку перетискання нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо попередньо піднятої кінцівки кілька ходів від периферії до центру і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки,. Дуже зручно використовувати з цією метою трикутну хустину або пластову хустку . Як і при накладанні джгута, місце накладання закрутки захищають м’якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав’язують нековзаючим (пластовим) вузлом. У кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом .

Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану (не джгут!) закривають стерильною пов’язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику паперу і прикріпити його до пов’язки останніми обертами бинта або засунути під джгут.

Влітку джгут накладають на кінцівку не більше, ніж на дві години, взимку — на годину. При потребі залишити джгут ще на деякий час, потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потепліє, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більше, ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.

Джгут повинен бути помітним на хворому!

Внутрішня кровотеча.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості обличчя, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення, шуму у вухах, холодного поту — постраждалого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є можливість, до тієї ділянки тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий міхур з льодом чи холодною водою.  Якщо потерпілий відкашлюється яскраво-червоною спіненою кров’ю, важко дихає, це свідчить про кровотечу в легенях. Очікуючи на госпіталізацію, потерпілого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. При цьому йому забороняється говорити и рухатись. Періодично можна давати пити холодну, злегка підсолену воду і ковтати шматочки льоду. Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров’ю. Положення потерпілому забезпечується те саме, що й при кровотечі з легенів, але ноги згинають у колінах. При значній крововтраті тілу потерпілого надають такого положення, при якому голова для її нормального кровопостачання має бути дещо нижче тулуба.

ІІ. ЗАХИСТ РАНИ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ ТА ІНФІКУВАННЯ

Основний засіб профілактики ускладнень при наданні першої медичної допомоги — якнайшвидше накладання на рану стерильної пов’язки. При накладенні пов’язки на рану необхідно в першу чергу обробити шкіру навколо рани марлею або ватою, змоченими антисептичною речовиною (йод, зеленка, 3% розчин перекису водню, тощо), не допускаючи потрапляння подразнюючих засобів у рану. Видалити при цьому з поверхні шкіри землю, обривки одягу, інші чужорідні об’єкти. Кожний рятівник повинен володіти технікою накладення пов’язок. Правильно накладена пов’язка не тільки естетично виглядає, вона ще й ефективно виконує функцію, до якої призначена, в той час як неправильно зроблена пов’язка швидко слабшає, сповзає, порушує кровообіг, викликає біль.

ІІІ. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА РИ ГОСТРИХ ПОРУШЕННЯХ ДИХАННЯ

Найчастішими причинами зупинки дихання в умовах бойової обстановки є:

– пошкодження центральних механізмів регуляції дихання: травми головного та спинного мозку, крововилив у мозок, ураження електричним струмом, вплив отруйних речовин тощо;

– перебування в місцях з низьким вмістом кисню в повітрі;

– порушення прохідності дихальних шляхів: западання кореня язика або нижньої щелепи (у поранених з втратою свідомості); потрапляння чужорідних тіл до ротової порожнини, трахеї, бронхів, регургітація вмісту шлунку до дихальних шляхів тощо;

– пошкодження грудної клітки та легень: травми та вогнепальні поранення грудної клітки, потрапляння повітря або кровотеча у плевральну порожнину, забій легень тощо.

Ознаки розладу дихання:

– зупинка дихання (апноє): відсутність дихальних рухів грудної клітки та діафрагми, дихальних шумів та руху повітря; зростаюча синюшність (ціаноз) обличчя.

– задишка; прискорене, поверхневе або навпаки уповільне­не дихання (5-8 дихальних рухів за хвилину); ядуха, психо­моторне збудження або сплутаність свідомості.

Алгоритм надання першої медичної допомоги при порушеннях дихання

1. Оцінюється загальний стан потерпілого. Якщо потерпілий непритомний та лежить обличчям вниз (на грудях, боку) його необхідно обережно перевернути на спину та розмістити на твердій поверхні :

а). Розпрямити потерпілому ноги. Найближчу руку пораненого випрямити біля його голови, таку ж процедуру повторити для другої руки.

б). Встати на коліна біля потерпілого на рівні його плеч. Покласти руку за його голову та шию для підтримки, а другою взяти потерпілого за плече.

в). Повернути потерпілого таким чином, щоб його голова, шия та спина знаходились на одному рівні.

г). Розташувати руки потерпілого уздовж тіла та розпрямити його ноги.

2. Відновлення прохідності дихальних шляхів. 

Причинами закупорки дихальних шляхів у потерпілого, який знаходиться у непритомному стані можуть бути чужорідні тіла у гортані (слиз, кров, уламки кісток, земля тощо) або западання кореня язика і нижньої щелепи внаслідок розслаблення всіх м’язів, що підтримують нижню щелепу. Видалення чужорідного тіл з гортані здійснюють так: максимально розгинають голову потерпілого, відкривають рот, серветкою витягають язик, а вказівним і середнім пальцями (за можливості обгорнуті в бинт) очищують ротову порожнину та гортань.

Існує і ще один прийом видалення чужорідного тіла з гортані. Хворого повертають обличчям вниз. Лівою рукою захоплюють лоб і закидають голову, а долонею правої руки завдають 3-4 удари в середній зоні між лопатками. Потім потерпілого перевертають на спину, здійснюють пальцеве обстеження порожнини рота і витягують чужорідне тіло.

Відновлення прохідності дихальних шляхів при западанні кореня язика і нижньої щелепи здійснюють за допомогою методики Сафара, яка заключається в максимальному розгина­нні голови та висуванні нижньої щелепи вперед. Найкращий результат дає поєднання обох прийомів. Але необхідно пам’ятати, що у випадку тяжкої травми голови, шиї найбільш безпечним буде застосування прийому висування нижньої щелепи вперед. Перед здійсненням цих процедур необхідно впевнитися, що у ротовій порожнині потерпілого відсутні чужорідні тіла.

Максимальне розгинання голови

Одну руку розташовують на задній поверхні шиї потерпілого, іншу на лобі і здійснюють легке, але енергійне розгинання голови назад. При цьому м’язи дна порожнини рота і, пов’язані з ним, корінь язика та надгортанник натягаються, зміщуються вгору і відкривають вхід в гортань.

Техніка максимального розгинання голови

Висування нижньої щелепи вперед

Пальці обох рук розташовують у кутах нижньої щелепи. За допомогою великих пальців в ділянці підборіддя нижню щелепу зміщують спочатку вниз, а потім вказівними пальцями, розташованими на кутах щелепи, висувають вперед так, щоб зуби нижньої щелепи були попереду верхніх різців.

Поєднана методика

Одну руку розташовують на лобі і здійснюють легке, але енергійне розгинання голови назад. Кінчики пальців іншої руки поміщають під нижню щелепу та висувають її вперед.

Після виконання вищевказаних процедур протягом 3-5 с необхідно

– оцінити рухи грудної клітини (вдих, видих);

– перевірити наявність дихання над ротом і ніздрями потерпілого (його шум або рух повітря).

Визначення ознак самостійного дихання

При відсутності ознак самостійного дихання необхідно провести штучне дихання.

Якщо постраждалий в свідомості, але не може самостійно відкашлятись та його дихання утруднене, то необхідно (прийом Гемліха,:

– стати за потерпілим та обхопити його навколо талії;

–  кулак однієї руки захватити іншою. При цьому великий палець першої руки повинен знаходиться на черевній порожнині між пупком та мечоподібним відростком потерпілого;

– різким рухом здавити руками черевну порожнину у напрямку назад та вверх  (кожний товчок повинен бути окремим рухом).
Прийом Гемліха

3. Штучне дихання.

Існують декілька методів штучного дихання, найбільш ефективними з яких вважаються "рот-в-рот" та "рот-в-ніс".

Метод штучного дихання "рот-в-рот"

а). Одну руку кладуть на лоб потерпілого та стискують його ніздрі великим та вказівним пальцями. Цією ж рукою розгина­ють голову назад з метою відкриття дихальних шляхів. Кінчики пальців іншої руки поміщають під нижню щелепу та висувають її вперед

б). Роблять глибокий вдих та щільно притуляють рот до рота потерпілого.

в). Здійснюють повний видих в рот потерпілому, одночасно спостерігаючи за рухами грудної клітки. Якщо рухи грудної клітини відсутні то необхідно:

– перевірити правильність виконання заходів з відновлення прохідності дихальних шляхів та герметичність закриття рота та носа потерпілого;

– здійснити повторний видих повітря в рот потерпілому; при відсутності рухів грудної клітки – заходи щодо усунення обструкції верхніх дихальних шляхів

г). Після появи рухів грудної клітки потерпілого необхідно визначити його пульс, при цьому треба постійно підтримувати другою рукою голову потерпілого в розігнутому стані.

При наявності пульсу і дихання штучне дихання припиняють. При наявності пульсу і відсутності дихання його продовжують; при відсутності пульсу здійснюють непрямий масаж серця.

Штучне дихання виконується із розрахунку один вдих кожні 5 с (12 вдихів за хвилину) з перевіркою наявності пульсу кожні 12 вдихів, при цьому час на визначення пульсу не повинен перевищувати 5 с.

Метод штучного дихання "рот-в-ніс"

Цей метод використовується у випадку травми нижньої щелепи, порушення герметичності ротової порожнини, спазмі щелеп та інших станах, які перешкоджають проведенню штучного дихання методом "рот-в-рот".

Метод штучного дихання "рот-в-рот" з використанням повітроводу

Особливість даного методу полягає лише в тому, що для запобігання западанню язика та створення більшої герметично­сті в ротовій порожнині потерпілого використовують повітро­провід, який являє собою S-подібну гумову трубку з круглим щитком посередині. Повітропровід вводять між зубами спочатку випуклою стороною донизу, а потім повертають цією стороною догори і просувають вздовж язика аж до кореня (рис. 3.9). При цьому язик притискається трубкою повітроводу до дна порожнини рота. Всі наступні етапи штучного дихання ідентичні розглянутим вище.

ІV. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ЗУПИНЦІ СЕРЦЯ

Найчастішими причинами зупинки серця в умовах бойової обстановки є гострі порушення дихання; масивна крововтрата; шок; вогнепальна, механічна, електрична або опікова травма; отруєння.

Зупинка серця призводить до припинення кровообігу в життєво важливих центрах головного мозку, що викликає швидку втрату свідомості, зупинку дихання. Відновлення життєво важливих функцій організму можливе лише у короткий період часу (не більше 5 хвилин) після зупинки кровообігу і дихання. Якщо заходи з відновлення серцевої діяльності будуть розпочаті за цей час, то вони можуть допомогти відновити всі функції організму, включаючи свідомість.

Техніка зовнішнього масажу серця

Серце розташовується в грудній порожнині між двома кістковими утвореннями: тілами хребців ззаду і грудиною спереду. При стисненні грудної клітки в горизонтальному положенні тіла на глибину 4-5 см серце виштовхує кров в аорту і легеневу артерію та присмоктує венозну кров.

При проведенні зовнішнього масажу серця потерпілого укладають на спину на тверду і рівну поверхню. Стають зліва від хворого, відшукують в надчеревній ділянці кінець грудини і на відстані двох пальців вгору, по середній лінії кладуть долоню кисті найширшою її частиною. Другу долоню розташовують хрестоподібно зверху. Далі, не згинаючи рук, здійснюють сильне натискання на грудину у напрямку до хребта на глибину 4-5 см і через невелику паузу відпускають, не відриваючи рук від поверхні грудної клітки. Необхідно повторювати ці рухи з частотою не менше 60 натискань за одну хвилину, оскільки менша частота не забезпечує достатнього кровообігу. Стискати грудну клітку слід енергійно, під дозова­ним тиском, щоб викликати пульсову хвилю в сонній артерії. При проведенні масажу у дорослих необхідно застосовувати не тільки силу рук, але і натискати всім корпу­сом тіла. У дітей віком понад 5 років зовнішній масаж серця здійснюють однією рукою, у грудних дітей і новонароджених – кінчиками вказівного і середнього пальців, при цьому, частота стискань становить 100-110 рухів за хвилину.



Про ефективність масажу можна судити по зміні забарвлення шкірних покривів, появі пульсу на сонній артерії, звуженню зіниць. Припиняти зовнішній масаж серця можна кожну хвилину лише на 3-5 с, щоб переконатися у відновленні серцевої діяльності. Якщо після припинення масажу пульс не визначається, а зіниці знову розширюються, масаж потрібно продовжити.

Найбільша ефективність зовнішнього масажу серця досягається у поєднанні у штучним диханням.

Якщо допомогу надає один чоловік, то співвідношення маніпуляцій повинно складати 2:15, тобто на кожні два швидкі вдування повітря в легені необхідно здійснити 15 стискань грудини.

При цьому, особа, що надає допомогу займає по відношенню до хворого найзручнішу позицію, яка дозволяє виконувати обидва прийоми, не міняючи свого положення. Під плечі хворого слід покласти валик із згорнутого одягу, щоб голова була розігнута, а дихальні шляхи відкриті.

Якщо допомогу надають дві людини, то співвідношення прийомів повинне бути 2:30. Один проводить зовнішній масаж серця, інший – штучне дихання після кожного 30-го стискання грудини, у момент розпрямлення грудної клітки. Якщо серцева діяльність відновилася, пульс став виразним, шкірні покриви порожевіли, масаж серця припиняють, а штучне дихання продовжують в тому ж ритмі до відновлення самостійного дихання.

V. НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ МЕХАНІЧНИХ ПОШКОДЖЕННЯХ.


Класифікація

Всі механічні пошкодження (травми) поділяються на відкриті (рани, відкриті переломи кісток) й закриті. Відкриті пошкодження, або рани, завжди супроводжуються порушенням цілісності шкірних покривів або слизових оболонок, зовніш­ньою, а іноді внутрішньою кровотечею (у черевну, грудну порожнину та ін.).

Характерними ознаками рани є кровотеча, біль, пошкодження тканин.

Рани поділяються на:

1. Поверхневі – ушкоджується тільки одна шкіра.

2. Глибокі – ушкоджується підшкірна тканина, м’язи, кістки.

Залежно від розміру рани поділяються на малі, середні й великі.

Залежно від форми предмета, що ранить рани поділяються на:

1. Різані – наносяться гострим предметом, як правило, ножем, бритвою, склом і т.п. Такі рани мають рівні краї, які зяють, характеризуються помірною або сильною кровотечею. Біль при різаних ранах менш виражена, ніж при інших видах поранень.

2. Рубані – наносяться предметом з гострим краєм (соки­рою, шашкою); за зовнішнім виглядом нагадують різані рани, але відрізняються більшою глибиною, іноді супроводжуються ушкодженням кісток.

3. Колоті – наносяться колючими предметами – голкою, цвяхом, ножем, вилами або іншими гострими предметами. Такі рани мають невеликий рановий отвір у шкірі, характеризуються глибоким ураженням тканин, іноді з пошкодженням внутрішніх органів. Зовнішня кровотеча, як правило, незначна.

4. Рвані – виникають у результаті розриву шкіри при її натягу (поранення осколками снарядів, при наїзді транспорту на людину і т.п.). Такі рани мають нерівні краї, навколишні тканини сильно пошкоджені, кровотеча слабка, супроводжую­ться сильним болем.

5. Забиті – за зовнішнім виглядом подібні до рваних. Виникають під дією тиску, ударної хвилі, при ударі тупим предметом, при падінні або стисненні тіла. Такі рани мають нерівні краї, кровотеча при них слабка. Якщо рвані або забиті рани супроводжуються великим пошкодженням тканин, їх називають розмноженими.

6. Укуси – за зовнішнім виглядом нагадують забиті або рвані рани; нерідко разом зі слиною тварини або людини в них потрапляє інфекція.

7. Вогнепальні – виникають в результаті дії куль, осколків снарядів, дробу; характеризуються наявністю невеликого округлого вхідного отвору – місце входу кулі, і великого вихідного отвору – місце виходу кулі з тіла (наскрізна рана). При наявності лише одного вхідного отвору, рана називається сліпою. Куля або осколок, пролітаючи по дотичній, може пошкодити шкіру й розташовані під нею тканини, не проникаючи у їхню глибину. Такі поранення називають дотичними; не мають ранового каналу і, як правило, зяють.

У випадках коли, предмет що ранить (ніж, куля, осколок і т.п.) проникає в яку-небудь порожнину тіла (наприклад, у грудну або черевну), поранення називається проникаючим, а в противному випадку – непроникаючим. Так, наприклад, якщо при сліпому пораненні осколок снаряду пробив шкіру стінки живота й застряг у м’язах – це "сліпе осколкове непроникаюче поранення живота", якщо ж осколок проник у черевну порожнину – "сліпе осколкове проникаюче поранення живота".

При одночасному пораненні декількома кулями або осколками виникають множинні поранення, а при ураженні декількох органів одним снарядом, що ранить, – поєднанні поранення.

Закритими пошкодженнями вважаються такі, при яких відсутнє порушення цілісності шкірних покривів та слизових оболонок. До них відносять забої, розтяг, вивих, розриви органів та м’яких тканин (м’язів, сухожиль, судин, нервів), струс і забій мозку, контузія.

Травми голови

Травми голови (черепно-мозкові травми) поділяються на закриті й відкриті.

До закритої черепно-мозкової травми відносяться пошкодження мозку й оболонок, при яких відсутнє порушення цілісності шкірних покривів (струс, забій головного мозку, контузія).

До відкритої черепно-мозкової травми відносяться пошкодження з ранами м’яких покривів голови або переломами кісток основи черепа, що супроводжуються кровотечею або витоком спинномозкової рідини з вух або носа (лікворея).

Необхідно пам’ятати, що загрозу для життя пораненого може становити як незначна різана рана шкіри голови (апоневрозу) – через можливість розвитку первинного або вторинного зараження, так і серйозне пошкодження мозку.

Симптоми

При огляді потерпілого з відкритою черепно-мозковою травмою видно рану, іноді можна побачити й мозок з мозковими оболонками. При закритих пошкодженнях рана відсутня, однак, у потерпілого можуть бути ті ж самі симптоми, як і при відкритих пошкодженнях.

Характерними симптомами є:

– непритомний стан;

– нудота або блювота;

– конвульсії або судоми (мимовільні);

– сплутана мова;

– сонливість;

– втрата пам’яті (відчуття часу, місце знаходження тощо);

– витікання прозорої рідини або кровотеча з носу або вух;

– невпевнена, хитка хода;

– запаморочення;

– уповільнений, прискорений або неритмічний пульс;

– розлади дихання (неритмічне, поверхневе, шуми та ін.);

– порушення зору (двоїння, нечіткість, важкість фокусува­ння та ін.);

– параліч;

– головний біль;

– крововилив в ділянці повік та очних яблук – симптом "окулярів";

– кровотеча з рани голови;

– мимовільне сечовипускання, випорожнення;

– деформація голови.

Перша медична допомога при травмах голови

Потерпілий із травмою голови (або підозрою на неї) повинен перебувати під постійним наглядом. При відкритих травмах голови необхідно накласти пов’язку, при цьому неможна очищати рану, виймати з неї сторонні предмети. Всі постраждалі з травмою голови повинні перебувати по можливо­сті в теплі, забороняється давати їм їсти та пити.

Допомога потерпілому в непритомному стані. Перш за все, визначається наявність у потерпілого самостійного дихання, неконтрольованої кровотечі або пошкодження хребта.

1. Дихання. У випадку відсутності у потерпілого самостій­ного дихання або його неефективності (синій, іноді темний колір шкіри навколо губ і нігтів; переривчасті, неритмічні дихальні рухи та ін.) необхідно вжити заходів щодо відновлення прохідності дихальних шляхів та/або зробити штучне дихання (розд. 3).

2. Кровотеча.При травмі голови кровотеча може бути як зовнішньою (при пошкодженні кровоносних судин шкірних покривів, м’яких тканин голови, апоневрозу), так і внутрішньою (внутрішньочерепною). Більшість зовнішніх кровотеч може бути зупинена шляхом перев’язки рани.

3. Пошкодження хребта. У всіх випадках, коли потерпілий перебуває у непритомному стані, і в нього є пошкодження вище ключиці або голови, необхідно одночасно припускати наявність травми шиї або голови з пошкодженням спинного мозку. Про травму спинного мозку свідчить відсутність реакції на збудники, здуття (збільшення) живота або ерекція статевого члена:

а). Відсутність реакції на збудники перевіряється шляхом легкого поколювання загостреним предметом потерпілого, починаючи з його стоп, та спостереження за його обличчям. Якщо потерпілий моргає або супиться, то це вказує на ймовірну відсутність пошкодження спинного мозку. Якщо ніякої відповідної реакції після поколювання тіла в напрямку до грудної клітки не реєструється, то дії санітара повинні бути обережним, перша медична допомога надається як при пошкодженні спинного мозку.

б) Здуття (збільшення) живота визначається при обстеженні грудної клітки й живота потерпілого. Якщо при вдиху відбувається здуття живота, а грудна клітка при цьому майже нерухома, то це свідчить про можливе пошкодження спинного мозку.

в) Ерекція статевого члена є ще одною ознакою пошкодження спинного мозку у потерпілих чоловічої статі.

Струс головного мозку. Виникає у випадку сильного удару по голові або обличчю. Зміни при цьому мають оборотний характер, однак під ознаками струсу можуть бути приховані більш тяжкі, небезпечні для життя стани, такі як забій головного мозку, внутрішня кровотеча та ін.

Основні симптоми: оглушення, короткочасна втрата свідомості, втрата пам’яті, запаморочення, головний біль, нудота, блювота, розлади дихання, хитка хода.

Перша медична допомога полягає в забезпеченні спокою потерпілому, прикладанні холоду до голови, дачі протиблювот­ного засобу; при наявній зовнішній кровотечі накладається асептична пов’язка. Потерпілі даної категорії повинні перебувати під постійним наглядом; евакуюються на вищий рівень медичного забезпечення.

При дії на організм ударної хвилі виникає контузія, яка супроводжується струсом (забоєм) головного мозку, інколи – пошкодженням внутрішніх органів.


В легких випадках контузії реєструються короткочасна втрата свідомості, незначне уповільнення пульсу, повільне поверхневе дихання з відкритими глибокими вдихами, схиль­ність до блювоти. Ці явища швидко минають, але контужений продовжує погано орієнтуватися, відчуває слабкість, не спілку­ється і не пам’ятає, що трапилося, у нього виникають головний біль, порушення слуху. В більш тяжких випадках непритомність триває довше, обличчя бліде, зіниці розширені, потерпілий слабо реагує на світло. Пульс нечастий – 50-60 ударів за хвилину. М’язи розслаблені. Нерідко буває блювота і мимовіль­не сечовипускання та випорожнення. Через деякий час свідомі­сть повертається, але залишаються різні розлади, запаморочення, порушення мовлення (заїкання), слуху (глухота) і т.п.

Судоми. Можуть виникати навіть після незначного пошкодження голови. При судомах необхідно:

– покласти потерпілого на землю;

– підтримувати його голову й шию;

– стежити за прохідністю дихальних шляхів.

При судомах забороняється сильно тримати руки й ноги постраждалого, а також розсовувати його зуби (особливо якщо вони сильно затиснуті), тому що це може призвести в першому випадку до переломів кісток, а в другому – до обструкції дихальних шляхів.

При відкритій травмі голови накладається асептична пов’язка, при цьому забороняється видаляти або торкатися будь-якого стороннього предмета в рані, вводиться знеболююче. При наявних розладах дихання, роботи серця надається відповідна допомога (розд. 3). Голову потерпілого розташовують вище рівня тіла.

Травми обличчя та шиї

При травмах обличчя та шиї можуть виникати пошкодже­ння шкірних покривів, м’яких тканин, кісток лицьового відділу черепа, шийного відділу хребта, гортані, щитовидної залози, трахеї, стравоходу, кровоносних судин, нервів, очних яблук. Ушкодження артеріальних кровоносних судин нерідко супрово­джується небезпечною для життя кровотечею. При руйнуванні, здавлені або блокуванні повітропровідних шляхів виникають дуже тяжкі ускладнення, такі як розлади дихання та його зупинка.

При травмі обличчя або шиї необхідно:

1. Звільнити дихальні шляхи потерпілого (ротову порожнину) від крові, слизу, часток відламаних зубів або кісток тощо.

2. Зупинити кровотечу шляхом накладання пов’язки або методом пальцевого притиснення судини, що кровоточить, в типовому місці на обличчі, черепі або скроні. Якщо у потерпілого є ознаки перелому щелеп, то діяти потрібно обережно, не чинячи великого тиску на череп.

3. При кровотечі з ротової порожнини та свідомому стані пораненого, придати йому сидяче положення з нахилом тіла вперед, а голови вниз. Даний захід сприяє вільному витоку крові та слизу назовні (рис. 4.4. а).

Якщо потерпілий знаходиться у непритомному стані, то його укладають на бік

4. Здійснити заходи щодо запобігання або зниження ризику розвитку шоку

5. Евакуювати потерпілого на вищий рівень медичного забезпечення.

Перша медична допомога при травмі обличчя та шиї

Пошкодження повік. Головним симптомом є кровотеча. Перша медична допомога включає накладання стерильної пов’язки на рану, заспокоєння потерпілого.

Пошкодження очного яблука. Травми очного яблука поділяються на проникаючі та непроникаючі, з наявністю чужорідного тіла та без нього.

Головними ознаками непроникаючих поранень є біль, сльозотеча, почервоніння повік та склер.

Проникаючі поранення ока можуть призвести до втрати зору, а тому є дуже небезпечними. Характерними їх ознаками є різкий біль, крововилив, випадіння кришталика, склоподібного тіла, послаблення зору. Перша медична допомога полягає в введенні знеболюючого та накладенні стерильної пов’язки на обидва ока з метою запобігання їх поєднаним рухам. При цьому слід пам’ятати, що при накладанні пов’язки слід уникати надмірного тиску на пошкоджене око, так як це може призвести до витоку рідини очного яблука та втрати зору. Забороняється власноруч виймати чужорідні тіла з очного яблука. Потерпілого евакуюють на вищий рівень медичного забезпечення.

Випадання очного яблука. Потерпілого потрібно покласти на спину, дуже обережно накласти вологу пов’язку на обидва ока, заспокоїти його, ввести знеболююче та якнайшвидше евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення.

Опіки ока. Розрізняють термічні, хімічні та променеві опіки.

Термічні опіки виникають під час пожеж, при потраплянні гарячих рідин (напалм та ін.), частинок металу та пару. Характерними ознаками є почервоніння повік, склер, у більш тяжкому випадку – помутніння роговиці та втрата зору.

Перша медична допомога полягає в накладанні стерильної пов’язки на обидва ока, введенні знеболюючого, заспокоєні потерпілого та евакуації на вищий рівень медичного забезпечення.

Хімічні опіки виникають внаслідок дії кислот, лугів та ін. При опіках кислотами виникає сухий струп, який згодом відпадає. На відміну від цього, перебіг при опіках лугами значно тяжчий, при цьому тканини пошкоджуються на більшу глибину, виникає вологий струп, який тривалий час не відпадає. Характерними ознаками хімічних опіків є почервоніння повік, помутніння роговиці, погіршення та втрата зору.

Перша медична допомога полягає в ретельному промиванні ока водою протягом 5-20 хвилин, накладанні пов’язки на обидва ока, введенні знеболюючого, заспокоєні потерпілого, терміновій евакуації на вищий рівень медичного забезпечення.

Променеві опіки виникають внаслідок дії ультрафіолетово­го, іонізуючого або лазерного випромінювання. Їх характерними ознаками є тимчасова сліпота, опік сітчатки, випадання полю зору та ін.

Перша медична допомога полягає в накладанні стерильної пов’язки на обидва ока, заспокоєні потерпілого та його евакуації вищий рівень медичного забезпечення.

Пошкодження м’яких тканин обличчя характеризуються значною кровотечею. Порядок накладання пов’язки подібний, що і при травмі верхньої частини голови.

Пошкодження вуха. Травми вуха можуть супроводжуватись пошкодженням вушної раковини (подряпини, синці, відрив) та його внутрішніх структур. Кровотеча або витікання прозорої рідини з вух може свідчити про пошкодження кісток черепа (перелом щелеп, основи черепа). В даному випадку кровотечу не зупиняють, а обережно накладають пов’язку на вухо та евакуюють потерпілого на вищий рівень медичного забезпечення. При незначних пошкодженнях зовнішнього вуха накладають пов’язку – "краватку"

Пошкодження носа. Характерними ознаками травми носа є його деформація та кровотеча.

Перша медична допомога включає зупинку кровотечі – стискають ніздрі або тампонують їх марлевими шариками. Кровотечу також можна зупинити помістивши подушечку з марлі поміж верхніми зубами та губою.

При тяжких травмах носа накладають пращоподібну пов’язку, зроблену з надрізаного з двох кінців бинта

Пошкодження щелеп. Перед накладанням пов’язки необхідно вилучити з ротової порожнини потерпілого усі чужорідні предмети. Якщо потерпілий перебуває у непритомно­му стані, обов’язково перевіряють прохідність дихальних шляхів. Порядок накладання пов’язки подібний, що і при травмі верхньої частини голови (при цьому, подушечку ППІ або бинт підкладають під травмовану щелепу).

Пошкодження шиї. Розрізняють відкриті та закриті травми шиї, з пошкодженням шийного відділу хребта та спинного мозку та без нього. Слід пам’ятати, що в ділянці шиї розташовані глотка, гортань, щитовидна залоза, трахея, стравохід, крупні кровоносні судини, нервові стволи, які також можуть пошкоджуватися при травмі.

Закриті травми шиї характеризуються наявністю деформацій, зниженням рухомості шийного відділу хребта. Під впливом болю потерпілий тримає голову у вимушеному положенні, нахиляючи її у бік ураження. При закритому пошкодженні сонної артерії на передній боковій поверхні шиї формується зростаюче пульсуюче підшкірне випинання (припухлість).

Перша медична допомога полягає в приданні потерпілому горизонтального положення з підкладанням під шию валика; іммобілізації голови, шиї та тулуба.

Пошкодження гортані та трахеї. Виникають під час удару по передній поверхні шиї. Характерними ознаками є: посиніння губ, шкіри, хриплий голос, біль в ділянці рани, кровотеча. Відламки хрящів гортані, кілець трахеї можуть спричинити розлади дихання і навіть появу асфіксії.

Перша медична допомога полягає у відновленні прохідності дихальних шляхів Пошкодження крупних кровоносних судин (сонних артерій та яремних вен). Характерною ознакою пошкодження сонної артерії є фонтануюча кровотеча, яка протягом декількох секунд призводить до втрати свідомості, а без надання термінової адекватної допомоги – смерті.

Перша медична допомога полягає в притисненні пальцями кровоносної судини нижче рани, накладанні тугої пов’язки як показано на рис. При цьому на місце рани накладуть валик, а на непошкодженому боці – опорну дошку. Даний захід направлений на запобігання надмірному стисненню фіксуючою пов’язкою кровоносних судин та нервових стволів протилежної сторони шиї та перекриттю повітроносних шляхів.

Накладання пов’язки при пошкодженні судин шиї

При пошкодженні яремної вени кровотеча – помірна, але із-за різниці внутрішнього й атмосферного тисків може виникнути повітряна закупорка (емболія) порожнин серця та кровоносних судин, що призведе до смерті.

Перша медична допомога полягає в терміновій зупинці кровотечі методом пальцевого притиснення, накладанні тугої оклюзивної пов’язки як було описано вище.

Травми грудної клітки

Пошкодження грудної клітки бувають закриті й відкриті.

Закриті пошкодження виникають внаслідок впливу вибухової хвилі, стискання тулуба твердими предметами, падіння з висоти й т.п. За тяжкістю, закриті травми грудної клітки можуть варіювати від порівняно легких, у вигляді забитих місць і гематом м’яких тканин, локальних розривів м’язів без ушкодження реберного каркаса до тяжких – із травмою внутрішніх органів грудей (легень, серця, крупних судин, стравоходу, трахеї, бронхів), множинних переломів ребер.

Відкриті (проникаючі) пошкодження виникають при вогнепальних, колото-різаних пораненнях грудей та ін. Проникаючі поранення грудної клітки є дуже небезпечними для життя потерпілих у зв’язку з можливим ушкодженням внутрішніх органів, розвитком внутрішньої кровотечі, емфіземи межистіння, прогресуючої легенево-серцевої недостатності.

Травми грудної клітки нерідко супроводжуються ускладне­ннями: розвитком пневмотораксу або гемотораксу (скупчення повітря або крові у плевральній порожнині). В результаті цього, відбувається спадання легені на боці ураження, зсув серця та стискання здорової легені, що призводить до розвитку дуже тяжкого стану – плевропульмонального шоку




Схема пневмотораксу

Загальні симптоми пошкодження грудної клітки

Характерними ознаками відкритої травми грудей є рана, зовнішня кровотеча; інколи виявляються чужорідні предмети або краї та уламки ребер в рані. При закритих пошкодженнях рана відсутня, можлива наявність подряпин, синців, гематом, але у потерпілого можуть бути ті ж самі симптоми, як і при відкритих пошкодженнях:

– біль на стороні травми, який посилюється при вдиху, кашлі, зміні положення тіла;

– задишка, порушення дихання (часте, поверхневе, хрипле, свистяче тощо);

– вимушене положення тіла (напівсидячи);

– кровохаркання;

– порушення роботи серця (прискорене та приглушене серцебиття, порушення ритму тощо).

Перша медична допомога при травмах грудної клітки

Загальні положення. Потерпілий із травмою грудної клітки повинен перебувати під постійним наглядом із-за можливого розвитку станів, які потребуватимуть надання основних заходів першої медичної допомоги (відновлення прохідності дихальних шляхів, штучне дихання, відновлення серцевої діяльності, лікування та профілактика шоку, контроль кровотечі). По можливості необхідно звільнити ділянку рани від одягу (зняти, розрізати його), при цьому забороняється очищати рану, виймати з неї сторонні предмети.

При наявності у потерпілого декількох ран перев’язку необхідно починати з найбільш тяжкої. При цьому слід орієнтуватись на локалізацію та розмір рани, наявність та інтенсивність кровотечі.

Закриті пошкодження грудної клітки. Заходи першої медичної допомоги включають відновлення легеневої, серцевої діяльності (за необхідності), профілактику шоку – охолодження місця травми, введення знеболюючого. Такі потерпілі потребують евакуації на вищі рівні медичного забезпечення в положенні напівсидячи.

Відкриті пошкодження грудної клітки. Заходи першої медичної допомоги полягають у накладанні герметичної (оклюзивної) пов’язки з метою відновлення фізіологічного процесу дихання та попередження розвитку плевропульмонального шоку.

Накладання герметичної пов’язки.  Прогумовану обгортку ППІ (целофан, фольга) внутрішньою стороною в момент видиху накладають на рану, поверх неї подушечки ППІ (на вхідний та вихідний отвори) і, підтримуючи їх, роблять декілька турів навколо грудей. В момент видиху потерпілого пов’язку фіксують над раною.

 Накладання герметичної пов’язки

Потерпілому придають положення напівсидячи; при необхідності, для зупинки кровотечі накладену пов’язку утримують протягом 5-10 хвилин (по можливості, це виконує сам потерпілий).

Якщо після накладання герметичної пов’язки стан потерпілого продовжує погіршуватися (поверхневе, неритмічне дихання, занепокоєння, посиніння шкіри обличчя тощо), то необхідно терміново перевірити пов’язку та накласти її знов.

Травма живота

Пошкодження живота бувають закриті й відкриті (проникаючі та непроникаючі).

Закриті пошкодження виникають в результаті впливу вибухової хвилі, при падінні з висоти, ударах у живіт, стиснення тулуба важкими предметами, уламками споруд та ін. Легкі травми можуть обмежуватися ізольованими забитими місцями й пошкодженнями черевної стінки – розривом м’язів, кровоносних судин тощо. Тяжкі травми живота супроводжуються пошкодженням органів черевної порожнини й позачеревинного простору.

Відкриті пошкодження найчастіше виникають при вогнепальних, колото-різаних пораненнях живота. До проникаю­чих поранень відносять такі, що супроводжуються пошкодже­нням передньої черевної стінки з ураженням внутрішніх органів та крупних кровоносних судин. Такі поранення є дуже небезпечними для життя потерпілих у зв’язку з розвитком масивної внутрішньої кровотечі та гнійних запальних процесів у черевній порожнині.

Загальні симптоми травми живота

Характерними симптомами є:

– різкий біль в животі, що вимушує потерпілого прийняти вимушене положення лежачи на боку із ногами, зігнутими у колінних суглобах;

– нудота, блювота вмістом шлунку або кров’ю;

– спрага, сухий язик;

– слабкий, прискорений пульс;

– блідість шкірних покривів;

– напружений, твердий як дошка живіт;

– відсутність дихальних рухів передньої черевної стінки;

– зовнішня кровотеча, випадання внутрішніх органів (при відкритих травмах).

Перша медична допомога при травмах живота

а). Оцінка стану потерпілого. Включає в себе огляд пораненого з метою визначення вхідного, вихідного отворів рани та станів, що в першу чергу становлять загрозу для життя (значна кровотеча, випадання внутрішніх органів, великий розмір рани та ін) та введення знеболюючого.

б ). Укладання пораненого. При пораненнях живота потерпі­лого необхідно покласти на спину та зігнути його ноги у колінних суглобах Це дозволить розслабити м’язи живота, зменшити біль та прояви шоку, запобігти подальшому ураженню внутрішніх органів. Потерпілий у непритомному стані потребує постійного нагляду для запобігання закупорки дихальних шляхів.

в). Огляд рани. Необхідно обережно зняти одяг навколо рани, при цьому забороняється видаляти частини одягу, які щільно прилипли до неї.

П ри випаданні внутрішніх органів, їх, за допомогою стерильного (підручного) матеріалу поміщають на черевній стін­ці потерпілого. Забороняється торкатися руками до внутрішніх органів або вкладати їх в середину рани.

г). Накладання пов’язки. Як перев’язувальний матеріал використовують ППІ, стерильні бинти, імпровізовані засоби (одяг, сорочки та ін).

При наявності чужорідного тіла, що виступає з рани, пов’язка накладається обережно, навколо рани, без зміщення стороннього тіла.

П ісля накладання пов’язки її закріплюють на здоровій стороні, подалі від рани . З метою кращого закріплення пов’язки можна використати імпровізовану підтримуючу пов’язку з підручних засобів (краватка, одяг та ін.). При цьому її закріплюють з протилежного боку від вузла ППІ.

Категорично забороняється давати потерпілим з поранення­ми живота їжу або воду, можливе лише зволоження губ.

Перша медична допомога при переломах та пошкодженні мяких тканин суглобів.

Перелом – це травма, що призводить до порушення цілісності кістки. Наслідками переломів є порушення опорної та рухомої функції кінцівки, сегменту тіла, в більш тяжких випадках вони можуть бути причиною смерті. Відповідна та своєчасно надана медична допомога при переломах дозволяє прискорити одужання потерпілих, запобігти розвитку низки ускладнень (кровотеча, зміщення кісткових уламків, шок та ін.) та з меншити летальність.

Перша медична допомога полягає в іммобілізації (знерухомленні) уламків кісток та, у разі необхідності, – проведенні реанімаційних заходів. Необхідно пам’ятати, що найшвидша іммобілізація зменшує біль та є головним фактором (заходом) запобігання розвитку шоку.

Види переломів

Розрізняють:

– закриті – переломи без порушення цілісності шкірних покривів, наявності рани та зовнішньої кровотечі;

– відкриті – переломи з порушенням цілісності шкірних покривів та зовнішньою кровотечею.

Закриті переломи характеризуються пошкодженням м’язів, навколишніх тканин, кровоносних судин та нервів. Відкриті переломи є більш тяжкими, так як вони завжди ускладнюються рановою інфекцією.

За ступенем пошкодження розрізняють переломи повні, коли кістка зламана повністю, та неповні, коли є лише надлам або тріщина.

З а напрямком лінії перелому відносно довгої осі кістки розрізняють поперечні, косі, гвинтоподібні, увігнані, уламкові переломи. Останні, як правило, мають місце при вогнепальних пораненнях.

Види переломів:

а) поперечний; б) косий; в) гвинтоподібний;
г) увігнаний; д) уламковий

Симптоми переломів кісток

– різкий, постійний біль в місці перелому в спокої або при пасивних рухах;

– неможливість здійснення активних рухів ураженою кінцівкою;

– візуальна деформація кінцівки (сегменту тіла);

– набряк;

– зміна кольору шкіри в місті ураження (крововилив, побіління, посиніння);

– видимі кінці кісток або їх уламки в рані;

– кровотеча;

– патологічна (ненормальна) рухливість кінцівки, кісток.

Слід пам’ятати, що необережне поводження при переломі є дуже небезпечним, так як кінці або уламки кісток можуть додатково пошкодити навколишні тканини, кровоносні судини, нерви та спровокувати розвиток шоку або трансформувати закритий перелом у відкритий. Тому, огляд потерпілих з підозрою на наявність перелому слід проводити максимально обережно, без різких рухів та дій, що можуть посилити біль та погіршити їх стан.

Загальні принципи накладання шин

1). Накладання шин, при відсутності стандартних засобів (драбинчаста шина Крамера, транспортна шина Дитерихса), здійснюється за допомогою наявних підручних засобів або імпровізованими способами (наприклад, уражену кінцівку до здорової та ін.).

2). Для попередження рухливості уламків кісток, шину необхідно накладати таким чином, щоб вона фіксувала як мінімум два суміжних суглоба (вище та нижче місця перелому).

3). Гострі краї шин по можливості повинні бути згладжені. Металеві шини перед накладанням вигинають за формою здорової кінцівки.

4). Під шину підкладають м’яку підстилку (кусок тканини, вату, листя та ін.), особливо в місцях кісткових виступів. Доцільно заздалегідь зробити ватно-марлеві подушечки та прив’язати їх до стандартної шини. При накладанні шини поверх одягу або взуття таку підстилку підкладають тільки в місцях кісткових виступів.

5). При переломі нижньої кінцівки шину необхідно накладати з обох сторін.

6). При відкритих переломах спочатку зупиняють кровотечу та захищають рану за допомогою ППІ або іншого перев’язувального матеріалу, а потім накладають шину. Забороняється вправляти кінці та уламки зламаних кісток або накладати шину до рани.

7). Фіксація шини здійснюється із зовнішнього боку кінцівки (рекомендовано вузли фіксуючих пов’язок накладати по два вище та нижче місця перелому). Забороняється фіксувати шину на місці перелому.

8). Заходи першої медичної допомоги при розтягах та вивихах аналогічні таким, як і при закритих переломах.

Засоби іммобілізації

До стандартних шин відносяться фанерні (довжиною до 100 см), драбинчасті металеві шини Крамера (довжиною 100-120 см), транспортні шини Дитерихса, пневматичні, пращо­подібні шини та ін.

За відсутності стандартних шин, для іммобілізації використовують:

1). Шини: дошки, палки, шести, скручені журнали, газети та ін. Якщо підручні засоби відсутні, то іммобілізацію можна проводити до тулуба потерпілого (при переломі верхньої кінцівки) або до здорової кінцівки (при переломі нижньої кінцівки).

2). Пов’язки: пояси, ремені, хустинки, частини одягу та ін. Забороняється використовувати як пов’язки тонкі шнури або дріт.

3). Пращоподібні пов’язки. Використовуються для іммобі­лізації верхніх кінцівок через шию, можуть бути з підручних засобів, які не розтягуються, – одяг, ремінь та ін.

Найбільш придатною для цих цілей є трикутна пов’язка (косинка).

4). Фіксуючі пов’язки. Використовуються з метою більш надійного закріплення шин, ураженої кінцівки до тіла людини. Їх накладання здійснюється імпровізовано, але слід пам’ятати, що вузли повинні зав’язуватись з боку здорової сторони

Рис. 5.4. Накладання вузлів фіксуючої пов’язки при переломі верхньої кінцівки

Порядок накладання шин

1). Огляд потерпілого

Перед початком іммобілізації (за відсутності стандартних шин) потрібно зібрати всі наявні підручні засоби, які можна використати як шини (дошки, шести, палки та ін.) або допоміжний перев’язувальний матеріал (одяг, хустки, тощо).

При огляді слід визначити загальний стан потерпілого, в разі потреби – провести реанімаційні заходи: відновити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, відновити серцебиття, зупинити кровотечу (розд. 3). З метою попередження розвитку шоку та зменшення відчуття болю необхідно ввести потерпілому знеболююче.

Для визначення ймовірного місця перелому слід задати потерпілому питання на шталт: "Ти відчуваєш біль?", "Де саме?", "Ти відчуваєш кінцівку?", "Можеш поворухнути нею?". Візуально можна визначити неприродну деформацію кінцівки та порушення цілісності шкірних покривів.

2). Підготовка потерпілого до накладання шини

Перед проведенням іммобілізації, потерпілого заспокою­ють, розслабляють одяг, знімають коштовності (годинник) з травмованої кінцівки (з метою запобігання її набряку та подаль­шого ураження).

3). Перевірка кровообігу нижче місця перелому

Симптоми:

– скарги потерпілого на відчуття холоду, оціпеніння, колючий біль нижче місця перелому;

– посиніння, побіління шкіри;

– повільне відновлення природного кольору (рожевий) при натисканні на нігтьові ложа ураженої кінцівки у порівнянні зі здоровою;

– зміна температури шкіри ураженої кінцівки у порівнянні зі здоровою.

Порушення циркуляції крові може призвести до втрати кінцівки. Тому потерпілі з такими симптомами потребують якнайшвидшої евакуації на вищий рівень медичного забезпече­ння.

Накладання шини. Здійснюється за принципами, викладени­ми вище. По можливості, потерпілий надає допомогу особі, що проводить іммобілізацію.

5). Перевірка надійності (правильності) накладання шин

Шина повинна, з одного боку, надійно фіксувати місце перелому, з іншого – не порушувати циркуляцію крові. Необхідно візуально оцінити колір шкіри, її температуру нижче місця перелому, визначити пульс на ураженій кінцівці і при наявних ознаках порушення кровообігу або недостатньої фіксації кісток або їх уламків – накласти шину знов.

Накладання шин за різної локалізації перелому

Переломи ключиці та лопатки

1). Накладання пов’язки Дезо

У пахвову западину (на стороні ушкодження) вкладають ком вати, обгорнутий бинтом. Пошкоджену руку згинають у лікті під прямим кутом та прибинтовують плече до грудей (1). Потім з пахвової западини здорової сторони бинт ведуть косо по передній поверхні грудей до хворої сторони (2), а звідси уздовж задньої поверхні плеча під лікоть. Підхопивши бинтом лікоть, бинт ведуть через передпліччя й передню поверхню грудей в здорову пахвову западину (3), потім по спині до надпліччя хворої сторони й далі уздовж передньої сторони плеча під лікоть (4). Потім з-під ліктя бинт ведуть по спині у косому напрямку до пахвової западини здорової сторони Надалі описані тури бинта повторюються; після чого руку фіксують за допомогою трикутної пов’язки (косинки) або бинта.

2). Іммобілізація при переломі ключиці за допомогою ременів

Використовуються два ремені, які накладаються так, як це показано на рис. Під ремені обов’язково підкладають валики з вати або іншого підручного матеріалу, а на боці перелому, поміщають у пахвову западину ком вати, обгорнутий бинтом. Після цього, необхідно накласти косинку та зафіксувати пов’язку.

Переломи плеча, пошкодження плечового та ліктьового суглобів

Іммобілізація плеча за допомогою шини Крамера

Драбинчасту шину накладають від середини лопатки здорової сторони. Далі шина йде по спині, обгинає плечовий суглоб, спускається по плечу до ліктьового суглоба, згинається під прямим кутом і йде по передпліччю й кисті до пальців. Перед тим, як накласти шину їй надають потрібну форму. Для цього, особа, що надає допомогу, укладає своє передпліччя на один з кінців шини й, захопивши вільною рукою інший кінець, направляє його по задньо-зовнішній поверхні кінцівки через надпліччя й спину до надпліччя протилежної сторони, де й фіксує рукою. Похитуючи тулуб зі сторони убік, одержують потрібний вигин шини. В ділянці передпліччя шину згинають у формі жолоба, потім обертають ватою й накладають на потерпілого. Щоб верхній кінець шини не зміщався, його зв’язують двома марлевими тасьмами з її нижнім кінцем (на кисті). Тасьми обгинають попереду й позаду плечовий суглоб на здоровій стороні. У пахвову западину на стороні ушкодження до накладання шини поміщають валик вати або згорнуту косинку. Шину фіксують бинтом

2). Іммобілізація плеча за допомогою трикутної пов’язки (косинки)

Косинку кладуть на передню поверхню грудей основою уздовж тіла, а верхівкою – убік ушкодженої руки. Руку, зігнуту в ліктьовому суглобі під прямим кутом, укладають на косинку. Один кінець косинки розташовують на передпліччі хворої сторони, а другий піднімають на надпліччя здорової сторони й зав’язують їх на шиї, позаду або з боку здорової сторони. Верхівку косинки загинають над ліктем попереду й прикріплю­ють шпилькою або просто закручують та ховають за складку. Після цього додатково закріплюють плече до грудей фіксуючою пов’язкою.

3). Іммобілізація плеча за допомогою підручних засобів (дошка)

Дві дошки обережно накладають на верхню кінцівку з обох боків. Як вже зазначалось раніше, їх розмір повинен бути достатнім для створення надійної фіксації як мінімум двох суміжних суглобів (вище та нижче місця перелому). Шини фіксують чотирма вузлами: два вище та два нижче місця перелому та закріплюють за допомогою фіксуючих пов’язок до тіла потерпілого

Переломи кісток передпліччя та кисті

Іммобілізація передпліччя за допомогою шини Крамера

Драбинчасту шину вигинають під прямим кутом так, щоб один її край відповідав довжині передпліччя та кисті, до основи пальців, а другий – довжині 2/3 плеча. Після цього руку згинають під прямим кутом у ліктьовому суглобі та укладають на шину, яку закріплюють турами бинта (рис. 5.11).

2). Іммобілізація кисті за допомогою шини Крамера

Драбинчасту шину розгортають на довжину передпліччя та згинають у вигляді жолоба. Передпліччя укладають так, як зображено на рис. Шину закріпляють турами бинта.



Накладання шини при переломі кисті

3). Іммобілізація передпліччя або кисті за допомогою підручних засобів

Руку згинають під прямим кутом та обережно укладають на дошку відповідного розміру. Під долонь підкладають м’який валик (вата, марля, тканина) так, щоб пальці були напівзігнутими. Шину закріплюють турами бинта (рис. 5.13 а), після чого закріплюють уражену руку за допомогою косинки та фіксуючої пов’язки (рис. 5.13 б). Іммобілізацію верхньої кінцівки при переломах кісток передпліччя також можна здійснити за допомогою поли куртки.

Переломи стегна та гомілки

1). Іммобілізація стегна та верхньої третини гомілки за допомогою шини Дитерихса

Транспортна шина Дитерихса забезпечує надійну нерухомість у тазостегновому, колінному й гомілковостопному суглобах. Вона складається із двох розсувних дерев’яних бранш (зовнішньої та внутрішньої), підошви й закрутки (рис. 5.14). Бранші мають прорізи для косинок, ременів або бинтів.

Перед накладанням шину підганяють за розміром, розсовуючи так, щоб милиця зовнішньої бранши впиралася в пахвову западину, а милиця внутрішньої бранши – у пах. Нижні кінці обох бранш повинні виступати за стопу на 10-12 см. Підігнані бранші на рівні шпеньків зв’язують бинтом. Потім у кожну пару прорізів бранш просмикують по одній косинці, складені у вісім шарів, або поясні ремені. Замість косинок і поясних ременів можна заздалегідь заготовити пояси з бавовняної тканини.

До внутрішньої поверхні обох частин шини, а також до милиць прибинтовують товстий шар вати, марлі, тощо. Ділянку гомілковостопного суглоба покривають товстим шаром вати, після чого прибинтовують до стопи підошовну частину шини, ретельно зміцнюючи ділянку п’яток, на яку прийдеться основне навантаження при витягуванні (рис. 5.15). Потім нижні кінці бранш проводять через дротові скоби підошви й приладжують до бічних поверхонь кінцівки й тулуба. В ділянках виступів кісток на стегні (великий вертіл), колінному суглобі й щиколотці підкладають вату. Для кращої іммобілізації кінцівки по задній її поверхні укладають драбинчасту шину. Шину Дитерихса прикріплюють до тулуба косинками, поясами або ременями, протягнутими в прорізи бранш. Кінці шнурків закрутки просмикують через отвори поперечної планки й у кільця підошви, виводять назад через отвір планки й зав’язують навколо закрутки. Потім, взявшись руками за стопу, витягують ногу доти, поки милиці бранш не ввійдуть в пах і в пахвову западину; у цьому положенні стопу фіксують закруткою. Після витягування шину фіксують, накладаючи на неї циркулярні тури бинта. Необхідно пам’ятати, що занадто сильне витягування може викликати біль та пролежні від тиску в ділянці тилу стопи й ахіллова сухожилля.

За відсутності шини Дитерихса можна використати для іммобілізації драбинчасті шини Крамера. Дві шини зв’язують на таку довжину, щоб подовжена шина, проходячи по зовнішній поверхні кінцівки й тулуба, одним кінцем упиралася в пахвову западину, а іншим обгинала підошву у вигляді стремені. Третя шина повинна проходити по внутрішній поверхні кінцівки, упираючись одним кінцем у пах, а іншим обгинати підошву у вигляді стремені. Четверта шина повинна прилягати до задньої поверхні кінцівки від сідниці до стопи. Шини закріплюють турами бинта.

2). Іммобілізація нижньої кінцівки при переломі стегна за допомогою підручних засобів

Дві дошки обережно накладають з обох боків нижньої кінцівки так, щоб із зовнішньої сторони шина впиралася в пахвову западину, а з внутрішньої – у пах. Між дошками та кістковими виступами обов’язково підкладають м’які валики. Дошки закріплюють між собою фіксуючими пов’язками, а на рівні грудей – косинкою до грудей потерпілого

На рисунку зображено використання підручних засобів (ковдра, яка намотана на дві тичини) для іммобілізації стегна.



Іммобілізація нижньої кінцівки при переломі стегна за допомогою дощок


Іммобілізація нижньої кінцівки при переломі стегна за допомогою ковдри та двох тичин

3). Іммобілізація гомілки за допомогою шини Крамера

Використовують три драбинчасті шини Крамера. Одну з них накладають по задній поверхні гомілки, від кінчиків пальців до середини стегна, дві інших – по боковим поверхням гомілки так, щоб вони обхопили стопу у вигляді стремені Шини закріплюють турами бинта.

Також, іммобілізацію гомілки можна здійснити за допомогою ковдри, намотаної на дві тичини або шляхом фіксації пошкодженої нижньої кінцівки до здорової.

Переломи стопи

Накладають дві драбинчасті шини Крамера. Одну з них ведуть від кінчиків пальців по підошві, згинають під прямим кутом біля п’ятки та прямують по задній поверхні гомілки до підколінної ямки. Надлишкову частину шини відгинають назад. Другу шину, згинають за формою літери "Г" та накладають вздовж зовнішньої поверхні гомілки так, щоб вона обхопила підошву, на зразок стремені. Шини фіксують турами бинтів.

Переломи щелепи

Порядок іммобілізації при переломі зображений на рис. 5.20. Слід пам’ятати, що таких потерпілих забороняється класти на спину, так як при цьому можливе розслаблення лицьових м’язів, що може призвести до закупорки дихальних шляхів.
 Переломи ребер

Перед тим, як розпочати іммобілізацію, потерпілий повинен видихнути повітря, після чого накладають тугу пов’язку з бинта (рушник, простирадло) на нижню частину грудної клітки.

 Переломи хребта

Перелом хребта – одна з найнебезпечніших травм. Якщо потерпілий отримав травму спини або впав і при цьому він не відчуває своїх кінцівок чи не може поворухнути ними, то слід припустити, що в нього є серйозна травма спини та надавати першу медичну допомогу як при переломі.

1). Перша допомога до прибуття ланки санітарів-носіїв

Полягає в заспокоєнні потерпілого, первинному огляді з метою вияснення можливості травми хребта. Потерпілого забороняється зрушувати з місця. Якщо потерпілий знаходиться горілиць, потрібно за допомогою підручних засобів (ковдра, шинель) підкласти валик під його поперек; у випадку, коли він лежить обличчям вниз це робити забороняється.



Підкладання валика під поперек при переломі хребта

2 ). Укладання потерпілого з травмою хребта на носилки

Для транспортування використовують широку дошку або двері, довші за зріст потерпілого. Для запобігання раптовим рухам та зміщенню тіла пораненого необхідно обережно зв’язати його руки (на рівні талії) та ноги. Якщо потерпілий знаходиться в положенні на спині, на носилки під поперек підкладають валик.

Укладання здійснюють, як правило, чотири чоловіка .
Укладання потерпілого з травмою спини на ноші

Номера "2, 3 та 4" присідають на одне коліно з одного боку носилок. Номер "1" знаходиться з протилежної сторони. Перші три чоловіка обережно просовують руки під потерпілого, а номер "1" допомагає їм в цьому. При готовності, номер "2" дає команду. Усі особи синхронно, обережно піднімають потерпіло­го на 20 см. Номер "1" підсовує носилки, стежачи за тим, щоб валик знаходився під попереком потерпілого, після чого знову допомагає решті. Номер "2" командою контролює укладання потерпілого на носилки.

При положенні пораненого обличчям додолу його не перевертають, транспортують, підкладавши під груди валик.

Переломи шиї

1). Перша допомога до прибуття ланки санітарів-носіїв

Полягає в заспокоєнні потерпілого, при неприродному положенні голови або шиї здійснюють їх фіксацію (за допомо­гою важких об’єктів: каміння, взуття, заповненого піском, камінням і т.д.).

Якщо потерпілий знаходиться горілиць, то необхідно обережно, підтримуючи голову, підняти його за плечі та підсунути під шию валик, як показано нижче (при цьому потилиця повинна лежати на землі).

Забороняється зрушувати потерпілого з травмою шиї, якщо він знаходиться обличчям вниз. Необхідно провести іммобіліза­цію таким же чином, як було наведено вище, без підкладання валика під шию.

І ммобілізація при переломі шиї

2). Укладання потерпілого з травмою шиї на носилки

Допомогу надають дві особи, при цьому переміщення голови та тулуба пораненого з травмою шиї повинно здійснюва­тись синхронно. Поруч з травмованим необхідно покласти широку дошку, яка за розмірами повинна бути довше на 20 см за зріст пораненого. Номер "1", підтримує голову та шию потерпілого, в той час як номер "2" стає навколішки на дошку (з метою запобігання її зсуненню) та підтримуючи потерпілого за плечі та стегна обережно кладе його на дошку.

Якщо потерпілий знаходиться в положенні обличчям вниз, то номер "1" підтримує його голову та шию, в той час як номер "2" обережно перегортає його на спину та укладає на дошку. Після цього необхідно підкласти під шию валик та провести іммобілізацію голови (шиї) за допомогою підручних засобів. Потім дошку кладуть на ноші та транспортують потерпілого.

Перша допомога при забоях, розтягах і розривах зв’язок, вивихах

Забій виникає при ударі тупими предметами, падінні, дії ударної хвилі, при вибухах снарядів, мін, авіабомб. На місці забою швидко з’являється набряк, синець. В результаті розриву крупних судин під шкірою утворюється скупчення крові (гематоми). Забої призводять до порушення функції пошкодженого органу. Якщо забої м’яких тканин тіла викликають лише біль і помірне обмеження руху кінцівок, то забої внутрішніх органів (мозок, печінка, легені, нирки) можуть призвести до тяжких наслідків у всьому організмі і навіть до смерті.

При забої перш за все необхідно забезпечити спокій пошкодженій ділянці тіла. З метою припинення подальшого крововиливу в м’які тканини на місце забою накладають тугу пов’язку, піднімають уражену ділянку тіла. Для зменшення болю та запальних явищ до місця забою прикладають холод. При наявності подряпин, їх змазують йодом (дезінфікантом). В тяжких випадках потерпілого негайно евакуюють на вищий рівень медичного забезпечення.

При рухах в суглобі, що перевищують його фізіологічний об’єм, або рухах в невластивому суглобу напрямку виникають розтяги і розриви зв’язок. Розтяг характеризується появою різкого місцевого болю та значним порушенням функцій суглобів.

Перша допомога при розтягах така ж, що й при забоях. При розриві зв’язок потерпілому необхідно забезпечити спокій, накласти тугу пов’язку на місце пошкодженого суглоба. Для зменшення болю потерпілому дають знеболююче, до місця травми прикладають лід.

Вивих – зсув суглобних кінців кісток. Часто вивих супрово­джується розривом суглобної капсули. Найбільш часто вивихи бувають в плечовому суглобі, в суглобах нижньої щелепи і пальців рук. Ознаками вивиху є: біль в кінцівці, різка деформа­ція (западання) ділянки суглоба, відсутність активних і неможливість пасивних рухів в суглобі, фіксація кінцівки в неприродному положенні, що не піддається виправленню, зміна довжини кінцівки, найчастіше її укорочення.

Перша медична допомога при вивиху полягає в проведенні заходів, направлених на зменшення болю: холод на місце пошкодженого суглоба, дача знеболюючого, іммобілізація кінцівки у тому положенні, яке вона прийняла після травми. Верхню кінцівку підвішують на косинці, нижню – іммобілізують за допомогою шин або підручних засобів. Вправлення вивиху здійснює лікар. При вивихах верхніх кінцівок потерпілого направляють на вищий рівень медичного забезпечення (пішки, транспортом). Потерпілих з вивихом нижніх кінцівок транспортують в положенні лежачи.

Перша медична допомога при синдромі тривалого стискання

Синдром тривалого стискання – тяжкий патологічний стан, що розвивається після витягування потерпілих із завалів зруйнованих будівель і споруд.

Патологічний процес розвивається в результаті сильного тривалого стискання кінцівок, що веде до припинення кровообігу, накопичення продуктів розпаду пошкоджених тканин. При звільненні кінцівки з-під завалу, токсичні речовини у великій кількості попадають в організм та уражають серце, легені, печінку, нирки, головний мозок, що призводить до розвитку тяжких станів з боку усіх систем організму та смерті.

Перша медична допомога. Насамперед, на місці події потерпілого витягають з завалів. При тривалому стисканні (більше 8 годин), відсутності больової та інших видів чутливо­сті, активних та пасивних рухів у суглобах накладають джгут вище рівня стискання, який не знімають до етапу кваліфікованої допомоги.

Якщо пасивні рухи у суглобах пошкоджених кінцівок збереженні –джгут не накладають.

У будь-яких випадках рішення про накладення джгута повинен приймати медичний персонал (починаючи з санітарного інструктора). Якщо допомога надається в порядку взаємодопо­моги, то накладення джгута після звільнення кінцівки забороняється.

Після цього внутрішньом’язово вводять знеболююче та здійснюють туге бинтування кінцівки починаючи з кистей /стоп. Влітку накладену пов’язку необхідно охолоджувати водою.

Іммобілізацію кінцівки здійснюють підручними або табельними засобами, навіть якщо немає переломів кісток. Потерпілим дають пити воду, краще луго-сольовий розчин (1 чайна ложка повареної солі і половина чайної ложки питної соди на 1 л води). Транспортують (виносять) потерпілих у положенні лежачи.

20 хв.

10 хв.

Керівник заняття викладає теоретичну частину, практично показує порядок надання першої медичної допомоги при різних невідкладних станів.

ІІІ. Заключна частина заняття: 5 хвилин

  1. Висновок по заняттю: розбір проведеного заняття та звернення уваги на помилки які допустили слухачі занять.

  2. Опитування по викладеному матеріалу проводиться декількох слухачів по самих актуальних питаннях пройденої теми.

  3. Завдання на самопідготовку: тренування накладання кровоспинного джгута та пов’язок.


Керівник заняття:

Тимчасово виконуючий обов′язки начальника медичного пункту самохідного артилерійського дивізіону військової частини А0989

молодший сержант В. ЗУБЕНКО

Смотрите также файлы