Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17644
Скачиваний: 5
3. У Законі міститься загальне правило, за яким сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру відводу арбітра. За відсутності зазначеної домовленості встановлено таку процедуру заявления відводу.
Сторона, що має намір заявити відвід арбітру, протягом п'ятнадцяти днів після того, як їй стало відомо про сформування складу суду або про будь-які з підстав для відводу, повинна в письмовій формі повідомити арбітражний суд про мотиви відводу. Якщо арбітр, якому заявлено відвід, сам не відмовляється від посади або інша сторона не погоджується з відводом, питання про відвід вирішується самим арбітражним судом. На жаль, в Законі не зазначено, розглядає цей суд заявлений відвід у відсутності арбітра, 1 якому відвід заявлено, чи повним складом арбітрів.
Коли суд задовольнив заявлений відвід, процедура призначення складу суду починається спочатку. Якщо ж заяву про відвід не за-1 доволено, зацікавлена сторона може протягом тридцяти днів після отримання повідомлення про відповідне рішення просити Прези- ; дента Торгово-промислової палати України прийняти рішення проЯ
588
відвід, яке не підлягає оскарженню. 1 в цьому випадку Законом передбачено, що поки це прохання чекає на своє вирішення, арбітражний суд, включаючи арбітра, якому заявлено відвід, може продовжувати арбітражний розгляд та винести арбітражне рішення.
4. Відвід складу арбітражного суду як такого суттєво відрізняється від всіх попередніх випадків. Згідно зі ст. 16 Закону такий відвід можливо заявити лише на підставі відсутності у арбітражного суду компетенції на розгляд справи. В Законі цс позначено як відвід арбітражного суду «за некомпетентністю». Я особисто не вважаю подібне позначення вдалим. Справа в тому, що термін «некомпетентність» в українській мові може позначати як відсутність компетенції, так і відсутність належної кваліфікації. Проте аналіз відповідної частини тексту Закону свідчить, на мою думку, про те, що заявити відвід всьому складу суду за недостатньою кваліфікацією сторони права не мають, бо вони у той чи інший спосіб брали участь у його формуванні.
З цього випливає, що терміном «некомпетентність», за Законом, охоплюється дві самостійні підстави для заявления відводу всього складу арбітражного суду:
• відсутність або недійсність арбітражної угоди щодо предмета спору (відсутність компетенції);
• вихід суду в процесі розгляду справи за межі наданої компетенції (перевищення повноважень).
За буквальним текстом Закону, заява про відсутність у третейського суду повноважень на розгляд справи повинна бути зроблена не пізніше подання заперечень проти позову. При цьому, арбітражний суд сам розглядає таку заяву, бо він, згідно з Законом, може прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. Законом роз'яснено далі, що з цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору (тобто, розглядатись як автономна угода). Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
Щодо другої з зазначених підстав відводу складу арбітражного суду в цілому Законом передбачається, що заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути фоблена, як тільки питання, яке на думку сторони виходить за ці Межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду.
589
Певною особливістю цього різновиду відводу є й те, що Законом не передбачається можливість звернення зі скаргою до Президента Торгово-промислової палати України стосовно рішення, прийнятого судом за заявленим у такому випадку відводом.
29,3. Здійснення арбітражного розгляду справи
1. Положення Закону щодо здійснення арбітражного провадження у справі можна, певною мірою умовно, розподілити на загальні та спеціальні. Загальних вимог законом передбачено три.
По-перше, у Законі підкреслена відома міжнародному арбітражному процесу вимога стосовно необхідності рівного ставлення до сторін спору і надання кожній стороні всіх можливостей для викладу своєї позиції у справі. По-друге, в ньому наголошено (і особисто я розцінюю це як суттєве досягнення законодавчої техніки), що повноваження, надані третейському суду, включають повноваження на визначення:
• допустимості;
• належності;
• істотності та
• значущості
будь-якого доказу. І, по-третє, за умови дотримання положень цього Закону, сторони можуть на свій розсуд домовитись про процедуру розгляду справи третейським судом, яка буде для арбітражного суду обов'язковою.
2. Усі інші положення Закону щодо організації та здійснення арбітражного провадження вступають у дію лише тоді, коли відповідна домовленість сторін відсутня, що саме і надає мені підстави позначати їх як спеціальні. Вони стосуються процедур вирішення арбітражним судом таких питань.
а) Арбітражний суд може (ще раз наголошую - за відсутності відповідної угоди сторін та з дотриманням положень цього Закону) вести арбітражний розгляд таким чином, який він вважає належним. Зокрема, він приймає рішення про те, чи проводити усне слухання справи для представлення доказів або усних дебатів, чи здійснювати розгляд тільки на підставі документів та інших матеріалів.
З цього правила Законом встановлено єдине виключення такого імісіу: якшо тільки сторони не домовились безпосередньо про те, щоб не проводити усного слухання у справі, суд повинен провести
590
таке слухання на відповідній стадії розгляду (не в цілому,- В. Ч.), якщо про це просить будь-яка із сторін.
б) Ним же визначається місце арбітражу з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін. Проте, суд може зібратись у будь-якому місці, яке він вважас належним для проведення консультацій між його членами, заслуховування свідків, експертів чи сторін або для огляду товарів, іншого майна чи документів.
в) Арбітражний розгляд починається у день, коли прохання про передачу відповідного спору до арбітражу одержане відповідачем.
г) Арбітражний суд визначає мову або мови, які повинні використовуватись під час розгляду. У зв'язку з цим він може дати розпорядження про те, щоб будь-які заяви і документальні докази супроводжувались перекладом на мову або мови, які визначені третейським судом.
д) У випадках необхідності арбітражний суд може провести у справі експертизу.
е) У тих випадках, коли без зазначення поважної причини позивач не подає свою позовну заяву, а відповідач своїх заперечень, або будь-яка сторона не з'являється на слухання або не подає документальні докази, суд може продовжити розгляд та прийняти рішення на підставі доказів, які є у справі.
є) Третейський суд застосовує право, визначене сторонами, а за відсутності домовленості сторін - визначене ним згідно з колізійними нормами, які він вважас застосовними. Причому, якщо у застосовному праві не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм.
28.4. Припинення арбітражного розгляду справи
З суто процесуальної точки зору арбітражний розгляд справ, згідно із Законом, закінчується винесенням арбітражним судом:
• постанови про припинення арбітражного розгляду справи або
• ухвалення рішення у справі.
.1. Арбітражний розгляд припиняється у випадках, коли:
• позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і суд не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору;
591
• сторони домовляться про припинення розгляду;
• суд визнає, що продовження розгляду стало з якоїсь причини непотрібним або неможливим.
Наведені у Законі підстави прийняття арбітражним судом постанови про припинення арбітражного розгляду справи, скоріш за все, великих ускладнень у процесі їх практичного застосування не викличуть. Проте, залишається не зовсім зрозумілою юридична сила постанови, яка арбітражним судом у таких випадках виноситься, особливо, коли мова йде про відмову позивача від своєї вимога.
Певний орієнтир для вирішення цього питання можна знайти у цитованій раніше (див. гл. 27.3.2) справі ВАТ «Кристал» проти фірми «Ем Бі Ел Інтернешснел Іст, Інк», де арбітраж виніс постанову про припинення розгляду справи в частині стягнення з відповідача 1 869 311 доларів США за неможливістю винесення рішення. Позивач цю постанову оскаржив до Московського міського суду, але суддя відмовив у прийнятті такої скарги. У подальшом; Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду РФ позиції судді підтримала й пояснила, що Законом РФ «Про міжнародний комерційний арбітраж» оспорювання постанови третейського суд) про припинення арбітражного розгляду не передбачено. Оскільки, згідно з цим Законом, ніяке судове втручання в діяльність арбітражу не повинно мати місце, крім випадків, коли вони передбачені у зазначеному Законі, суддя правильно відмовив у прийнятті клопотання про скасування постанови МКАС при ТПП РФ про припинення арбітражного розгляду.
Проте, як зазначено далі, оскільки мандат третейського суду припиняється одночасно з припиненням арбітражного розгляду, а разом з цим припиняє свою дію І арбітражна угода сторін, і, таким чином, спір по суті у арбітражному суді залишився невирішсним, ніщо не заважає позивачу звернутись з відповідним позовом до компетентного федерального суду РФ .
2. Що стосується ухвалення рішення у справі, то Законом передбачаються дві форми припинення арбітражного розгляду справ у цей спосіб:
• укладення мирової угоди (ст. ЗО) та
• винесення (власне) рішення у справі (ст. З!), тобто - винесення так званого «основного» рішення.
1 Див.: Бюллетень Верховного Суда РФ,- 1998-№ 10.-С. 23-24.
592
Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють сніп третейський суд припиняє розгляд, і, на прохання сторін та за в сутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигіяді арбітражного рішення на узгоджених умовах. Законом наголошується, шо таке рішення не тільки повинно відповідати загальним вимогам ст. ЗІ {тобто - вимогам, що висуваються до основного рішення), а й містити в тексті вказівку на те, що воно є арбітражним рішенням. За дотриманням всіх зазначених вимог воно має ту ж сиду і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбітражне рішення щодо суті спору.
Власне (основне) арбітражне рішення, за Законом, повинно бути винесено у письмовій формі та підписано одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів фактично присутніх членів суду за умови зазначення в тексті рішення причин відсутності інших підписів (та при дотриманні правила прийняття рішення більшістю голосів арбітрів, розуміється). В арбітражному рішенні повинні також бути зазначені:
• дата рішення та місце арбітражу;
• мотиви, на яких воно грунтується;
• висновки про задоволення або відхилення позовних вимог;
• сума арбітражного збору І витрат по справі, а також їх розподіл між сторонами.
Після винесення рішення, кожній стороні повинна бути передана його копія, підписана арбітрами, які це рішення прийняли.
3. У Законі не згадується жодне з тих рішень, що можуть бути прийнятими арбітражним судом до прийняття основного рішення (див. гл. 27.2.4-5), хоча це зовсім не означає, що міжнародний комерційний арбітраж на території України позбавлений права їх приймати. Як вже зазначалось, арбітраж, за Законом, може прийняти, наприклад, рішення про забезпечувальні заходи, або щодо заявленого відводу. На мою думку, він вправі буде оформити у вигляді рішення і ті організаційні заходи, що приймаються на забезпечення здійснення належного арбітражного розгляду справи. Що стосується рішень, які арбітраж може прийняти після розгляду справи, то вони описані в Законі досить чітко.
Протягом тридцяти днів після отримання рішення, якщо сторонами неузгоджено інший строк:
1) будь-яка зі сторін, повідомивши про не Іншу сторону, може просити арбітражний суд виправити будь-яку допущену в рішенні
593
помилку в підрахунках, описку чи друкарську помилку аоо Інші помилки аналогічного характеру. До речі, третейський суд і за своєю ініціативою протягом тридцяти днів від дати арбітражного рішення може винести рішення про виправлення помилки (помилок);
2) за наявності відповідної домовленості між сторонами будь-яка зі сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити •фєгейський суд дати роз'яснення якого-небудь конкретного пункту або частини арбітражного рішення. Третейський суд, якщо він визнає прохання виправданим, дає роз'яснення (виносить рішення про тлумачення основного арбітражного рішення), яке стає складовою частиною останнього;
3) якщо сторони не домовились про інше, будь-яка зі сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити третейський суд винести додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені в ході арбітражного розгляду, проте не були відображені в рішенні. Арбітражний суд, якщо він визнає прохання виправданим, виносить таке рішення.
До речі, рішення про виправлення помилок і про тлумачення арбітражного рішення повинні бути винесені арбітражним судом протягом тридцяти днів, а додаткове рішення - протягом шістдесяти днів після отримання відповідного прохання, хоча, в разі необхідності, ці строки можуть бути продовженими судом. Майте на увазі і те, що всі зазначені рішення повинні відповідати тим вимогам, які висуваються Законом до основного арбітражного рішення, тобто - тим, які передбачені ст. 31 цього Закону.
23.5. Оспорювання арбітражного рішення
1. Законом запроваджено судовий контроль за справністю рішень, винесених міжнародним комерційним арбітражем на території України (ст. 34 Закону). У цій статті зазначено, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування, а з порівняння цієї статті зі ст. 6 Закону випливає, що зазначене клопотання повинно подаватись до обласного, міського (міст Києва і Севастополя) судів, або до Верховного Суду Республіки Крим за місцезнаходженням арбітражу.
На жаль, в Законі немає вказівки, до яких саме з існуючих на зазначених територіях відповідних судів - - судів загальної
юрисдикції чи господарських судів відповідного рівня - це клопотання повинно подаватись. Не вносить ясності в це питання і цитована раніше постанова Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. Що стосується нашої доктрини МГІрП, то в ній містяться лише поодинокі висловлення з цього приводу, які важко визнати беззаперечними. Наприклад, Г. А. Цірат вважає, що цими судами є обласні суди загальної юрисдикції'. Може воно й так, але у нашому випадку спір випливає з комерційних угод, а у Господарсько-процесуальному кодексі України існує розділ XV, який має назву «Провадження у справах за участю іноземних підприємств і організацій».