ВУЗ: Национальная академия внутренних дел Украины

Категория: Не указан

Дисциплина: Право

Добавлен: 06.02.2019

Просмотров: 17427

Скачиваний: 5

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

З іншого боку, можна розмірковувати так, як це робить А. С. Довгерт, коли дає оцінку положенням глави 116 проекту но­вого ЦК. На його думку, передбачені в ній правила поширюються на всю систему судів загальної юрисдикції. Таким чином, пропо­нується мати уніфіковані правила міжнародного цивільного про­цесу незалежно від того, який суд - господарський чи Інший суд шгальної юрисдикції розглядає справу. Юридичним особам нада­ється вибір у зверненні чи до господарських судів, чи до інших загальних". Не торкаючись досить спірного твердження, за яким господарські суди України не є спеціалізованою ланкою загальної судової системи України, зауважу, що й ця пропозиція не усуває можливості виникнення спорів щодо підвідомчості справ про оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Тому особисто я вважаю відповідну вказівку ст. 34 Закону не­достатньо чіткою, а питання, що з неї випливає, таким, що потре­бує подальшого вивчення. Справа в тому, що коли невідомо, який саме суд повинен розглядати відповідне клопотання, важко склас­ти собі належну уяву стосовно порядку його розгляду, оскільки, як зрозуміло, він є дещо різним у загальному цивільному та у госпо­дарському процесах.

У Законі також прямо не зазначено про те, що суд не здійснює повної перевірки винесеного міжнародним комерційним арбітраж­ним судом рішення. Але це випливає з наступного правила ст. 34 Закону: арбітражне рішення може бути скасованим судом «лише у разі, якщо сторона, що заявляє клопотання про скасування, по­дасть докази того, що...» Більш того, якщо взяти до уваги, що

г Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 249. " Див.: Там само.- С. 32.

594

595

ст. 34 аналізованого Закону не тільки за номером, а й за змістом співпадає з відповідною статтею закону РФ. можна послатись на рішення Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду РФ у справі державний завод «Вимірювач» проти товариства «Омега-тех Електронікс Гмб X», що розглядалась МКАС при ТПП РФ. У цьому рішенні Судова колегія зазначила, Ідо клопотання про скасування арбітражного рішення с виключним засобом оспорю­вання арбітражного рішення, у зв'язку з чим задоволення такого клопотання можливе тільки у випадках, передбачених у пунктах 2 і 3 цієї статті. На думку Судової колегії, у ст. 34 Закону передба­чені процесуальні (підп. 1 п. 2) та матсріально-правові (підп. 2 п. 2) підстави, і суд загальної юрисдикції, розглядаючи клопотання про скасування арбітражного рішення, мас право переглядати ви­сновки арбітражного суду тільки у випадках, зазначених у Ііідп. 2 п. 2 ст. 34 зазначеного Закону .

Перед тим як вести мову про підстави для скасування арбітраж­ного рішення, зазначу, що, по-перше. Законом здійснено перероз­поділ тягаря доказування на користь особи, яка «виграла» арбіт­ражний процес, а. по-друге, на те, що навіть за наявністю відпо­відних доказів, суд може (тобто - не зобов'язаний) оспорюване рішення скасувати.


2. Згідно з Законом суд може на вимогу зацікавленої сторони (якщо, повторюю, вона подасть необхідні докази) скасувати арбіт­ражне рішення, якщо:

одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недіє­здатною, або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за зако­ном України; або

її не було належним чином повідомлено про призначення ар­бітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення у справі; або

рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадало під її умови, або містить постано­ви з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо по­станови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бу­ти відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або

Див.: Бюллетень Верховного Суда РФ.- 1999.--№ 3.-С. 12-14.

596

склад третейського суду чи арбітражна процедура не відпові­дали угоді сторін, якщо тільки гака угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону.

Далі в Законі передбачено ще дві підстави, за яких суд скасовує арбітражне рішення. Вони поєднанні з попередніми сполучником «або», внаслідок чого складається враження, що всі перераховані у ст. 34 Закону підстави є рівноцінними. Проте це не так. Хоча, як і у попередніх випадках, суд може скористатися цими підставами тільки тоді, коли він розглядає відповідне клопотання, передбаче­не за цими підставами право суду зі змістом клопотання не пов'язане. Це означає, що своїм правом, у цьому випадку, суд мо­же скористатись, навіть якщо жодна зі сторін на ці підстави не вказує. А вже звідси випливає, що в обгрунтування зазначених підстав відповідна сторона не зобов'язана надавати будь-які дока­зи (однак, вона не позбавлена права це робити).

Отже, арбітражне рішення може бути скасоване судом також у випадках, коли він визначить, що:

» об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України, або

арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Необхідно наголосити, що і в цих двох випадках суд лише мо­же, проте не зобов'язаний, скасувати арбітражне рішення, яке, у випадках його добровільного виконання відповідною стороною, залишається чинним. Тобто, поставити питання про визнання здійс­неного виконання недійсним і на цій підставі вимагати повернення у первісний стан зацікавлена сторона вже не зможе.

3. Законом встановлено, що клопотання про скасування не мо­же бути заявлено після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рі­шення. Щоправда, залишається не зовсім зрозумілим, чи підлягає після цього арбітражне рішення, яке все ж таки містить відповідні вади, виконанню, чи на нього буде розповсюджена дія ст. 36 цього Закону. На перший погляд, друга з наведених відповідей являється більш правильною, бо за прямою вказівкою ст. 36 Закону її поло­ження застосовуються до виконання будь-якого арбітражного рі­шення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено. Про­те, з іншого боку, внутрішні рішення міжнародного комерційного арбітражного суду, як відомо, якщо тільки вони набрали чинності, виконуються без будь-якої подальшої перевірки.


597

Важливим є те положення ст. 34 Закону, за яким суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це просить одна зі сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк з тим, щоб надати третейському суду можливість відно­вити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку тре­тейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасу­вання арбітражного рішення.

2В. 6. Визнання та виконання арбітражних рішень

За загальним правилом, установленим у ч. 1 ст. 35 Закону, в нашій державі запроваджено принцип автоматичного визнання арбітражного (у тому числі іноземного арбітражного) рішення. Що стосується виконання арбітражного рішення, то цим Законом вве­дено в дію систему часткового судового контролю на кшталт сис­теми екзекватури. За прямою вказівкою Закону, арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, ви­знається обов'язковим І при поданні до компетентного суду пись­мового клопотання виконується з урахуванням положень цієї та наступної статей Закону. Компетентними у розумінні цієї статті слід розуміти обласні, міські (міст Києва і Севастополя) і Верхов­ний Суд Автономної Республіки Крим залежно від місця майбут­нього виконання.

Сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належ­ним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чи­ном засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену її копію. Причому, якщо арбітраж­не рішення або угода викладені Іноземною мовою, сторона повин­на подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову.

Законом встановлено, що у визнанні або у виконанні арбітраж­ного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було вине­сено, може бути відмовлено лише на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого вона просить визнання або виконання, докази того, що існує щонайменше одна з перелічених у ст. 36 Закону підстав. Ці підста­ви є тими самими, що і підстави для оспорювання арбітражного рішення, які щойно розглядалися, проте до них добавлена така:

598

рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було ска­совано, або його виконання зупинено судом держави, в якій чи згі­дно із законом якої воно було прийняте.

Як бачимо, наш законодавець повністю відтворив у цьому від­ношенні відповідні положення Європейської конвенції. До речі, стосовно останньої з підстав суду надано право, якщо тільки він визнає це за належне, відкласти винесення свого рішення, і він може також, за клопотанням тієї сторони, яка просить про визнан­ня або виконання арбітражного рішення, зобов'язати іншу сторону надати належне забезпечення.


Ідентичними з передбаченими ст. 34 Закону є і ті дві підстави, за якими суд може за власною ініціативою відмовити у визнанні або у виконанні арбітражного рішення (виключна підсудність справи судам України та застереження про публічний порядок).

За відсутності всіх зазначених підстав компетентний суд виносить рішення про надання дозволу на виконання у встановленому законом порядку цього рішення. Причому, як вже зазначалось, суд обмежений у розгляді відповідною клопотання колом питань, які у цьому клопо­танні поставлено, і «не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни» ,

Контрольні запитання

1. Якою є сфера дії Закону країни від 24.02.1994 р. «Про між­народний комерційний арбітраж»?

2. Яким чином формується склад арбітражного суду за цим За­коном?

3. Якими є підстави та процедура відводу арбітрів за Законом України від 24.02.1994 p.?

4. Яким чином припиняється провадження у справі за цим За­коном?

5. Які види рішень може приймати арбітраж відповідно до За-кону України від 24.02.1994 p.?

6. Яким чином здійснюється судовий контроль за рішеннями комерційних арбітражів за цим Законом?

7. Якими є підстави та процедура відмови у наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення в Україні?


Див.: Постанови Пленуму Верховного Сулу України (1963-2000).-С. 319

ЛІТЕРАТУРА

I. Абоулчн А. И. О новых Іенденшіях в унификации авторского права н смежных нрав в Ев­ропейском Союче//Журнал международного частного права. - 2000.-.% 2 3 (28-29].- С 3 11.

2 АвчинкинД. В. Между народные перевозки1 правовые аспекты перемещения грузов и пассажиров.- Минск1 Амалфея, 1999- 304 с.

3. Агаркок М. М. Применение советским судом иностранного права .',' Проблемы со­циалистического права. - 1938.-№3

4. Алексеев С. С. Теория права.- М.. БЕК. 1995.- 320 с.

5. Алексеев С. С. Частное право: Научно-публицистический очерк.- М.: Статут, 1999,- 160с,

6. Ануфрик'т Л П Международное частное право: В 3-х т. Том I. Общая часть: Учеб­ник. М.: БЕК, 2000.-288 е.

7. Ануфриева Л. П Международное частное право: В 3-х т. Том 2. Особенная часть. Учебник.-' М.: БЕК, 2000.- 656 с.

8. Ашера Д. Международный арбитражный суд МТП //Хозяйство и право.- М., 1996.-№10.-С. 162-166.

9. Sofiaea М. X. Международный договор и источники международного частного права '' Вестник Киевского ун-та. Международные отношения и международное право. Вып. 13.-К.. I981.-C. 115-118.

111. БІ)?\-славский М. М Международное частное право: Учебник.- 3-є нчд., перераб. и доп. М.: Юрисгь. 1999.-408с.

11. Брун М. И. Публичный порядок в международном частном праве. СПб.. 1916.

12. Бр\нцеха Е. В. Международный коммерческий арбитраж / Учеб. пособие для выс­ших юрнд учебп. Іаведений.- СПб.: Изд. дом. «Сентябрь», 2(101 г 368 с.

!3, Ве.тчко О. Договір франчайзингу. Проблеми укладання Н Юридичний журнал.-К., 2003.--№ 1(7).-С. 75-79.

14. Волков А Ф Торговые ІретеМские суды//Третейский суд.- 1999,-№2-3,2000.-№;46.


15. Вольф М. Международное частное право. - М.: Гос. изд-во иностр. лит., 16-я тип. треста «Полиграф книга", 1948. • 703 с.

16. Гаяріаов В. В. Международное частное право-М.: Норма-Инфра-М, 2000.- 304 с.

17. ГІаенскаяЛ. Н. Вопросы международного частного права на Лондонской конфе­ренции (2000 г.) Ассоциации международного права // Журнал международного частного права - 2000.- № 1 (27) - С. 69-76.

18. Гахенскан Л. Н. Действие общих принципов международного права в сфере част­ного права //Журнал международного частного права.- СПб., 1995,- №4(10).-С. 3-І 1.

19. Гиленснан Л. И. Международное частное право: Учебное пособие.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1983.- 233 с.

20. Гуовин-ГихІ Г. С. Статус беженца в международном праве / Пер с англ, под ред. М. К. Левиной.- М.: ЮНИТИ. 1997,- 647 с.

21. ДивиО Р., /Кофф/к-Спкнози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр.- М.: Междунар. отношения, 1999,- 400 с.

22. Дахно /. І. Міжнародне приватне право: Навч, посіб.- К.: МАУП, 200L-312 с.

23. Денисова Р. О Право інтелектуальної власності на твір науки (авторсько-правовий аспект) / Автореф. дисс. ... канд. Fopид. наук. 12.00.03.- X.: Нац юр. академія України ім. Я. Мудрого, 1999.- 19 с,

24 Дмитриева Г. К.. Доагерт А. С. Международное частное право: Учеб. пособие,-М.: Юристь, 1993. 167с.

25. Евишпов В. И. Международное сообщество и правопорядок.- К.: Наук, думка. 1990.- 127с.

2G. елікч.-єн Н Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран: Источники, судоустройство, подсудность: Учебное пособие,- М.. Статут. 2000.- 271 с.

600

27. Ерамеиіваяи Л. А. Некоторые вопросы правовою регулирования иностранных ин­вестиций в Российской Федерации <'/ Журнал международного частного права- 2000. Хї 2-3 (28-29).-С. 19-25.

28. Ермолаев В. Г., Счкаков О. В. Международное частное право: Курс лекции. М.: Былина. 1998.-174с.

29. Ерпылсва Н. Ю. Международное банковское право: Учеб. пособие,- М: Форум-Инфра-М, 1998.-264 с.

30. Ерпыжнв Н. Ю. Международно!; частное право: Учеб. для вуюв.-- М.: Nota Вепе, 1999,-368 с.

3 I. ЗагІе-ІІІн В. Г. Фрахтовые операции во внешней торговле: Учеб, пособие.- М.: Рос-Консульт. 2000.-256 с.

32. Зевков В /7. Международное частное право: Курс лекций,- М.: Норма - Инфра-М, 1999.-686 с.

33. Зыкин И. С. Внешнеэкономические операции: право и практика.-- М.: Междунар. отношения. 1994.-299 с.

34. И.1Ы1Н В В.. Макеев А. В., Павловский Е. А Вексельное право. Общие положения и юридический комментарий. Иід. 2-е. персраб, и доп - М.: Концерн «Банковский Деловой Центр», 1998.- 152с.

35. Иссад М. Международное частное право. М.: Прогресс, 19К9.- 399 е.

36. Карабанович И. И. Международные автомобильные перевозки.- Минск: Амалфея, 1999.-367 с.

ЪТ.КчбенкоЕ Р. Международное частное право: Учеб но-практическое пособие,- X.1 •)спада, 2003.-512 с.

38. КІкіяьВ І. Міжнародне привате право: питання кодифікації.-К.: Україна, 2000. 430с.

39. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. Доигер-mii А. С- К.: Укр. центр правничих студій, 2000.- 336 с.

40. Корецкчй В. М. Избранные труды. Книга 1.- К : Наук, думка, 1989.- 343 с.