Добавлен: 08.02.2019
Просмотров: 1436
Скачиваний: 3
Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.
Моральна свідомість – це свідомість, що керується певною системою моральних норм, оцінок і принципів у життєдайності, фіксує моральні відносини у суспільстві, що історично змінюються.
Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів).
Основними елементами суспільної моральної свідомості:
-
моральні вимоги
-
моральні цінності.
Елементи індивідуальної моральної свідомості:
-
моральний обов’язок
-
моральні цінності, що виявляються в моральних мотивах і ціннісних орієнтаціях особистості, почуттях сумління. Честі, гідності тощо.
Моральна практика (моральність)
Моральна практика – сфера і індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.
Моральну практику утворює моральна діяльність і моральні відносини.
Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку. Вона становить значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги.
Морал діяльність – єдність морал свідомості і практ діяльності.
Моральна діяльність і моральна свідомість взаємно породжуються і взаємно зумовлюються, існуючи одна завдяки ін.
Моральна діяльність проявляється через вчинки.
Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із словом. Тим самим вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв’язків і залежностей, які і називаються моральними відносинами.
По іншому, моральні відносини –це сукупність моральних зв’язків, у які вступають люди у процесі моральної діяльності.
Моральні відносини відрізняються в залежності від об’єкту і суб’єкту моральної дії, а також від способу життя.
Якими б не були моральні відносини за змістом, - їх внутрішнім вістрям є ставлення особистості до суспільства. Адже навіть інтимні душевні стосунки між близькими людьми передбачають орієнтацію на суспільно-корисні цінності – вірність, відданість. Безкорисливе бажання добра один одному. Однак, ставлення особистості до суспільного блага як вищої цінності обов’язково потребує не менш фундаментального ставлення суспільства до особистості як мети свого існування і розвитку. Не людина є засобом усіх суспільних перетворень, а суспільство є продуктом взаємодії людей, умовою саморозвитку і самореалізації людини.
6. Моральні відносини. Їх структура та функції.
Попри те, що мораль є вселюдським феноменом, існує немало підстав для виокремлення модифікацій моральних відносин і відповідних учень про ці відносини. Однак різновидів моральних відносин так багато і вони настільки різнопланові («розкидані» у часовій, просторовій, соціальній площинах), що класифікувати їх важко. До численних труднощів належить насамперед проблема вибору основи (принципу) поділу. Найлегше в цій ситуації вдатися до дихотомії — поділу вихідного поняття на два суперечні видові поняття (моральні стосунки людей можна поділити на особистісні і не особистісні, професійні і непрофесійні), але такий поділ не дає змоги вибудувати складну, багатоступеневу класифікацію.
В основу поділу моралі на історичні типи покладено специфіку способу виробництва: у суспільстві з первісним способом виробництва існує відповідна, тобто первіснообщинна мораль, у суспільстві з рабовласницьким способом виробництва — рабовласницька тощо. Згідно з цим поділом характер моралі визначається способом виробництва. Оскільки і в сучасному світі існують різні способи виробництва (первіснообщинний, феодальний, капіталісти.), то це ускладнює проблему осмислення моралі як уселюдського феномену.
Визнавши, що мораль має всезагальний характер, наївно було б ігнорувати специфіку моралі народів Європи, Азії, Америки, Африки, Австралії та Океанії. Однак і мораль навіть одного народу далеко не однакова, оскільки на неї впливає багато чинників: належність до певної релігії, соціальної, профес. групи тощо. Моральні стосунки можуть бути особистісними (між приятелями, друзями, закоханими, рідними) і не особистісними.
Учення про особистісні моральні стосунки людей ще не набуло самостійного статусу, очевидно, тому що ці стосунки традиційно зводять до аналізу спілкування, додаючи іноді питання любові, шлюбу та сім'ї.
Досить розгалуженою є етика не особистісних моральних стосунків. Вона охоплює професійну етику (учительська етика, медична етика, юридична етика, етика підприємця тощо) і непрофесійну етику (вчення про специфіку моралі європейських, азійських, африканських, американських, австралійських та полінезійських народів; етика народів християнського, мусульманського віросповідань та ін.).
Осібне місце посідає моральне ставлення людини до природи. Відповідно до цієї схеми класифікації моральних відносин розрізняють різновиди етичної теорії. Вчення про моральне ставлення людини до природи називають екологічною етикою. Моральне ставлення людини до неживої природи є важливим розділом цього вчення, який можна розглядати як самостійний напрям екологічної етики (на відміну від учення про моральне ставлення людини до живої природи — біологічної етики), що донині не має адекватної назви. До речі, біологічна етика має своїм предметом моральне ставлення людини не тільки до флори і фауни, а й до себе, до людини як живої істоти.
Така класифікація різновидів моральних відносин умовна, оскільки вони не існують у чистому вигляді. Кожна людина, наприклад, одночасно є представником і людства, і свого народу; перебуває і в особистісних, і в не особистісних відносинах; належить до певної професійної групи тощо. Проте без класифікації моральних стосунків людей не можна виявити й осмислити їх специфіку.
7. Походження та етапи розвитку моралі. Загальнолюдське та конкретно-історичне в моралі.
Узагальнююче визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати загальні поняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи — наскільки це взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомості пов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних форм свідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо. Дані про можливий час виникнення цієї синкретичної (злитої, нерозчленованої) ідеології різні: першими ознаками володів, мабуть, уже неандерталець (200—ЗО тис. років тому), а явними, стійкими — кроманьйонець (40—10 тис. років тому). Навички абстрактного мислення дозволяли давній людині формулювати закони світу, природи і людського суспільства.
По-друге, передумовою моральної свідомості можна вважати вироблення на початку людської історії соціального способу передачі інформації, соціальної спадковості, на відміну від генетичної програми поведінки — основи способу життєдіяльності всіх тварин. Якщо виходити з того, що людина є якоюсь мірою продовженням деяких тенденцій розвитку, випробуваних природою на тваринах, можна помітити, що у міру ускладнення живої істоти в її житті збільшується роль виховання через спілкування з собі подібними. Найважливіше це для близьких родичів людини — приматів, що мають дуже складну систему стосунків. З розвитком форм життя зростає ступінь індивідуалізації окремої істоти і ступінь її свободи. Без цих понять неможливо визначити суть моралі. Принциповою характеристикою людського існування, на відміну від тваринного, є не стільки відповідність матриці — інформації про життєдіяльність, закладеній у кожному організмі, скільки розвиток способу життя. Якщо тварина зберігає своє існування завдяки тому, що знає, як слід діяти, то сутність людського буття — у зміненні. Тільки людина сумнівається у своїй суті, суті свого буття, своєму призначенні. Тому вона й визначається як істота переважно моральна: постійний розвиток, крім свободи, потребує величезної відповідальності за прийняття рішення і наслідки цього вибору.
Нарешті, ще одна обставина: на відміну від біологічної програми, мораль гнучкіше реагує на зміни середовища проживання. Людство переживає значні зміни у коротші строки порівняно з природою. Що далі людина від природи, ці зміни інтенсивніші, оскільки суспільство само змінює себе, свій світ і свою діяльність. Безумовно, це також накладає відбиток на всю систему культури, включаючи мораль. Як і все живе, людство не дуже любить різкі й значні зміни в умовах існування. Як і все живе, людина захищає своє життя і добробут. За досить значних змін засобів і шляхів досягнення мети з часу свого виникнення до наших днів призначення моралі можна вважати порівняним з інстинктивною програмою всього живого у нашому світі: мораль робить можливим збереження існування людини.
У особливості діяльності закладена третя передумова виникнення моралі: людська здатність діяти без розрахунку на негайний очевидний результат. Тварина діє, маючи на меті те, що існує об'єктивно: плід манго чи мишу. Принципова відмінність людської діяльності полягає в тому, що її мета до початку дії ідеальна, уявна. Початок дії та досягнення мети можуть розділяти роки, отже з людською терплячістю не може рівнятися навіть котяча. Людина планує засоби та спосіб дії і, нарешті, діє, одержує бажане, співставляє із задуманим і, як правило, буває розчарованою: уявне здавалося привабливішим. У цій незадоволеності — запорука людського розвитку і дуже важлива особливість ставлення до світу, на яку спирається також і мораль.
Людський розвиток і, таким чином, людська мораль, починаються з того моменту історії, коли суспільство набуває можливості підтримувати існування слабких, позбавлених здатності приносити здобич, і цим кладе початок відокремленню ідеології від практичної діяльності, зближенню зв'язку поколінь (накопиченню соціального досвіду, соціальній спадковості). Принцип безкорисливого ставлення пом'якшував соціальне напруження, мабуть, урятував не одне життя у найжорстокіші часи і втілений у багатьох сучасних релігійних системах, наприклад, християнському милосерді без сподівань на винагороду, славу, вдячність людей.
Отже, характеристики моралі тісно пов'язані з тим, яким чином людина мислить, діє, поєднана з собі подібними в ті чи інші форми суспільства: мораль виникає внаслідок формування абстрактного мислення, соціальної спадковості, діяльності з «відстроченим» результатом.
8. Моральні засади формування і функціонування професійної етики (Декларація Ради Європи про поліцію, Закон України «Про міліцію»).
Нині існуюча в Україні модель правоохоронної системи за багатьма критеріями не відповідає сучасним потребам суспільства та загальновизнаним міжнародним демократичним стандартам у цій сфері. Сучасні зміни соціально-економічних і політико-правових умов функціонування правоохоронної системи, курс нашої держави на євроінтеграцію детермінують потребу в реформуванні системи правоохоронних органів, адаптації її до суспільних потреб і можливостей держави.
Наслідки цих реформ працівники ОВС, а також інші громадяни України зможуть відчути через певний період часу, а результати особистого реформування ставлення до своїх службових обов’язків може показати кожен міліціонер уже сьогодні, за умови чіткого усвідомлення всієї повноти відповідальності й обов’язку перед країною та самим собою.
“Хочеш змінити світ – почни з себе ”. Цей вислів залишається актуальним і сьогодні, особливо для працівників правоохоронних органів. Благополуччя і порядок в країні – це справа кожного громадянина, кожного працівника державної служби, а відповідно, кожного працівника ОВС.
Усі ми бажаємо жити у високо розвинутій, правовій Україні, де панують закони та справедливі суди, відсутня корупція, дотримуються права і свободи людини тощо. Але чи робить кожен з нас все, що від нього залежить, для досягнення цієї мети. Ми самі того не помічаємо як привили собі звичку критикувати всіх і вся за всі незгоди, незручності та труднощі, що нас оточують, як у службовій діяльності, так і в особистому житті. Але за цими проблемами стоять такі самі люди як ми, прикриваючись своїми особистими труднощами, виявами бюрократії та наслідками кризових явищ. Люди всюди однакові. Просто ніхто не хоче починати зміни із себе. На жаль, люди не завжди усвідомлюють, що всі вони тісно пов’язані один з одним. Не завжди розуміють, що кожний з них і є частина влади, частина держави, яку вони звинувачують.
Свідомість є вищою формою відображення суспільного буття. Свідомість виникає у процесі діяльності та виявляється в ній, тому важливим елементом регулювання правоохоронної діяльності є професійна свідомість працівників ОВС.
Структура професійної свідомості працівників міліції включає в себе два елементи: професійний (правосвідомість) та моральний (моральну свідомість). Аналізуючи елементи структури професійної свідомості, необхідно мати на увазі її єдність і цілісність. Оскільки мораль і право – невід’ємні категорії, неможливо також чітко розмежувати моральну та правову свідомість працівників ОВС. Але сфера дії моралі, моральної свідомості, моральної (етичної) культури набагато ширша за правову, оскільки вона регулює тією чи іншою мірою всі суспільні відносини. Численні дослідження показали, що забезпечити соціально адекватну та законослухняну поведінку людей в умовах держави можна лише через моральну та правову свідомість одночасно. Право не може бути відділене від моралі.
Моральні вимоги звернені до совісті людини, пов’язані із саморегуляцією вчинків, усвідомленням свого обов’язку, відчуттям справедливості. Вони орієнтовані на свідоме та добровільне дотримання моральних принципів та норм. Українські закони характеризуються достатньою гнучкістю, що дає змогу їх виконавцю, у тому числі і працівнику міліції, вибирати з наявних альтернатив найбільш доцільне та справедливе рішення. У реалізації цього вибору визначну роль відіграють норми моралі, моральна свідомість.
В основі моральної свідомості лежить моральний принцип, який разом з іншими характеризує вихідну моральну позицію особистості. Таким базисним принципом свідомості правоохоронних органів, зокрема працівників ОВС, є принцип законності, дотримання якого – це не тільки службовий, а й моральний обов’язок кожного правоохоронця.
Службовий обов’язок працівника правоохоронних органів є моральним у його об’єктивному та суб’єктивному вираженні. Моральна цінність об’єктивного змісту обов’язку полягає у вирішенні найбільш високого та справедливого завдання – захист прав та свобод громадян, забезпечення безпеки своєї країни, зміцнення правопорядку.
Важливою складовою морального обов’язку працівників міліції є самодисципліна. Необхідний такий високий ступінь розвитку морального ставлення до обов’язку, коли жоден учинок не здійснюється всупереч самосвідомості, а виконання обов’язку підкріплюється велінням совісті, коли дисципліна, як основне вираження професійного обов’язку, стає самодисципліною. Внутрішня готовність підкорюватися вимогам Присяги, наказів, розпоряджень своїх керівників, що усвідомлюється як внутрішнє переконання – це найвища міра відповідальності, готовність виконати професійний обов’язок, не примусово, а по совісті, добровільно.