1. Теоретична частина

Проблеми гендерної нерівності в Україні

Сьогодні в Україні питанням гендерної політики приділяється увага лише на законодавчому рівні, водночас як на практиці гендерні проблеми залишаються невирішеними та гендерна ситуація не відповідає тим законом, які діють лише на папері.

Суть наукової проблеми полягає у протиріччі між законодавчим закріпленням принципів гендерної рівності та реальними соціальними процесами, що характеризуються збереженням гендерних диспропорцій практично у всіх сферах суспільного життя; у протиріччі між процесами демократизації суспільства, що відкривають широкі можливості для самореалізації жінок, для освоєння ними нових соціальних ролей, і реальним загостренням гендерних нерівностей, зниженням соціального статусу жінок в умовах трансформаційних змін українського та інших пострадянських суспільств.

В Україні гендерні дослідження залишаються ще досить маргінальним сегментом науки, що зумовлено новизною проблематики у пострадянській науці, домінуванням патріархальних владних структур, необхідністю концептуального і практичного самовизначення гендерних досліджень в сучасних умовах. Тому сьогодні існує нагальна необхідність у комплексному дослідженні показників гендерної нерівності України, гендерних проблем українського суспільства та окреслення шляхів подальшого становлення гендерної рівності країни.

На території пострадянського простору проблемами методології дослідження гендерних питань займалися Ю. Галустян, Н. Грицяк, Л. Кобелянська, Т. Мельник, Е. Плісовська, Н. Римашевська, Ю. Рощін, Л. Смоляр та інші. Значний внесок до розробки теоретичних та практичних аспектів гендерних досліджень в соціально-економічній сфері належить М. Баксаковій, О. Грішновій, Т. Журженко, Е. Лібановій, Л. Лобановій, О. Макаровій, М. Малишевій, Е. Мезенцевій, В. Новікову, Ю. Саєнко, В. Cтешенко, Л. Чуйко.

Проте, сьогодні не існує цілісної системи показників та індикаторів, що характеризують гендерний дисбаланс в соціально-економічній сфері, залишаються невирішеними проблеми методичного характеру щодо комплексної оцінки гендерної нерівності. Розробки та обґрунтування потребують заходи державної соціальної політики, які спрямовані на забезпечення гендерної рівності та подолання сталих патріархальних стереотипів, що досі притаманні українському суспільству.

Індекс гендерної нерівності (ІГН) України становить 0,335, що ставить її на 57-е місце серед 146 країн. Такі дані містяться в доповіді ООН про стан людського розвитку та представлені в табл. 1.1 [7]. Дані цієї таблиці є зведеними показниками. Деякі показники є середнім значенням, розрахованим з 2006 по 2012 рік. На сайті ООН представлено дані індексу гендерної нерівності станом на 2012 рік, але розраховані в середньому за декілька попередніх років. Розглянемо ці дані більш детально.

---

Таблиця 1.1

Індекс гендерної нерівності України (ІГН, Gender Inequality Index,

розраховується з 2010 року)

Рейтинг країни за Індексом гендерної нерівності (ІГН)	Значення Індексу гендерної нерівності (ІГН)	Материнська смертність (на 100 тис. живонароджень)	Народжуваність підлітків і молодих жінок (число народжень у жінок віком 15-19 років на 1000 жінок)	Народжуваність підлітків і молодих жінок (число народжень у жінок віком 15-19 років на 1000 жінок)	Частка населення як мінімум з середньою освітою (% у віці 25 років і старше)		Рівень зайнятості населення в працездатному віці (%)
					Ж	Ч		Ж	Ч
57	0,335	26	30,8	8,0	91,5	96,1		52,0	65,4

Згідно з даними табл.1.1, в Україні жінкам належить 8% місць у парламенті, 91,5% дорослих жінок мають середню або вищу освіту (порівняно з 96,1% чоловіків). Частка участі жінок у робочій силі становить 52% у своїй категорії, тоді як аналогічний показник у чоловіків - 65,4%.

Наступний показник, який буде розглянуто, це показник індексу людського розвитку як підсумкова міра для оцінювання довготривалого прогресу в трьох основних вимірах людського розвитку: довгому та здоровому житті, доступі до освіти та гідному рівні життя. Доступ до знань вимірюється: середньою тривалістю освіти дорослих (у роках), що є середньою кількістю років освіти, отриманої за все життя особами віком 25 років і старше та очікуваною тривалістю навчання дітей шкільного віку, що визначається загальною кількістю років навчання, яку дитина шкільного віку може розраховувати отримати, якщо переважні тенденції щодо показників вступу до школи з урахуванням віку будуть зберігатися протягом усього життя дитини. Рівень життя вимірюється валовим національним доходом (ВНД) на душу населення, що виражений у постійних міжнародних доларах 2005 р., конвертованих з використанням рівнів паритету купівельної спроможності (ПКС). Відповідні дані показано у табл. 1.2 [7].

Таблиця 1.2

Тенденції індексу людського розвитку за 2010–2012 рр.

Рік	Рейтинг країни за Індексом людського розвитку (ІЛР)	Значення Індексу людського розвитку (ІЛР)	Очікувана при народженні тривалість життя (років)	Середня тривалість навчання (середня кількість років освіти у віці 25 років і старше)	Очікувана тривалість навчання (число майбутніх років навчання для дитини, яка досягла шкільного віку)	ВНП за ПКС у доларах США
2010	69	0,733	68,2	11,3	14,8	5,938
2011	76	0,737	68,5	11,3	14,8	6,210
2012	78	0,740	68,8	11,3	14,8	6,428

---

Значення ІЛР України за 2012 рік дорівнює 0,740 – цей показник потрапляє до високої категорії людського розвитку – що ставить країну на 78 позицію з 187 країн і територій. Такий самий рейтинг має Республіка Македонія. За період з 1990 до 2012 рр. значення ІЛР України зросло з 0,714 до 0,740, або на 4 відсотки чи в середньому приблизно на 0,2 відсотка за рік. За період з 2010 до 2012 рр. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася на 0,6 року, середня тривалість навчання та очікувана тривалість навчання залишились незмінними. При тому, що деякі показники залишились незмінними, а деякі змінились несуттєво, Україна за період 2010-2012 рр. опустилася на 9 позицій за рейтингом серед інших країн. Це свідчить про те, що інші країни розвиваються більш стрімко та з кожним роком випереджають нашу країну. Крім цього, слід звернути увагу на показник «Очікувана при народженні тривалість життя», який значно зменшився протягом 3 останніх років.

Більш деталізовано економічну активність жінок за даними ООН згідно щорічного звіту «The Global Gender Gap Report» від World Economic Forum розглянемо в табл. 1.3 [7;6].

Таблиця 1.3

Показники розширення можливостей жінок за період 2010–2013 рр.

Рік	Частка місць у парламенті, що займають жінки				Частка жінок законодавців, чиновників вищої ланки та тих, хто займає управлінські посади				Частка жінок на посадах висококваліфікованих фахівців				Співвідношення приблизного показника заробленого доходу для жінок і чоловіків
	% від загального числа	Значення показника	Рейтинг країни	% від загального числа		Значення показника	Рейтинг країни	% від загального числа		Значення показника	Рейтинг країни	Значення показника		Рейтинг країни
2010	8	0,9	–	39		0,64	–	63		1,702	–	0,59		–
2011	8	0,9	115	39		0,64	19	64		1,77	9	0,60		95
2012	8	0,9	117	39		0,64	19	64		1,77	9	0,66		63
2013	9	0,10	114	41		0,70	16	64		1,77	9	0,69		46

Згідно з даними табл. 3 відсоток участі жінок у парламенті дуже низький (тільки 8%). Стосовно вищих ланок управління, кількість чоловіків перевищувала кількість жінок на 18% у 2013 році. Але на посадах висококваліфікованих фахівців відсоток участі жінок перевищує відповідний відсоток участі чоловіків на 28% або в 1,77 рази. З табл. 3 бачимо, що більшість показників впродовж 4 років змінювалася несуттєво, але показник «Співвідношення показника заробленого доходу для жінок і чоловіків» збільшився з 0,59 у 2010 році до 0,69 у 2013 році, що підняло рейтинг України за цим показником на 49 місць (тобто з 95 на 46 місце). Отже різниця між доходами чоловіків та жінок ще залишається суттєвою, але поступово зменшується. Таким чином, можна зробити висновок, що загальний показник індексу людського розвитку гальмує дуже низький показник участі жінок у парламенті. Так, наприклад, підвищення цього показника з 9% до 25% дав би змогу зайняти рейтинг країни за цим показником на рівні 35–40 місця (замість 114 позиції, яку ми маємо сьогодні згідно з даними табл. 1.3.

---

Показники табл. 1.4 дають можливість більш детально розглянути індекси гендерної нерівності участі та можливості, освіти, здоров’я та розширення політичних можливостей за період 2010–2013 рр. [7;6;4].

Таблиця 1.4

Тенденції індексу гендерних відмінностей Всесвітнього економічного форуму за період 2010–2013 рр.

Рік	У цілому		Участь та можливості			Освіта		Здоров’я і виживання		Розширення політичних можливостей
	Рейтинг країни	Значення		Рейтинг країни	Значення	Рейтинг країни	Значення	Рейтинг країни	Значення	Рейтинг країни	Значення
2010	63	0,687		43	0,707	23	0,9996	56	0,976	105	0,065
2011	64	0,686		44	0,704	24	0,9997	56	0,976	106	0,065
2012	64	0,689		34	0,725	22	0,9997	34	0,979	119	0,054
2013	64	0,694		30	0,743	27	0,9998	75	0,973	119	0,059

Найменша гендерна нерівність спостерігається у сфері освіти, а найбільша – у сфері політичних можливостей, що ставить нашу країну на 119 місце у 2013 році за цим показником. Зміни, що відбулися впродовж 4 років за цими показниками є несуттєвими, рейтинг країни в цілому за індексом гендерних відмінностей є стабільним. Але необхідно звернути увагу, що зменшення на 0,003 призвело до зниження позиції країни за рейтингом з 56 місця на 75 місце.

Таким чином, аналізуючи дані табл. 1, 3, 4, можна зробити висновок, що найбільша гендерна нерівність спостерігається саме в політичний сфері України та на управлінських посадах. Підвищення показника політичних можливостей може суттєво підвищити рейтинг нашої країни за показником гендерної нерівності в цілому.

В Україні мають місце випадки дискримінації жінок, такі як: відкриті дискримінаційні висловлювання представників влади, відсутність жінок в уряді та не допуск їх до прийняття важливих державних рішень, заборона жінкам навчатися у деяких вищих навчальних закладах МВС України, обмеження прав працюючих жінок [6].

Далі розглянемо показники гендерної нерівності, спираючись на дані Державної служби статистики України. В табл. 5 показано рівень безробіття в динаміці за роками серед жінок та чоловіків [3].

В цілому показник безробіття в України набуває динаміки зменшення, з кожним роком кількість зареєстрованих безробітних спадає (за виключенням 2008 року, коли кількість безробітних порівняно з 2007 роком зросла в 1,3 рази). Стосовно ж гендерного аспекту цього аналізу, можна зауважити, що чітко простежується тенденція перевищення кількості безробітних жінок над кількістю чоловіків (найбільшого значення це перевищення сягає у 2002 році та перевищує в 1,8 рази, а найменшого – у 2009 році – в 1,17 рази). Але варто відмітити, що простежується позитивна тенденція щодо зменшення різниці в показниках по безробіттю між чоловіками та жінками (табл. 1.5).

---

Таблиця 1.5

Динаміка кількості зареєстрованих безробітних за статтю

у 1999-2013 рр. (тис. осіб)

Рік	Усього	За статтю		Питома вага
		Жінки	Чоловіки	Жінки	Чоловіки
1999	1174,5	729,6	444,9	0,62	0,38
2000	1155,2	730,4	424,8	0,63	0,37
2001	1008,1	645,6	362,5	0,64	0,36
2002	1034,2	665,0	369,2	0,64	0,36
2003	988,9	627,6	361,3	0,63	0,37
2004	981,8	619,9	361,9	0,63	0,37
2005	881,5	535,6	345,9	0,61	0,39
2006	759,5	459,1	300,4	0,60	0,40
2007	642,3	385,8	256,5	0,60	0,40
2008	844,9	465,2	379,7	0,55	0,45
2009	531,6	286,9	244,7	0,54	0,46
2010	544,9	296,0	248,9	0,54	0,46
2011	482,8	267,3	215,5	0,55	0,45
2012	506,8	273,7	233,1	0,54	0,46
2013	486,8	267,2	219,6	0,55	0,45

Перевищення рівня безробіття серед жінок викликане рядом чинників, кожний з яких є резервом на шляху до удосконалення гендерної політики в Україні. Поширена з боку роботодавців дискримінація стосовно жінок у процесі найму суттєво обмежує їхні можливості працевлаштування, в тому числі на високооплачувані та престижні посади. Роботодавці, як в приватному, так і в державному секторах, регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії та використовують інформацію про сімейні обставини, яку вони вимагають під час співбесід, аби відмовити жінкам у роботі. Вимоги щодо віку та зовнішності теж можуть стати перепоною, навіть якщо жінки повністю відповідають посаді з професійної точки зору. Роботодавці виправдовують своє бажання наймати чоловіків традиційними стереотипами стосовно фізичних та інтелектуальних можливостей жінок та їх сімейних обов’язків. У результаті жінки все більше витісняються в низькооплачувані сферу послуг та державний сектор або шукають роботу, в тому числі і за сумісництвом, в нерегульованому тіньовому секторі. Багато жінок їдуть за кордон в пошуках кращих економічних можливостей [5]. Жіноча зайнятість традиційно переважає у сферах соціального забезпечення, освіті, охороні здоров’я.

Наступний показник, що підлягає аналізу – це рівень заробітної плати чоловіків та жінок (дані представлені за 2012 рік) [3].

Відповідно до статистичних даних у більшості випадків заробітна плата чоловіків вища ніж у жінок. Незважаючи на високу професійну й освітню підготовку, жінки переважно перебувають на нижчих посадах, що потребують нижчої кваліфікації та менше оплачуються. Середня заробітна плата жінок останніми роками не перевищує 70% середньої заробітної плати чоловіків.

---

Смотрите также файлы

• Типы аккумуляции и пути расходования энергии в биосистемах (реферат).docx

• Асет Кукык.docx

• Реферат файловый менеджер.docx

• Классификация систем с примерами.docx

• нотная грамота.docx