ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 19.03.2024

Просмотров: 92

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Такий рівень політичної ієрархії складали глави підпорядкованих общин. При них постійно існували військові ради. Особливий прошарок еліти склада­ли особи, пов'язані з релігійно-культовими церемоніями й обрядами, хоча гла­вами культів, як правило, були ті ж вожді і правителі.

Така організаційно-політична структура оформлялася остільки, оскільки в ній посилювалася централізація, а автономія окремих общин ставала слабшою. Саме від сили центру починало все більше залежати виживання всієї спільно­ти. Це призвело до зміцнення політичної єдиноначальності як єдиного в тих ранніх історичних умовах засобу ствердити сильну організацію. Одноособова влада легше набувала релігійно-священного характеру — так відкривався і шлях до її правового обґрунтування.

Процес управління відтворювала і зміцнювала соціальна нерівність, яка по-своєму впливала на еволюцію влади. Його економічну основу складав за­гальний контроль над ресурсами. Перерозподіл їх правителями перетворю­вався в регулярні роздачі вроздріб і зворотне одержання їх у вигляді данини як державної повинності. Матеріальні вигоди з цієї данини отримував уже не весь народ, а ті прошарки, які були більш причетні до політичної верхів­ки, ті, хто починав розглядати колективний продукт як частину того, що дістанеться йому, як його власність. Це вже класи, що різнилися у міру привласнення суспільного продукту і по мірі причетності до управління. Розрив у соціальному статусі став політичним: протодержава еволюціонува­ла в ранню державу.

32 Частина І.Держава і право країн кастовФстанового суспільства

Рання держава

Рання держава уже більш чисельна спільність — до кількох десятків або сотень тисяч жителів, які давали потрібний кількісний рівень праці і продук­тів, відчужуваних на користь держави. На цьому етапі населення могло бути різнорідним етнічно, особливо якщо мало місце завоювання; етнічні розхо­дження могли і доповнювати соціально-політичну ієрархію.

Адміністрація держави мала, як мінімум, три рівні — кожний із своїми за­дачами і функціями:

  1. Центральна адміністрація (як правило, адміністрація домінуючого окру­гу) була цілком самостійним утворенням, що відокремилось від родів, общин, кланів і займалось винятково загальнодержавною діяльністю.

  2. Адміністрація областей успадкувала організацію і завдання старих прото-держав; як правило, вона навіть знаходилася в клановій спадкоємності до них.

  3. Общинна адміністрація — найбільш традиційна і найдавніша за похо­дженням, у цей час вона ще нероздільна з традиційно общинним самовряду­ванням (виборністю, колективними органами), але повноваження її стали більш елементарними: головне — виконати рішення вищого рівня.


Розподіл за рівнями закріплював, як правило, утворення професійних класів-станів: жерців, воїнів, переписувачів, ремісників, складальників податків тощо.

Розвиток ранньої держави проходив вумовах зміцнення міського життя. Мі­ське життя закріплювало класове відокремлення, престижне споживання еволю­ціонувало в інший спосіб життя — починалося розшарування на культуру верхів і низів. Релігійна ідеологія закріплювала культурне протиставлення іншим наро­дам: наші боги — найбільші у світі, їхні представники на землі — священні і не­доторканні, народ наш обраний. Ця ідеологія, яка використовувалася пануючим прошарком у власних інтересах, ставала політичною ідеєю влади.

Товарний обмін підштовхував появу приватної власності, у відокремленні якої були найбільш зацікавлені сформовані пануючі прошарки. Водночас офо­рмлювалася примусово-каральна функція держави, поліцейська діяльність. І поруч із цим розвивалася сфера права, яка охороняла ці відносини .

З оформленням всіх суттєвих елементів державності і правової системи по­чиналася їхня видозміна. Вона в різних народів і на різноманітних континен­тах відбувалася в різний час і розтяглася на століття і навіть на тисячоліття.

Перші протодержави і ранні держави склалися на Сході ще в IV—IIIтис. до н.е. Дещо пізніше перехід до державності і до цивілізації відбувся в середземно­морському басейні, в античному світі. У більшості народів Європи падіння пер­віснообщинних порядків і становлення державності завершилося лише в середні віки. В Африці, Полінезії й у деяких інших регіонах додержавні сімейно-кланові відносини проіснували аж доXIX—XXст. і поступилися своїми позиці­ями не в результаті природного розвитку, а в ході європейської колонізації.


§ 3. Розклад родоплемінних відносин і виникнення рабовласницьких держав

Найбільш ранні державні форми стали виникати на Сході, переважно в пів­денній частині Азії і частково в Північній Африці. В передній Азії, у долині рік Тигру і Євфрату, знаходилися Вавилон і Ассирія (раніше Шумер і Аккад), тут же по сусідству були розташовані Хетська держава, Фінікія, єврейські цар-

Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 33

J2M

ства, Урарту й інші найдавніші держави; в Африці, в долині Нілу, знаходився древній Єгипет. У процесі утворення вони пройшли загальний для країн цього регіону шлях плавного переростання первісного родоплемінного суспільства в державу. Тут проявилися як описані вище загальні закономірності державо­творчих процесів, так і окремі, специфічні для цих країн особливості.

Процес виникнення державності розглядається звичайно на прикладі таких країн як Єгипет, Вавилон, Індія, Китай, держави давніх євреївЛМи також бу­демо дотримуватися цієї схеми, оскільки для цього є ряд вагомих підставу/

  • по-перше, у цих країнах найбільш яскраво проявилися загальні закономі­рності переходу від первісного ладу до державного;

  • по-друге, перераховані держави і створена їхніми народами культура, у то­му числі і правова, зробили помітний вплив на наступний розвиток цивілізацій;

  • по-третє, їх минуле досліджено краще, ніж інших країн Стародавнього Сходу, краща їх джерельна і літературна бази.

Стародавній Єгипет

Держава Стародавній Єгипет склалася в північно-східній частині Африки, у долині, розташованій по нижній течії Нілу. Все сільськогосподарське виробни­цтво Єгипту було пов'язане з його щорічними розливами, із дуже раннім буді­вництвом тут іригаційних споруджень, на котрих і почала вперше використо­вуватися праця рабів-військовополонених. Природні межі Єгипту служили захистом країни від набігів ззовні, створенню етнічно однорідного населення —давніх єгиптян.

Поливне землеробство, що розвивалося досить інтенсивно, сприяло соціаль­ному розшаруванню, виділенню управлінської верхівки на чолі з первосвяще­никами — жерцями вже в першій половині IVтис. до н.е. В другій половині цього тисячоліття з'являлися перші державні утворення —номи, що виникли внаслідок об'єднання навколо храмів сільських общин для спільного ведення іригаційних робіт.


Територіальне розміщення древніх номів, розташованих уздовж єдиної вод­ної магістралі, дуже рано призвело до їх об'єднання під владою сильнішого ному, до появи у Верхньому (Південному) Єгипті єдиних царів з ознаками дес­потичної влади над іншими номами. Царі Верхнього Єгипту до кінця IV тис. до н.е. завоювали весь Єгипет (царМенее /Мернер/ — 3200 р. до н.е.). Харак­тер господарства, пов'язаний із постійною залежністю населення від періодич­них розливів Нілу, і необхідність управління з центру працею багатьох людей щодо подолання їх наслідків обумовили і ранню централізацію староєгипетсь-кої держави.

Історія Стародавнього Єгипту поділяється на окремі періоди:

  1. період Раннього царства (3100—2800 pp. до н.е.), або періодцарювання перших трьох династій єгипетських фараонів;

  2. період Древнього, абоСтарого царства (біля 2800—2250 pp. до н.е.), у який включається час царюванняIII—IVдинастій;

  3. період Середнього царства (біля 2250—1700 pp. до н.е.) — час царюван­няXI—XIIдинастій;

  4. період Нового царства (біля 1575—1087 pp. до н.е.) — час царюванняXVIII—XXдинастій єгипетських фараонів.

Періоди між Древнім, Середнім і Новим царствами були часом господарсь­кого і політичного спаду Єгипту. Єгипет Нового царства — перша в історії сві-

34 Частина І.Держава і право країн кастово-станового суспільства

това імперія, величезна різноплемінна держава, створена шляхом завоювань сусідніх народів. У її склад увійшли Нубія, Лівія, Палестина, Сирія й інші, ба­гаті природними ресурсами, області. Наприкінці Нового царства Єгипет почав занепадати, став здобиччю завойовників, спочатку персів, потім римлян, що включили його до складу Римської імперії в ЗО р. до нашої ери.

Стародавній Вавилон

Вавилонська держава розташовувалася в Азіатському Міжріччі (між ріками Тигром і Євфратом). Перші держави на цій території виникли на початку IIIтис. до н.е. Це були невеличкі міста-держави, у суспільному і державному ладі яких тривалий час зберігалися пережитки родоплемінної організації. Найдавнішим населенням країни, що заклало основи цивілізації в Міжріччі, булишумери. Від цього народу отримала свою назву держава Шумер, історія якої нараховує сім століть.

На північ від шумерів у Міжріччі мешкали аккадці, що поступово захопили всю територію Шумера і створили досить сильне Шумеро-Аккадське царство, яке проіснувало близько ста років.


Біля 2000 р. до н.е. Міжріччя було захоплено кочовиками а море я ми, які перемогли Шумеро-Аккадське царство і розселилися широко на його території. Одним з їх опорних пунктів став Вавилон, що був значним поселенням вже в останньому столітті існування Шумера. Сприятливе географічне положення за­безпечило піднесення Вавилону. Він став столицею невеличкого царства. Перші п'ять вавилонських царів значно розширили свої володіння. За часів правління шостого царя — Хаммурапі (1792—1750pp. до н.е.) — Вавилон перетворився в столицю величезної держави, яка включала в себе велику частину Міжріччя. Створена Хаммурапі держава, яка одержала назву по імені її столиці — Вави­лон, була значним, але не міцним державним об'єднанням.

Після смерті Хаммурапі Вавилон зазнав ряд важких поразок від своїх сусі­дів і в 1595 р. до н.е. його було знищено хетами ікасситами, що правили Міжріччям біля 400 років.

Нове піднесення Вавилон пережив в VII—VIст. до н.е., коли з 626 р. по 539 р. до н.е. існувало т.зв. «Нововавилонське царство». УVIст. до н.е. воно було завойованеперсами, а зIIIст. до н.е. фактично припинило своє існування.

Давньоєврейська державність

У безпосередній близькості від Вавилону виникла державність і в євреїв. Єврейські кочові племена з'явилися на землях історичної Палестини на почат­ку IIтис. до н.е., вийшовши через р. Євфрат. Приблизно вXIII—XIIст. до н.е., у період тимчасового ослаблення впливу Єгипту на держави Палестини і Фінікії, союз споріднених племен із загальною назвоюІзраїль витиснув і під­порядкував собі племенаханаанеїв, що жили там. У результаті асиміляції (мо­ви були близькі) ізраїльський народ сформував загальну осілу цивілізацію з землеробською культурою. У політичному відношенні це була стадія форму­вання надобщинних владних структур. Союз племен управлявся радами родо­вої знаті і так званими «суддями» — виборними вождями. Зберігалися племін­ні народні збори, але найбільше значення мало внутрішньообщинне управління із беззаперечною владою глави роду-клану.

Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 35

У XIст. до н.е. під впливом зовнішньої небезпеки з боку нових племенфи­листимлян (звідси і грецька назва «Палестина» —Л.Б.,С.Б.) ізраїльські общи­ни і племена утворили єдину протодержаву. На зборах представників племен був обраний перший цар Ізраїлю —Саул. Надалі обрання (або загальнонародне затвердження) носія влади стало принципом ранньої державної організації.