ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.03.2024
Просмотров: 92
Скачиваний: 0
Такий рівень політичної ієрархії складали глави підпорядкованих общин. При них постійно існували військові ради. Особливий прошарок еліти складали особи, пов'язані з релігійно-культовими церемоніями й обрядами, хоча главами культів, як правило, були ті ж вожді і правителі.
Така організаційно-політична структура оформлялася остільки, оскільки в ній посилювалася централізація, а автономія окремих общин ставала слабшою. Саме від сили центру починало все більше залежати виживання всієї спільноти. Це призвело до зміцнення політичної єдиноначальності як єдиного в тих ранніх історичних умовах засобу ствердити сильну організацію. Одноособова влада легше набувала релігійно-священного характеру — так відкривався і шлях до її правового обґрунтування.
Процес управління відтворювала і зміцнювала соціальна нерівність, яка по-своєму впливала на еволюцію влади. Його економічну основу складав загальний контроль над ресурсами. Перерозподіл їх правителями перетворювався в регулярні роздачі вроздріб і зворотне одержання їх у вигляді данини як державної повинності. Матеріальні вигоди з цієї данини отримував уже не весь народ, а ті прошарки, які були більш причетні до політичної верхівки, ті, хто починав розглядати колективний продукт як частину того, що дістанеться йому, як його власність. Це вже класи, що різнилися у міру привласнення суспільного продукту і по мірі причетності до управління. Розрив у соціальному статусі став політичним: протодержава еволюціонувала в ранню державу.
32 Частина І.Держава і право країн кастовФстанового суспільства
Рання держава
Рання держава уже більш чисельна спільність — до кількох десятків або сотень тисяч жителів, які давали потрібний кількісний рівень праці і продуктів, відчужуваних на користь держави. На цьому етапі населення могло бути різнорідним етнічно, особливо якщо мало місце завоювання; етнічні розходження могли і доповнювати соціально-політичну ієрархію.
Адміністрація держави мала, як мінімум, три рівні — кожний із своїми задачами і функціями:
Центральна адміністрація (як правило, адміністрація домінуючого округу) була цілком самостійним утворенням, що відокремилось від родів, общин, кланів і займалось винятково загальнодержавною діяльністю.
Адміністрація областей успадкувала організацію і завдання старих прото-держав; як правило, вона навіть знаходилася в клановій спадкоємності до них.
Общинна адміністрація — найбільш традиційна і найдавніша за походженням, у цей час вона ще нероздільна з традиційно общинним самоврядуванням (виборністю, колективними органами), але повноваження її стали більш елементарними: головне — виконати рішення вищого рівня.
Розподіл за рівнями закріплював, як правило, утворення професійних класів-станів: жерців, воїнів, переписувачів, ремісників, складальників податків тощо.
Розвиток ранньої держави проходив вумовах зміцнення міського життя. Міське життя закріплювало класове відокремлення, престижне споживання еволюціонувало в інший спосіб життя — починалося розшарування на культуру верхів і низів. Релігійна ідеологія закріплювала культурне протиставлення іншим народам: наші боги — найбільші у світі, їхні представники на землі — священні і недоторканні, народ наш обраний. Ця ідеологія, яка використовувалася пануючим прошарком у власних інтересах, ставала політичною ідеєю влади.
Товарний обмін підштовхував появу приватної власності, у відокремленні якої були найбільш зацікавлені сформовані пануючі прошарки. Водночас оформлювалася примусово-каральна функція держави, поліцейська діяльність. І поруч із цим розвивалася сфера права, яка охороняла ці відносини .
З оформленням всіх суттєвих елементів державності і правової системи починалася їхня видозміна. Вона в різних народів і на різноманітних континентах відбувалася в різний час і розтяглася на століття і навіть на тисячоліття.
Перші протодержави і ранні держави склалися на Сході ще в IV—IIIтис. до н.е. Дещо пізніше перехід до державності і до цивілізації відбувся в середземноморському басейні, в античному світі. У більшості народів Європи падіння первіснообщинних порядків і становлення державності завершилося лише в середні віки. В Африці, Полінезії й у деяких інших регіонах додержавні сімейно-кланові відносини проіснували аж доXIX—XXст. і поступилися своїми позиціями не в результаті природного розвитку, а в ході європейської колонізації.
§ 3. Розклад родоплемінних відносин і виникнення рабовласницьких держав
Найбільш ранні державні форми стали виникати на Сході, переважно в південній частині Азії і частково в Північній Африці. В передній Азії, у долині рік Тигру і Євфрату, знаходилися Вавилон і Ассирія (раніше Шумер і Аккад), тут же по сусідству були розташовані Хетська держава, Фінікія, єврейські цар-
Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 33
J2M
ства, Урарту й інші найдавніші держави; в Африці, в долині Нілу, знаходився древній Єгипет. У процесі утворення вони пройшли загальний для країн цього регіону шлях плавного переростання первісного родоплемінного суспільства в державу. Тут проявилися як описані вище загальні закономірності державотворчих процесів, так і окремі, специфічні для цих країн особливості.
Процес виникнення державності розглядається звичайно на прикладі таких країн як Єгипет, Вавилон, Індія, Китай, держави давніх євреївЛМи також будемо дотримуватися цієї схеми, оскільки для цього є ряд вагомих підставу/
по-перше, у цих країнах найбільш яскраво проявилися загальні закономірності переходу від первісного ладу до державного;
по-друге, перераховані держави і створена їхніми народами культура, у тому числі і правова, зробили помітний вплив на наступний розвиток цивілізацій;
по-третє, їх минуле досліджено краще, ніж інших країн Стародавнього Сходу, краща їх джерельна і літературна бази.
Стародавній Єгипет
Держава Стародавній Єгипет склалася в північно-східній частині Африки, у долині, розташованій по нижній течії Нілу. Все сільськогосподарське виробництво Єгипту було пов'язане з його щорічними розливами, із дуже раннім будівництвом тут іригаційних споруджень, на котрих і почала вперше використовуватися праця рабів-військовополонених. Природні межі Єгипту служили захистом країни від набігів ззовні, створенню етнічно однорідного населення —давніх єгиптян.
Поливне землеробство, що розвивалося досить інтенсивно, сприяло соціальному розшаруванню, виділенню управлінської верхівки на чолі з первосвящениками — жерцями вже в першій половині IVтис. до н.е. В другій половині цього тисячоліття з'являлися перші державні утворення —номи, що виникли внаслідок об'єднання навколо храмів сільських общин для спільного ведення іригаційних робіт.
Територіальне розміщення древніх номів, розташованих уздовж єдиної водної магістралі, дуже рано призвело до їх об'єднання під владою сильнішого ному, до появи у Верхньому (Південному) Єгипті єдиних царів з ознаками деспотичної влади над іншими номами. Царі Верхнього Єгипту до кінця IV тис. до н.е. завоювали весь Єгипет (царМенее /Мернер/ — 3200 р. до н.е.). Характер господарства, пов'язаний із постійною залежністю населення від періодичних розливів Нілу, і необхідність управління з центру працею багатьох людей щодо подолання їх наслідків обумовили і ранню централізацію староєгипетсь-кої держави.
Історія Стародавнього Єгипту поділяється на окремі періоди:
період Раннього царства (3100—2800 pp. до н.е.), або періодцарювання перших трьох династій єгипетських фараонів;
період Древнього, абоСтарого царства (біля 2800—2250 pp. до н.е.), у який включається час царюванняIII—IVдинастій;
період Середнього царства (біля 2250—1700 pp. до н.е.) — час царюванняXI—XIIдинастій;
період Нового царства (біля 1575—1087 pp. до н.е.) — час царюванняXVIII—XXдинастій єгипетських фараонів.
Періоди між Древнім, Середнім і Новим царствами були часом господарського і політичного спаду Єгипту. Єгипет Нового царства — перша в історії сві-
34 Частина І.Держава і право країн кастово-станового суспільства
това імперія, величезна різноплемінна держава, створена шляхом завоювань сусідніх народів. У її склад увійшли Нубія, Лівія, Палестина, Сирія й інші, багаті природними ресурсами, області. Наприкінці Нового царства Єгипет почав занепадати, став здобиччю завойовників, спочатку персів, потім римлян, що включили його до складу Римської імперії в ЗО р. до нашої ери.
Стародавній Вавилон
Вавилонська держава розташовувалася в Азіатському Міжріччі (між ріками Тигром і Євфратом). Перші держави на цій території виникли на початку IIIтис. до н.е. Це були невеличкі міста-держави, у суспільному і державному ладі яких тривалий час зберігалися пережитки родоплемінної організації. Найдавнішим населенням країни, що заклало основи цивілізації в Міжріччі, булишумери. Від цього народу отримала свою назву держава Шумер, історія якої нараховує сім століть.
На північ від шумерів у Міжріччі мешкали аккадці, що поступово захопили всю територію Шумера і створили досить сильне Шумеро-Аккадське царство, яке проіснувало близько ста років.
Біля 2000 р. до н.е. Міжріччя було захоплено кочовиками —а море я ми, які перемогли Шумеро-Аккадське царство і розселилися широко на його території. Одним з їх опорних пунктів став Вавилон, що був значним поселенням вже в останньому столітті існування Шумера. Сприятливе географічне положення забезпечило піднесення Вавилону. Він став столицею невеличкого царства. Перші п'ять вавилонських царів значно розширили свої володіння. За часів правління шостого царя — Хаммурапі (1792—1750pp. до н.е.) — Вавилон перетворився в столицю величезної держави, яка включала в себе велику частину Міжріччя. Створена Хаммурапі держава, яка одержала назву по імені її столиці — Вавилон, була значним, але не міцним державним об'єднанням.
Після смерті Хаммурапі Вавилон зазнав ряд важких поразок від своїх сусідів і в 1595 р. до н.е. його було знищено хетами ікасситами, що правили Міжріччям біля 400 років.
Нове піднесення Вавилон пережив в VII—VIст. до н.е., коли з 626 р. по 539 р. до н.е. існувало т.зв. «Нововавилонське царство». УVIст. до н.е. воно було завойованеперсами, а зIIIст. до н.е. фактично припинило своє існування.
Давньоєврейська державність
У безпосередній близькості від Вавилону виникла державність і в євреїв. Єврейські кочові племена з'явилися на землях історичної Палестини на початку IIтис. до н.е., вийшовши через р. Євфрат. Приблизно вXIII—XIIст. до н.е., у період тимчасового ослаблення впливу Єгипту на держави Палестини і Фінікії, союз споріднених племен із загальною назвоюІзраїль витиснув і підпорядкував собі племенаханаанеїв, що жили там. У результаті асиміляції (мови були близькі) ізраїльський народ сформував загальну осілу цивілізацію з землеробською культурою. У політичному відношенні це була стадія формування надобщинних владних структур. Союз племен управлявся радами родової знаті і так званими «суддями» — виборними вождями. Зберігалися племінні народні збори, але найбільше значення мало внутрішньообщинне управління із беззаперечною владою глави роду-клану.
Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 35
У XIст. до н.е. під впливом зовнішньої небезпеки з боку нових племенфилистимлян (звідси і грецька назва «Палестина» —Л.Б.,С.Б.) ізраїльські общини і племена утворили єдину протодержаву. На зборах представників племен був обраний перший цар Ізраїлю —Саул. Надалі обрання (або загальнонародне затвердження) носія влади стало принципом ранньої державної організації.