ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.03.2024
Просмотров: 69
Скачиваний: 0
Початок формування реальної державної організації визначається за часом правління спадкоємця Саула — царя Давида (кінець XI— поч.Xст. до н.е.), коли з'явилася наймана армія, і особливо знаменитий біблійний мудрець цар Соломон (Xст. до н.е.). За часи його правління була встановлена тверда система державних податків, постійна армія, система державно-розподільного господарства.
У 928 р. до н.е. під впливом різних зовнішніх і внутрішніх чинників єдина староєврейська держава розпалася на два окремих царства: Ізраїльське, що об'єднало більшість із старих племен, із центром у м. Наблус, і Іудейське, ізцентром у Єрусалимі, де правили нащадки царя Давида. У соціальному відношенні обидва царства були однотипними й еволюціонували в напрямку класового суспільства, але політичні традиції стародавньої державності виявилися недовговічними.
Наприкінці VIIIст. до н.е. Ізраїльське царство було завойовано Ассирією. Іудея, в свою чергу, на початкуVIст. до н.е., потрапила під владу Нововави-лонського царства — населення було виселено, почалися десятиліття так званого «вавилонського полону». Пізніше політична спільність єврейського народу відновилася, але Палестина підпала спочатку під владу персів, потім імперії Олександра Македонського і, нарешті, Римської імперії.
Стародавня Індія
Стародавня Індія — одна з колисок людської цивілізації — розташовувалася на півострові Індостан у міжріччі Інда і Гангу. Першими її жителями були дравіди, яких через століття змінили численні племена, що відрізнялися друг від друга устроєм життя, мовою, віруваннями, культурою. Ці племена створили одну з найдавніших світових цивілізацій. Мохенджо-Даро і Хараппа — два найбільших міста того часу — були столицями політичних об'єднань. Джерела не дають достовірних знань про класову структуру і політичну організацію Ха-раппського суспільства, проте наявні свідчення дозволяють судити про його розшарування і розклад первіснообщинного ладу. УXVIII—XVIIст. до н.е. під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників Хараппа переживала період занепаду. Це пов'язують, у першу чергу, з приходом у серед.IIтис. до н.е.арійських племен.
Період із серединиIIтис. до н.е. допершої половини І тис. до н. е., який одержав в історії назвуведичного, відзначений утворенням класового суспільства і держави. Значні досягнення в галузі виробництва обумовили розшарування суспільства.
З посиленням соціальної нерівності раджа —військовий вождь племені, що раніше обирався зборами і міг бути усунутий ними, усе більш піднімався над плем'ям, підпорядковуючи собі органи племінного управління. За посаду раджі велася боротьба між представниками знатних і могутніх родів у племені. Згодом ця посада стала спадковою.
Спочатку велику роль продовжували відіграватинародні збори, які впливали на призначення царя. Поступово зі зборів одноплемінників вони ставали
36 Частина І.Держава і право країн кастово-станового суспільства
зборами знаті, наближених царя. Зменшення ролі народних зборів було пов'язано з посиленням царської влади.
Органи племінної адміністрації поступово перетворювалися в державні органи. Заняття вищих посад у державній адміністрації було привілеєм рабовласницької знаті. Усе більшого значення набував пурохита —царський жрець, що виступав також астрологом, радником царя.
Племінна дружина поступово переростала в постійне військо на чолі з начальником — сенапаті. Народ обкладався податками, які перетворилися з добровільного підношення вождю племені або дарунка богу, в жорстко фіксовану подать, яка сплачувалася царю через спеціальних чиновників.
Так на базі родоплемінних колективів виникли державні утворення, звичайно невеличкі за територією, які приймали форму монархій або республік.
Самою і сильною державою того часу була Магадха. Найвищої могутності вона досягла в IV—IIIст.ст. до н.е. при династії Маур'єв, що об'єднала під своєю владою майже всю територію Індостану.
Магадхсько-Маурійська епоха розглядається як особливий етап в розвитку давньоіндійської державності. Це був період значних політичних подій. Створення об'єднаної індійської держави сприяло спілкуванню різноманітних народів, взаємодії їх культур, стиранню вузьких племінних рамок. В епоху Маур'єв були закладені основи багатьох державних інститутів, що одержали розвиток уже в наступний період.
У той же час імперія Маур'єв була конгломератом племен і народів, що стояли на різних ступенях розвитку. Незважаючи на сильну армію, дієвий апарат управління, Маур'ям не вдалося зберегти єдність держави. В IIст. до н.е. Індія розпалася на безліч державних об'єднань.
Стародавній Китай
Історія Стародавнього Китаю звичайно поділяється на ряд періодів, що отримали назви від імені правлячих династій:
Період Шан (Інь) (XV—XIст. до н.е.);
Період Чжоу (XI—IIIст. до н.е.). У цей період виділяються особливі періоди:Чуньцю (VIII—Vст.ст. до н.е.) іЧжаньго — «царств, що борються» (V-IIIст. до н.е.).
Період Цинь і Хань (IIIст. до н.е. —IIIст. н.е.).
1. Період Шан (Інь). Перші осередки цивілізації міського типу в Стародавньому Китаї почали виникати в IIтис. до н.е. у долині ріки Хуанхе на базі родових груп іньских племен, що перейшли до осідлого способу життя. В іньсь-кому Китаї внаслідок розкладу родоплемінних зв'язків, які прогресували, поділу праці, почав виділятися, з одного боку, пануючий прошарок родової аристократії: правитель —ван і його наближені, родичі, сановники, племінні вожді; з іншого — рядові одноплемінники, а також чужаки-іноплемінники, які перетворювалися, як правило, у рабів.
Створення початкового примітивного державного утворення в Шан (Інь) було пов'язане з необхідністю організації виробництва, зрошення земель, запобігання згубних наслідків розливу рік, захисту територій. Це знайшло своє вираження, по-перше, у перетворенні племінного вождя в обожнюваного правителяіньського царства, що володів значною владою,по-друге, в утворенні адміністративного апарату, що складався з численних управителів, воєначальників, жерців і інших, що протистояли значній частині общинників. В епоху
Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 37
Інь почала затверджуватися верховна власність царя на землю. Цьому сприяли уявлення про вана як про земне божество.
2. Період Чжоу. Соціальний і політичний розвиток народів усього басейну ріки Хуанхе було значно прискорено завоюванням царства Інь наприкінці XIIст. до н.е.чжоуськими племенами, які прийшли із заходу і встановили пану вання над населенням усього Північного Китаю, над безліччю розрізнених ро доплемінних колективів, що знаходилися на різних стадіях розкладу родових відносин. Чжоуськийван був поставлений перед необхідністю організації управління величезною територією. З цією метою він передав завойовані землі в спадкові володіння своїм родичам і наближеним, які разом із землею одер жували і відповідні титули.
Спочатку влада титулованих власників уділів стримувалася силою центральної влади. Проте в VIIIст. до н.е. авторитетні правителі, що були вірні підданівану, починали набувати фактично повної незалежності. Владавана обмежувалася його володінням-доменом. Становлячись місцевими царьками, правителі самі вже давали землі за службу, обростаючи своїми васалами, власним апаратом управління.
Таким чином, у чжоуському Китаї панувала роздробленість із характерною для неї міжусобицею, що призводила до захоплення то одним, то іншим місцевим царством позицій гегемона, до поглинання ним більш, дрібних царств.
Довголітні безупинні війни призвели до економічного спаду, до руйнації іригаційних споруджень і, нарешті, до усвідомлення необхідності зближення народів Китаю. Виразниками нових настроїв стали проповідники конфуціансь-кої релігії, які закликали до об'єднання країни «без пристрасті і знищення людей». Незважаючи на війни, у період Чжань посилилися економічні і культурні контакти різноманітних районів і народів, наслідком чого стало їх зближення, «збирання» земель навколо семи значних китайських царств.
В історії Стародавнього Китаю Vст. до н.е. булопереломним етапом. У цей час починають діяти чинники, які привели до об'єднання царств у єдину імперію, де стало панувати конфуціанство як основна політична ідеологія. Завдяки впровадженню залізних знарядь праці відбувався різкий підйом економіки. Освоєння нових земель, поліпшення іригаційних споруд, зростання сільськогосподарського і ремісничого виробництва сприяли розвитку товарно-грошових відносин, формування ринку, виділенню купецтва. В цих умовах відбувався інтенсивний розклад общинної і утвердження приватної власності на землю, поява і розвиток приватного землеволодіння.
Наслідком цих обставин цього стало те, що в останньому столітті до н.е. у Китаї виникло протиборство двох тенденцій у розвитку суспільства:
з одного боку, розвивається крупна приватна власність на землю, заснована на експлуатації селян-орендарів, найманих робітників, рабів;
з іншого — формується широкий прошарок податного селянства, безпосередньо підпорядкованого державі. Це були два можливих шляхи розвитку:
через перемогу значної приватної власності на землю —шлях роздробленості, усобиць;
через зміцнення державної власності на землю —створення єдиної централізованої держави.
3.Період Цинь і Хань. Носієм другого шляху виступило царство Цинь. У 221 році до н.е. воно переможно закінчило боротьбу за об'єднання країни. Основи соціальних порядків, державна машина, створені в циньському Китаї,
38 Частина І.Держава і право країн кастово-станового суспільства
виявилися настільки пристосованими до потреб імперії, що майже без усяких змін були перенесені в Хань. Ставши традиційними, вони фактично збереглися в імператорському Китаї до буржуазної революції 1911—1913 років.
§ 4. Особливості суспільного ладу країн Стародавнього Сходу
Вище були розглянуті процеси розкладу родоплемінних відносин і виникнення держав у країнах Стародавнього Сходу. Насамперед, ми познайомилися з матеріальною базою існування цих країн, тобто із територією, яка єпершою і найважливішою ознакою держави. У той же час держава не може існувати без людей, які взаємодіють між собою, стають суб'єктами всеосяжної системи суспільних відносин, яку звичайно іменують суспільним ладом. Це питання, на перший погляд, є чисто «історичним» і відноситься до «цивільної» історії. У принципі так, але юрист не може обходитись без знань хоча б таких основних елементів суспільного ладу, як форма власності, що складає основу економічного життя держави, соціально-класова структура суспільства, основні риси духовного життя й ін., які мають вирішальний вплив на форми й зміст державно-правових інститутів цього суспільства.
Загальні риси суспільного ладу давньосхідних країн
Як і на етапі виникнення протодержав, однією з основних соціальних форм, що відіграла вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств державної епохи, була сільська община. Вона значною мірою визначала характер політичної влади, роль і функції давньосхідної держави, особливості правових систем відповідних країн.
У Стародавньому Китаї, наприклад, основою соціального життя протягом тривалого часу булипатронімії (цзун), які об'єднували кілька сотень (до тисячі і більш) сімей, які належали до однієї родинної групи. Структура замкнутих сільських общин із натуральним характером виробництва, поєднанням ремесла і землеробства в рамках кожної общини, слабким розвитком товарно-грошових відносин складала основу соціального життя й уСтародавній Індії.
Сільська община, зміцненню позицій якої сприяли колективні зусилля її членів по створенню іригаційних споруд, мала величезний вплив на уповільнення процесів класоутворення, на форми земельної власності і засоби експлуатації в давньосхідних суспільствах. Тут безпосереднім власником землі була сама община. Водночас і держава виступала в ролі верховного власника землі, владно-власницькі права якого реалізовувалися в отриманні з общинників податку.
Лад багатоукладного господарського життя визначав неоднорідний соціальний склад давньосхідних суспільств, який можна диференціювати в межах трьох основних соціально-класових утворень: