Файл: 8075.pdf

1.За внутрішньою будовою в залежності від кількості внутрішньом’язових сухожилкових прошарків м’язи ділять на

типи (рис.10):

-одноперисті (не мають сухожилкових прошарків);

-двоперисті (мають один сухожилковий прошарок);

-багатоперисті (є два або більше сухожилкових прошарків).

2. Структура м’яза тісно зв’язана з його функцією, а основна функція м’яза – скорочення. Сила виконання роботи залежить за Лесгафтом від співвідношення анатомічного і фізіологічного поперечників.

Анатомічний поперечник (АП) – це площа поперекового перетину, проведеного крізь середину м’яза.

Фізіологічний поперечник (ФП) – площа поперекового перетину, проведеного перпендикулярно до всіх м’язових волокон.

В одноперистих м’язах анатомічний і фізіологічний поперечники рівні. В двоабо багатоперистих м’язах фізіологічні поперечники більше за анатомічні, так як в цих м’язах м’язові волокна йдуть не повздовж м’яза (в одноперистому м’язі), а прикріплюються до сухожилкових прошарків, розташовуючись під різними кутами.

Сила м’яза = ФП : АП, в межах - 1-17,6 кг/см2.

Ускладнення внутрішньої структури (в двочи багатоперистих м’язах) веде до збільшення сили м’яза, але зменшення довжини скорочення (короткі м’язові волокна).

3. Школа Климова і Глаголєва, вивчаючи внутрішню структуру м’язів, ділили всі м’язи на 5 морфофункціональних типів: динамічний, динамостатичний, напівстатодинамічний, статодинамічний , статичний.

1-ий тип (динамічний): мало сухожилкових прошарків, м’язові волокна йдуть паралельно довжині м’язового черевця, менша кількість м’язових пучків при великій довжині їх, майже рівне співвідношення ФП до АП, найменший діаметр м’язових

33

Б

А

Рис.10. Типи м'язів за внутрішньоюбудовою:

а—паралельноволокнистийм'яз;

б—одноперистийм'яз;

в— двоперистий м'яз; г — багатоперистий м'яз;

А- А — анатомічний поперечник;

Б- Б —фізіологічний поперечник;

1 — пучки м'язових волокон; 2, 3 — сухожилковіпластинки

34

волокон; м’язової тканини більше за сполучну, кількість незамінних амінокислот більше чим замінних – високий білковий якісний показник (БЯП).

1-ий і 2-ий типи мязів – одноперисті, швидкі, пристосовані до динамічної роботи, швидко стомлюються.

По мірі збільшення статичності м’яза поступово ущільнюється сполучнотканинна основа, збільшується кількість сполучнотканинних прошарків всередині м’язового черевця: навкісне направлення м’язових пучків при зменшенні їх довжини. Збільшення сили м’яза (ФП:АП); збільшення діаметру м’язових волокон, зменшення частки незамінних амінокислот (зниження БЯП); зниження кількості білку і збільшення кількості жиру.

М’язи більш статичного типу – двочи багатоперисті, сильні. Пристосовані до динамічної і статичної роботи; деякі гублять м’язові елементи і стають м’язами-зв’язками, які виконують тільки статичну роботу (міжкісткові м’язи – зберігають пальцеві суглоби від перегину).

Розташування м’язів 5 типів нерівномірне на тілі тварини: більш динамічні м’язи лежать на тулубі і верхніх ланках кінцівок, чим дистальніше розташовані м’язи на кінцівці, тим вони статичніше.

На прикладі коня:

вм’язах лопатки сила м’яза - 1,7 кг/см2;

вм’язах плеча - 3,7 кг /см2;

вм’язах п’ястка - 8,2 кг /см2;

вм’язах пальців -17,6 кг /см2.

З віком м’язи динамічного типу стають ще динамічніше, статичного типу – статичніше.

Тип м’язів, що переважає в тілі тварини залежить від виду тварини:

-у хижаків більше динамічних і динамостатичних м’язів;

-у свиней м’язи більш статичні ніж у хижаків;

-серед жуйних мускулатура більш статична у корови і кози, більш динамічна у вівці;

-у коней мускулатура найбільш складної будови.

35

5. Дія м’язів при статиці

При спокої на грудну кінцівку приходиться 55% ваги тіла, на тазову– 45%. В зв’язку з цим м’язи грудної кінцівки більш пристосовані до статичної роботи (більшість з них статодинамічного типу).

У коня існує єдина сухожилкова система на грудній кінцівці (зв’язує всі суглоби), яка дає можливість повністю виключити м’язи при розігнутих суглобах під час відпочинку. На тазовій кінцівці механізм фіксації суглобів в розігнутому положенні для відпочинку стоячи відбувається завдяки закріпленню надколінка на статичній площадці – гребені блока стегнової кістки завдяки скороченню медіальної головки чотириголового м’яза стегна.

Така система є і у великої рогатої худоби, віслюка, верблюда, але в меншій степені.

Контрольні запитання

1.Типи м’язів за внутрішньою будовою (навести приклади).

2.Сила м’яза, від чого вона залежить?

3.Морфофункціональні типи м’язів (навести приклади).

4.Дія м’язів кінцівок при динаміці.

5.Дія м’язів кінцівок при статиці.

Лекція № 6

Тема: Будова шкіри та її похідних

1.Характеристика і значення шкірного покриву

2.Анатомо-гістологічна будова шкіри

3.Рогові похідні шкіри, їх види, топографія та особливості будови у свійських тварин

4.Залозисті похідні шкіри

1. Шкірний покрив, вкриваючи все тіло тварини, захищає організм від шкідливих впливів зовнішнього середовища, бере

37

участь у регулюванні температури тіла і обміні речовин між організмом і середовищем.

Шкірний покрив має і прикладне значення: шкіра є сировиною для шкіряних виробів, а молоко, сало та жир є цінними продуктами харчування.

Функції шкірного покриву

1.Захисна (не розбухає в воді, не зморщується при сухості, від мікробів, ультрафіолетових променів, від механічного і хімічного впливів).

2.Терморегулювальна (завдяки розвитку судинної сітки).

3.Видільна функція – за допомогою залоз (сальних, потових, молочних).

4.Дихальна.

5.Синтез вітаміну Д.

6.Запас жиру, крові, води.

7.Рецепторна – надає інформацію про тактильний зовнішній вплив – біль, тепло, холод, свербіж).

Шкірний покрив тварини утворюють крім шкіри її похідні: рогові і залозисті. До рогових похідних відносяться: волосся, м’якуші, копита, ратиці, кігті, роги, до залозистих – сальні, потові і молочні залози.

2. Анатомо-гістологічна будова шкіри (рис. 11)

Шкіра (cutis) – має тришарову будову:

-епідерміс (epidirmis)– зовнішній шар, утворений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм (має 5 шарів);

-власне шкіра (derma)– середній шар, що складається з сосочкового і сітчастого шарів. Сосочковий шар виконує трофічну функцію, побудований пухкою сполучною тканиною. Сітчастий шар є місцями розміщення коренів волосся, сальних і потових залоз; утворений щільною сполучною тканиною, в якій

єбагато колагенових і еластичних волокон;

-підшкірна основа (tela subcutanea)– шар, який з’єднує шкіру з підшкірними м’язами і складається з пухкої сполучної

38

тканини, яка має багато еластичних волокон, що сприяє рухомості шкіри. В цьому шарі відкладається жир (у свині він називається шпик).

3. Волосся (pillus)– покрив шкіри, який забезпечує захист організму від впливу вологи та механічних чинників.

У волосині розрізняють корінь, розміщений у шкірі, й стрижень, що виступає зі шкіри. Корінь волосини починається потовщенням, яке називають волосяною цибулиною.

На поперечному розрізі волосина складається з трьох шарів: мозкової речовини (серцевини), кіркової речовини (має пігмент, що зумовлює колір волосся) і кутикули (зовнішній шар волосини).

Волосся поділяють на покривне, довге і чутливе. У покривному розрізняють шерстне, щетинисте (свиня) й пухове (коза). До довгого волосся належать волосся чубка, гриви, щітки у коня (рис.12) та волосся хвоста у великої рогатої худоби й коня, борода козла. Чутливе волосся розміщене в шкірі голови, особливо біля носових отворів, очей, рота. Корені чутливого волосся лежать глибше від покривного й багаті на нервові закінчення.

М’якуш (torus)– виконує амортизаційну і чутливу функції, є щільним потовщенням шкіри, багатої на еластичну сполучну тканину з жировими прошарками. Розрізняють зап’ясткові (у коня - каштани), п’ясткові, заплеснові, плеснові і пальцеві (у коня - стрілка копита) м’якуші.

Копито (ungula)– розміщене на дистальних фалангах пальців у однокопитних, що разом з пальцевим м’якушем (стрілкою копита) забезпечує опору та амортизацію. На копиті розрізняють анатомічно добре виражені 4 ділянки: облямівку, вінець, стінку та підошву (рис.13).

Ратиця – є у великої рогатої худоби, вівці, кози та свині; за формою нагадують половину копита коня, однак мають слабко розвинену підошву.

40