Файл: 8075.pdf

Цибулино-сечівникова (gl. bulbourethralis) – парна, складна,

трубчасто-альвеолярна залоза, секрет якої захищає спермії від залишків сечі в сечостатевому каналі. Розташована на кінці тазової частини сечостатевого каналу. Самі великі залози у кнура – 12 см, у бика і жеребця 3-4 см, у барана 2-3 см.

Статевий член (penis) – орган копуляції, який утримує сечостатевий канал. В ньому розрізняють корінь, тіло і голівку. Корінь і тіло покриті шкірою, яка на головці утворює складку – препуцій (preputium) – крайню плоть, що має зовнішній і внутрішній листки. При ерекції внутрішній листок розправляється, допускаючи значне подовження пеніса.

3. Статеву систему самки утворюють яєчники,

яйцепроводи, матка, піхва, присінок піхви і зовнішні статеві органи (рис.33).

Яєчник (ovarium) – парний орган овальної форми, де відбувається овогенез і виробляються статеві гормони - естрогени. На яєчнику розрізняють поверхні – латеральну і медіальну, краї – брижовий і вільний, кінці – трубний і матковий.

Яєчники невеликі, найбільші за масою у кобили – 20-40 г, дещо менші у корови – 12-16 г, у свині – 7-9 г.

Яйцепровід або маткова труба (tuba uterina, s. salpinx, s. tuba Falloppii) – парний тонкий орган, що у вигляді звивистої трубки з’єднує яєчник з рогом матки, де відбувається дозрівання яйцеклітин, їх запліднення і дроблення зиготи. Маткова труба має отвори: яєчниковий – у вигляді лійки, обмеженої торочками, і протилежний - матковий.

Довжина маткової труби найбільша у кобили – 14-30 см, у корови – 21-28 см, дещо менша у свині – 15-25 см.

Розташована у брижі, що є частиною широкої маткової зв’язки.

Матка (uterus, s. metra) – непарний порожнистий орган, де проходить розвиток зародка і плода. Складається з шийки, тіла і

81

двох рогів. Стінка має тришарову будову: внутрішній шар – ендометрій, середній – міометрій, зовнішній – периметрій.

Піхва (vagina) – непарний трубкоподібний орган з товстими м’язовими стінками, є органом копуляції і родовим шляхом. Сама довга піхва у корови – 28 см, менша у кобили, ще менше у свині – 10-12 см.

Розташована в тазовій порожнині під прямою кишкою.

Присінок піхви (vestibulum vaginae) – продовження піхви від зовнішнього отвору сечівника до зовнішніх статевих органів. Стінка присінка містить особливі печеристі ділянки – цибулини присінка, парну присінкову – бартолінієву залозу і ряд дрібних менших залоз присінка.

Зовнішні статеві органи (pudendum femininum, s. vulva) – є

зовнішньою частиною статевого апарату. Складається з двох соромітних губ, які обмежують соромітну щілину, та клітора.

Розташовуються вентрально від відхідника, відокремлюючись від останнього промежиною.

Контрольні запитання

1.Загальна характеристика органів розмноження.

2.Статева система самця.

3.Статева система самки.

83

Лекція № 12

Тема: Система органів внутрішньої секреції

1.Значення і загальна характеристика системи органів внутрішньої секреції

2.Класифікація залоз внутрішньої секреції за походженням і функціональною направленістю

3.Будова, розташування і значення гіпофіза

4.Епіфіз

5.Щитоподібна і прищитоподібні залози, їх характеристика

6.Надниркові залози – будова, топографія і функціональне значення цих органів

1. В систему органів внутрішньої секреції входять органи, які виробляють гормони (біологічно активні речовини). Гормони стимулюють ріст і розвиток органів і тканин, регулюють швидкість фізіологічних процесів; підвищують резистентність організму до факторів зовнішнього середовища, приймають участь в підтримці гомеостазу.

Цю систему утворюють: залози внутрішньої секреції, ендокринна частина залоз зовнішньої секреції, ендокринні клітини неендокринних органів.

Залози внутрішньої секреції не мають внутрішніх протоків,

виділяючи гормони в кров – внутрішнє середовище організму. До них відносяться – гіпофіз, епіфіз, щитоподібна і прищитоподібні залози, надниркові залози.

Ендокринну частину мають такі залози зовнішньої секреції

– підшлункова залоза (острівці Лангерганса виробляють інсулін, глюкагон), яєчники (виробляють статеві гормони – естрогени), сім’яники (статеві гормони - андрогени), тимус (тимозин), плацента (прогестерон).

Ендокринні клітини мають органи апарату травлення:

біля 15-ти типів ендокринних клітин, які синтезують до 30-ти гормонів, що регулюють діяльність травної системи.

84

Загальні властивості гормонів:

-висока біологічна активність при малих кількостях дії;

-специфічність дії на органи та тканини при відсутності видової специфіки;

-характерність дистантної дії гормонів на органи (окситоцин гіпофізу впливає на молочну залозу, а саме на процес молоковіддачі).

2. За походженням залози внутрішньої секреції ділять на:

-епітеліальні (щитоподібна, прищитоподібні, кора наднирникових залоз, тимус, острівці підшлункової залози, передня і середня частки гіпофіза);

-нервові (мозкова речовина надниркових залоз);

-нейрогліальні (епіфіз, задня частка гіпофіза).

За функціональною направленістю:

–центральна залоза (гіпофіз);

–периферичні залози: залежні від передньої частки гіпофіза (щитоподібна, кора надниркових залоз, сім’яники, яєчники) і незалежні (мозкова речовина надниркових залоз, прищитоподібні залози, ендокринні клітини неендокринних органів).

3. Гіпофіз (hypophysis) – непарний орган овальної форми, сіро-червоного кольору, щільної консистенції. Знаходиться в ямці гіпофіза на тілі клиноподібної кістки під проміжним мозком, є центральною залозою внутрішньої секреції.

Маса гіпофіза: у великої рогатої худоби – 3-5 г, свині – 0,5 г, коня – 3 г.

Ділиться гіпофіз на дві частини: аденогіпофіз (залозиста частина) і нейрогіпофіз (нервова частина).

Основну частину аденогіпофіза складає передня частка, меншу – проміжна. Визначені клітини передньої частки виробляють гормони: соматотропний гормон (СТГ) – гормон росту, лактотропний гормон (ЛТГ) – гормон молокоутворення і інстинкту піклування про приплід, гонадотропні гормони – стимуляції діяльності статевих залоз.

85

Нейрогіпофіз утворює задня частка гіпофіза, яка виробляє гормони: окситоцин – гормон молоковіддачі, вазопресин – гормон підвищення кров’яного тиску і зменшення сечовиділення.

4. Епіфіз (epiphysis) – непарний орган шишкоподібної форми, що міститься в епіталамусі проміжного мозку.

Маса епіфіза: у великої рогатої худоби – 0,12-0,28 г, свині –

0,1-0,2 г, коня – 0,4-1,3 г.

Гормони епіфіза: серотонін і мелатонін, що приймають участь у регуляції температури тіла і кров’яного тиску, водносольовому обміні.

5. Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) – складається з двох часток, з’єднаних перешийком (рис. 34). Розташована каудально від щитоподібного хряща гортані, латерально на перших 2-4-ох хрящах трахеї.

Маса щитоподібної залози у великої рогатої худоби – 15-40 г, свині – 12-40 г, коня – 20-35 г і залежить від статі, стану тварини (лактація, стрес, вагітність).

Гормони залози – тироксин і трийодтиронін, що впливають на процеси окислення та білковий, вуглеводний, жировий і водно-сольовий обміни. Визначені клітини залози – К-клітини виробляють гормон – кальцитонін, що стимулює надходження кальцію з крові в кістки скелету.

Прищитоподібні залози (glandula parathyroidea) – дві пари мілких овальних залоз м’якої консистенції, що лежать краніально від щитоподібної залози або вентрально на ній, оточені загальною капсулою.

Гормон прищитоподібних залоз – паратгормон – антагоніст кальцитоніна (стимулює всмоктування кальцію з тонкої кишки в кров або переводить кальцій з кісток).

6. Надниркові залози (glandula suprarenales) – парні органи овальної або бобоподібної форми, що містяться краніально від нирок (рис.35).

86

Маса надниркових залоз: у великої рогатої худоби – 26-36 г,

свині – 5-13 г, коня – 20-22 г.

На розрізі залози мають двошарову будову: зовні – кіркова речовина, всередині – мозкова. Кіркова речовина в свою чергу ділиться на три зони: клубочкову, пучкову і сітчасту.

Клубочкова зона виробляє гормони – мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон), що регулюють водномінеральний обмін. Пучкова зона – глюкокортикоїди (кортизон, гідрокортизон), що регулюють білковий, вуглеводний і жировий обміни. Сітчаста зона виробляє статеві гормони і гормон росту.

Мозкова зона утворює гормони - адреналін і норадреналін, що сприяють адаптації тварин до мінливих умов зовнішнього середовища.

Контрольні запитання

1.Будова ендокринної системи, властивості гормонів.

2.Класифікація ендокринних залоз.

3.Гіпофіз і епіфіз.

4.Щитоподібна та прищитоподібні залози.

5.Надниркові залози.

89

Лекція № 13

Тема: Кровоносна система. Кола кровообігу

1.Загальні принципи будови серцево-судинної системи

2.Будова і функції кровоносної системи

3.Будова великого і малого кіл кровообігу

4.Кровообіг у плода

5.Закономірності ходу і розгалуження судин

1. До серцево-судинної системи відносяться кровоносна і лімфатична системи, які зв’язані між собою генетично, морфологічно і функціонально (рис.36).

Загальні принципи будови:

-складаються з системи судин, які об’єднуються при впаданні лімфатичного протоку в краніальну порожнисту вену;

-мають рідке утримання – кров і лімфу, які приймають участь в обміні речовин і мають тісний зв’язок з тканьовою рідиною, утворюючи внутрішнє середовище організму (50 % від маси тіла, на долю крові - 7-8 % від маси тіла);

-клітинні елементи крові і лімфи недовговічні, постійно поповнюються за рахунок діяльності органів кровотворення (червоного кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів, у молодняка – печінки і тимуса).

2. Кровоносна система складається з серця і кровоносних судин, які утворюють замкнене коло в організмі тварини.

Судини, по яких кров рухається від серця називаються артеріями, до серця – венами. Артерії розгалужуються до

артеріол, артеріоли до прекапілярів, останні до капілярів,

капіляри збираються в посткапіляри, ті у венули, останні у вени.

Функції кровоносної системи: транспортна, участь у обміні речовин, терморегуляторна, гуморальна регуляція, імунний захист.

3. Замкнене коло кровообігу складається з великого і малого кіл кровообігу, з’єднаних за допомогою серця.

90