ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.04.2019
Просмотров: 280
Скачиваний: 1
Лекція 5
Виховання особистості в системі самоврядування, дитячого та юнацького молодіжного руху.
План:
-
Соціально-педагогічні функції учнівського самоврядування.
-
Структура учнівського самоврядування у школі та класі.
-
Підготовка учнів до самоврядування у школі.
-
Співпраця з дитячими і молодіжними громадськими організаціями та об’єднаннями.
1. Соціально-педагогічні функції учнівського самоврядування.
Самоврядування у шкільному учнівському колективі можна розглядати як реальну демократію. Сформувати у підростаючого покоління готовність керувати особистими і громадськими справами, розвивати соціальну і громадську відповідальність можна тільки шляхом залучення школярів до учнівського самоврядування, яке може слугувати однією із форм залучення школярів до народовладдя.
Дитяче самоврядування стало відображенням демократичних ідей у суспільному розвитку. Не проникаючи глибоко в історію дитячого самоуправління, підкреслимо лише, що вже Джон Локк зробив спробу скласти проект конституції для американської колонії у Північній Кароліні. Він став відомим проектом найвищої державної мудрості, але виявився не придатним на практиці, оскільки складався без участі школярі.
Перший досвід шкільного самоуправління був проведеній у Швеції.
В 1861 році попередник І. Г. Песталоці – Мартін Планта – ввів демократичний тип управління в семінарії. На спільних зборах за зразком Римської республіки учні обирали консула, цензора, трибуни, едили, канцеляриста, трьох сенаторів, та ін. Цензор кожної суботи оголошував імена трьох найбільш порядних і дієвих, і трьох найбільш негативних учнів. Едили слідкували, щоб учні не сварилися і не вели неналежних розмов, квестор – розбирав скарги, консул допитував свідків, канцелярист записував договір у протоколі. Така організація самоврядування в колективі дисциплінувала учнів і дозволяла навчитися красномовству.
Звідси і слово „самоврядування”, яке може означати владу на собою, вміння володіти собою, здатність керуватися у своїх вчинках лише власними переконаннями, а не правилами, що йдуть від інших. І в той же час воно означає автономно, такий вид керування, в якому беруть участь Вільни громадяни, і керуватися законами, які створили самі. В цьому проявляється демократизм в шкільному самоврядуванні.
а) Спроба ввести у школі учнівське самоврядування зроблено в Америці. В 1897 році в Нью-Йорку одному починаючому вчителеві довірили завідування великою міською школою, учні якої відрізнялися розбещеністю і мали погану репутацію. Новий завідуючий (за порадою більш досвідченого колеги Вільсона Джилля) вирішив частину своїх обов’язків по управлінню школою перекласти на плечі учнів і залучити їх до підтримання порядку у школі. Для цієї мети було введено самоврядування, до складу якого учні обирали мера, учнів міської управи, суддю, поліцмейстера, поліцейських.
б) Елементи самоврядування в дореволюційній Росії відомі з досвіду Яснополянської школи, які проявлялися у формі шкільних судів. Практика судів над учнями виявилась неефективною, і за переконанням Л. М. Толстого її потрібно було замінити переконаннями, як основним методом виховання школярів.
в) В роки революційного піднесення (1905 – 1907 рр.), з появою Земської самоуправи, виникли подібні шкільні організації. Вони будувались за зразком демократичних республік. Обиралась верхівка, учком, які розпоряджалися і керували усіма школярами. Активна участь усіх школярів у самоврядуванні не передбачалась.
г) В радянський час самоврядування в учнівських колективах з’явилось в 20-х роках. В колонії ім. О. М. Горького., на чолі якого стояв А.С.Макаренко, усіма справами керувала рада командирів та інші обрані та призначені відповідальні особи. В комуні ім. Ф.Дзержинського самоврядування будувалась на виробничій основі. Тут було налагоджено збирання фотоапаратів „ФЕД” – це складне на той час виробництво. З числа комунарів обирався директор, начальники цехів, контролери, експедитори, та ін. Значення досвіду Макаренка полягало в тому, що він показав необмежені можливості учнівського самоврядування в перевиховані неповнолітніх правопорушників. Можливо не сам досвід в його конкретному вигляді, а висновки з досвіду, що мають відповідну цінність для теорії і практики виховання підростаючого покоління.
Д) В подальшому, починаючи з 1934 р. самоврядування в школах розвивалось у формі учкомів, які проіснували до 1936 р. За рішенням ЦКВЛКСМ функції учкомів було передано піонерам і комсомольським організаціям. Однак, дуже швидко виявилось, що через громадські об’єднання важко було виконувати не властиві їм функції: господарчо-побутові, трудові, навчальні, санітарно-гігієнічні, та ін.
-
Структура учнівського самоврядування у школі та класі.
З літературних джерел та практичної роботи шкіл слідує, що структура учнівських колективів шкіл може бути представлена в трьох варіантах:
а) представницький варіант, коли до учнівського комітету входять старости усіх класів. Така структура є оперативною, дає змогу швидко передати учнівському загалу, особливо у великій школі, сьогоденні постанови учнівського комітету, організувати будь-яку акцію, забезпечити її проведення і підводити підсумки;
б) комунарський варіант – виправдовує себе у тих школах, де запроваджено комунарську методику побудови виховного процесу. Для кожної корисної справи створюється тимчасовий штаб, або рада справи учнів, які причетні до них. Члени ради збираються, обговорюють (з участю вчителів) як залучити весь колектив школи чи групу класів до справи, дають доручення, ведуть організаторську роботу (свята, спартакіади, олімпіади, масові походи, тощо). По завершенню справи штаб самоліквідовується, на його місці виникає інша тимчасова структура для нової справи;
в) комісійний варіант, за яким на загальних зборах чи конференції обирається учнівський комітет у складі 9 – 15 осіб. Вони обирають зі свого складу голову, заступника, секретаря, решта очолює комісію, до якої кожна обирає членів з позаштатного активу, працює з ними і звітує на засіданнях учнівського комітету. Такий склад є сталим, але він може бути заформалізованим, або взагалі бездіяльним.
Усіма справами колективу учкоми керують через створені комісії: навчальну, трудову, господарську, дисципліни і порядку, санітарну, та ін.
-
навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків наукових товариств; організація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів, тощо);
-
трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів праці та відпочинку, організація трудових справ та ін.);
-
господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);
-
дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск „Блискавок”, боротьба за підтримання учнями правил поведінки);
-
санітарія (виставлення оцінок за чистоту, піклування про зовнішній вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно-гігієнічних вимог, тощо).
Для ефективної діяльності учнівського самоврядування необхідні відповідні умови.
По-перше, подолання формалізму в діяльності учнівського самоврядування і педагогічного керівництва ними. Воно має займатися конкретними справами, з його рішенням повинен рахуватися і педагогічний колектив, і дирекція школи і не вважати їх дитячими забавками.
По-друге, залучення членів самоврядування до процесу оновлення змісту діяльності школи, до боротьби з негативними явищами у середовищі учнів. Вони повинні активно допомагати педагогам у виконані нових форм виховної роботи з учнями, національних традицій, включатися у виховну роботу із запобігання і подолання серед школярів куріння, вживання алкоголю і наркотиків.
По-третє, надання самоврядуванню реальних прав і обов’язків. Слід чітко визначити за які ділянки шкільного життя та діяльності відповідає учнівське самоврядування, які конкретні права та обов’язки має кожен член.
По-четверте, підбір до органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу. Члени учнівського самоврядування мають бути взірцем для вихованців у ставленні до своїх учнівських обов’язків.
По-п’яте, прагнення до розширення цих органів. За таких умов зростає кількість вихованців, які підтримують вимоги педагогічного колективу, більшій кількості учнів прищеплюється смак до суспільно-корисної діяльності, створюються можливості для уникнення перевантажень для найактивніших учнів.
По-шосте, повага педагогів до самостійних рішень учнівського колективу і його органів, не нав’язування учням своєї волі у справах, які є компетенцією самоврядування.
По-сьоме, кваліфікована, тактовна педагогічна допомога учнівському активу, навчити його складній справі управління.
По-восьме, практикування в дитячому колективі зміни функцій керівника на підлеглого. Тривале перебування школяра на керівній посаді може призвести до формування у нього небажаних якостей (зверхності, зазнайства, та ін.). Тому педагогічно доцільно, щоб у роботі органів учнівського самоврядування брало участь якомога більше учнів, щоб вони постійно оновлювалися.
По-дев`яте, систематичне звітування членів самоврядування перед колективом, що дає можливість здійснювати контроль за їх діяльністю, сприяє її поліпшенню, а також запобігає можливим зловживанням становищем у колективі.
-
Співпраця з дитячими і молодіжними громадськими організаціями та об’єднаннями.
Суттєві перетворення в соціально-політичному, економічному та культурному житті народів негативно вплинули на молодіжний та дитячий рух. З приходом до влади нових політичних сил під опалу потрапили комсомольські, піонерські та інші об’єднання школярів соціалістичної орієнтації. Попередні ідеологічні установи в галузі виховання втратили силу, а нові ще не з’явились.
Кожна людина з дитячих літ залучається до громадського життя і колективної діяльності. Деякі колективні об’єднання мають багатовікову історію. До таких об’єднань можна віднести:
-
скаутський рух;
-
піонерські організації;
-
ідеологічні організації в сучасних умовах.
Короткий огляд декількох напрямків дитячого і молодіжного руху, які набувають популярності у школах України:
-
скаутські організації;
-
спілка піонерських організацій України (СПОУ);
-
Українська скаутська організація „Пласт”,
-
Українське дитячо-юнацьке товариство „Січ”.
Головним завданням їх виховної системи є: виховання у дітей та юнацтва національної свідомості, активної громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину, любов до рідного краю, його культурної спадщини, залучення до краєзнавчої діяльності, екологічної просвіти, сільськогосподарської праці та охорони природи. А це надзвичайно важливо в період розбудови незалежної держави, її становлення та розвитку.
Ці організації заявили про те, що вони є неполітичними і своїм завданням ставлять проблеми виховання дітей та юнацтва.
Їх виховна система:
1. будується в основному на вміннях, якими повинні володіти члени цих організацій. Вони пов’язані з природою (життя у таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров’я (фізичне виховання0, ставленням до оточуючих людей (спілкування, надання допомоги), ставлення до сім’ї, району, держави (сімейне життя, життя у суспільстві).
2. виховна система цих організацій охоплює всі сторони виховання з урахуванням здібностей, інтересів та нахилів дітей, їх діяльність визначається позашкільним характером, має на меті не заміну сімейного, шкільного та громадського виховання, а його доповнення.
Скаутські організації: Засновник англійський полковник Баден Пауел. Скаути-розвідники. Організація скаутів полягала в іграх і серйозній діяльності виховувати англійську молодь. Готовність її до служби Вітчизні, прищеплення лицарського духу. Принципи своє організації полковник розкрив у книзі „Юний розвідник”, яка стала популярною у багатьох інших країнах. Книга надихнула капітана російської армії Олега Івановича Пантюхова. Він організував перший загін російських студентів. Пантюхов назвав свій загін „бобер” (кожен скаутський загін носив ім’я якої-небудь тварини). Уніформа скаутів – російський кафтан, довгі брюки, міхові шапка. Атрибутика скаутів: трикутний оранжево-зелений прапор, галстуки, значки, призив „Будь готовий!”, „Завжди готовий!”, барабан, горн. Правила і закони російських скаутів були скопійовані з англійських. Ось деякі з них:
-
виконувати свій обов’язок перед Богом, Батьківщиною, державою;
-
бути корисним і чесним громадянином;
-
усім допомагати;
-
бути завжди правдивим;
-
ніколи не падати духом.
В 1915 році відбувався перший з’їзд скаутів, їх було 50 тис. Останній парад відбувся в Петрограді 23 квітня 1918 року. Тих скаутів, які залишились в Росії, вважали агентами англійців і світової буржуазії. В 1992 р. їх в СРСР заборонили.
Сила методів, які застосовувались у скаутів, стала у пригоді і жовтенятсько-піонерській організації Радянського Союзу. Вся країна пройшла через червоногалстучний скаутінг.
За даними 1989 року, скаутські організації згуртувались у найбільшу всесвітню асоціацію, яка має національні органи в 136 країнах.
Сучасний скаутський рух спирається на загальнолюдські цінності, і не відкидає впливу християнства. Скаутинг – це рух. Скаути постійно рухаються вперед, самовдосконалюються, вчаться жити у злагоді з природою і бути корисними громадянами своєї батьківщини. Скаутинг є виключно позашкільною добровільною дитячою організацією. Скаути не повинні мати свої організації в школах, їх місце розташування – позашкільні заклади, або приміщення спонсорів.
Протягом 70-80-х років склалася така структура вікового поділу скаутів:
а) хлопчики 7-10 років – кабскаути (дитина, щеня),
дівчатка – браунскаути (пташенята);
б) хлопчики 11-14 років – бойскаути (розвідники), дівчатка – гьорлскаути;
в) юнаки та дівчата 15-21 рік – „гідні”, „пошукачі”, „дослідники”. Скаути поділяються на групи, до яких входять ланка патрулів, які мають свої назви. На чолі їх стоять дорослі лідери патрулів – командири загонів. У цих дорослих керівників існує своя ієрархія (скаутери, скаут майстри) тобто ті, хто пройшов у дитинстві та юнацтві всі етапи скаутингу. Головне, щоб дорослі вели скаутський спосіб життя, були спортсменами, і зразком для підопічних. Усе життя у загоні спрямоване на здійснення законів скауту. Л. П. Легошин в книзі „Скаутизм як система позашкільного виховання” називає такі закони скаутів: