ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.06.2019
Просмотров: 189
Скачиваний: 1
1)Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.
Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:
o ритуальні;
o глибинно-особистісні;
o ділові.
Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:
o індивідуальні;
o групові.
Індивідуальна бесіда - це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної співпраці.
Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.
Зазвичай бесіда складається з таких етапів:
1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території).
2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії-вираз обличчя, поза, вітальний жест.
3. Формування мети зустрічі.
4. Обмін думками та пропозиціями.
5. Закінчення бесіди.
Залежно
від змісту ділові бесіди можуть виконувати
різні функції:
o
обмін інформацією;
o
формування перспективних заходів;
o
контроль і координацію певних дій;
o
взаємне спілкування під час вирішення
актуальних проблем;
o
підтримку ділових контактів на різних
рівнях;
o
пошук, висунення нових ідей;
o
стимулювання дій у новому напрямку;
o
розв'язання етичних проблем, що виникли
під час спілкування.
2) Співбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду.
Успіх або неуспіх під час співбесіди залежить не тільки від професійних якостей (освіти, досвіду, уміння спілкуватися), а й від того, яке перше враження ви справите на роботодавця. Інколи воно матиме вирішальне значення, якщо, звичайно, ваша фахова підготовка відповідатиме вимогам роботодавця.
Отже, неабияке значення для досягнення успіху матиме підготовка до співбесіди:
1. Зберіть якомога більше інформації про установу, в яку вас запрошують на співбесіду. Таку інформацію можна одержати різними способами:
o прочитати в Інтернеті або газетній статті про організацію;
o ознайомитися з продукцією чи послугами, які надає установа;
o поговорити з людиною, яка працює або працювала в цій організації;
o поспілкуватися з консультантом агентства, куди ви звернулися. Що треба знати про організацію, в яку ви йдете на співбесіду:
o які послуги або продукцію пропонує організація;
o кому і де реалізує свою продукцію;
o скільки років уже існує;
o юридичний статус організації;
o склад керівництва та як часто змінюється;
o який має прибуток;
o чи проводилося скорочення штатів за останні три роки;
o відгуки преси про установу;
o ставлення керівництва до працівників;
o нові проекти, що розробляються в організації; партнерів за кордоном;
o чи входить організація в інше об'єднання.
2. Приготуйте копії дипломів, свідоцтв, резюме та інших необхідних документів. Особи творчих професій можуть принести свої статті, малюнки тощо.
3. Приготуйтеся назвати прізвища і контактні телефони осіб, які можуть дати вам рекомендаційного листа.
4. Заздалегідь дізнайтеся точну адресу організації. Розрахуйте так свій час, щоби ви прийшли за 15 хвилин до початку співбесіди. Якщо ж ви запізнюєтеся, то обов'язково зателефонуйте й повідомте про це, а пройшовши, попросіть вибачення.
5. Подбайте про діловий стиль одягу. Не можна приходити на співбесіду в мініспідниці, джинсах чи супермодному одязі, треба дотримуватися в усьому міри.
6. Складіть список очікуваних запитань та підготуйте на них відповіді.
3) Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.
Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.
Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.
Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство.
З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника.
Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою - лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей - то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми.
Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести.
Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.
За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:
1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.
2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.
3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.
4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.
5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями - "прошу слова". До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного.
Поза - це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють "закриті" й "відкриті" пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.
І насамкінець, хода людини, тобто стиль пересування, теж належить до важливих невербальних засобів спілкування. За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника - гнів, страждання, гордість, щастя.
Хода тяжка, коли людина гнівається, легка - радіє, в'яла, пригнічена - страждає. Найбільша довжина кроку, коли людина почувається гордо.
Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум, втому передають м'яким і приглушеним голосом.
Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий - переживання і стривоженість; повільний - пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.
Спілкування завжди просторово організоване. Вчені виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілку вального акту:
o інтимна (від 0 до 45 см) - спілкування з дітьми, дружиною, коханими, коханими, найближчими друзями;
o особиста (від 45 до 120 см) - спілкування під час зустрічей, на вечірках, у кулуарах конференцій тощо;
o соціальна (суспільна) (від 120 до 400 см) - міжособистісне спілкування з малознайомими людьми;
o громадська (відкрита) (від 400 до 750 см) виступ лектора перед аудиторією.
Проксеміка - це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять навпроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до одного. Під час ділової зустрічі сідають з одної сторони столу. Незалежна позиція визначається у розташуванні по діагоналі.
4) Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:
o співрозмовники не бачать одне одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомоги міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);
o обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);
o наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, кепська чутність).
Якщо телефонуєте ви:
o насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також свої прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються нечітко, а тому називайте свої прізвище та ім'я останнім - принаймні це буде почуто;
o якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;
o якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спершу, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;
o попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;
o завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, пам'ятаючи, що нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;
o у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.
Якщо телефонують вам:
o спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку ви представляєте;
o у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;
o розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;
o не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас;
o якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати ЇЇ якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;
o завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть іще раз домовленості, що їх ви досягай.
Незалежно від того, хто телефонує:
o будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось;
o ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;
o намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає вельми неприємною для вас;
o симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім'я та по батькові;
o особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь;
o пам'ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення - рівним, тон - спокійним, витриманим;
o намагайтесь якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку), але при цьому завжди висловлюйтеся стисло й точно, правильно побудованими реченнями. Стежте за логікою викладу своїх думок, послідовністю.
o розмовляйте середнім за силою голосом.
Службова розмова складається з таких етанів:
1) момент налагодження контакту;
2) викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації);
3) закінчення розмови.