Файл: Zgadki_narodiv_Araviyskoyi_pusteli.docx

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 30.06.2019

Просмотров: 691

Скачиваний: 3

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Чи означає, що дія відбувалася в минулому по відношенню до моменту мовлення або будь-якої точки в минулому або майбутньому.

Форма теперішній - майбутнього часу (   عراضملا аль - муда : рі' 6 [1] ):     لعفي йаф'алу

" Він робить ", " він буде робити ". У цій роботі умовно для стислості ми називали цю форму теперішнім часом. Для точного вираження майбутнього застосовується спеціальна частка فوس Сауф або її коротка форма س са . Остання, як і всі однобуквені частки, пишеться разом з подальшим словом. Причому повна форма використовується як показник далекого майбутнього. Наприклад : لعفي فوس Сауф

йаф'алу    لعفيس са - йаф'алу ) " він зробить " 7 [2] .

форма звернення, імператив (   ﺮﻣﻷا аль -' амр 8[3] ):    ﻞﻌﻓا ' ифъал " делай ").

Словникова форма дієслова. На відміну від української мови дієслово не має невизначеної, безособової форми. 

Як словникової форми використовується найбільш проста форма дієслова минулого часу однини третьої особи ( لعف

 [1] Буквально "подібне", форма названа так по причини синтаксичного подібності Масдар (віддієслівної імені).

[2] Арабская частица ف ﻮﺳ сауфа происходит от обратного прочтения русского ПОС(ЛЕ), где Л воспринято как арабская підсилювальна частка, в порівнянні فﻮﺴﻟ ла-сауфа "безпосередньо в майбутньому ".

[3] Від цього арабського кореня в європейських мовах імператив і імперія. фа’ала " він - зробив "), яка в словниках умовно перекладається неопреленной формою: " робити ".

Неособисті форми дієслова. Арабське дієслово обов'язково включає в себе найменування особи, і тому сама по собі вже становить пропозицію (сукупність діяча і дії). Неособистої форм дієслова в європейському розумінні в арабській мові немає. Однак якщо після дієслова слід найменування діяча самостійним словом, наприклад, نوسدنهملا رفاس са : фара л - мухандісу : н " Інженери поїхали ", то дієслово вживається в однині незалежно від числа діяча ( буквально : поїхав інженери ).

Арабське дієслово відмінюється 9 [4] по особах і числах. Закінчення дієслів, що показують обличчя, в арабській граматиці вважаються злитими займенниками.

Приклад відмінювання дієслова в минулому часі

بتآ - писати )

Однина

تبتآ

تبتآ

تبتآ

بتآ

تبتآ

катабту " я - написав " *

катабта " ти написав " *

катабті " ти написала " *

катаба " він написав " *

катабат " вона написала " *

[4] Граматичний відмінювання відбувається від арабського теологічного терміна ةأ رمل ا ر وفس з Уфи: р аль -мар'а "показ особи жінкою " (спр + дружин (щіной).

двоїна

امتبتآ

ابتآ

اتبتآ 

катабтума : " ви - ( обидва ) - написали "

катаба : " вони - ( обидва ) - написали "

катабата : " вони - ( обидві ) - написали "

Множина

انبتآ

متبتآ

نتبتآ 

катабна : " ми - написали " *

катабтом " ви - написали " ( мужск . рід ) *


катабтунна " ви - написали ( жін . рід )

اوتبتآ 10 [1]    катабу : " вони написали " ( мужск . Рід ) *

نبتآ катабна " вони написали " ( жін . Рід )

Приклад відмінювання дієслова в теперішній - майбутньому часі

بتآ - писати )

Однина

بتآأ

بتكت

بتكت

بتكي

' Актубу " я - пишу " ( " буду писати ") *

тактубу " ти - пишеш " *

тактубі : на " ти пишеш " ( жін . рід ) *

йактубу " він - пише " *

між формами жіночого та чоловічого роду .

Крім того в діалектних формах не вимовляв кінцеві короткі вивіреності, а також кінцеві Нуни, такі після довготи: اوبكت тактубу: замість نوبتكت

тактубу: н

Слабкі дієслова (Мають в корені слабкі приголосні Вав або Йа) при відмінюванні мають особливості в складі основи, які чітко обумовлюються граматичними правилами.


2.2.Особливості сірійського діалекту арабської мови


Другу діалектну групу за Кримським складають наріччя Сирії та Месопотамії. Поділ цієї категорії діалектів на підгрупи майже не викликає розбіжностей у науковців, тому Кримський, як і інші вищезгадані науковці, ділять цю групу на дві підгрупи:

1) сирійсько-палестинська підгрупа (левантійська за Кісом Вестігом) та

  1. месопотамська підгрупа (іракський діалект). «Зрозуміло, що найбільшу частину складають матеріали про сирійський діалект, який учений досконало опанував ще під час відрядження 1896 – 1898 років», зазначає український арабіст В. С. Рибалкін у статті, присвяченій Кримському [Рибалкін 1991, 74]. Щодо другої підгрупи, то сам Кримський признається, що знає месопотамські наріччя значно гірше, аніж сирійсько-палестинські. Однак єдине, що не викликає в нього сумніву, є те, що ці діалекти дуже близькі між собою і «на практиці сирієць і месопотамець легко розуміють один одного» [Кримський 1905, 135]. Серед найпомітніших відмінностей між цими підгрупами діалектів академік виділяє: надмірну сирійську імалю (��ا), вимову сирійцями звука ج як [ж], а не [дж], як у іракському діалекті, вимовляння звука ق як [’] (гамза), а не [к], як вимовляють іракці, використання в сирійсько-палестинських наріччях префікса ب у дієсловах теперішнього-майбутнього часу, вимову месопотамцями короткого голосного [а] як [е], як у турків та персів, а також вживання сирійцями численних запозичень з італійської мови, а іракцями – турецьких та перських слів. Для ілюстрації всіх цих відмінностей Кримський наводить численні приклади, які для зручності та точності запису є власною транскрипцією на основі кирилиці з додаванням символів інших абеток. Особливістю цієї діалектної групи є те, що вона ввібрала в себе значний вплив давньої арамейської мови, і частково єврейсько-фінікійської, на підтвердження чого Агатангел Юхимович наводить чимало прикладів. «Загалом, підсумовує Кримський, – можна сказати, що до типу літературної арабської мови народна мова Сирії та Палестини наближається більше, аніж мова всіх інших арабських областей (не виключаючи Єгипту, який став тепер арабською Аттикою)» [Кримський 1905, 140].


Третя група арабських нарічь – єгипетські. Зважаючи на те, що в цю групу входять не тільки діалекти Єгипту, але й Судану та інших південніших країн Африки, на наш погляд, було б правильніше її назвати «Центральні діалекти», як це зробив Кіс Вестіг. Він же пропонує поділ цієї групи нарічь на дві підгрупи: єгипетську та суданську. На нашу думку, було б доречно доповнити його класифікацію ще й іншою підгрупою – східно-африканськими діалектами, на яких розмовляють в таких арабських країнах, як Сомалі, Джибутті тощо. Як відомо, єгипетська група нарічь є значно ближчою до сирійсько-месопотамських, аніж до магрибських, незважаючи на їхнє спільне географічне положення – на півночі Африки. А. Ю. Кримський пояснює цей факт тим, що Єгипет та Сирія в доосманські часи завжди складали в політичному плані одне ціле, через що діалекти обох країн значною мірою впливали один на одного. Проте академік відмічає, що якщо лексично говори цих двох країн дуже подібні, то фонетично вони дуже відрізняються між собою: «В фонетичному ж плані, відмінності настільки різкі, що без звички єгиптянин та сирієць спершу не можуть зрозуміти один одного» [Кримський 1905, 156]. Однак в наш час завдяки поширенню телебачення та радіо, розповсюдженню єгипетських та сирійських фільмів, питання звички відходить на другий план і мовних непорозумінь між єгиптянами та сирійцями сьогодні майже немає.

Четверту групу діалектів Кримський називає «магрибські або маврські діалекти» і ділить її на наступні підгрупи:

  1. говори варварійські або північноафриканські;

  2. говори іспансько-арабські або Андалуські (мертві);

  3. говори арабсько-сицилійські (мертві);

  4. мальтійська мова.

Оскільки слово «Магриб» хоч дослівно і означає «захід», традиційно позначає країни Північної Африки, окрім Єгипту, і зважаючи на те, що територія поширення андалузького та сицилійського діалекту, а також мальтійської мови не входить в традиційне поняття «Магриба», на наш погляд, було б доречніше назвати цю групу арабських наріч «західною», як це роблять су- часні арабісти, зокрема Шарбатов, Кіс Вестіг тощо. Також мож- на погодитися з останніми щодо більш влучної назви для варва- рійської підгрупи діалектів, яку Кримський назвав так, оскільки на всіх діалектах цієї підгрупи «…можна прослідкувати помітні сліди берберського лексичного впливу, тому що з берберами (ка- білами), які займали не прибережну частину північної Африки, африканським арабам приходилося мати постійні відносини; та й самі африканські араби – по крові, по суті, ті ж бербери, які лише засвоїли арабську мову і зневажають чистих берберів» [Крымский 1905, 162]. Російський арабіст Шарбатов та американський Вестіг пропонують назвати цю підгрупу діалектів саме «магрибською», тобто терміном, який більш вдало та послідовно відображає сучасні реалії (термін варварійський дещо застарілий і непослідовний, оскільки не позначає географічного поняття, на відміну від усіх інших термінів, ужитих у класифікації). Серед перелічених діалектів даної підгрупи (лівійський, туніський, алжирський, марокканський) Кримський, на жаль, нічого не згадує про мавританський діалект або хассанію, який сучасні науковці також включають в магрибську підгрупу. Можливо, тогочасна арабістика ще не знала про існування такого діалекту.







ВИСНОВКИ


Слід зазначити, що в даному дослідженні були детально розкриті основні особливості деяких діалектів арабської мови. З'ясувалося, що територіальні діалекти мають свої досить яскраво виражені ознаки. Кожен з них має свої фонетичні, лексичні, морфологічні та інші особливості. У деяких діалектах існують звуки, відсутні в літературній арабській мовою. Так само справа йде і з лексикою. Наприклад, в літературній мові стіл - «міндада», «мактаб» (بتكم), «Тавіля» (ةلواط) [3], а в єгипетському розмовній мові стіл - «тарабеза». Як видно, нічого спільного. Тому без спеціального курсу по єгипетському діалекту буде дещо складно спілкуватися з простими єгиптянами. Це дає ґрунтовний мотив на введення в курс викладання арабської мови і літератури глибшого вивчення його діалектів. Не знаючи основних особливостей деяких діалектів цієї мови, неможливо бути професіоналом в області арабістики.

Інвентар похідних дієслівних форм триконсонантного дієслова ЄД поповнився п’ятьма новими діалектними типами завдяки продуктивності зовнішньої афіксації, яка компенсує втрату внутрішньофлективної категорії стану. Сукупність словотвірних типів чотириконсонантного дієслова становить чотири форми, з яких дві є діалектними. Загальна кількість дериватів від триконсонантного кореня становить 78, від чотириконсонантного – 21.

У системі дериватів триконсонантного кореня морфологічно розрізнюються 62 форми з 78, чотириконсонантного – 12 із 21. Дієслівні словотвірні моделі в морфологічному відношенні поділяються на форми зі стабільними типами дифіксації та форми, в яких вибір голосного визначається консонантним оточенням.

Типологічні відмінності в системі дієслова ЄД (кількість словотвірних моделей, типи дифіксації основ, вираження пасиву, функції дієприкметника, перебудова силабічної структури словоформ) у загальних рисах не порушують внутрішнього системного характеру дієслівної морфології ЄД. Таким чином, морфологічна структура ЄД загалом залишається системним утворенням.

Основний результат дослідження – систематизація ключових закономірностей та явищ фонологічного і морфологічного рівнів ЄД, розробка детальних класифікацій всіх непохідних і похідних дієслівних форм та власних принципів морфологічного аналізу. Статистичний матеріал, зібраний у ході дослідження, дозволяє визначити ступінь продуктивності фонологічних явищ та словотвірних типів ЄД. Розробка класифікацій фонем і морфологічних моделей ЄД сприятиме кращому розумінню й систематизації процесів і закономірностей фонетичного і морфологічного рівнів, які мають місце не лише в ЄД, а й в інших розмовних формах арабської мови