У пробірці № 3 визначають спектр метгемоглобіну. В цьому ви-падку до дефібринованої крові, розбавленої в п’ять раз дисти льованою водою, додають кілька крапель концентрованого роз чину залізоціа-нистого калію і вміст пробірки перемішують. При цьому розчин ро-биться оранжевим. Метгемоглобін має чотири смуги поглинання в червоному спектрі.

У пробірці № 4 визначають спектр поглинання карбоксигемог-лобіну. Для його одержання необхідно через дефібриновану кров про-пустити оксид вуглецю, який отримують внаслідок дії сірчаної кислоти на мурашину. Спектр карбоксигемоглобіну має дві смуги поглинання, подібні до смуг оксигемоглобіну, але змі щені до фіолетового спектра і такі, що не зникають під впливом редукованих речовин (рис. 54, де а — відновлений гемоглобін (одна широка смуга між лініями D та Е); б — оксигемоглобін (дві темні смуги між лініями D та Е); в — карбок-сигемоглобін; г — метгемоглобін; B–G — основні фраунгоферові лінії соняч ного спектра; цифрами позначено довжину хвиль, мкм).

Робота 47. Визначення груп крові

На чистому знежиреному предметному скельці зробити помітки олівцем: зліва — II група сироватки, справа ІІІ група. Різними піпетками на-нести на предметне скельце по краплі сироватки II і III груп. Скляною паличкою взяти краплю крові й змішати з краплею сироватки II групи, а потім другу краплю крові (іншою паличкою) змішати з краплею сироватки III групи. Протягом 2-3 хв предметне скельце великим і вказівним пальцями правої руки похитуємо до повного змішування сироватки з краплями крові. Аглютинація відбувається або відсутня. При цьому визначаємо групи крові. Відсутність аглютинації в обох пробах означає, що досліджувана кров належить до І групи; в разі аглютинації з сироваткою III групи — до II групи; з сироваткою II групи — до ІІІ групи;. при аглютинації в обох пробах кров на лежить до IV групи. Встановлено, що близько 45% населення має кров І групи, 35 — II, 15 —IIІ, 6% — кров IV групи.Кров І групи можна переливати реципієнту будь-якої групи крові, II — II і IV, III — IIІ і IV, кров IV групи — тільки реципієнту IV групи.Людина, що має І групу крові, зветьсяуніверсальним донором, а IV групи універсальним реципієнтом (їй можна переливати кров будь-якої групи).

Робота 48. Визначення резус-фактора

Дві краплі стандартної антирезусної сироватки відповідної групи (за системою АBО), до якої належить під дослідний індивід, наносять на бактеріологічну чашку. В кожну краплю сиро-ватки скляною паличкою додають по маленькій краплі крові піддослідного, старанно перемішують і ставлять у водяну баню (температу-ра 46°С) на 10 хв. Якщо в пробі відбудеться аглютинація еритроцитів, то піддослідний має резус-фактор, при відсутності аглютинації резус-фактора немає.

Робота 2. Роль слини в акті ковтання

 Голодного собаку, навченого до станка, або собаку з фістулою протоки привушної слинної залози ставлять у станок на 10–20 хв до досліду. Собаці дають кілька разів по 2–5 сухарики з білого або чорного хліба. Тварина охоче жує сухарі. При цьому з рота або з фістули витікає слина. Підшкірно собаці вводять розчин атропіну з розрахунку 2–5 мг (0,2–0,5 мл 1%-го сірчанокислого атропіну на собаку масою 12–15 кг). Через 15–20 хв після його введення повтор-но згодовують сухарі собаці. Собака охоче їх хватає, але довго пережовує і ковтання проходить тяжко. З ротової порожнини або фістули протоки привушної залози слина майже не виділяється. Слиновиділення під дією атропіну припинилося. Атропін гальмує діяльність слинних залоз. Коли атропін повністю подіяв, собака не бере сухарів і навіть від вертається від них. Дуже голодні собаки можуть брати сухарі й довго тримати в роті, після чого викидати. Сухість в ротовій порожнині примушує голодного собаку відмовлятися від корму. Після закінчення досліду тварині дають рідку їжу.

Робота 3. Секреція слини на харчові і нехарчові подразники

 Собаку з фістулою протоки привушної слинної залози ставлять у станок. Перед дослідом собаці не дають їсти 12–16 год. Вистригають волосяний покрив навколо ви веденої протоки. Шкіру протирають ефіром. На підготовлене місце шкіри прикріплюють згаданою вище сумішшю скляну лійку з градуйованою пробіркою. Заспокоюють собаку і переконуються у відсутності слиновиділення.Собаці показують сухарі, молоко (дражнять). Звертають увагу на умовно-рефлекторне виділення слини на вигляд та запах їжі. Потім тварині дрібними порціями дають харчові та нехарчові подразники з тим розрахунком, щоб час дії кожного з них тривав 1 хв.Слину збирають протягом хв від початку дії подразника. Новий подразник дають тварині після припинення виділення слини від по переднього.

Нехарчові речовини вводять в рот собаці примусово. Вимірюють кількість слини, виділеної на кожний з подразників, і записують дані.

Слину, одержану на різні подразники, вимірюють і визначають її в’язкість за допомогою віскозиметра. Переконуються в тому, що на різний корм виділяється неоднакова кількість слини різної якості.

 Робота 4. Дослідження ферментів слини

Пронумерувати п’ять чистих пробірок і провести дослід за схемою, наведеною у табл. 3.

Через 10 хв пробірки виймають з водяної бані, охолоджують під краном і розділяють вміст кожної на дві нерівні частини. 3 меншою частиною вмісту пробірок проводять реакцію на крохмаль (додаючи 3-5 крапель розчину Люголя або йоду). Поява синього забарвлення розчину вказує на те, що розщеплення крохмалю не відбулося. Зникнення синього забарвлення вказує на розщеплення крохмалю.

 З другою частиною вмісту пробірки проводять реакцію на цукор. Для цього в пробірку додають 0,5 мг 10%-го розчину лугу, а потім по краплях (3–5) — 1%-го розчину мідного купоросу і підігрівають. Якщо крохмаль перетворився на цукор, з’являється буре забарвлення.

Робота 10. Дослідження дії шлункового соку на білок

Беруть п’ять чистих пробірок. В пробірку № 1 наливають 5 мл шлункового соку; в № 2 — 5 мл шлункового соку, нейтралізованого розчином соди; в № 3 — 5 мл кип’яченого шлункового соку; в № 4 — 5 мл шлункового соку; а в № 5 — 5 мл 0,5%-го розчину соляної кислоти. У всі пробірки кладуть по 0,2–0,3 г свіжого фібрину. Пробірки № 1 — 3, 5 занурюють у водяну баню при температурі 38–40°С на 45 хв, а пробірку № 4 кладуть на лід на той же час. Вміст пробірок час від часу змішують. Через 45 хв виймають всі пробірки і ставлять у штатив, вміст пробірок фільтрують. З усіма пробами проводять біуретову реакцію. Для цього до 2 мл фільтрату кожної пробірки додають 2 мл 10 %-го розчину їдкого натрію, 3–5 краплин 1%-го роз-чину мідного купоросу і все перемішують. В пробірці, де не відбулося роз щеплення білка, з’являється фіолетове забарвлення. Там, де розщеплення білка сталося, розчин забарвлюється в рожевий колір.

Робота 12. Дослідження дії хімозину

Беруть чотири пробірки. В пробірку № 1 наливають 2 мл шлункового соку; в № 2 — 2 мл шлункового соку, нейтралізованого розчином соди; у № 3 — 2 мл кип’яченого шлункового соку; в № 4 — 2 мл шлункового соку і 5–7 краплин 2%-го розчину щавлевокислого натрію. В усі пробірки додають по 5 мл свіжого молока, перемішують і ставлять у водяну баню або термостат з температурою 37–39°С на 10 хв. Після цього вий мають всі пробірки і спостерігають, де відбулося зсідання молока (пробірки № 1, 2). Звертають увагу на те, що дія хімозину найкраще виявляється в нейтральній реакції.

Робота 23. Дослідження жовчі

Зниження поверхневого натягу розчинів під дією жовчі.

Беруть дві пробірки. В пробірку № 1 наливають 5 мл дистильованої води, а в пробірку № 2 — таку ж кількість наполовину розбавленої жовчі. В кожну з пробірок на поверхню рідини насипають небагато сірчаного цвіту. В пробірці № 1 сірка залишається на поверхні, а в пробірці № 2 — тоне, що свідчить про зниження поверхневого натягу розчину. Завдяки цій властивості жовчі продукти гідролізу краще осідають на слизову кишечника і швидше всмоктуються.

Вплив жовчі на фільтрацію жиру.

Беруть дві пробірки з лій ками і ставлять в штатив. У лійках розміщують фільтри, зволожені водою і жовчю. В кожну з лійок наливають по 10 мл олії. Через 30 хв перевіряють стан фільтрації жиру. Там, де фільтр зволожений водою, фільтрація жиру відсутня. Через фільтр, зволожений жовчю, жир фільтрується досить швидко.

Емульгування жиру жовчю.

Беруть дві пробірки. У пробірку № 1 наливають 3 мл дистильованої води, а в пробірку № 2 — таку ж кількість жовчі. В кожну з пробірок наливають по 1 мл олії й вміст пробірок енергійно збовтують. У пробірці з водою жир знаходиться зверху води су-цільним шаром. У пробірці з жовчю утворюється стійка емульсія з жиру, яка утримується тривалий час. При емульгуванні хиру збільшується його поверхня, що сприяє кращому контакту з ферментом ліпазою.

Робота 14. Дослідження легких жирних кислот у в місті рубця

У підігрітий апарат Маркгама насипають 7 г сір чано-кислого магнію, вливають 5 мл фільтрату рубцевого вмісту, долива-ють 5 мл 2%-го розчину сірчаної кислоти. Лійку апарата споліскують 1–1,5 мл дистильованої води і кип’ятять вміст апа рата до отримання 50 мл відгону, який потім титрують 0,1 н. роз чином лугу з фенолфта-леїном. Загальну кількість ЛЖК визна чають за формулою:та x k x 100 x 0,1/5 = а x k x 2 = мекв ЛЖК в 100 мл рідини рубця, де a — кількість 0,1 н. розчину лугу, вит раченого на титрування від-гону, мл;

k — поправковий коефіцієнт лугу;

5 — кількість рубцевої рідини, взятої для відгону, мл;

0,1 — кількість кислоти, що відповідає 1 мл 0,1 н. розчину лугу, мекв.

Робота 16. Спостереження за процесом жуйки

При дослідженні жуйки необхідно звернути увагу на кількість жуйних рухів при пережовуванні однієї грудки корму, кіль-кість жуйних періодів, їхню тривалість. Дослідник стає зліва від тварини і спостерігає за переміщенням відригнутого корму по стравоходу від грудної порожнини до голови. Тварина під час відригування витягує шию. Хвилеподібне скорочення стравоходу добре помітне під час руху відригнутого корму в ділянці лівого яремного жолоба. Жуйка являє собою рефлекторний акт, який тісно пов’язаний з станом здоров’я та функціональною діяльністю передшлунків і сичуга тварини. Припинення жуйки на довгий час призводить до порушення травлення.

Робота 17. Дослідження моторної функції рубці

 Скорочення рубця досліджують в ділянці лівої голо-дної ямки, надавлюючи кулаком правої руки на черевну стінку. Кожні 2 хв у великої рогатої худоби відбувається 2–5 скорочень рубця, у вівці — 3–6, у кози — 2–4. При скороченні м’язів рубця відчувається тиск на руку дослідника.

Моторна діяльність рубця вивчається за допомогою румінографа. Для цього в ділянці лівої голодної ямки тварини закріплюють румінограф і записують скорочення рубця протягом 5–8 хв. Більші хвилі на румінографі відображають скорочення рубця, малі — обумовлені дихальними рухами. Скорочення руб ця записують в голодної тва-рини, а потім при годівлі, одержані дані румінограми аналізують. У фістульних тварин реєструють скорочення рубця через фістулу.

Робота 18. Евакуаторна функція шлунка

Вивчення евакуаторної функції шлунка краще проводити в собаки з двома фістулами — шлунка і дванадцятипалої кишки. Перед дослідом тварину витримують на голодній дієті й промивають шлунок.Через зонд в шлунок собаці вводять 500–800 мл теплої води при відкритій трубці дванадцятипалої кишки. Воду, що витікає з цієї фістули, збирають і вимірюють. Відмічають час повного переходу води до дванадцятипалої кишки. Евакуаторну функцію шлунка можна вивчати на собаці й з од-нією фістулою. Собаку витримують на голодній дієті. Шлунок промивають теплою водою. У фістулу шлунка вставляють корок з скляною трубкою, яку з’єднують гумовою трубкою з лійкою. Через лійку в шлунок вливають 200 мл теплої (30–35°С) водо провідної води.

Через 10 хв відкривають затискач на трубці, зливають воду з шлунка, вимірюють її кількість. Потім цю воду знову вливають у шлу-нок і через 10 хв випускають в мірний циліндр. Визначають кількість води, що пройшла з шлунка в дванадцятипалу кишку; за 20 хв досліду. Дослід повторюють у тій послідовності при введенні в шлунок 200 мл 10%-го розчину глюкози, 200 мл 3%-го розчину соляної кислоти, 200 мл 1%-го розчину соди і 200 мл олії. Будують криві швидкостей евакуації цих речовин і порівнюють між собою. Переконуються в тому, що перехід вмісту з шлунка в кишечник залежить від хімічних і фізичних властивостей вмісту (рН, виду корму, продуктів гідролізу, тем ператури, консистенції). Швидше за все переходить з шлунка вода, а довше в ньому затримується жирна їжа. Це пов’язано з виділенням ентерогастрону, який гальмує моторику та евакуацію вмісту.

Травлення- це фізіологічний процес, який поєднує в собі фізичну, хімічну й біологічну обробку корму, внаслідок чого складні поживні речовини(білки, жири, вуглеводи) перетворюються на простіші сполуки здатні розчинятись у воді, всмоктуватись у ШКТ.

Види травлення:

-внутрішньоклітинне-клітини активно захоплюють поживні речовини із навколишнього середовища і ферментативно розщеплюють їх у травних вакуолях.

-зовнішнє травлення- забезпечує розщеплення поживних речовин поза організмом.

-порожнинне-являє собою ферментативний гідроліз поживних речовин у порожнині шлунка і кишечника дією травних соків.

-мембранне або пристінкове- зумовлене стрктурно звязаними ферментами на поверхні мембрани мікроворсинок епітеліальних клітин.

-колективне травлення- відбувається за участю цілого колективу індивідуумів(бджоли, мурашки, терміти).

Ф-ії травної системи:

-процес травлення забезпечується руховою, секреторною, всмоктувальною, обмінною та екскреторною ф-іями ШКТ тварин.

Травлення в ротовій порожнині

Ротове травлення складається з приймання, поїдання корму, власне ротового травлення, жування й ослинення, та акту ковтання.

Жування- це механічне подрібнення, перетирання, сплющення, змочування слиною й пережовування корму.

Жування забезпечується боковими рухами нижньої щелепи; завдяки скороченню жувальних мязів.

Секреція слини- це внутрішньоклітинний процес утворення специфічних речовин і виділення іх із клітин.

Слина являє собою безколірну, злегка опалесцентну рідину, вона буває рідкою, водянистою або густою. Її вязкість залежить від наявності білкової речовини- муцину.

Ферменти слини- амілаза, мальтаза і лізоцин. Мінеральні речовини- хлориди, сульфати, фосфати.

Значення слини: змочує і зволожує корм, частково розчиняє його, сприяє виявленню смакових властивостей, ослинює, склеює його частини і сприяє подальшому перетравленню.

Шлунковий сік- безбарвна прозора рідина кислої реакції, що містить неорганічні та органічні речовини.

Ферменти шлункового сок-пепсин, хімозин(сичужний фермент), катепсин, желатиназа, шлункова ліпаза.

Роль соляної кислоти: бере участь у зсіданні молока, евакуації корму із шлунка в кишечник, активує моторикш лунка, має бактерицидну дію.

У секреторній діяльності шлункових залоз виділяють дві фази: складнореферлекторна і нервово-хімічна.

Розрізняють ритмічні та тонічні скорочення:

-ритмічна починаються в кардіальній частині шлунка і поширюються до пілоричної

-тонічні скорочення- це тривале напруження мязів фундальної частини шлунка, вони не переміщюють вміст шлунка, але віджимають продукти перетравлення у напрямі пілоричної частини.

Підшлунковий сік- це прозора, безбарвна рідина лужної реакції. У ньому містяться ферменти, які розщеплюють білки, вуглеводи і ліпіди.

Ферменти: трипсин, хімотрипсин, амілаза, ліпаза.

Кишковий сік- безбарвна, злегка мутнувата рідина лужної реакції.