ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 14.11.2019
Просмотров: 234
Скачиваний: 1
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Глухівський національний педагогічний університет
імені Олександра Довженка
РЕФЕРАТ
на тему:
Особливості синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю
Виконала:
студентка 52 СП
Новакова Г.С
Перевірила:
Панченко О.І.
Глухів, 2012
План
Вступ
-
Поняття гіперактивного розладу з дефіцитом уваги. Його ознаки та форми прояву.
-
Портрет дитини з синдромом гіперактивності і дефіцитом уваги. Вікові аспекти прояву.
-
Класифікація синдрому дефіциту уваги. Основні симптоми.
-
Психолого-педагогічна допомога дітям з синдромом гіперактивного розладу з дефіцитом уваги.
Висновок
Література
Вступ
Увага - це спрямованість психічної діяльності на який або предмет, ситуацію або соціальні відносини. Жоден психічний процес неможливий без концентрації та утримання уваги на якому б то ні було об'єкт або подію. Увага як необхідна умова пізнавальної або будь-який інший діяльності вивчається психологією з давніх пір і є важливою складовою частиною когнітивної психології.
Є дорослі люди, у яких з дитячого віку є різні порушення уваги. Найчастіше ці дорослі в дитячому віці були дуже активними і рухливими непосидами. Надмірна активність з роками до підліткового віку зникла або значно зменшилася, а ось такі якості, як неуважність та імпульсивність, поривчастість в поведінці залишилися, на жаль, на все життя. Надмірна активність, поривчастість можуть бути індивідуальними властивостями темпераменту й зовсім не означатиме будь-якої патології або відхилення у розвитку. Проте ж, якщо ця надмірна активність поєднується в дитячому віці з порушеннями активної уваги, то батьки і педагоги стикаються зі специфічною проблемою, назва якої Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ).
Синдром дефіциту уваги і гіперактивності - неврологічне - поведінковий розлад розвитку, що починається в дитячому віці.
СДУГ і його лікування викликає багато суперечок, починаючи вже з 1970 років. З неврологічної точки зору СДУГ розглядається як стійкий і хронічний синдром, для якого не знайдено способу лікування. За даними для населення Сполучених Штатів, це розлад присутній у 3-5% людей, включаючи як дитяче, так і доросле населення. Згідно з діючими (станом на початок 2007 року) критеріям діагностики, СДУГ можна діагностувати, починаючи з пізнього дошкільного або шкільного віку, оскільки для виконання вимог постановки діагнозу необхідна оцінка поведінки дитини як мінімум у двох умов обстановки (наприклад, вдома і в школі). Наявність порушень навчання і соціальних функцій є необхідним критерієм для встановлення діагнозу СДУГ. Питання про об'єктивність діагностики СДВГ і достатніх підставах для призначення медикаментозного лікування залишається дискусійним, через відсутність єдиних діагностичних критеріїв і методів оцінки симптомів захворювання.
1. Поняття гіперактивного розладу з дефіцитом уваги. Його ознаки та форми прояву.
Гіперактивне розлад і дефіцит уваги - це стан, який служить причиною постійного неуваги, гіперактивності, імпульсивності. Зазначене розлад починається в дитинстві, але може розвинутися в період дорослості.
З медичної точки зору гіперактивне розлад з дефіцитом уваги було вперше описане в 1902р., Коли амеріканск5ій педіатр Стілл опублікував текст лекцій, в яких охарактеризував цей розлад як «патологію моральної сфери зі схильністю до руйнуючій поведінці».
Пізніше в 30-60гг. ХХ століття такі порушення в поведінці стали описувати як мінімальна органічне ураження мозку або мінімальну мозкову дисфункцію. Вже тоді передбачалося, що можливі порушення в роботі мозку, призводять до зміни в поведінці і розладів уваги.
Існувала думка, що даний розлад зникає саме, навіть якщо його не лікувати, після 12 років, проте це не так. Те, що раніше вважали розладом особистості у дорослих та підлітків, або особливими проявами характеру, виявилося як продовження гіперактивного розладу з дефіцитом уваги.
Основними ознаками даного розладу є:
-
Нездатність зосередитися на деталях;
-
Помилки через неуважність;
-
Нездатність доводити справу до кінця;
-
Низькі організаторські здібності;
-
Негативне ставлення до завдань, які вимагають уявного напруги;
-
вілволікання на сторонні подразники;
-
Забудькуватість;
-
Дитина метушливий, не може сидіти спокійно, рухається, бігає;
-
Схоплюється з місця без дозволу дорослих;
-
Втручається в розмову дорослих і заняття інших дітей;
-
Не може грати в тихі ігри і відпочивати;
-
Вигукує відповідь, не дослухавши питання;
-
Не може дочекатися своєї черги;
-
Переживає психологічний дискомфорт і дезадаптацію;
-
Має супутні розлади.
Серед додаткових ознак синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю, називають: порушення координації тонких рухів, рівноваги, зорово-просторової координації; емоційні порушення (неврівноваженість, запальність, нетерпимість до невдач); порушення взаємин з оточуючими внаслідок «поганої поведінки»; порушення сну.
Гіперактивність проявляється через надмірне рухову активність, метушливість, численні сторонні руху, які сама дитина не помічає. Для дітей з цим синдромом характерні балакучість, нездатність всидіти на одному місці, тривалість сну менше норми. У руховій сфері в них виявляються порушення рухової координації, не сформованість тонкої моторики. Це невміння зав'язувати шнурки, застібати гудзики, використовувати ножиці і голку, несформований почерк. Наприклад, дослідження польських вчених свідчать, що рухова активність дітей з цим синдромом на 25-30% вище норми. Вони рухаються навіть уві сні.
Порушення уваги можуть проявлятися в труднощах його утримання, у зниженні вибірковості і неможливості зосередитися, з частими переходами від одного заняття до іншого.
Такі діти характеризуються непослідовністю у поведінці, забудькуватістю, невмінням слухати і зосереджуватися, частою втратою особистих речей.
Імпульсивність виражається в тому, що дитина часто діє необдумано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати свої дії і підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно лабільні. До підліткового віку підвищена рухливість зникає в більшості випадків, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.
Як вже зазначалося вище, однією з характерних рис гіперактивного розладу з дефіцитом уваги, є супутні розлади. 85% дітей з цим синдромом мають одне супутнє розлад, а 60% - два супутніх розлади.
1.Розлади в поведінці:
а) опозиційних розлади (така дитина не слухається, робить все навпаки, вимагає, щоб все було так, як він сказав, постійно порушує правила і заборони);
б) асоціальні розлади (такі діти не просто войовничі, а асоціальною, агресивною поведінкою: крадуть, тікають з дому).
2. Часті розлади: розлади мови; розлади шкільних навичок; затримка психічного розвитку, розлад сну; занижена самооцінка.
Нечасті розлади: тик; енурез, розумова відсталість, розлади травлення.
2. Портрет дитини з синдромом гіперактивності та дефіцит уваги. Вікові аспекти прояву
Гіперактивний дитина щиро хоче тримати себе, але не може. У його поведінці немає злого умислу - він собою дійсно не володіє. Навпаки, це їм володіють суперечливі бажання, неусвідомлені потяги, тривога, страх, агресія. Він подібний до трісці, вабленої невідомо куди бурхливим потоком. Звичайно, кожна дитина може на якийсь час стати некерованим, але для гіперактивного дитини це не рідкісні епізоди, а звичний стан. Багато дослідників стверджують, що хлопчиків серед гіперактивних дітей більше, ніж дівчаток.
Гіперактивні діти ведуть себе на людях набагато гірше, ніж удома: контакти з чужими людьми діють на них згубно. На відміну, наприклад, від свавільних (непокірних) дітей, які вміють маніпулювати рідними, некерований дитина не переслідує якихось конкретних цілей, він зовсім не хоче «лоскотати» нерви батькам і щиро не розуміє, до чого можуть привести його дії. Наприклад, він може вибігти на проїжджу частину, грати з гострими предметами.
Дитина часто не замислюється про наслідки. Не рідко виявляє агресивність, і навіть жорстокість у відношенні того, хто заважає йому отримати бажане. Поганого в собі він не помічає і покарання для нього - незаслужена несправедливість. Часто в дитячих колективах такій дитині відводять роль «дурника», «блазня», в яку він найчастіше охоче вживається, існуючи у своєму світі фантазії.
Характерною особливістю розумової діяльності гіперактивних дітей, є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 10-15 хвилин, а потім 3-7 хв. Мозок відпочиває, накопичуючи енергію для наступного циклу. У такі моменти дитина відволікається і не реагує на вчителя. Потім розумова діяльність поновлюється і дитина знову готовий до роботи 5-15 хвилин. У гіперактивних дітей увагу не зосереджена, вони можуть «впадати» і «випадати зі стану зосередженості, особливо за відсутності рухової стимуляції. Їм необхідно рухатися, щоб залишатися активними.
Гіперактивний дитина довго не може приступити до виконання домашніх завдань, а коли нарешті сідає, через дві хвилини його відволікає шелестеніе листя на дереві за вікном або виск гальм. Тому якийсь час дитина дивиться у вікно, а після цього може раптово почати грати в машинки.
Часто дитина зацікавлений, але непослідовний у свою зацікавленість. Він на все дивиться, все слухає, все чіпає, але ці дії не формуються в досвід. Його знання, думки, висновки носять поверхневий характер, оскільки його задовольняє будь-яка відповідь, отриманий на питання і він не робить спроб зрозуміти значення описаного явища.
Розглянемо тепер віковий аспект дітей з синдромом гіпеактівності та дефіциту уваги.
У грудному віці такі діти дуже галасливі, їх крик надзвичайно довгий і різкий. Новонароджені безперервно рухаються, вони примхливі, плаксиві, дратівливі. Вночі вони часто погано сплять.
Ласку така дитина не сприймає, відсторонюючись від матері, а постійне недосипання через крику дитини викликає напругу і роздратування у батьків.
У 2-3 роки у таких дітей неспокійний, переривчастий сон, підвищена чутливість до світла, шуму. Під час неспання ці діти рухливі та порушено; простежується яскраво виражений негативізм, поганий настрій, проблеми з їжею. Іноді спостерігається підвищений руховий розвиток на шкоду мовному.
В 3-6 років такі діти не здатні зосереджено займатися; не можуть слухати казки, грати в ігри, що вимагають уваги. Їхні вчинки хаотичні і безконтрольні. Виявляються труднощі з дисципліною і недотриманням правил гри.
У 6-12 років проблему гіперактивності з синдромом уваги можна не можна не помітити. Починаються проблеми з навчанням. Діти рідко доводять справу до кінця, їм трубно вчитися писати і читати. Вони часто надовго «прилипають» до телевізора, але вже через пів години не можуть згадати, що дивилися. Проблеми таких дітей - самотність і відчуження. Вони не залучаються в групи. Часто виявляється пригнічений настрій і небажання відвідувати школу.
3. Класифікація СДУГ. Основні симптоми СДВГ
Синдром дефіциту уваги і гіперактивності - дисфункція центральної нервової системи (переважно ретикулярної формації головного мозку), що виявляється труднощами концентрації та підтримки уваги, порушеннями навчання і пам'яті, а також складнощами обробки екзогенної та ендогенної інформації і стимулів.
Термін "синдром дефіциту уваги" був виділений на початку 80-х років з більш широкого поняття "мінімальної мозкової дисфункції". Історія вивчення мінімальної мозкової дисфункції пов'язана з дослідженнями Є. Kahn та співавт. (1934), хоча окремі дослідження проводилися і раніше. Спостерігаючи дітей шкільного віку з такими порушеннями поведінки, як рухова розгальмування, відволікання, імпульсивність поведінки, автори висловили припущення, що причиною цих змін є пошкодження головного мозку невідомої етіології, і запропонували термін "мінімальна мозкова ушкодження". Надалі в поняття "мінімальна мозкова пошкодження" були включені і порушення навчання (труднощі і специфічні порушення в навчанні навичкам письма, читання, рахунку; порушення перцепції й мови). Згодом статична модель "мінімального мозкового ушкодження" поступилася місцем більш динамічною і більше гнучкої моделі "мінімальної мозкової дисфункції".
У 1980 р. Американською асоціацією психіатрів була розроблена робоча класифікація - DSM-IV (the Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fourth Edition), - згідно якої випадки, описані раніше як мінімальна мозкова дисфункція, запропоновано розглядати як синдром дефіциту уваги і синдром гіперактивності . Основною передумовою є той факт, що найбільш часті і значущі клінічні симптоми мінімальної мозкової дисфункції включали порушення уваги і гіперактивність. В останній класифікації DSM-IV дані синдроми об'єднані під однією назвою "синдром дефіциту уваги / гіперактивності". В МКХ-10 синдром розглядається в розділі "Емоційні розлади і розлади поведінки, що починаються звичайно в дитячому та підлітковому віці" в підрозділі "Порушення активності і уваги" (F90.0) і "Гіперкінетичний розлад поведінки" (F90.1).
Згідно з американською класифікацією хвороб DSM-IV виділяють 3 варіанти цього порушення:
-
Синдром, що поєднує дефіцит уваги і гіперактивність;
-
Синдром дефіциту уваги без гіперактивності;
-
Синдром гіперактивності без дефіциту уваги.
Найчастіше зустрічається перший варіант захворювання - поєднання гіперактивності і неуважності.
Другим за поширеністю є неуважний варіант без гіперактивності. Він зустрічається набагато частіше у дівчаток, ніж у хлопчиків і відрізняється своєрідним відходом у свої фантазії та мрії, тобто дитина протягом дня може періодично витати в хмарах.
Нарешті, третій гіперактивний варіант без порушення уваги може з однаковим ступенем ймовірності бути проявом певних порушень центральної нервової системи і також індивідуальними властивостями темпераменту. Крім того, порушенням уваги страждають діти з неврозами і невротичними реакціями. Інші захворювання також можуть супроводжуватися подібними порушеннями.
Багато батьків і вихователі вважають, що основна проблема - це Надрухомий дитини. Безперечно, гіперактивний дитина виводить з терпіння навіть найбільш спокійних і врівноважених батьків і вихователів, порушує порядок у класі або дитсадковій групі, своєї фонтануючої нервової енергією дратує не тільки дорослих, але навіть однолітків.
Але справа в тому, що гіперактивність не є ключовою проблемою. Як вже говорилося вище, у міру дозрівання структур головного мозку, приблизно до 13-15 років гіперактивність значно зменшується або зникає зовсім. Можуть залишатися тільки метушливі рухи у дорослого та / або нездатність зафіксуватися в одному положенні на довгий час.
Основними ж симптомами СДУГ є порушення концентрації уваги і імпульсивна, необдумане поведінку. Хоча причина або причини досі достовірно не з'ясовано, цілий ряд досліджень дозволяє припустити, що провідним компонентом цього порушення є нездатність мозку дитини до адекватної саморегуляції. Це стосується як ініціювання, так і гальмування поведінки та активності.