Дзвінкі

[б]

[г]

[ґ]

[д]

[ж]

[д͡ж]

[з]

[д͡з ]

[д']

[з']

[д͡з']

Глухі

[п]

[х]

[к]

[т]

[ш]

[ч]

[с]

[ц]

[т']

[с']

[ц']

[ф

Фонетика

Тверді

б

п

в

м

ф

ж

ч

ш

дж

к

г

х

ґ

д

т

з

ц

дз

с

л

н

р

М’які

д

т

з

ц

дз

с

л

н

р

й

Сонорні – звуки, в яких голос переважає над шумом: [в][й][р][р′][м][н][н′][л][л′]. Вони завжди дзвінкі, а приголосний [й] завжди м'який.

шиплячі [ж], [ш], [ч], [дж];
свистячі [з], [с], [ц], [дз], [дз′].

Губні приголосні звуки: [б] [п] [в] [м] [ф]

Закони фонетичної транскрипції:
1. Фонетична транскрипція записується у квадратних дужках: [л и с].
2. Замість розділових знаків ставляться: у середині речення – /, а в кінці речення – //.
3. Над словами, які мають два і більше склади, ставиться наголос.
4. Знаки записуються окремо один від одного: [к о р ó в а], а не [корóва].
5. [ ' ] після літери вгорі – м’якість приголосного: [с' а д'].
6. [ ’ ] після літери вгорі – напівм’яка вимова приголосного: [й á в’ і р] (ставиться після напівпом’якшених приголосних б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х, ґ!).
7. [ ´ ] над голосними або я, ю, є, ї – позначає наголос.
8. [:] після літери – подовження звука. Подовження звука передається: -ння [н':а], -ться [ц':а], -шся [с':а] (див. розділ «Орфоепія»).
9. Звуки, що мають у вимові відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і справа вгорі – літерою того звука, до якого схильний даний звук: [е^и], [и^е], [o^y].
10.У транскрипції ніколи не пишуться букви я, ю, є, ї; ь; щ. Букви я, ю, є, коли передають один звук, то позначаються [a], [y], [e], коли два звуки, то позначаються як [йа], [йу], [йе]; буква ї завжди позначається [йi]; м’який знак позначає м’якість приголосного, біля якого ставиться [']; буква щ передається звуками [шч].
11. Як один звук є африкати [ ͡дз], [ ͡дз'], [ ͡дж], якщо належать до кореня: дзвін [ ͡дз в’ і н].
12. Слова у транскрипції не переносяться.
13. Одноосновні прийменники, сполучники, частки з наступним словом пишуться разом: [й á ґ ж е] (як же), [б е^из т é б е] (без тебе).

Склад:

Відкритий - це склад, який завершується голосним звуком: пе-ре-ко-на-ти, мо-ва; во-ля, мо-ре

Закритий - це склад, що закінчується на приголосною: ви-тів-ки_, зай-чик, пер-стень, сміх, свіч-ка, річ-ка. В українській мові переважають відкриті склади.

Алфавіт:

Орфоепія

Чергування приголосних:

1. Чергування г, к, х з ж, ч, ш. Наприклад: плуг —плужок, друг —дружба, дорога —дорожній, вік —вічний, око —очі, рука —ручний, юнак —юначе, пастух —пастуше, сухий — сушити;

2. Чергування г, к, х з з, ц, с. Це чергування відбувається перед закінченням -і в давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього родів. Наприклад:

---

Давальний відмінок: знахідка — знахідці, книга —книзі, облога — облозі, опалубка — опалубці, папка — папці, пересадка — пересадці, плаха — пласі, покупка — покупці, сім 'янка — сім 'янці, фабрика — фабриці

Місцевий відмінок: берег — на березі, блок —у блоці, відпустка — у відпустці, капелюх — на капелюсі, колега — на колезі, палатка — в палатці, поріг — на порозі, рейка — на рейці, техніка — в техніці

Чергування відбувається також при словотворенні, наприклад: аптека — аптеці, універмаг — в універмазі, літфак — на літфаці.

Спрощення приголосних

-ждн – жн (тиждень – тижневий);

- здн – зн (проїздити – проїзний);

- стн – сн (честь – чесний);

- стл – сл (стелити – слати)

- слн – сн (ремесло – ремісник)

- стц – сц (містити) – місце);

- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);

- рдц – рц (серденько – серце);

- сткл – скл (скло від стъкло);

- рнч – нч (горно – гончар;

- скн – сн (тріск – тріснути);

- зкн – зн (бризкати – бризнути).

Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики.

Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ясний і похідних від них.

Завжди «у»:

1. Перед приголосним звуком на початку слова. Наприклад: учора;

2. Початок речення перед приголосним. Наприклад: У Петра зібралися всі.

3. Між приголосними звуками на межі слів. Наприклад: прийшов у село;

4. Якщо наступні приголосні «в», «ф» або їхні сполуки з іншими звуками («льв», «св», «тв», «хв»). Наприклад: занурився у хвилю;

5. Після розділового знака перед приголосним (кома, крапка з комою, тире, дужки, лапки). Наприклад: Моя мама, вчителька, сьогодні провела відкритий урок.

Завжди «в»:

1. Між голосними звуками. Наприклад: прибула в Одесу;

2. Перед голосним на початку речення: В Острозі відновила роботу Острозька академія.

3. Після голосного звука перед приголосними (крім тих випадків, коли наступним стоять приголосні «в», «ф» або їхні сполуки з іншими звуками: «льв», «св», «тв», «хв»). Наприклад: відпочивала в Криму, але поїхала у Львів

Завжди «і»:

1. Після будь-якого розділового знака (кома, крапка з комою, тире, дужки, лапки, три крапки), після приголосного звука перед приголосним. Наприклад: зібрав і пішов.

2. Початок речення. Наприклад: І день іде… (Тарас Шевченко)

3. Зіставлення понять. Наприклад: батьки і діти.

4. Перед звуком [й] та буквами «я», «ю», «є», «ї». Наприклад: Знайшли і ялинку, і їжака.

Завжди «й»:

1. Між голосними звуками. Наприклад: Глядачі кричало «браво» й аплодували.

2. Після голосного звука перед приголосним. Наприклад: яскраве й барвисте намисто.

Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ(ий), -ств(о)

1. При творенні прикметників за допомогою суфіксів -ськ(ий) та іменників за допомогою суфікса -ств(о) деякі приголосні змінюються, змінюючи й самі суфікси:

2. г, з, ж + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -зьк(ий), -зтв(о): Прага - празький,  убогий - убоство, Кавказ - кавказький, Париж - паризький, Запоріжжя - запорізький;

3. к, ц, ч + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -цьк(ий), -цтв(о): пророк - пророцький, молодець - молодецтво, юнак - юнацький - юнацтво;

4. х, с, ш + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -ськ(ий), -ств(о): чех - чеський, волох - волоський, Полісся - поліський, товариш - товариство, Сиваш - сиваський.

5. У частині слів іншомовного походження зміна приголосних перед суфіксом -ськ- не відбувається: Бангкок - бангкокський, баск - баскський, Ірак - іракський, казах - казахський, Ла-Манш - ла-маншський, Мекка - меккський, тюрк - тюркський, Нью-Йорк - нью-йоркський, герцог - герцогський.

6. Усі інші кінцеві приголосні основи при додаванні суфіксів -ськ(ий), -ств(о) залишаються без змін: Обухів - обухівський, Канада - канадський, Крим - кримський, Волинь - волинський, богатир - богатирський, студент - студентство, солдат - солдатський, турист - туристський.

7. Зверніть увагу! Суфікс -к- в кінці твірної основи при творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) випадає: Камчатка - камчатський, Чукотка - чукотський.

---

Орфографія

Апостроф: ставиться перед я, ю, є, ї:

1. Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім’я, м’ята, п’ятниця, зв’язати, п’ю, б’ється, в’яз, м’язи, ім’я, В’ячеслав, Стеф'юк; верб’я, верф’ю, торф’яний, черв’як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв’язок, підв’яли­ти, обм’яклий, розв’ючувати.

2. Після твердого р у кінці складу: подвір’я, сузір’я, на узгір’ї, з матір’ю, кур’єр, пір’їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м’якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пи­шеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.

3. Після будь-якого твердого приголосного, яким закін­чується префікс або перша частина складних слів: без’язи­кий, від’єднати, з’ясувати, над’їдений, над’ярусний, роз’ят­рити, роз’юшений; дит’ясла, пан’європейський, пів’юрти, пів’ящика, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи.

4. Після к у словах Лук’ян, і похідних від нього: Лук’я-ненко, Лук’янчук, Лук’янчик, Лук’янівка тощо.

5. У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох’ярусний, чотирьох’ярусний, дит’ясла.

Апостроф не ставиться:

1. Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: черв'як, верб'я).

2. Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.

Апостроф у словах іншомовного походження

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

Апостроф не пишеться:

Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Рюдберг.

Апостроф у прізвищах

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

Апостроф у географічних назвах

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

---

М'який знак вживається:

1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м'які приголосні:

   • в кінці слова: нехіть, мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь тощо слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати, Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;

   • у дієсловах наказового способу та на -ться: стань, сядь, робиться, коситься тощо.

2. В дієсловах перед часткою -ся (-сь): стань — станься, сядь — всядься.

3. На позначення м'яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник, утрьох тощо.

4. У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький, київський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо, хлопчисько, пасовисько тощо.

5. У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: батенько, рибонька, старесенький, білісінький, малюсінький тощо.

М'який знак зберігається:

1. В утворених присвійних прикметниках: Танька — Таньчин, Зінька — Зіньчин, ненька — неньчин;

2. При відмінюванні: призьба — на призьбі, ненька — неньці, вишенька — вишеньці, але: землянка — землянці, маска — масці.

В іншомовних словах

В словах іншомовного походження м'який знак пишеться після м'яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, які читаються як [йа], [йу], [йе]: адьє, конферансьє, монпансьє, пасьянс, ательє, барельєф, батальйон, мільярд, бутоньєрка, віньєтка, каньйон, В'єнтьян, Готьє, Нью-Йорк, Ньютон, Ньяса, Реньє тощо.

М'який знак не пишеться

1. Після б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ: дріб, приголуб, сипте, степ, кров, вісім, верф, ніж, їж, знаєш, бачиш, піч, річ, борщ, морщ, воротар, гіркий, кобзар, перевір, тепер, Харків тощо. Виняток: Горький.

2. Перед м'якими, пом'якшеними або шиплячими: свято, дзвякнути, сніг, радість, велетенський, промінчик, кінчик, менший, тонший, Уманщина. Винятки: після букви л (їдальня, читальня, Польща, сільський тощо) та слова тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.

3. Між подвоєними та подовженими приголосними: буття, відлюддя, віддячити, волосся, галуззя, заміжжя, зілля, пасся, ранній, роззява

Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти;

б) кінця першої і початку другої частини складноскоро-чених слів: військкомат, міськком;

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день —денний, ранок —ранній, причина —причинний, закон — законний, година —годинник, вікно —віконниця.

Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно;

г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся.

---

Буквосполучення нн пишеться:

а) в суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;

б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний, а також у прикметнику старанний;

в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний.

Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; життя, життю, у житті; знаряддя, знаряддю, у знарядді; зілля, зіллю, у зіллі; Запоріжжя, Запоріжжю, у Запоріжжі; волосся, волоссю, у волоссі; питання, питанню, на питанні;

б) якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття — почуттів; відкриття — відкриттів та ін;

в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. д.; стаття, статті, статтю, статтею (але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею;

г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: тінь — тінню; мить — миттю; молодь — молоддю; вісь — віссю; міць — міццю; подорож: — подорожжю; ніч — ніччю; розкіш —розкішшю; річ —річчю; Рось —Россю;

д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання та ін

Велика буква

З великої букви пишуться всі слова (крім загальних назв типу письменник, князь, село, область, море, планета, сузір'я )
а) в іменах, прізвищах, прізвиськах, псевдонімах: письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький, Леся Українка, Каменяр (про І.Я.Франка), князь Ярослав Мудрий;
б)  у власних назвах міфологічних істот, персонажів, кличках тварин: бог Перун, Дажбог, Зевс, Юпітер, Антей; Червона Шапочка, Дід 'Мороз, Вовк, Мальований Стовп; кінь Орлик, кіт Жовте Око, собака Білий Бім Чорне Вухо;
в) у власних астрономічних, географічних назвах, назвах держав, республік, населених пунктів, споруд, урочищ тощо: Чумацький Шлях, галактика Велика Магелланова Хмара, сузір'я Великий Віз, Полярна зірка, планета Земля, Європа, Волино-Подільська височина, Карпатські гори, мис Доброї Надії, ріка Дніпро; Київська Русь, Українська Народна Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Острови Зеленого Мису; місто Біла Церква, село Нове Село, Голосіївський парк, вулиця Ярославів Вал, набережна Лейтенанта Шмідта;
г) у назвах найвищих вітчизняних і міжнародних організацій та деяких найвищих посад, почесних звань: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Організація Об'єднаних Націй, Голова Верховної Ради України;
ґ) у назвах найважливіших релігійних понять: Бог, Святий Дух, Син Божий, Мати Божа, Біблія, Євангелія.
з)а) у назвах різних установ, організацій і партій: Міністерство освіти України, Львівський державний університет їм І. Франка, Київська середня школа № 145, Центральний парк культури і відпочинку, Демократична партія України;
б) у назвах історичних подій, державних, міжнародних та релігійних свят: Коліївщина, Семирічна війна, Паризька комуна; День знань, Свято української мови, Міжнародний жіночий день, Різдво, Великдень, Зелені свята;
в) у назвах, що беруться в лапки: роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», картина «Перед грозою», готель «Золотий колос», фірма «Світанок», магазин «Вироби з дерева», медаль «За відвагу».
5. Утворені від власних назв присвійні прикметники на -ів (-ов-, -ев-) та -ин- пишуться з великої букви, відносні прикметники на -ськ(ий) — з малої: Грінченків словник, Шевченкове слово, Білашева пісня, Сосюрина лірика; але: шевченківські традиції, дніпровська (і дніпрова) хвиля, київські вулиці.
6.Якщо присвійні прикметники на -ів (-ов-, -ев-) та -ин- входять до складу фразеологізмів або наукових термінів, то вони пишуться з малої букви: ахіллесова п'ята (вразливе місце), авгієві стайні (щось занедбане), дамоклів меч (постійна загроза), прокрустове ложе (надумане неправильне мірило), сізіфова робота (марна праця), петрів батіг (рослина), архімедова сила, бертолетова сіль, віттова хвороба.
7.З великої букви пишуться слова, вжиті в шанобливому чи піднесено-переносному значенні: звертаюся до Вас, Дорогий учителю; наша Батьківщина; Збройні Сили; Високі Договірні Сторони.

---

Смотрите также файлы

• Звіт з.doc

• Ministerstvo_osviti_i_nauki.doc

• default.doc

• Документ Microsoft Word.doc

• курсова.doc