ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 387
Скачиваний: 1
Обіцянки, що містилися в Жовтневому маніфесті, дозволили уряду ослабити революцію. У 1906 р. була скликана запроваджена царем Державна дума, до якої від України було обрано 102 депутати. У першій Державній думі була сформована Українська парламентарна громада, до якої ввійшло 45 осіб і яка мала свій друкований орган - «Украинский вестник» (російською мовою). Політичною платформою Громади була автономія України. Михайлом Грушевським було підготовлено декларацію, яку не було виголошено з думської трибуни лише через розпуск Думи на початку липня 1906 р.
У 1906 р. революція тривала: продовжувалися страйки робітників, селянські повстання, виступи в армії та на флоті, збройна боротьба «лісових братів» у Латвії, «червоних сотень» у Грузії та ін. Дума дедалі більше дратувала Миколу II своїми радикальними заявами. Врешті-решт він її розпустив, призначивши нові вибори. У другій Державній думі (січень - червень 1907 р.) також була Українська громада, що нараховувала 47 членів і видавала часопис «Рідна Справа - Вісті з Думи». Громада домагалася автономії України, місцевого самоуправління, української мови в школах, судах, церкві, створення кафедр української мови, літератури та історії в університетах, запровадження української мови в учительських семінаріях.
Друга дума виявилася ще радикальнішою за першу, і у червні 1907 р. її також було розпущено. Ця подія символізувала завершення революції. Позитивним наслідком існування Державної думи було те, що вперше в історії Росії імператор правив за наявності виборного від населення представницького органу. Росія поступово перетворювалася в конституційну монархію. На загал же російська монархія переживала занепад, яскравим свідченням чого стала поява при монаршій родині Григорія Распутіна - авантюриста, який видавав себе за «святого старця», наділеного незвичайними здібностями. Упродовж багатьох років він мав значний вплив на прийняття важливих державних рішень.
■ 6. Австро-Угорщина на початку XX ст. Особливість державного устрою та внутрішньополітичного життя в дуалістичній Австро-Угорській імперії була обумовлена договором між Угорщиною і Австрією 1867 р. про створення об'єднаної держави. В імперії фактично існувало три уряди: австрійський, угорський і об'єднана австро-угорська адміністрація.
Найбільш авторитетною об'єднавчою силою в політичній системі країни був цісар Франц Йосиф Габсбург.
Цісар був імператором Австрії і королем Угорщини, контролював збройні сили та зовнішню політику, але не міг ефективно втручатися у внутрішні процеси обох складових своєї імперії.
Збори представників австрійського та угорського парламентів поперемінно засідали то у Відні, то в Будапешті. Проте для населення Австрії та Угорщини більш важливими були рішення, які приймали відповідно австрійський та угорський уряди, а не загальні збори.
Вразливим місцем для політичної стабільності імперії був її строкатий національний склад. Під владою Австро-Угорщини в числі інших слов'янських земель перебували Галичина, Закарпаття й Північна Буковина. Ключовим питанням для українських політиків було надання українцям рівних виборчих прав. Під тиском багатотисячних мітингів, зібрань і зборів українців у 1907 р. австрійський уряд пом'якшив виборчі процедури для українців. Як наслідок, того року депутатами австрійського парламенту стали 32 українці (27 - від Галичини й 5 - від Буковини).
З іншого боку, українці демонстрували вміння жити в злагоді з іншими націями й мирно розв'язувати всі міжнаціональні питання.
Франц Йосиф I намагався стояти над національними чварами. Та все ж йому із часом було дедалі складніше забезпечувати стабільність влади в імперії, яку через її багатоетнічний склад називали «клаптиковою».
