Файл: 610_Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні, О.Н. Ярмиш, В.О. Серьогін.doc
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 13281
Скачиваний: 2
Наука державного будівництва має свої функції, які визначаються, насамперед, її предметом. Як слушно зауважує з цього приводу Ю.М.Тодика, у функціях науки розкриваються її сутність, призначення, роль для правотворчого і правозастосовчого процесів, підвищення політико-правової культури населення, фахівців-юристів, для навчального процесу1. Серед функцій науки державного будівництва і місцевого самоврядування на сьогодні можна виділити наступні:
1. Гносеологічна – пізнання процесів організації та діяльності органів публічної влади.
2. Евристична – відкриття загальних закономірностей розвитку системи органів публічної влади, обґрунтування оптимальних моделей їхньої організації й діяльності.
3. Прикладна – надання необхідних знань практичним працівникам для їх застосування у повсякденній діяльності, при реалізації посадовими особами своїх повноважень, для оптимальної організації праці.
4. Прогностична – виявлення перспектив розвитку системи органів публічної влади, висунення прогнозів про наступні зміни елементів організації їхньої діяльності (функцій, компетенції, форм і методів роботи тощо).
5. Виховна – прищеплення демократичних принципів розвитку, поваги до закону.
Державне будівництво і місцеве самоврядування – наука відносно молода, але її значення для успішного втілення в життя декларованих Конституцією принципів суверенної, демократичної, правової, соціальної держави постійно збільшується. Вона інтенсивно розвивається, і можна з певністю сказати, що в Україні на сьогодні формується власна наукова школа державного будівництва та місцевого самоврядування.
§5. Поняття, система і завдання державного будівництва та місцевого самоврядування як навчальної дисципліни
Державне будівництво і місцеве самоврядування як навчальний курс має більш вузький зміст, ніж однойменна наукова галузь оскільки являє собою частину науки державного будівництва, тобто систему узагальнених знань про організацію роботи органів публічної влади, обсяг і спрямованість яких обумовлені специфікою навчального закладу і мають на меті формування повноцінного спеціаліста. Водночас завданням навчального курсу державного будівництва і місцевого самоврядування є надання знань про організацію діяльності органів публічної влади не тільки студентам-юристам, але й фахівцям, працівникам державного апарату.
Матеріал для навчального курсу надає наука державного будівництва та місцевого самоврядування, однак обсяг і зміст пропонованого матеріалу визначаються навчальними програмами, які розробляються кафедрами і затверджуються радами вузів і факультетів.
Навчальний курс має свою систему, тобто логічне, послідовне розташування матеріалу про організацію і діяльність органів публічної влади. Система навчального курсу побудована відповідно до програми і складається з розділів і тем.
Значення навчального курсу полягає в тому, що він повинен дати студентам основні поняття і розкрити зміст предмета державного будівництва на сучасному етапі, основні положення про форми і методи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, основи їх діяльності, структуру і компетенцію. Ознайомлення студентів-юристів з науковими положеннями про організацію роботи органів публічної влади має велике значення для формування в них демократичного світогляду і патріотичного ставлення до правової системи держави, дає можливість краще орієнтуватися в загальнотеоретичних проблемах, розширює світогляд.
Система навчального курсу «Державне будівництво і місцеве самоврядування» побудована за принципом «від загального – до конкретного, від простого – до складного», щоб надати студентові можливість поступово осмислити сутність досліджуваних явищ, зрозуміти їх у всій повноті, системно вивчити матеріал. Спочатку висвітлюються питання, що мають вихідне значення для засвоєння подальших тем: поняття державного будівництва та місцевого самоврядування, його елементи, загальнотеоретичні аспекти організації та діяльності органів публічної влади та ін. Засвоєння цих питань дає можливість перейти до аналізу найбільш суттєвих аспектів організації роботи окремих органів публічної влади, зокрема структури, функцій, компетенції, основ, форм і методів діяльності вищих органів державної влади України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Завершується навчальний курс аналізом питань взаємодії владних структур між собою та з громадськими формуваннями і трудовими колективами.
В усіх темах особлива увага приділяється рівню організації роботи органів публічної влади та шляхам її оптимізації в умовах політико-правової реформи.
Глава 2
Державне будівництво і місцеве самоврядування: минуле і сучасність
§1. Еволюція науки державного будівництва і місцевого самоврядування
Вітчизняна наука державного будівництва і місцевого самоврядування перед тим, як знайти сьогоднішній зміст, пройшла довгий і складний шлях розвитку. Її витоки пов’язані зі спробами удосконалення існуючих політичних режимів, до яких вдавалися мислителі та громадські діячі в Україні від часів С.Оріховського-Роксолана (ХVІ ст.) і до перших вітчизняних соціологів і правників Новітнього часу (М.Драгоманов, М.Ковалевський, О.Кістяківський та ін.), а також ідеологів політичних партій початку ХХ ст. Особливо слід відзначити праці тих державознавців, які після конституційної реформи, розпочатої царським маніфестом 17 жовтня 1905 р., інтенсивно розробляли проблеми організації роботи парламенту, відповідальності уряду тощо.1
Оскільки після закінчення Першої світової та громадянської воєн в Україні було встановлено радянську владу, то останньою «попередницею» сучасної української науки державного будівництва і місцевого самоврядування була наука «радянського будівництва», що виникла і розвивалась у межах радянської державознавчої науки.
Первинне розуміння радянського будівництва склалося в ході розвитку системи народного представництва після повалення Тимчасового уряду. При цьому даний термін застосовувався у двох аспектах: широкому і вузькому.
З перших днів Жовтневої революції 1917 р. усі процеси створення, перетворення й ліквідації тих чи інших державних і суспільних структур, визначення й уточнення компетенції різних органів, пошук форм і методів роботи мав назву «радянського будівництва». Таке широке розуміння радянського будівництва було, по суті, тотожним поняттю «соціалістичного будівництва».
Водночас, вже в перші роки революції з’явилася практична потреба тлумачити радянське будівництво і більш вузько, як організацію і діяльність безпосередньо радянського апарату у центрі і на місцях, його зв’язку з трудящими. Так, VІ Всеросійський надзвичайний з’їзд Рад (листопад 1918 р.) виходив з необхідності «завершити радянське будівництво створенням одноманітної організації Рад на всій території Радянської республіки».1
Невизначеність меж поняття «державне будівництво» породжувала незрозумілість у багатьох питаннях, зокрема у тому, яка ж галузь наукових знань повинна досліджувати ці проблеми, чи може взагалі радянське будівництво в цілому виступати єдиним предметом якоїсь наукової галузі. Тому вже у другій половині 20-х років були зроблені спроби визначити зміст і межі поняття «радянське будівництво».
Суттєвий внесок у процес вичленування спеціального, вузького розуміння радянського будівництва як особливої сфери соціальної практики й у процес становлення науки, що вивчає цю практику, вніс видатний державний діяч, голова Центрального Виконавчого Комітету СРСР М.І.Калінін, під головуванням якого в 1924 р. при Президії ЦВК СРСР був утворений особливий орган - Нарада з питань радянського будівництва, що займалася розробкою практичних питань радянського будівництва (в основному організаційних) і заходів з пожвавлення роботи рад.
Поворотним пунктом у розвитку поняття радянського будівництва вважається 1926 р., коли у вступній статті до першого номеру журналу Центрального Виконавчого Комітету СРСР «Радянське будівництво» М.І.Калінін написав, що «журнал центром свого завдання повинен узяти радянське будівництво в більш вузькому сенсі, тобто не діяльність і досягнення окремих державних, професійних, партійних і громадських організацій узагалі, а вивчення організаційної структури, форм і методів роботи як радянського апарату, так і апарату громадських організацій, які тісно примикають до державних органів».1
Першою спробою побудувати наукову концепцію радянського будівництва, виходячи з його значення у вузькому сенсі, можна вважати роботу А.Н.Колеснікова, в якій весь комплекс проблем радянського будівництва зводиться до одної: проблеми раціональної, доцільної побудови державного апарату.2 Основним завданням у галузі державного будівництва він вважав розробку нових організаційних форм, правильність і доцільність яких може бути доведена науковими методами.
На два значення терміну «радянське будівництво» («вузьке» і «широке») вказували у своїх працях В.Дурденевський та В.Ігнатьєв.3
Наприкінці 20-х – у першій половині 30-х років в науці радянського будівництва встановлюється погляд на її предмет, в основі якого – широке тлумачення радянського будівництва. Такий підхід позначився вже в діяльності секції радянського будівництва, яка була створена у 1923 р. при Комуністичній академії в Москві, проводила науково-дослідну роботу і висувала в якості предмета вивчення радянський політичний устрій. Створений у 1925 р. на базі цієї секції Інститут радянського будівництва мав на меті «наукове узагальнення практичного досвіду радянського будівництва під кутом зору марксистсько-ленінської теорії держави».4
Наукові пошуки позначилися й на друкованих виданнях. У 1920-1921 рр. вийшли з друку два випуски матеріалів до вивчення будови і діяльності органів місцевого управління: «Ради, виконкоми і з’їзди Рад», які містили статистичні дані про склад і роботу цих органів. З 1926 по 1937 рр. у Москві друкувався журнал «Советское строительство». Значний внесок у становлення і розвиток державно-правових наук в цілому і науки радянського будівництва, зокрема, зробили М.Ф.Владимирський, Г.С.Гурвич, А.М.Єлістратов, Д.А.Магеровський, Г.С.Михайлов, М.А.Рейснер, А.М.Турубінер та інші вчені.
Вивчалися питання радянського будівництва і в радянських республіках. Зокрема, в Академії наук УРСР з 1927 р. функціонувала кафедра радянського права і будівництва, а з 1934 р. – кабінет радянського будівництва. У 1928 р. у Харкові був створений Інститут радянського будівництва і права (з 1935 р. – Харківський юридичний інститут).
Поряд з формуванням радянського будівництва як особливої галузі наукових знань формується і навчальна дисципліна «радянське будівництво», виникнення якої значною мірою було обумовлене необхідністю кадрів радянського апарату. Перші програми і перші навчальні посібники з радянського будівництва були призначені для середньої ланки навчальних закладів, що готували кадри для партійного і радянського апарату.
Викладання радянського будівництва як навчальної дисципліни у вузах розпочалося у 1929-1930 рр. До цього у вищій школі питання радянського будівництва були розчленовані на різні дисципліни: державне право, адміністративне право, місцеве управління і самоврядування тощо. Однак зі зміною досвідчених професорських кадрів на молодих «марксистів-державників» замість зазначених трьох дисциплін була введена єдина наука про державне будівництво: спочатку «Вчення про Радянську державу», а згодом – «Вчення про Радянську державу і радянське будівництво».1 Таким чином, до предмету науки радянського будівництва були включені окремі питання державного і адміністративного права, а викладання ж останніх в якості самостійних навчальних дисциплін з початку 30-х років припинилося.
Слід відзначити, що навіть в умовах панування розширювального тлумачення радянського будівництва здійснювалися спроби виділити коло питань, що складають сутність державного будівництва у «вузькому» розумінні. Значний інтерес у даному контексті викликає позиція А.Алімова, який вважав, що змістом радянського будівництва як науки є вивчення проблем організації апарату управління у тісному зв’язку з розробкою питань диктатури пролетаріату. Підтримуючи організаційний аспект предмета науки радянського будівництва, А.Алімов писав: «Сутність радянського будівництва складають організаційні (по лінії будівництва апарату управління) і організаторські (по лінії залучення мас до управління) проблеми».2
«Організаційний» погляд на радянське будівництво став пануючим на довгі роки. Ця ідея в різних варіаціях проявила себе у всіх роботах з даної тематики 50-х – 70-х років, такий підхід є характерним і для багатьох сучасних дослідників, але вже стосовно змісту нової науки - державного будівництва.
До середини 30-х років стає зрозумілим, що при розробці вчення про Радянську державу і введенні цього курсу в навчальні плани юридичних вузів були допущені суттєві помилки. На дискусіях в Інституті радянського будівництва і права Комуністичної академії, що відбулися у 1935 і 1936 рр., ставилося питання про необхідність розвитку державного й адміністративного права як самостійних галузей науки і навчальних дисциплін.1 Викладання курсів радянського державного й адміністративного права було відновлено після опублікування проекту Конституції СРСР 1936 р.
Поряд з тим у другій половині 30-х років позначилася тенденція до ліквідації радянського будівництва як самостійної галузі державознавства: розвиток радянського державного та адміністративного права дав підстави деяким вченим стверджувати, що ці науки повністю поглинули питання, що складають предмет радянського будівництва.2 У підсумку відбувається зворотний процес: питання радянського будівництва розглядаються в межах державного та адміністративного права. Введений з 1943 р. на юридичному факультеті Московського державного університету спецкурс радянського будівництва розглядався як продовження радянського державного права.
Таким чином, вчення про Радянську державу і радянське будівництво було по суті першою концепцією предмету науки радянського будівництва. Її автори широко тлумачили поняття радянського будівництва, однак в цілому правильно вказували на ті проблеми, які складали його зміст: організаційні (по лінії будівництва апарату управління) і організаторські (по лінії залучення мас до управління). Однак перші систематичні спроби науково визначити, що таке радянське будівництво, відносяться до кінця 40-х - початку 50-х років. Це було пов’язано з поновленням викладання цього предмету (разом із державним правом) у юридичних вузах відповідно до Постанови ЦК ВКП(б) 1946 р.3