ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7763
Скачиваний: 7
ББК 81. Укр.
К-55
Допущено Міністерством освіти і науки України
як підручник для студентів філологічних спеціальностей
вищих навчальних закладів
(Лист № 2/1223 від 13.07.2000 р.)
У підручнику розглянуто основні питання курсу з урахуванням
сучасного стану мовознавчої науки: загальні відомості про мову та
мовознавство як науку, природу і сутність мови, її походження, за-
кономірності розвитку й функціонування на різних історичних
етапах, походження й розвиток письма, генеалогічну й типологічну
класифікації мов, структурні рівні та одиниці мови тощо. Подано
необхідну довідкову інформацію: перелік основної та допоміжної
літератури, предметний покажчик, а також запитання і завдання для
самоперевірки.
Рецензенти:
доктор філологічних наук, професор Р.В. Болдырев;
доктор філологічних наук, професор К.Г. Городенська;
доктор філологічних наук, професор В.В. Жайворонок;
кандидат філологічних наук, доцент В.Ф. Чемес.
c М.П. Кочерган, 2001
c ВІД "Академія",
оригінал-макет, 2001
. „ . , „ , ~~~ .-„л j. „ ^ -, c Обкладинка
ISBN 96§—580—100—7 в.М. Штогрина, 2001
Зміст
1. Загальні 1.1. Мовознавство як наука,
питання "Вступ до мовознавства"
мовознавства як навчальна дисципліна
Предмет мовознавства.
Зміст і основні завдання курсу
"Вступ до мовознавства"
Місце мовознавства в системі наук
Методи дослідження мови
1.2. Природа, сутність,
функції та будова мови
Природа і сутність мови
Функції мови
Мова і суспільство
Мова і мислення
Мова як знакова система
Мова і мовлення
Структура мови
Синхронія і діахронія
1.3. Походження і розвиток мови
Проблема походження мови
Закономірності розвитку мов
Специфіка розвитку
різних рівнів мовної структури
7
9
11
18
20
22.
26
23
31
34
35
39
45
50
Розвиток і функціонування мов
у різні історичні епохи 51
1.4. Мови світу, їх вивчення
та генеалогічна класифікація
Загальна характеристика мов світу 58
Порівняльне вивчення мов 60
Генеалогічна класифікація мов 61
2. Фонетика 2.1. Звуки мови, їх вивчення
і графіка і класифікація
Фонетика як лінгвістична дисципліна.
Три аспекти вивчення звуків 102
Фізичний аспект у характеристиці звуків 104
Фізіологічний аспект у вивченні звуків 106
Класифікація звуків 110
Голосні звуки 111
Приголосні звуки 114
2.2. Фонетичні одиниці та засоби
Фонетичне членування
мовленнєвого потоку 121
Склад 122
Наголос 126
Інтонація 129
2.3. Фонетичні процеси
Позиційні зміни звуків 133
Комбінаторні зміни звуків 135
Орфоепія. Транскрипція і транслітерація 141
Живі та історичні фонетичні процеси.
Спонтанні зміни звуків 146
Фонетичні закони 148
2.4. Лінгвістичний (функціональний)
аспект у вивченні звуків
Поняття фонеми 152
Диференційні та інтегральні
ознаки фонем 154
Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем 157
Фонологічна система 159
2.5. Письмо
Значення письма в історії суспільства.
Передумови виникнення письма 164
Етапи і форми розвитку
графічного письма 166
3. Лексика
і фразеологія
Графіка
Орфографія. Принципи орфографії
3.1. Слово та його значення
Лексикологія. Розділи лексикології
Слово як одиниця мови.
Слово і лексема
Значення слова
3.2. Лексико-семантичні категорії
Полісемія
Омонімія
Синонімія
Антонімія
Гіперо-гіпонімія і лексична конверсія
3.3. Лексико-семантична система мови
Поняття лексико-семантичної системи
Словниковий склад мови
3.4. Історичні зміни
словникового складу мови
Причини історичних змін у лексиці
Архаїзми
Неологізми
Запозичення
Історична лексикологія та етимологія
3.5. Фразеологія
Поняття фразеології
Класифікація фразеологізмів
3.6. Лексикографія
Поняття лексикографії
Типи словників
175
176
181
183
188
194
198
202
204
206
210
214
225
225
227
229
235
241
244
249
250
4. Граматика 4.1. Граматика.
Граматичне значення.
Граматичні категорії
Предмет граматики. Розділи граматики.
Основні одиниці
граматичної будови мови
Граматичне значення
Граматичні категорії
Лексико-граматичні розряди (категорії)
262
264
266
272
4.2. Морфема і словоформа
Поняття морфеми 275
Види морфем 277
Морфеміка 280
Граматична фор^а слова 280
4. 3. Способи вираження
граматичних значень
Синтетичні способи
вираження граматичних значень 284
Аналітичні способи
вираження граматичних значень 289
Історична змінність способів і засобів
вираження граматичних значень 291
4.4. Частини мови
Поняття частин мови.
Критерії виділення частин мови 295
З історії питання про частини мови 299
Частини мови в різних мовах 301
Характеристика основних частин мови 302
4.5. Словосполучення і речення
Поняття словосполучення.
Типи словосполучень 307
Синтаксичні зв'язки слів 311
Речення та його ознаки 314
Актуальне членування речення 317
5. Мовна 5.1. Типологічна класифікація мов
типологія Поняття типологічної класифікації мов 321
Ізолюючі (кореневі) мови 322
Аглютинативні мови 324
Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови 325
Флективні мови 326
Інші спроби типологічної
класифікації мов 329
Література 333
Предметний покажчик 336
Іменний покажчик 355
Покажчик мов 361
1
Загальні питання
мовознавства
1.1. Мовознавство як наука.
"Вступ до мовознавства"
як навчальна дисципліна
Предмет мовознавства.
Зміст і основні завдання курсу
"Вступ до мовознавства"
Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua "мова"), - наука
про природну людську мову загалом і мови світу як її представників.
На земній кулі існує понад п'ять тисяч мов. Кожен
етнос розмовляє власною мовою. Однак можна стверджу-
вати, що люди світу розмовляють єдиною мовою, бо всі
мови мають дуже багато спільного. Так, зокрема, у всіх
мовах для вираження думки використовують звуки, зі зву-
ків будують слова, а зі слів — речення. Спільні ознаки,
властиві всім мовам світу, називають універсаліями (від
лат. universalis "загальний").
Кожна мова є надбанням певного народу. Вона не тіль-
ки найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки
(мислення), а й дух народу, його історія і водночас необ-
хідна умова існування не лише культури народу, а і його
самого. Мова є засобом духовного формування особистос-
ті. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поко-
лінь, неповторний менталітет етносу, його духовні над-
бання. Вона допомагає краще зрозуміти людину в її мину-
лому і сьогоденні. Мова, крім цього, є важливим держа-
8 Загальні питання мовознавства
вотворчим чинником, засобом консолідації народу. Саме
тому кожен свідомий етнос дбайливо ставиться до рідної
мови, оберігає її.
Виникнення мовознавства, як і будь-якої іншої науки,
зумовили практичні потреби (навчання грамоти, оволодін-
ня культурою усного та писемного мовлення, вивчення іно-
земних мов тощо). Згодом воно розвинулося в розгалуже-
ну систему дисциплін.
Розрізняють конкретне (часткове) і загальне мово-
знавство.
КОНКРЕТНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає окремі (конкретні) мо-
ви, як, наприклад, українську, польську, англійську,
китайську або групу споріднених мов — слов'янські,
германські, романські, балтійські, іранські, тюркські
тощо.
Кожна мова має своєрідну структуру, власні норми,
неповторну історію. Так, зокрема, в кожній мові є специ-
фічні звуки (англ. [9], [3], болг. [ъ]), морфеми, слова, син-
таксичні конструкції. Окремі мови різняться ступенем
унормованості, стилістичною диференціацією мовних за-
собів, багатством словника тощо, що зумовлено різними
історичними й суспільними чинниками. Такі особливості
стосуються однієї, а не всіх мов.
ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає загальні особливості мови
абстраговано від конкретних мов. До них належать суть
мови, ЇЇ природа, походження, закони розвитку, зв'язок
із мисленням, культурою тощо. Воно вивчає також струк-
туру й закономірності функціонування всіх мов світу. От-
же, предметом загального мовознавства, з одного боку, є
мова як засіб людського спілкування, а з іншого — за-
гальні особливості всіх мов (тобто воно є ніби узагальнен-
ням конкретних мовознавств). Загальне мовознавство ство-
рює лінгвістичну теорію, тому його часто називають тео-
ретичним. Теоретичне мовознавство протиставляється при-
кладному.
ПРИКЛАДНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає застосування мовознав-
чої теорії на практиці (у викладанні рідної та іноземної
мов, у практиці перекладу, при створенні алфавітів для
безписемних мов, для удосконалення правопису, навчан-
ня письма, читання, культури мови, для уніфікування тер-
мінології, анотування й реферування інформації, забезпе-
чення спілкування людини з комп'ютером природною мо-
вою тощо).
У межах загального мовознавства виділяють зіставне
Мовознавство як наука 9
(типологічне) мовознавство, яке шляхом зіставного вив-
чення мов виявляє в їх структурі спільні й відмінні риси.
Вступ до мовознавства — початковий, пропедевтичний
(вступний) курс загального мовознавства. Він містить ос-
новні відомості із загального мовознавства (що таке мова,
яка її будова, основні лінгвістичні поняття й терміни то-
що), без яких неможливо вивчати жодну лінгвістичну дис-
ципліну, і посідає важливе місце в системі підготовки фі-
лологів. Це теоретичний фундамент усіх інших мовознав-
чих дисциплін, оскільки ознайомлює з основами теорії
мови, розвиває вміння осмислено підходити до мовних
явищ і дає лінгвістичні поняття, необхідні для вивчення
будь-якої лінгвістичної дисципліни. Цей курс охоплює такі
основні проблеми:
1) природу і сутність мови (в науці немає єдиного ро-
зуміння цієї проблеми, різні напрями та школи по-різному
її трактують);
2) структуру мови (мова — складне явище; чітке ви-
значення структури мови, вироблення строгої системи на-
укових понять — одне із важливих завдань загального
мовознавства);
3) походження мови та закономірності розвитку мов
(виникнення людської мови, мовні зміни й фактори, які
спричинюють їх тощо);
4) виникнення й розвиток письма;
5) класифікацію мов світу за походженням і за бу-
довою;
6) шляхи й методи вивчення мовного матеріалу;
7) зв'язок мовознавства з іншими науками.
Цими проблемами не вичерпується коло питань, які
розглядає курс "Вступ до мовознавства", але й вони за-
свідчують, яким важливим є він у підготовці філолога.
Місце мовознавства в системі наук
Мовознавство пов'язане як із суспільними, так і з при-
родничими науками. Ці зв'язки є обопільними: результа-
ти мовознавчих досліджень використовуються іншими нау-
ками і навпаки.
Мова — явище суспільне, отже, й мовознавство нале-
жить до суспільних наук і передусім пов'язане з такими
суспільними науками, як історія, археологія, етнографія,
соціологія, психологія, літературознавство та ін.
Ю Загальні питання мовознавства
Зв'язок мовознавства з історією очевидний, позаяк іс-
торія мови є частиною історії народу. Крім того, мова в своє-
му словнику фіксує історичні факти життя народу, його
контакти з іншими етносами, розвиток культури тощо. Ар-
хеологія постачає мовознавству віднайдені при розкопках
пам'ятки писемності, які розшифровують лінгвісти. Етно-
графія, яка вивчає побут і культуру народу, допомагає в
дослідженні говірок. Ефективним є зв'язок мовознавства
із соціологією — наукою про суспільство, бо мова функці-
онує тільки в суспільстві й суспільство впливає на розви-
ток та функціонування мови. Зв'язок мовознавства з пси-
хологією полягає в тому, що в мові відображається психіч-
ний склад, менталітет народу — носія мови, а породження
і сприйняття мовлення має психічне підґрунтя. З логікою,
яка вивчає форми й закони мислення, мовознавство поєд-
нує те, що мова є найважливішим засобом мислення. Із лі-
тературознавством — спільний об'єкт вивчення — слово
(літературу називають мистецтвом слова). Разом вони утво-
рюють науку філологію (тр.рМіеб"люблю" і logos "слово").
Особливо тісно з літературознавством пов'язані стилісти-
ка й історія літературної мови.
Із природничих наук мовознавство пов'язане насам-
перед з фізіологією людини й антропологією. Перша з
них допомагає пояснити артикуляцію звуків, а друга —
походження мови. Мовознавство співпрацює також з ме-
дициною (мовознавчі факти виявилися корисними у пси-
хіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні порушень
мовлення — різного роду афазій); фізикою (акустична
характеристика звуків мови); кібернетикою (мова є
складною кібернетичною, тобто керуючою і керованою,
системою); математикою (в мовознавстві використову-
ють математичні методи); семіотикою, яка вивчає різні
знакові системи (мова є однією із знакових систем); гео-
графією (мовні явища наносять на географічну карту
для показу зон їх поширення). На стику мовознавства і
цих наук виникли нейролінгвістика, інженерна лінгвіс-
тика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгво-
географія тощо.
Особливої уваги заслуговує зв'язок мовознавства з фі-
лософією, яка вивчає найзагальніші закони природи, сус-
пільства і мислення. Філософія дає мовознавству методо-
логію. Системний підхід до вивчення мовних явищ, прин-
цип історизму в поясненні мовних фактів, критерій пере-
вірки одержаних результатів на практиці — ось тільки
Мовознавство як наука 11
деякі із засадничих передумов лінгвістичних студій. До-
речно нагадати, що мовознавство зародилося в лоні філо-
софії і лише згодом виокремилося як наука.
Отже, мовознавство пов'язане майже з усіма науками,
бо мова є невід'ємним компонентом усіх без винятку ви-
дів діяльності людини й основним джерелом збереження
інформації.
Методи дослідження мови
Термін метод (від гр. methodos "дослідження, вчення,
шлях пізнання") неоднозначний: він уживається в загально-
науковому (філософському) значенні, у спеціально-науковому
(що стосується певної галузі науки: математики, біології,
фізики, мовознавства тощо) і в значенні "прийом, спосіб дії",
яке звичайно позначається словом методика.
У загальнонауковому значенні термін метод означає
шлях пізнання й витлумачення будь-якого явища. Такий
метод є єдиним для всіх наук. Як приклад можна навести
діалектичний метод, за яким об'єктивний світ пізнають у
його цілісності, суперечливості й розвитку.
Спільними для всіх наук є вихідні підходи до досліджен-
ня явищ — індукція й дедукція. їх часто називають метода-
ми.
Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження,
згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок
про загальне.
Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження,
згідно з яким на основі загальних положень (аксіом, постулатів, гі-
потез) роблять висновки про окремі факти.
Іншими словами, індукція — це логічний умовивід від
окремого до загального, а дедукція — від загального до
окремого.
У мовознавстві частіше використовують індуктивний
метод. До дедуктивного вдаються здебільшого в тому ви-
падку, коли досліджують явища, які безпосередньо не мож-
на спостерігати, наприклад, механізм сприймання і поро-