ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7752
Скачиваний: 7
зив, їв тільки сире м'ясо, воду хлебтав по-вовчому, гарчав
на тих, хто наближався до нього, і кусав тих, хто пробував
до нього доторкнутися. Через три місяці хлопчик звик до
медичного персоналу і їжі, яку вживали люди, але протя-
гом наступних дев'яти років так і не зміг навчитися гово-
рити. Коли його одного разу привели в зоопарк, він заці-
кавився вовками і навіть захотів залишитися з ними в кліт-
ці. Як бачимо, мова не успадковується, як колір волосся
чи форма обличчя.
Про те, що мова не є біологічним явищем, свідчить і той
факт, що межі мов і рас не збігаються. Так, скажімо, пред-
ставники чорної (негроїдної) раси, негри СІЛА, розмовляють
англійською мовою. Представники жовтої (китайці, японці,
корейці та ін.) користуються різними мовами. Дитина роз-
мовляє мовою людей, серед яких живе й виховується.
Дехто як аргумент на користь біологічної природи мо-
ви наводить феномен "єдиної дитячої мови": першими "сло-
вами" всіх дітей незалежно від їх етнічної належності є
звукові комплекси типу па-па, ба-ба, ма-ма. Однак це не
осмислені слова, а лише дитяче лепетання. Діти вимов-
ляють першими саме ці звукові комплекси, бо губні при-
голосні в поєднанні з голосним [а] є найлегшими для від-
творення (вимова губних вимагає значно менше зусиль,
ніж вимова язикових, а для вимови [а] потрібно лише від-
крити рот і творити звук). Та й значення цих слів у різних
мовах не збігаються. Так, мама в українській мові має зна-
чення "мати", а в грузинській — "батько"; папа в російсь-
кій мові означає "батько", а в українській — "хліб"; баба в
українській мові означає "бабуся", а в турецькій — "бать-
ко". Отже, єдиної дитячої мови нема.
Мову не можна розглядати і як явище психічне. Оскіль-
ки психіка в кожної людини своя, неповторна, то за умо-
ви психічної природи мови на світі було б стільки мов,
скільки людей.
Мова — явище суспільне. Вона виникла в суспільстві,
20 Загальні питання мовознавства
обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак
суспільства і поза суспільством існувати не може.
Визнаючи суспільний характер мови, слід зазначити, що
в мові є чимало такого, що пов'язує її з біологічними і пси-
хічними явищами. Так, скажімо, на відміну від інших при-
матів тільки людина має мовний ген, тобто природну схиль-
ність і здатність до оволодіння мовою. У мовленні окремих
людей відображені їх психічні особливості, а в загальнона-
ціональній мові — психічний склад нації, її менталітет.
Функції мови
Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її
функції. Так, основними функціями мови є комунікативна
і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.
КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ (від лат. communicatio "спілкуван-
ня") — функція спілкування. Мова й створена для того,
щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспі-
льстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби,
наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує
думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою же-
стів і міміки і лише згодом — звуковою мовою. Як доказ
комунікативної придатності жестів та міміки можна на-
вести пантоміму. У театрі пантоміми та балетному спек-
таклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам ціл-
ком зрозумілі "діалоги" дійових осіб і всі колізії подій.
Однак у звичайному людському спілкуванні жести й мі-
міка є лише допоміжними супровідними щодо звукової
мови засобами. Допоміжними засобами спілкування мож-
на якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими
б досконалими вони не були, замінити мови не можуть. У
кожної людини музика й живопис викликають свої вра-
ження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою
мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловле-
не. Тому-то мову вважають найважливішим засобом люд-
ського спілкування. До того ж комунікативну функцію
виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи на-
друковані тексти.
МИСЛЕТВОРЧА ФУНКЦІЯ МОВИ — функція формування й фор-
мулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражаєть-
ся словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково один
із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав
мову "органом, який творить думку".
Природа, сутність, функції та будова мови 21
Яка ж із названих двох функцій є головнішою? Одні
вчені вважають, що найголовнішою функцією є комуніка-
тивна, інші — функція мислення. Обидві ці функції дуже
тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися, по-
трібно мислити й уміти передавати свої думки за допомо-
гою мовних засобів.
Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій
літературі, похідні від головних, вони є ніби уточнен-
ням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з ко-
мунікативною функцією пов'язані такі конкретні функ-
ції: фатична (від гр. phatos "розказане"), тобто контак-
тоустановлювальна; репрезентативна (від фр. representation
"представництво") — функція позначення світу ре-
чей; емотивна — функція вираження почуттів, емоцій;
експресивна (від лат. expressio "вираження") — функція
самовираження, створення образу мовця, автора; волюн-
тативна (від лат. voluntas "воля") — функція волевияв-
лення; прагматична (від гр. pragma "дія") — функція,
що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетич-
на (від гр. aisthetikos "такий, що стосується чуттєвого
сприйняття") — функція вираження прекрасного, вихо-
вання естетичного смаку; метамовна (від гр. meta "піс-
ля, за, між"; у сучасній термінології вживається для по-
значення таких систем, які використовують для дослі-
дження чи опису інших систем) — функція використан-
ня мови для опису іншої мови, тобто спеціальної науко-
вої мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки
тощо).
Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна (від
лат. cognitus "знання, піснання"), або гносеологічна (від гр.
gnosis "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, й акумуля-
тивна (від лат. accumulatio "нагромадження") функції. Ми-
слячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ,
нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає
всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує
досвід предків. Так, зокрема, у словнику відображено ре-
зультати розумової діяльності людства, класифікований і
систематизований весь навколишній світ. Мова навіть час-
то підказує людині, як чинити в тому чи іншому випадку,
що, наприклад, засвідчують усталені мовні звороти — фра-
зеологізми: Не знаючи броду, не лізь у воду; Сім раз відмір,
один відріж тощо. Засвоюючи мову, людина засвоює знання
про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, обе-
рігає людину від зайвих помилок.
22 Загальні питання мовознавства
Деякі часткові функції, наприклад, інформативна, або
референтна (від лат. referens "такий, що повідомляє"), по-
в'язані з обидвома головними. Інформація спершу осмис-
люється (формується і формулюється), а відтак передає-
ться.
Усі функції, як правило, реалізуються не ізольовано,
а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання
здебільшого є багатофункціональним. У кінцевому резуль-
таті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі
комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати про-
відною.
Функції мови не можна сплутувати з функціями мов-
них одиниць (фонем, морфем, лексем, речень), про які
йтиметься у відповідних розділах.
Мова і суспільство
Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебу-
ває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обо-
пільним. З одного боку, мова створюється і розвивається
суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства.
Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища —
наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак
мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо
вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяль-
ності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує пев-
ні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то
мова — всі сфери соціуму як функціонального організ-
му. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися
без мови.
Розвиток і функціонування мови значною мірою зу-
мовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відобра-
жається соціальна диференціація суспільства (класова, про-
фесійна, статева). На стан мови впливають демографічні
процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні
жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень
загальної освіти народу, розвиток науки, створення дер-
жавності тощо. Суспільство також може свідомо вплива-
ти на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову
(цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною полі-
тикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в бага-
томовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток
багатомовності в державі, стримувати і звужувати функ-
Природа, сутність, функції та будова мови 23
ціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх
до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР,
США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій поло-
вині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і
приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Та-
ка сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у
двох округах Німеччини (Дрезденському і Котбуському)
розмовляють 100 тис. осіб. Внаслідок зросійщення за ро-
ки панування тоталітарного комуністичного режиму в
СРСР зникло понад 90 мов; деякі й нині перебувають на
стадії вимирання. Так, скажімо, водською мовою фінської
групи в 1979 р. розмовляло лише декілька десятків людей
старшого покоління в селах Лужиці, Піски, Кракольє і
Межники Ленінградської області. Іжорською мовою фін-
ської групи в 1979 р. розмовляли 244 особи старшого по-
коління (Кингисеппський і Ломоносовський райони Ленін-
градської області), хоч ця мова раніше мала писемність, її
викладали в школах. Вепською мовою нині розмовляють
З тис. осіб (Карелія, Ленінградська і Вологодська області),
писемності не має, функції її обмежені побутовим спілку-
ванням, а отже, і перспективи її неоптимістичні. У СІЛА
зникло чимало індіанських мов.
Звуження функцій і відмирання мов спричиняється
використанням нерідної мови в школах, вищих закладах
освіти, масовим знищенням населення на завойованих те-
риторіях великих імперій, насильницьким виселенням ко-
рінних жителів із їхньої предковічної території та ін.
Мовна політика стосується і нормалізації літературної
мови — вироблення та впровадження усних і писемних
мовних норм (орфоепічних, орфографічних, у сфері сло-
вовживання), усталення термінології тощо.
Проблема взаємовідношення мови і суспільства охоп-
лює й такі питання, як мова й народ; мова й особа (інди-
від); мова й класи та інші соціальні групи людей; мова,
базис і надбудова.
Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і
носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові,
бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивни-
ми законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є осново-
положником сучасної української літературної мови..Од-
нак він створив не більше десятка слів і то переважно
складних із уже наявних у мові простих слів (широкопо-
лий, хребєтносилий, синє мундирний тощо). Навіть геніаль-
на особистість не здатна змінити мову, а може лише вияви-
2 4 Загальні питання мовознавства
ти приховані потенції мови, показати, як ефективно мож-
на використати те, що в мові існує.
Оскільки мова є загальнонародним явищем, вона не
може бути класовою (про класовість мови говорив акаде-
мік М.Я. Марр). Якщо б кожен клас у суспільстві корис-
тувався своєю мовою, то таке суспільство перестало б іс-
нувати, бо неможливо було б налагодити механізм його
функціонування. Саме тому в будь-якому класовому сус-
пільстві засобом спілкування між різними класами є єди-
на загальнонародна мова. Заперечуючи класовий харак-
тер мови, не можна заперечувати класовий підхід до ви-
користання мови. Він виявляється, по-перше, у використан-
ні чужої ("престижної") мови в повсякденному житті ви-
щих класів. Так, скажімо, російська буржуазія XVIII—
XIX ст. користувалася французькою мовою (правильніше
сказати "смесью французского с нижегородским", як до-
тепно зауважив Грибоедов); українська партійна номенк-
латура радянського періоду переходила на "панську" ро-
сійську мову, таким чином дистанціюючись від "колхозно-
го языка", як і частина сполонізованої верхівки в роки поль-
ського панування на західноукраїнських землях перейшла
на польську мову, знехтувавши "хлопською мовою".
По-друге, класовий підхід до використання мови по-
лягає і в надмірному вживанні іншомовних слів, штучно
створених мовних зворотів, у вимові слів на іноземний
лад (згадайте мовні покручі двох дам з "Мертвих душ"
М. Гоголя і Проні Прокопівни із "За двома зайцями"
М. Старицького), тобто у виробленні соціального діалекту.
По-третє, класовий підхід до використання мови по-
лягає у виділенні певних слів і затемненні інших або їх
усуненні з мовлення, часом навіть у вкладанні в слово
іншого змісту, ніж воно має в загальнонародній мові.
Диференціацією суспільства зумовлена особлива мова
декласованих елементів — жебраків, злодіїв, бомжів то-
що. Це своєрідні засекречені таємні мови, створені з ме-
тою "зашифрування" від посторонніх передаваного пові-
домлення.
Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна ди-
ференціація мови. Існують різні професійні субмови (під-
мови), які, як правило, відрізняються від загальнонарод-
ної мови лише спеціальними словами. Так, у мові гончарів
уживаються такі слова, як пук "середня випукла частина
виробу", криси "верхні краї виробу", у мові друкарів —
кегль, капітель, курсив, петит (назви видів шрифту), у мо-
Природа, сутність, функції та будова мови 25
ві ливарників — горно, блюмінг, мартен, шихта, шлак та
ін. До професійних підмов належать і підмови різних наук
(підмова радіоелектроніки, біохімії, кібернетики тощо).
Окремо виділяють професійний жаргон (у мові шоферів бу-
блик "рульове колесо автомашини", двірники "рухома
стрілка для механічного очищення вітрового скла").
Суспільний характер має й територіальна диференціа-
ція мови. Як правило, територіальні особливості кожної
мови полягають у вимові звуків, у слововживанні, у гра-
матичних формах і синтаксичних конструкціях. Так, ска-
жімо, в західних областях України вживають такі специ-
фічні слова, як стрий "дядько по батькові", вуйна "тітка
по матері", файний "добрий", "гарний", граматичні кон-
струкції типу Я ся бою, Ходив єм до него тощо. Засоби
спілкування на обмеженій території називають діалектом.
Чим суспільство слабше економічно й політично, тим у