/, Основи безпеки життєдіяльності

• для поверхні кисті — 12 г/мм²;

• для п'яти —250 г/мм².

Тактильний аналізатор має високу здатність до локалізації у просторі. Часова межа тактильного відчуття становить менше за 0,1 с Особливістю тактильного аналізатора є швидке зменшення відчуття торкання чи тиску. Час адаптації перебуває у межах 2—20 с.

Больова чутливість. Вище стверджувалося, що в будь-якому аналізаторі виникають больові відчуття, якщо величина подраз-нювача перевищує верхній абсолютний поріг. На цій підставі за­перечувалося існування спеціальних рецепторів больової чутли­вості. Згодом було виявлено вільні нервові закінчення в епіте­ліальному шарі шкіри, котрі і є спеціалізованими больовими рецепторами. Між тактильними та больовими рецепторами існу­ють складні співвідношення. Вони проявляються в тому, що най­менша щільність больових рецепторів припадає на ті ділянки шкіри, котрі найбільш насичені тактильними рецепторами, і на­впаки. Суперечність зумовлена різними функціями рецепторів в житті організма. Больові відчуття викликають оборонні рефлек­си, зокрема, рефлекс віддалення від подразника. Тактильна чут­ливість пов'язана з орієнтувальними рефлексами, зокрема, зу­мовлює рефлекс зближення з подразником.

Біологічний сенс болю полягає в тому, що він як сигнал не­безпеки мобілізує організм на боротьбу за самозбереженя. Під впливом больового сигнала перебудовується робота всіх систем організму і підвищується його реактивність.

Поріг больової чутливості шкіри живота — 20 г/мм², кінців пальців — 300 г/мм². При відчутті болю спостерігається майже пряма залежність між відчуттям та інтенсивністю подразнення в діапазоні до порога чутливості.

Руховий аналізатор дає можливість людині керувати захис­ними пристроями, ручками, кнопками, педалями та ін.

Оптимальні зусилля: для ручок — 20 — 40 Н; для кнопок,тум-блерів, перемикачів - 1400— 1600 Н; для ножних педалей - 20 -50 Н; для важелів ручного керування — 120 — 160 Н. Діапазон швидкостей, що розвиваються завдяки рухам рук, становить 0,01 — 8000 см/сек, найчастіше використовуються швидкості 5 —300 см/сек. Вертикальні рухи рука здійснює швидше, ніж горизон­тальні. Рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе. Руховий аналізатор можна значно покращити шляхом тренувань.

41

---

Я. І. Бедрііі. Безпека .життєдіяльності

Нюх та смак можуть використовуватись людиною-операто-ром при знаходженні різних відхилень у технологічному процесі та при виникненні небезпеки. Абсолютна межа нюху у людини вимірюється частинками міліграма речовини на літр повітря. Ди­ференціальна межа становить в середньому 38%. У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з якою існує чотири види смакових відчуттів: солодкого, гіркого, кислого та солоного. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Абсолютні межі смакового аналізатора, виражені у величинах кон­центрацій розчину, майже у 10000 разів вищі від нюхового.

Смакові та нюхові відчуття відбивають не лише властивості речовин, а й стан самого організму. Розрізнювальна чутливість смакового аналізатора досить груба і становить в середньому 20%.

Температурна чутливість забезпечується двома типами рецеп­торів. Одні реагують тільки на холод, інші—лише на тепло. Абсо­лютна межа температурної чутливості для теплових рецепторів — 0,2°С, для холодних — 0,4°С. Диференціальна межа — близько 1 °С.

На роботу аналізаторів та на сприйняття сигналів у людини значно впливають психологічні характеристики особи: увага, па­м'ять та ін.(див. нижче).

Вібраційна чутливість. Інтенсивна вібрація при тривалому впливі зумовлює суттєві зміни діяльності всіх систем організму людини і може спричинювати захворювання. Вібрація малої інтенсивності може бути корисною, знижує втомлюваність, підвищує обмін речовин, збільшує м'язову силу. Спеціальні ана­лізатори, котрі сприймають вібрацію, поки що не виявлені. Діа­пазон відчуття вібрацій — від 1 до 10000 Гц. Найбільш висока чутливість виявлена до рівня частот 200 - 250 Гц. Порогові зна­чення вібраційної чутливості різні для різних ділянок тіла. Най­більшу чутливість мають дистальні ділянки тіла людини, тобто ті, що найбільш віддалені від його медіальної площини (наприк­лад, кисті рук).

Органічна чутливість. Мозок людини отримує інформацію не лише від навколишнього середовища, а й від самого організму. У внутрішніх органах під дією зовнішніх умов виникають відчут­тя, котрі породжують сигнали, які є необхідною умовою регу­ляції діяльності внутрішніх органів.

Аналізатори людини функціонують в умовах складної взаємодії. На кожен аналізатор людини впливають одночасно декілька под-

42

---

Основи безпеки життєдіяіьності

разників, які відтак впливають на всю систему аналізаторів. Тому необхідно враховувати не лише можливості аналізатора, а й ті умо­ви, в котрих перебуває людина. Відомо, що сильний шум змінює чутливість зору. Чутливість зорового апарата знижується під дією деяких запахів, температури, вібрації. Визначаючи оптимальні умови функціонування, слід враховувати всю систему подраз­ників, що діють на аналізатори людини, комплексно враховувати чинники навколишнього середовища.

1.2.3. Працездатність людини-оператора

Під працездатністю людини розуміють можливість її викону­вати роботу з необхідною якістю та в установлений час. Праце­здатність людини залежить як від зовнішніх чинників, так і від внутрішнього стану (внутрішні чинники).

До зовнішніх чинників належать: кількість та форма отрима­ної інформації,зручність робочого місця, характер взаємосто­сунків в колективі, вплив чинників середовища існування.

До внутрішніх чинників належать: рівень підготовкидрено-ваність людини та її емоційна стійкість.

У процесі роботи людина переживає різні функціональні ста­ни, які зумовлюють різні рівні її працездатності.

На рис. 10 наведено зміни функціонального стану та якості роботи людини у процесі одного трудового циклу (зміни).

Виділяють 4 фази працездатності: пристосування до праці,стій-кої працездатності, субкомпенсації, втоми. Тривалість усіх фазта усьо­го циклу роботи залежить від рівня підготовки людини до роботи.

43

---

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

Ф — показник функціонального стану;

S - помилки роботи;

П — продуктивність праці.

Фаза пристосування до праці (0—t₁) — це час,протягом якого людина адаптується до майбутніх умов праці.Основний показник поступово досягає свого встановленого значення.Тривалість періо­ду пристосування організму до умов праці залежить від багатьох чинників, серед яких основними є інтенсивність роботи (чим інтенсивніша робота, тим цей період коротший) та рівень готов­ності людини до майбутньої роботи.

Значного скорочення фази пристосування до праці можна до­сягти за рахунок попередньої підготовки людини до роботи (вико­нання фізичних вправ, адаптації зору,слуху та ін.) та шляхом поси­леного навчального навантаження. Суть останнього полягає в то-му,що оператор перед початком роботи проводить короткочасне тренування щодо розв'язання однієї чи кількох задач підвищеної складності.

Фаза стійкої працездатності (t₁ —1₂) характеризується найвищою якістю праці при оптимальних рівнях функціонування фізіоло­гічних систем організму. Тривалість цього періоду залежить від інтенсивності роботи. Чим інтенсивніша праця, тим коротший цей період. Найоптимальніша динамічна робота, коли цей період може бути вдесятки разів довшим, ніж при статичній діяльності.

На процес стійкої працездатності великий вплив справляють емоції. Негативні (страх, невпевненість, поганий настрій) знижу­ють працездатність. Позитивні (впевненість, спокій, бадьорий настрій) значно продовжують період стійкої працездатності.

Продовження періоду стійкої працездатності можна забезпе­чити:

• оптимальним рівнем напруги психофізіологічних функцій;

• комфортними умовами праці;

• правильним поєднанням режимів праці та відпочинку;

• емоційним розвантаженням;

• використанням тонізуючих напоїв (кава, чай), фармакологія -них засобів, зокрема препаратів рослинного походження (віта­міни, препарати, які впливають на енергетичні та метаболічні процеси);

• інформуванням людини про наслідки їїдіяльності,наглядом та контролем її роботи.

44

---

/. Основи безпеки життєдіяльності

Практичний досвід свідчить, шо вживання легких стимуля­торів допомогає знизити сонливість, сприяє підвищенню праце­здатності на короткий період. Однак активні стимулятори на відповідальних видах робіт здатні викликати негативний ефект —погіршується самопочуття, знижується рухливість та швидкість реакцій. Поширене серед населення вживання транквілізаторів, викликаючи заспокоєння та запобігаючи розвитку неврозів, може знизити психічну активність, сповільнити реакції, спричинити апатію та сонливість.

Фаза субкомпенсації (t₂—1₃) розглядається як початок розвитку втоми. В цей період якість праці ще зберігається на високому рівні, але тільки за рахунок перенапруги відповідних функцій організму.

Фаза втоми (з моменту t₃) характеризується чітко вираженим зниженням якості роботи при подальшому погіршенні функціо­нального стану людини. Об'єктивними показниками втоми є зміна частоти пульсу, дихання, зорової та слухової чутливості.

Наступною фазою життєдіяльності людини повинна бути фаза відновлення працездатності (відпочинку), яка може тривати від З до 5 хвилин; 60 — 90 хв і навіть декілька діб.

---

Смотрите также файлы

• Світогляд, його структура та роль в житті людини.doc

• Екзамен з мовознавства.doc

• Кочерган.Генеалогічна класифікація мов.doc

• Методи дослідження мови.doc

• КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ «Рекреаційні комплекси світу» «Географія туристично-рекреаційних зон Мексики».docx