/. Основи безпеки життєдіяльності

Характеристики крісла:

• форма сидіння-квадратна;

• форма спинки — прямокутна вгнута;

• розмір сидіння — 400x400 мм, спинки — 300x120 мм;

• кут нахилу с идіння назад - 50 — - 60°;

• кут нахилу спинки - 50 — - 100°; Розміри вільного місця для ніг:

• висота —не менше 600 мм;

• ширина — не менше 500 мм;

• глибина — не менше 400 мм.

Досягнення органів керування по горизонталі — півколо ра­діусом 600 мм. Встановлені також відстань між органами керу­вання, їх розміри, зусилля переміщення, величина переміщення, напрямок переміщення.

1.3.3. Ергономічні вимоги до режимів праці та відпочинку

Продуктивність праці, працездатність людини в багатьох ви­падках визначаються правильним встановленням режиму праці та відпочинку, що означає зміну періодів праці та відпочинку про­тягом доби, тижня та довшого терміну.

Реалізація основних ергономічних вимог до режимів праці та відпочинку дає змогу забезпечити необхідний рівень працездат­ності, зменшити втому, зберегти здоров'я людей.

При розробленні режимів праці та відпочинку необхідно вста­новити:

• тривалістьперіодів безперервної праці протягом доби (три­валість робочої зміни);

• інтервали між періодами безперервної праці (між змінами);

• кількість змін, які забезпечують черування;

• тривалість та форму відпочинку.

Для операторів, які працюють з екранами дисплеїв та інших індикаторів, можуть бути рекомендовані такі режими праці та відпочинку.

Тривалість безперервної праці не повинна перевищувати 4—6 год. В іншому випадку працездатність через втому зору раптово знижується. Під час праці, яка не допускає відхилення уваги, її тривалість слід скорочувати. Наприклад, оператор, який стежить

51

---

Я.]. Бєдрій. Безпека життєдіяльності

за екраном індикатора, найуважніше і найточніше працює протя­гом перших ЗО хв чергування. За цей час він допускає мінімальну кількість помилок (пропусків та хибних тривог). Адалі, внаслі­док втоми зорового аналізатора, кількість помилок зростає май же в два рази та залишається незмінною до кінця другої години. Потім спостерігається нове зростання кількості помилок через загальну втому оператора. Тому для підтримки високої ефектив­ності праці може бути рекомендований 30-хвилинний період чер­гування з наступною 30-хвилинною перервою.

Для обслуговуючого персоналу, при роботі якого допуска ються нерегламентовані перерви і не потрібне постійне перебу­вання на місці праці, тривалість безперервної праці може пере­вищувати 6 год.

Тривалість відпочинку повинна бути у 2 рази (а при інтенсив­ному навантаженні — у 3 рази) більшою, ніж тривалість безперер­вної роботи.

Максимальний інтервал між періодами праці не повинен пе­ревищувати 48 год, тому що більша тривалість відпочинку при­зводить до значного збільшенння часу спрацьованості (у 4—10 разів).

Організація відпочинку має дві мети:

• зняти втому, яка виникла внаслідок попередньої праці;

• забезпечити швидке включення у роботу відпочиваючої зміни (збереження трудової готовності).

При організації відпочинку між періодами праці потрібно пе­редбачити використання різних його форм — активної і пасивної.

Під активною формою відпочинку розуміють переключення на інший вид діяльності (у тому числі спортивні ігри тощо). Па­сивна форма відпочинку у процесі праці - це прийняття операто­ром зручної пози, яка потрібна для розслаблення м'язів. У неро­бочий час сон є пасивною формою відпочинку. Часто персонал, який змінюється з чергування, має схильність увесь вільний час присвячувати сну як вдень, так і вночі. Така форма відпочинку не є оптимальною і не знімає втоми. Річ у тому, що емоційна напру­га — це специфічна втома, мобілізація уваги має дуже різні на­слідки, які порушують нормальне засинання та знижують глиби­ну сну. Тому необхідна дія, яка знижує стан напруги.

Водночас прямий перехід від сну до чергування збільшує час включення у роботу, що супроводжується розпорошення м уваги.

52

---

1. Основи безпеки життєдіяльності

періодом дрімання. Тут також треба полегшити перехід людини

до праці.

Питання чергуванння змін протягом доби мусить вирішувати­ся на основі врахування добової ритміки фізіологічних функцій, а також таких міркувань, як організація харчування, особливості місця проживання, поїздка на роботу тощо. Добова ритміка фізіо­логічних функцій — це закономірні циклічні зміни активності організму людини протягом доби. Досвід показує, шо протягом доби існують 2 яскраво виражені цикли зниження активності: вдень - з 13-ї до 15-ї години, вночі — з півночі до 5-ї години. У цей час кількість помилок оператора помітно збільшується. Тому початок зміни потрібно встановити о 8-й — 9-й годині, коли початок робо­ти збігається з піднесенням загальної активності організму.

При організації праці протягом тижня, місяця потрібно вра­ховувати ту обставину, що з часом організм людини пристосо­вує гься до нічної праці і часто злам складеного стереотипу нега­тивно впливає на його працездатність. Разом з тим тривала праця в нічну зміну порушує соціальні та інші зв'язки, що викликає негативну психологічну реакцію. Тому доцільніше чергувати ро­боту у денну та нічну зміни.

1.4. Моделювання та прогнозування небезпечних ситуацій

За умов функціонування систем «людина—машина» з різних причин виникають небезпечні ситуації. Тому великого значення набуває вміння оцінити характер їх можливих наслідків з точки зору розробки ефективних заходів щодо запобігання аварійності та травматизму|12].

Умови, за котрих існує навіть малоймовірна можливість впливу на людину небезпечного чинника, можна назвати небезпечними умо­вами (НУ), а дії людини, що не відповідають науково обгрунтова­ним нормам професійної поведінки — небезпечними діями (НД).

Здійснюючи небезпечні дії, оператор може перебувати в об­ставинах: мети, часу, місця, причин та способу дії. Випадковий збіг(поєднання) в певний момент часу та небезпечних обставин (НО) створює реальну можливість виникнення нової випадкової події — небезпечної ситуації. За небезпечною ситуацією з певним ступенем ймовірності виникають наслідки — сприятливий на­слідок (СН), аварія (А) або травма (Т).

53

---

Я. І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

Процес формування та виникнення небезпечної ситуації може починатися з моменту появи на робочому місці однієї або декіль­кох небезпечних умов або дій НУ або НД при появі НВФ. Навіть якшо при появі НВФ з'явилася одна НУ або НД, то можна вважа­ти, що вже з'явилася реальна небезпека, хоча її ймовірність може бути незначною.

Небезпечна ситуація виникає в потоці випадкових статистич­но залежних або незалежних випадкових подій, причому таким чином, що на початку цього потоку перебуває НУ або НД, або їх поєднання. В цьому випадку можна точно визначити ту початко­ву подію, з котрої розпочинається потік наступних випадкових подій і закінчується небажаними наслідками. Припинення тако­го потоку можливе шляхом усунення початкової події, котра і є причиною виникнення всіх подальших подій. Аналіз взаємо­зв'язків випадкових подій, котрі формують небезпечну ситуа­цію, дає можливість визначити пріоритет такої випадкової події.

Така ситуація ілюструється наведеною нижче узагальненою схемою (рис. 13). Ця схема об'єднує в собі небезпечні ситуації різних видів.

54

---

Л Основи безпеки життєдіяльності

---

Смотрите также файлы

• Світогляд, його структура та роль в житті людини.doc

• Екзамен з мовознавства.doc

• Кочерган.Генеалогічна класифікація мов.doc

• Методи дослідження мови.doc

• КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ «Рекреаційні комплекси світу» «Географія туристично-рекреаційних зон Мексики».docx