ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 1557
Скачиваний: 2
в)
рівнозначність подій (у поетичному
мовленні): Літа орел, літа сизий попід
небесами, гуля Максим, гуля батько
степами, лісами (Т. Шевченко). Не зозуля
в лузі затужила, не пташина в тузі
голосила, то сестричка лист писала, на
сторону посилала (Ю. Федькович); такі
ре
чення, як правило, мають однотипну,
паралельну побудову і становлять
замкнений ряд.
Складні безсполучникові речення з відносно залежними частинами об'єднують по дві предикативні частини і, таким чином, становлять замкнений ряд. Вони найчастіше виражають:
а) причиново-наслідкові відношення: Не кидай іскру в солому, і сама згорить, і село спалить. Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.
б) умовно-часові відношення: Минали дні — брат не повертався. Прийде осінь — у засіках буде хліб золотий .
в) з'ясувально-доповнювальні відношення: Наука — не пиво: в рот не наллєш. Всім же ясно, навіть дітям: земля велика .
г) зіставно-протиставні відношення: Не русалонька блукає — то дівчина ходить.
Складні безсполучникові речення емоційніші, інтонаційно багатші, ніж складносурядні й складнопідрядні. Тому вони частіше вживаються в розмовному та художньому стилях, ніж у науковому й діловому.У складних безсполучникових реченнях важливу роль відіграє інтонація — саме завдяки їй передаються різні відтінки зв'язку між окремими частинами складного речення. На письмі інтонація відображається за допомогою розділових знаків: коми, крапки з комою, двокрапки, тире.
58. Класифікації фразеологізмів (класифікація ВЗ^Виноградова, генетична ю мотіфолоБІннатотдо).
Фразеологізм – відтворювана одиниця мови з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом і структурою.
Фразеологічні зрощення — одиниці, у яких цілісне значення ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити — говорити нісенітниці, байдики бити — ледарювати, глек розбити — посваритися, собаку з'їсти — мати досвід, піймати облизня — зазнати невдачі, викинути коника — зробити щось несподіване, підбивати клинці — залицятися, ні в сих ні в тих — незручно.
Фразеологічні єдності — одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване переносним значенням 'їхніх компонентів: три мати камінь за пазухою — приховувати злобу, грати першу скрипку — бути головним, вивести на чисту воду — викрити непорядність, загрібати жар чужими руками — використовувати когось, давати волю ногам — тікати, море по коліна — нічого не страшно, все дозволено, прикусити язика — замовкнути, пропускати повз вуха — не звертати уваги, хоч до рани прикладай — лагідний.
Фразеологічні сполучення — одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взяти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, ласкаво просимо, узяти верх, терпцю немає, звести очі, як піску морського.
Фразеологічні вирази – стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням. Це прислів’я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й культури: Не все те золото, що ближчить.
46 Пряма мова. Непряма мова.
Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін: Хтось із дитям удвох. бродить різдвяним садком. Каже дитятко: "Я — Бог", трусить сніжком. Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно без допомоги сполучників.Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всередині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.
Пряма
мова завжди береться в лапки. Вживання
інших розділових знаків залежить від
місця прямої мови і слів автора в реченні.
Після слів автора перед прямою мовою
ставиться двокрапка:
Він має
повернутися. В хатину, де на порозі —
сивий чоловік. Той сивий старець
прошепоче: "Сину..."
Старий і
сивий, як двадцятий вік.
Після
прямої мови перед словами автора
ставиться кома і тире або, якщо пряма
мова є питальним чи окличним реченням,
знак питання (знак оклику) і тире: "Не
клопочися дарма, жінко", — хитали
сивими бородами діди.
Якщо слова
автора стоять у середині прямої мови,
то можливі такі варіанти розстановки
знаків:
-
слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: "У вигляді мови, — сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар" (А. Бортняк).
-
слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире: "Чому це ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно" .
Якщо
слова автора, які містяться всередині
прямої мови, вказують на те, що пряма
мова буде продовжуватись, то після них
вживається двокрапка і тире:
"Писанка
ще мало досліджена, — говорить учений
і додає: — Але є переконливі докази, що
вона була відома ще задовго до нашої
ери" (За Скуратівським).
Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:
якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням,
вживається сполучник що: Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка .
якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності,
вживається сполучник ніби; Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце.
якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб: Софія Петрівна
благала Аркадія, щоби він заспокоївся.
якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників,
вживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою .
50. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.Їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «заплетене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці».
Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина»;4) «центр, зосередження чогось».Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцінка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина».
Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).
Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: балка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми).
Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини).
До омонімічних явиш у мові належать також:
омофони — при однаковій вимові мають різне написання: '' кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — роман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омоніми — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;
омографи — при однаковому написанні мають різну вимову (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;
омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).
У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запозичень.
Полісемія – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.
47. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явмщем дійсності. Це зв’язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, волевиявл. тощо.
Ядром лексичного значення є концептуальне значення. Так, наприклад, слово обличч має концептуальне значення «передня частина голови людини». Крім концептуального значення, слово може мати конотативне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні додатки до основного значення. Наприклад: морда, пика, фізіономія – обличчя.
Контекстуальні значення – виникають у певних контекстах. Так словами котик, лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками.
Денотативне значення – віднесеність слова до предмета.
Сигніфікативне значення – віднесеність слова до поняття.
Структурне значення – співвіднош. слова з іншими словами в лексичній системі мови.
Пряме значення безпосередньо називають явища дійсності: красиве обличчя.
Переносне значення є вторинним, тобто похідним від прямих, й опосередковано через прямі значення називають явища дійсності: обличчя театру.
Вільні значення. Вживання цих значень не має жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення є вільним, бо воно може вільно поєднув. з певним колом слів.
Фразеологічно зв’язані значення – значення слова, які реалізуються лише в певних сполученнях: біла ворона “який виділяється чимсь незвичайним”.
Синтаксично зумовлені значення – значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так, наприклад, значення “безхарактерна людина, телепень” у слові шляпа реалізується тільки в тому випадку, коли це слово виступає присудком.
Конструктивно зумовлені значення – це такі значення, які реалізуються лише в певних конструкціях: грати в футбол “брати участь у грі”.
БАГАТОЗНАЧНІСТЬ СЛІВ Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і «1. Невеличкийпредмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якоїпідвішено ударник, серце», і «2. Прилад для подавання звукових сигналів,що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)», і «3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки», і «4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони».
Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові.Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживанняслова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти,діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.
Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації.
48 Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
Метафора – це тип переносного вживання слова, що грунтується на подібності тих або інших ознак, властивостей предметів на істоти або навпаки.
Метафора може бути побудована на:
Подібності форми: Помережав вечір кучерявий льодяними гратами вікно;
Подібності кольору: Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливадо сніжні полонини.
Подібності властивості: Відомо, що за людина з Невкипілого – кремінь.
Подібності вияву почуття: Думки, спогади краяли серце Костомарова.
Схожості поведінки, способу дії: Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає.
На основі метафоричного перенесення значень у художньому мовленні створюються мовні образи, наприклад: «грім оплесків», «хмара думок».
Метоні́мія – це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, перебувають в органічному зв’язку.
Назва може переноситися:
1) з умістища на вміст або об'єм вмісту «блюдо» - «велика тарілка», «склянка» - «посудина для пиття» і «міра рідких та сипучих мас»;
2) з матеріалу на виріб з нього, наприклад, «мідь» як метал і як «мідні гроші»;
3) з місця населеного пункту на сукупність його жителів або пов'язану з ним подію, наприклад: «З нього сміялося все село»;
4) з форми вираження змісту на сам зміст, наприклад: «товста книга» стосується предмета, а «цікава книга» - змісту;
5) з галузі знань, науки на предмет науки і навпаки, наприклад «граматика» як будова мови і як розділ мовознавства, що її вивчає;
6) з соціального заходу на його учасників, наприклад: «Конференція відбудеться в травні» і «Конференція прийняла важливе рішення»;
7) з соціальної організації на сукупність її співробітників та приміщення, порівняйте: «ремонтувати фабрику» і «фабрика страйкує»;
8) з цілого на частину і навпаки, наприклад: «груша» як дерево і як плід;
9) з емоц. стану на його причину, наприклад: «жах», «страх» і «жахлива подія»;
10) ім'я автора може використовуватися для позначення його творів або створеної ним моделі, стилю: «читати, видавати Толстого».
Синекдоха – тип перенесення назви частини на назву цілого, і навпаки. Як і метонімія, синекдоха грунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – загальніша і конкретніша назви: Він скрізь руку має, а ми що? Стара, необачна голово! Схаменись!
53. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів. Багатство кожної мови визначається наявністю в ній синонімів. Лексичні синоніми (від гр. synonymos - однойменний) - це слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін. Однакові за значенням та емоційно-експресивним забарвленням слова мають назву абсолютних синонімів: азбука - абетка - алфавіт, визначення - дефініція, мовознавство - лінгвістика, обрис - контур, відтінок - нюанс, іспит - екзамен, площа - майдан, любий - милий, баритися - гаятися, скрізь - усюди. Вони використовуються в мовленні для того, щоб уникнути повторів. Ідеографічні (значеннєві) синоніми, позначаючи той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін., відрізняються окремими елементами своїх значень: хотіти - бажати, жадати, прагнути; рішучий - твердий, незламний, непохитний; дорога - шлях, тракт, путівець, траса, шосе, автострада. Синоніми, які різняться елементами значень та емоційно-експресивним забарвленням і є характерними для певного стилю, називаються стилістичними: їсти - уминати, трощити, глитати, жерти; зрозуміти - второпати; набриднути - остобісіти, осточортіти; дурний - дурноголовий, дурноверхий. Нашій мові притаманне розмаїття синонімічних засобів. Пригадаймо, як герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» Мокій Мазайло, переконуючи Улю в багатстві української мови, наводить як приклад цілу низку синонімів до дієслова «говорити»: «…Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…». Дядько Тарас, інший герой цієї комедії, бурхливо висловлює свої емоції за допомогою такого синонімічного ряду: «Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверхі Дурепенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!». Більшість із наведених у прикладах синонімів є загально мовними, синонімічні зв’язки між ними не залежать від контексту. Слова, які виступають синонімами лише в контексті, називаються контекстуальними синонімами. Наприклад: Бій палав недовго, не більше півгодини, але був він жорстокий і кривавий (О. Довженко). І вдень і вночі кипіла робота. Виділені слова є контекстуальними синонімами до тривати. На явищі синонімії будується така стилістична фігура, як перифраза (гр. periphrasis) - мовний зворот, який описово, через характерні ознаки передає зміст іншого слова. Наприклад: ліс - зелений друг, вугілля - чорне золото, цукор - біле золото і біла смерть, Великобританія - Туманний Альбіон. Це загальноприйняті, загальнозрозумілі перифрази. Окрім них виділяються ще й ситуативні, індивідуально-авторські, зміст яких зумовлений конкретним контекстом. Синонімія лежить і в основі евфемізму (гр. euphemismos) - слова чи вислову, що пом’якшує зміст висловлюваного шляхом використання іншої ознаки: говорити неправду (замість брехати), навіки спочити (замість померти), у нетверезому стані (замість п’яний) і под. Морфологічні синоніми – це варіанти граматичних форм слів на позначення того самого поняття: співає-співа, літає-літа. Обидва компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, але другий з обмеженим діапазоном вживання(поезія, розмовна мова). Приклади морфологічних синонімів: 1)повні-короткі, стягнені-нестягнені форми якісних прикметників: зелен-зелений, зелена-зеленая; 2)проста і складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння: добріший-більш добрий; 3)форми дієслів недоконаного виду майбутнього часу(проста й аналітична): писатиму-буду писати; 4)відмінкові форми іменників, прикметників, займенників, числівників: давальний і місцевий відмінки(батьку-батькові, на синьому-на синім), орудний відмінок(іменем- ім’ям). Синтаксичні синоніми - це граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими можна вважати: 1)сполучникові та безсполучникові речення: Рада б зірка зійти, та чорна хмара заступає.- Рада б зірка зійти-чорна хмара заступає; 2)складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами: На обрії устали ліси, занурені в небо по пахви, обсипані пилом роси.-На обрії устали ліси, що були занурені…; 3) пряма й непряма мова; 4) словосполучення і речення: зошит учня –учнівський зошит, високоросла людина-людина високого зросту; Я не сплю.-Мені не спиться.