ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 1554
Скачиваний: 2
І.Неморфологічні – спосіб творення слів шляхом переходу з однієї частини мови в іншу:
1) морфолого-синтаксичний – це перехід слів з однієї ч-ни мови в іншу(черговий, старий-який? хто?, весною-чим7 коли?);
2)лексико-синтаксичний – злиття словосполучень в одне слово(чимдуж, сьогодні-цього дня); 3)лексико-семантичний – надання слову додаткових значень (супутник – друг – космоб’єкт).
12. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем в СУМ.
Морфеміка – розділ мовознавства, що вивчає склад(будову) слова. Найменшу значущу частину слова називають морфемою Види морфем: кореневі – обов’язкова частина слова (молодий, молодь, молодість; весна, провесна, весняний); службові – префікс, суфікс, закінчення, постфікс, інтерфікс.
1)Корінь – спільна ч-на споріднених слів. Буває:
-вільний: дубовий – може використовуватись тільки один корінь дуб як слово(більшість слів);
- зв’язаний: вулиця – без дод. Морфем не вик-ся.
2) Основа слова – ч-на слова без закінчення. Буває:
- похідна – крім кореня має ще кілька сл. твір афіксів: вулиця.
- непохідна – не має словотвір афіксів- дуб.
- вільна –це о., в якій корінь може звільнятися від словотвір. афіксів: дубовий.
- зв’язана – не може звільнятися від словотворчих афіксів: взуття.
- чиста – не може мати закінчення.
3) Закінчення – може бути нульовим тільки в змінних словах.
Зак-ня немає у інфінітивах: читати, незмін ім.: таксі, прислівник: тихо, дієприсл: читаючи.
4) Постфікс – це морфема, яка стоїть в кінці слова після закін-ня чи формотвор. суф.: умиватися, якийсь, ч-ки –бо, -но, -то, -от, -таки.
5) Інтерфікс – з’єднувальний голосний(о,е): літопис.
Формотворчі/Словотворчі афікси
Формотворчі: дієприкм(прочитаний),
дієприсл(читаючи), інфінітив(читати), ступ. порівняння(найглибший),
док. вид дієслів(прочитати),
часові суф(прочитав), зворотно-середній спосіб дієслів(митися).
Словотворчі: люди за фахом діяльності – таксист.
13. Частини мови і принципи їх класифікації.
Частини мови – це основні лексико-граматичні розряди слів. Принципи поділу на частини мови: смисловий – характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан; морфологічний - своєрідність граматичної форми слова: носієм яких граматичних значень слово є; синтаксичний – типова синтаксична функція слова(яким членом речення найчастіше виступає); словотворчий – специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.
У СУМ частини мови поділяються на повнозначні(самостійні) та неповнозначні(службові). До повнозначних частин мови належать: 1) іменник-назви предметів; 2) прикметник-назви ознак предметів; 3) числівник-назви кількості або порядку предметів при лічбі; 4) займенник-вказує на предмет, ознаку, але не називає їх; 5) дієслово-назви дій предметів у часі або їхнього стану; 6) прислівник-назви ознак дії, стану або іншої ознаки. Повнозначними ці частини мови називаються тому, що слова, які до них належать, мають лексичне і граматичне значення, відповідають на певне питання та виступають членами речення. Неповнозначні частини мови: 1)прийменник-визначає відношення між словами в реченні(до, на, при, попід); 2)сполучник-сполучає однорідні члени речення і прості речення в складному; 3) частка-надає певних смислових відтінків реченню або його членам, утворює окремі граматичні форми чи нові слова. Вигук – безпосередньо виражає почуття і волевиявлення людини, не називаючи їх; не належить до жодної з частин мови. За морфологічними ознаками слова всіх частин мови поділяють на змінювані і незмінювані. До змінюваних належать: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово. До незмінюваних належать: прислівник, прийменник, сполучник, частка, вигук і звуконаслідувальні слова.
14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
Іменник – це повнозначна частина мови, яка має значення предметності й відповідає на питання хто?що?.
Морфологічні ознаки іменника. Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа і відмінка. 1) Іменник має форму числа. Якщо іменник вживається тільки в множині, то він може мати значення одного або багатьох предметів: Ми зустрілися біля воріт. Ворота скрізь були позамикані. 2) Кожен іменник у формі однини обов’язково належить до одного з трьох родів. 3) Усі іменники, навіть ті, що не змінюють своїх закінчень за відмінками та числами, є словами, які можуть відмінюватися. Відмінки разом з прийменниками виражають синтаксичні відношення іменників до інших слів словосполучення й речення.
Поділ за семантичними значеннями на: істоти/неістоти, загльні/власні назви, конкретні/абстрактні, збірні/одиничні, предметні речовинні. За граматичними ознаками поділяються на: роди(спільний-за контекстом-сирота, подвійний-ч/с:вовчисько,
ж/ч:дівчисько), число, відмінок. Синтаксична роль іменників. Іменник може виступати підметом, частиною складеного присудка ( Поезія-це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. (Л.Костенко).), додатком, означенням (Отой ліс, який мене стрічав шумом листя і гойданням трав…), обставиною ( Облітає пелюстками мрій вже притомлене й скошене тіло).
15. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни і групи.
|
І |
ІІ |
ІІІ |
ІV |
|
ж/ч і спільний роди: -а, -я. вода, земля, Микола |
Ч.р.-о: батько; -_:лис. С.р.-е:море; -я:знання;-о:вікно |
Ж.р. -_:кров,сіль,ніч. ! - мати |
С.р. –а,-я, які в непрям відм набув суф –ат, -ят, -ен: гусеня, теля |
Ів –тверда- зак на тв. приг(людина, сирота);
-м’як- красуня
-міш – з основою на шиплячий: вежа, груша
ІІв-тверда- -о : батько, вікно;-_: звір, комар.
- м’як – дідуньо, край, сонце, море, лікар.
- міш – на шиплячий: дощ, видовище, вугляр.
Не мають відміни: незмінювані(бюро), від прикм(черговий), в мн(дрова).
17. Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників
За своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи прикметники поділяються на три розряди: якісні, відносні і присвійні. Є також проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні.
Якісними називають прикметники, що безпосередньо виражають ознаку, яка може виявлятися в більшій або меншій мірі: ясний-ясніший-найясніший; вони утворюють кілька тематичних груп, виражаючи ознаки кольору, розміру чи ваги (зовнішніх особливостей, що сприйм. органами зору), ознаки за смаковими якостями, ознаки за фізичними властивостями, вікові ознаки і риси характеру, фізичні якості істот, загальна оцінка. Для якісних прикметників характерні такі лексико-граматичні особливості: 1) мають ступені порівняння; 2) від них творяться похідні прикметники за допомогою префіксів та суфіксів(зменшено-пестливі форми); 3)утворюють антонімічні пари; 4)від них можна утворити іменники з абстрактним значенням; 5)можуть приєднувати прислівники зі значення міри або ступеня ознаки(трохи, дуже, занадто, дещо)6) бувають непохідні і похідні; 6) деякі з них можуть мати коротку форму. Відносні прикметники позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дії або стану: туманний ранок, міський парк, драматичний твір. Відносні прикметники виражають ознаку через відношення:1) до матеріалу : дерев’яний, глиняний, вовняний;2) до місця і часу: степовий, лісовий, вечірній, денний, торішній; 3)до призначення: шкільний, читальний, спортивний; 4) до конкретного предмета або явища природи: фруктовий, кораловий, університетський, сніговий; 5)до абстрактного поняття: античний, політичний, науковий, романтичний; 6)до різних вимірів предметів: кілометровий, літровий, триповерховий. Граматичні особливості відносних прикметників: ознака відносного прикметника незмінна, не може виражатися в більшій або меншій мірі; не мають антонімічних пар, не можуть сполучатися з прислівниками і від них не утворюються іменники з абстрактним значенням; усі відносні прикметники похідні, найчастіше від іменників: батьківський, житловий, туристські, у зв’язку з цим вони вступають у синонімічні відношення типу: яблучний сік – сік з яблук. Присвійні прикметники виражають належність предмета певній особі, людині або тварині, й відповідають на питання чий?: мамин, батьків, братів, сестрин. Усі присвійні прикметники похідні. Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному й знахідному відмінках мають коротку форму: товаришів, доччин, а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму: орлиний, ведмежий. Присвійні прикметники, утворені від іменників І відміни мають суфікс –ин-(Галин, Лесин), а літери г, к, х чергуються з ж, ч, ш.Суфікс –їн мають прикметники, утворені від іменників І відміни з основою на йотований (Зоїн, Надіїн). Від іменників ІІ відміни присвійні прикметники чоловічого роду творяться за допомогою суфікса –ів (батьків, Василів), а жіночого і середнього родів – суфіксів –ов(тверда група),-ев (м’яка): батькова, Василева. Суфікс –їв мають ті, що утворилися від іменників ІІ відміни з основою на йотований. Від назв тварин присвійні прикметники творяться шляхом додавання суфіксів –ач-,-яч-,-ин-,-їн- + закінчення –ий(-а,-е): гусячий, телячий, соколиний.
18. Ступені порівняння якісних прикметників
Ступені порівняння – це такі форми якісних прикметників, що означають різну міру вияву ознаки в предметі. Розрізняють два ступені порівняння: вищий і найвищий. Вищий ступінь порівняння прикметників показує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому: дорожчий, вищий. Вищий ступінь має просту і складену форми. Проста твориться за допомогою суфіксів –ш-,-іш-: сильний-сильніший, молодий-молодший. В окремих випадках можливі паралельні форми вищого ступеня: багатий-багатший і багатіший.Такі паралельні форми можуть різнитися за значенням: старший(за посадою) і старіший(за віком). Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш або менш і початкової форми прикметників: більш відомий-менш відомий. Найвищий ступінь вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів ознака виражена найбільшою або найменшою мірою: найпрекрасніший, найскладніший, найсолодший. Проста форма утв-ся за доп преф най-: ближчий-найближчий, більший-найбільший. Складна форма - додавання до прикметників простої форми вищого ступеня префіксів що- і як-: щонайдешевший, щонайсмачніший. Складена форма твориться додаванням до прикметників початкової форми слів найбільш, найменш: найбільш вибагливий, найбільш дзвінкий. Значення найвищого ступеня можна посилити словами за(від) усіх, над усе.
Не всі якісні прикметники мають ступені порівняння. Їх не мають: !)прикметники з префіксами пре-, за-, над-, пра-, архі-,ультра-: пречудовий, завеликий, надзвичайний; 2) прикметники з суфіксами –уват-, -ав-(-яв): холоднуватий, білуватий; -еньк-,-есеньк-,-ісіньк-,-езн-,-енн-: глибоченький, малесенький, величезний; 3) прикметники, утворені складанням основ: білий-білий, темно-синій; 4) назви кольорів, що перейшли з розряду відносних прикметників: кавовий, волошковий; 5) назви, що означають абсолютний поріг ознаки: німий, глухий, сліпий, кривий.
19. Загальна характ. числівника як частини мови. Значеннєві розряди. Структурні розряди
Числівник – це повнозначна змінна частина мови, яка позначає число, кількість предметів або їхній порядок при лічбі. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні називають узагальнене число або кількість однорідних предметів при лічбі й відповідають на питання скільки? Порядкові називають порядок предметів при лічбі й відповідають на питання котрий?. Морфологічні ознаки: 1) кількісні числівники змінюються за відмінками. !!Виняток: числівник один(змінюється за родами й числами), два(з ім.. чол..р і сер.р.)-дві(ж.р.), числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд належать до певного роду і змінюються за числами; 2)порядкові числівники змінюються за родами, числами, відмінками як прикметники. Синтаксична роль : кількісні числівники можуть виступати в ролі різних членів речення: підмета(дев’ять ділиться на три), іменної частини складеного присудка(п’ять на п’ять – двадцять п’ять), додатка(сім помножити на сім-сорок дев’ять). Якщо кількісний числівник пов'язаний з іменником, то така конструкція виступає одним членом речення. Порядкові числівники як правило виступають у реченні узгодженим означенням, зрідка обставиною(Спортивне змагання розпочалося о десятій годині).
Розряди числівників за значенням. Кількісні числівники означають назви абстрактних чисел чи кількість предметів при лічбі. Поділяються вони на такі групи: 1) власне кількісні (три,шістдесят,сімсот,тисяча);2) збірні(обидва, обидві, семеро,двоє, шестеро), получуються з іменниками чоловічого та спільного роду, що означають назви осіб(п’ятеро друзів), з іменниками середнього роду, що означають назви конкретних предметів(троє вікон), з множинними іменниками, що є назвами парних предметів, з особовими займенниками ми, ви, вони;3)дробові (три сьомі, нуль цілих три десятих);4)неозначено-кільксні числівники (чимало, немало, кілька). Порядкові числівники творяться : від власне кількісних за допомогою закінчень –ий,-а,-е без особливого суфікса(п’ять – п’ятий ); числівники перший та другий творяться від інших основ; при творенні числівників третій і четвертий використовується давній суфікс –ет(-т).
Групи числівників за будовою. За будовою числівники бувають простими, складними і складеними. Прості мають один корінь(один, два, п’ять, сто). Складні мають два корені (одинадцять, тринадцять, вісімнадцять, півтора, півтораста, кількадесят). Складені містять у собі два й більше простих чи складених числівників, тобто кілька слів(п’ятдесят три, триста шістдесят третій). За характ. будови до складених належ. також дробові(одна сьома, три цілі і три десяті).
21. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови. З-ик- цеч-на мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займ-ки, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).
У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:
- підметом (вчора я ходив у школу); - означенням (зараз розповім про свої плани); - додатком (щось тебе не бачу); - обставиною (розуміння шукайте в собі); - іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий). Розряди займенників за значенням. 1) особові: вказують на мовця(я), мовця та ще когось(ми), адресата(ти) , адресата та ще когось(ви), та на предмет мовлення(він, вона, воно,вони). (Займ-ки я, ти не маючи категорію роду можуть мати будь-яке значення роду). 2)зворотній: себе(собі, собою) вказ. на суб’єкт дії(стану) Не має ні роду, ні числа ні Н.в. 3)Присвійні: вказують на приналежність предмета 1ій(мій, наш), 2ій(твій, ваш), 3ій(його, її, їх(ній)) або будь-якій(свій) особі.(з-ки його, їх, собі можуть бути особові і присвійні). Змінюються як прикм(рід, число, відмінок). 4)Вказівні: вказують на предмет(цей, той), на ознаку(такий), кількість(стільки). Змін-ся за родами, числами, відмінками. 5)Означальні: вказують на узагальнену ознаку – всякий, кожний(кожен), жодний(жоден), інший, весь, сам, самий. Відм-ся як прикм. 6)Питальні: містять в собі запитання про особу(хто?), про предмет(що?), ознаку(який?чий?котрий?), кількість(скільки?). 7)Відносні: ті самі питальні тільки виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень. 8)Неозначені: вказують на неозначену особу, пердмет, ознаку, кількість – дехто, що-небудь, будь-який. Утв-ся додаванням ч-ок казна-, хтозна-, небудь… 9)Заперечні: вказ. на відсутність особи, предмета, ознаки, кількості. Утв. Від питальних додаванням частки ні- : ніхто, ніщо, ніскільки, нікотрий(ні до кого, ні за яким). Розряди займенників з аспіввідношенням з іншими ч-ми мови: іменникові(я,ти, ми, він ніщо, абихто), прикметникові(мій, всякий, кожний), числівникові(скільки-то), прислівникові(ніяк, казна-де). Перехід з однієї ч-ни мови в іншу: 1)Один – числ. Дівча одне пішло. – займ. Ми не одні(самі). 2)Мені – частка. Ти мені дивись. – займ. Мені так любо стало.
24. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв'язок категорії способу з категорією часу. Вказує на відношення дії до дійсності. 1)Дійсний- означає дію, що вже відбулася, відбувається, відбуватиметься: читаю, ходжу. Не має спеціальних граматичних показників. Тісно пов’язана з категорією часу і виражається її граматичними засобами. Таким чином, дієслова дійсного способу відмінюються за часами, в теп і майб часі – за особами, а вминулому і давноминулому(в однині) – за родами.
2)Умовний вир. дію, можливу за певних умов, або бажану: ходив би. Виражаються аналітичною формою, яка твориться від ф-ми мин часу і за доп умовної ч-ки би. Дієслова умовного способу з категорією часу не зв’язані.
3)Наказовий означає наказ, заклик, побажання, прохання: прийди, ходімо, (не)хай працює. Ф-ми наказ способу творяться від основ теперішнього часу + особові закінчення в однині 1ої особи а в множині 1 і 2ої особи(бери,берімо, беріть). Не мають категорії часу. Майб час дієслів може вир заклик до виконання дії у формі !ої особи множини: Попрацюємо вдома. Наказовий спосіб може означати дію, яка має абстрактно-узагальнююче значення: З добрим поживеш – добро переймеш, а з лихим зійдешся – того й наберешся.
25. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
Час дієслова – це така граматична категорія, яка вир. відношення дії до моменту мовлення. 1) Теп час(дія відбувається в момент мовлення). Ф-ми теп часу за своєю формою – синтетичні(грам і лек значення дієслова в теп часі вир-ють одним словом). За характером голосного у закінченнях поділяють на дві дієвідміни: 1дв – 3 ос одн і 2 ос мн –е, в 3ій ос мн – у; 2дв – 2 і 3 ос одн та 1 і 2 ос мн –и-,-і-(-ї-), 3 ос мн –а-(-я-). 2) Майб час(дія відбудеться після моменту мовлення). Майб час дієслів недок виду має аналітичну і синтетичну ф-ми. Є три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити). Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть). 3) Мин час(дія відбулася до моменту мовлення) Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав). У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).
4) Давньоминулий час має аналітичну форму. Утв-ся від ф-ми мин часу відмінюваного дієслова і ф-ми мин часу допоміжного дієслова бути(був ходив, була ходила).